Українська команда екстреної медичної допомоги (ЕМД) здобула найвищий результат на десятому Національному чемпіонаті Норвегії серед бригад ЕМД — EMSNOR26.
Змагання відбулися 30–31 серпня 2026 року в Єссгаймі. Цьогоріч організатори вперше запросили міжнародні команди з України та Данії. Загалом участь у чемпіонаті взяли 13 команд із трьох країн.
Україну представляли лідерка команди Олена Воловик, а також Роман Гук і Вадим Кошлак.
Протягом чемпіонату учасники пройшли 13 складних сценаріїв, максимально наближених до реальних викликів. Українська команда отримала титул Best International Team і набрала 1107 балів — найбільше серед усіх учасників. Найкраща норвезька команда Helse Stavanger HF завершила змагання з результатом 1065 балів.
До чемпіонату українських медиків готувала Галина Цимбалюк. У Норвегії вона також уперше працювала у складі міжнародної суддівської колегії. Галина є випускницею Mini MBA — лідерської програми з розвитку управлінських компетенцій для керівників медичних підрозділів СОУ. Програму Razom реалізує у партнерстві з Києво-Могилянською бізнес-школою, Департаментом охорони здоров’я Міністерства оборони України та Командуванням Медичних сил.
Після повернення з Норвегії ми поспілкувались з Галиною про підготовку команди, професійні висновки та роль управлінських знань у цій перемозі.
Галино, Ви готували українську команду, а під час чемпіонату вперше працювали у складі міжнародної суддівської колегії. Що, на Вашу думку, стало ключем до перемоги української команди та першого місця в загальному заліку?
На мою думку, ключем стала саме командна взаємодія. Цікаво, що до початку підготовки учасники команди ніколи раніше не працювали разом як виїзна команда в реальних умовах, адже вони з різних міст. Тому моїм головним завданням як тренерки було зробити так, щоб чотири сильні фахівці почали працювати як одна система.
Теорію ми практично не повторювали. Я знаю рівень кожного з них: усі мають хорошу попередню підготовку і пройшли сертифіковані курси з екстреної медичної допомоги. Тому основний акцент під час тренувань ми зробили на командній взаємодії, розподілі ролей, комунікації та прийнятті рішень під тиском.
Ми свідомо будували команду навколо сильних сторін кожного. Олена дуже виважена, добре аналізує ситуацію і бачить її цілісно — тому саме вона стала лідеркою. Роман надзвичайно швидко орієнтується в сучасному обладнанні, і це виявилося особливо важливим у Норвегії, де доводилося працювати з незнайомими моделями моніторів, віртуальними симуляторами та іншими технологіями. Вадим — людина, якій можна дати завдання і бути впевненою, що воно буде чітко виконане. А Наргіз не просто допомагала долати мовний бар’єр — вона дуже сильна в комунікації й стала важливою частиною командної взаємодії.
При цьому ролі не були жорстко закріплені. Залежно від завдання вони могли змінюватися. Ми не намагалися зробити всіх однаково сильними в усьому, а шукали, у чому кожен найсильніший і як поєднати ці компетентності так, щоб вони підсилювали одна одну.
Для мене це було принципово, тому що я маю значний попередній досвід національних чемпіонатів і неодноразово бачила команди, де були зібрані дуже сильні фахівці, але разом вони не показували очікуваного результату. І навпаки — яскраво проявляли себе команди, де, можливо, не було очевидних індивідуальних «зірок», але були чіткі ролі, взаємна довіра, хороша комунікація і розуміння, хто в конкретний момент має взяти на себе відповідальність.
Після чемпіонату команда жартувала, що я жорстка тренерка і що на тренуваннях їм було важче, ніж на самому чемпіонаті. Я переконую себе, що це був комплімент (сміється).
Але головне — наш підхід до підготовки спрацював. Для мене це ще раз підтвердило: сильна команда — це не просто команда, де зібрали найсильніших. Це команда, де сильні сторони кожного правильно поєднані й працюють на спільний результат.
Які практики, підходи чи технологічні рішення, побачені в Норвегії, на Вашу думку, варто адаптувати в українській системі екстреної медичної допомоги?
Мене найбільше вразили навіть не окремі технології, а системність організації екстреної медичної допомоги. Це високий рівень оснащення автомобілів, стандартизація робочого середовища, продумана ергономіка та дуже висока культура безпеки.
Окремо я б виділила ставлення до працівника ЕМД як до ключового ресурсу системи. Умови на станціях організовані так, щоб після складного виклику людина мала можливість фізично й психологічно відновитися. Для системи, де люди працюють із високим рівнем стресу, це не просто питання комфорту — це питання професійної стійкості, безпеки працівника і, зрештою, якості допомоги пацієнту.
Ще один напрям, який нам однозначно варто підсилити, — високореалістичне симуляційне навчання. На чемпіонаті рівень занурення був надзвичайним: професійний грим, актори, спеціально підготовлені локації — робота на закритому спеціальному об’єкті та будівельному майданчику, зокрема на висотному крані, — звукові й візуальні спецефекти, які створювали складне і максимально реалістичне зовнішнє середовище. У певний момент учасник перестає сприймати це просто як навчальний сценарій і реагує на ситуацію майже як на реальний виклик.
Саме така симуляція дозволяє оцінити вже не лише знання алгоритму. Вона показує, як команда приймає рішення під когнітивним та емоційним навантаженням, чи зберігає ситуаційну обізнаність, комунікацію та здатність правильно визначати пріоритети. Впевнена, це дуже важливий елемент для ефективної підготовки фахівців ЕМД в Україні.
Що ця перемога означає для української ЕМД та як вона демонструє рівень наших фахівців міжнародній професійній спільноті?
Для мене ця перемога — насамперед незалежне підтвердження того, що рівень професійної підготовки української екстренки рухається у правильному напрямку. Наша команда працювала в іншому професійному середовищі, з незнайомим обладнанням, в умовах іншомовної комунікації та незалежного суддівського оцінювання — і показала найвищий сумарний результат чемпіонату.
Окремо для мене був дуже цікавим досвід роботи в міжнародній суддівській колегії. Останні три роки я є головною суддею Національного чемпіонату бригад ЕМД в Україні, тому добре знаю весь процес зсередини — від розроблення сценаріїв і критеріїв оцінювання до формування та підготовки суддівської колегії. Саме тому мені було особливо цікаво побачити, як цей процес організований у Норвегії.
Їхній підхід дещо відрізняється від нашого. Судді не беруть участі у створенні сценаріїв — на локаціях вони фактично виконують роль незалежних оцінювачів. Підготовкою та проведенням самого сценарію займається інша команда. Дуже багато уваги приділяється і підготовці симульованих пацієнтів. Якщо за сценарієм пацієнтка вагітна, її грає вагітна жінка; якщо моделюється травматична ампутація, залучають людину з реальною ампутацією. Разом із професійним гримом, акторами та підготовленим середовищем це створює надзвичайно високий рівень реалістичності.
Водночас мені було приємно побачити і зворотний бік цього професійного обміну. Український досвід теж виявився цікавим для норвезьких колег. Під час роботи на локаціях ми багато обговорювали сценарії, критерії оцінювання та дії команд. Колеги цікавилися, як подібні ситуації ми реалізовуємо та оцінюємо під час навчань і чемпіонатів в Україні, і дослухалися до нашого бачення. Я навіть жартувала, що в Україні ми судимо трохи жорсткіше.
Тому один із моїх головних висновків після цієї поїздки дуже простий: нам уже є чим обмінюватися. Є речі в організації навчання, які я із задоволенням адаптувала б із норвезького досвіду. І водночас ми побачили, що українські підходи та наш практичний досвід також викликають професійний інтерес.
Тож будемо дуже раді, якщо цей обмін матиме продовження і норвезькі колеги долучаться до нашого наступного Національного чемпіонату бригад ЕМД в Україні — і як команда-учасниця, і як представники міжнародного складу суддівської колегії.
Чи допомогли Вам знання й управлінські інструменти, отримані під час Mini MBA — лідерської програми з розвитку управлінських компетенцій для керівників медичних підрозділів СОУ, — у підготовці команди та організації роботи? Якщо так, то які саме?
Так. І особливо добре я це побачила вже після чемпіонату, коли почала аналізувати, чому саме наш підхід до підготовки спрацював.
Переді мною були сильні професіонали з різними компетентностями, які раніше не працювали разом. Моє завдання полягало не в тому, щоб зробити їх однаковими, а в тому, щоб побачити сильні сторони кожного, правильно розподілити ролі, сформувати довіру та об’єднати людей навколо спільної мети.
І тут справді стали корисними управлінські підходи, з якими ми працювали під час Mini MBA: ситуаційне лідерство, командоутворення, делегування, розподіл ролей і відповідальності, визначення пріоритетів та командна комунікація.
Для мене особливо важливим стало розуміння, що лідерство не означає, що одна людина повинна бути найкращою в усьому і контролювати кожну дію. Залежно від ситуації потрібно дати можливість проявитися тому члену команди, чия компетентність саме в цей момент є найсильнішою. Саме тому під час різних завдань частина ролей у нас могла змінюватися.
Мабуть, головний управлінський висновок, який для мене об’єднав Mini MBA і досвід цього чемпіонату, такий: роль керівника — не в тому, щоб самому бути найсильнішим у кожному компоненті, а в тому, щоб побачити сильні сторони людей, правильно їх поєднати і створити умови, за яких команда разом працює сильніше, ніж кожен окремо.
Саме тому під час підготовки я значно більше працювала не над тим, що команда знає, а над тим, як вона діє разом. І результат чемпіонату показав, що цей підхід спрацював.
Перемогу української команди забезпечили професійність учасників, клінічний досвід, інтенсивна підготовка та здатність швидко адаптуватися. Водночас ця історія показує, яку роль у медицині відіграють управлінські компетенції.
Mini MBA створена для того, щоб керівники медичних підрозділів могли не лише вдосконалювати власні знання, а й сильніше працювати зі своїми командами: розподіляти відповідальність, будувати довіру, ухвалювати рішення під тиском та впроваджувати зміни у своїх підрозділах.
Для Razom такі історії є можливістю побачити довгостроковий результат підтримки програми. Інвестиція в навчання одного медичного лідера не завершується після випуску. Отримані знання переходять у щоденну роботу, впливають на цілі команди та допомагають посилювати систему медичної допомоги в Україні в цілому.
Досвід Галини Цимбалюк і перемога української команди на EMSNOR26 стали конкретним прикладом такого впливу: управлінські інструменти, отримані під час навчання, були застосовані на практиці та допомогли об’єднати різних фахівців навколо спільного результату.
