«Я візьму і зроблю»: історія випускника курсів зварювальників PromTech

Published: 9 Листопада, 2026

І в кінці випускного учні виносять… мангал. Жартують, що це така дипломна робота, адже вони завершили курси зварювальників.

У зварюванні важливо, щоб усе міцно трималося купи. Так само як і в економіці держави. Роботи багато, а працювати немає кому — коротко про ринок праці в Україні. Частина українців виїхала за кордон, інші залишили робочі місця, щоб захищати країну.

Тому Razom підтримує програму Благодійного фонду «Промприлад» у межах освітньої ініціативи PromTech, яка спеціалізується на короткострокових програмах підготовки фахівців для сучасного виробництва.

Через війну Росії проти України значна кількість промислових підприємств релокувалася до західних регіонів. Додайте до цього збільшення кількості оборонних підприємств і розвиток будівництва — усім потрібні кваліфіковані спеціалісти.

10 людей протягом 80 годин навчались зварюванню на базі Івано-Франківського будівельного ліцею. Програма охопила три основні способи зварювання: ручне дугове (MMA), напівавтоматичне (MIG/MAG) та аргонодугове (TIG). Учасники почали з основ безпеки, матеріалів і технології, а на практиці вчилися запалювати й утримувати дугу, формувати рівні шви та виконувати стикові й кутові з’єднання в різних просторових положеннях.

На випускному курсів зварювальників ми познайомилися з Олегом Ковальським. Він щиро розповів, чи реально за чотири тижні здобути навички, з якими можна влаштуватися на роботу.

Коли навичок недостатньо

Олег із посмішкою розповідає, що роботи не боїться. Працював і вчителем фізкультури, і держслужбовцем, і генеральним директором футбольного клубу. Та й удома роботи завжди вистачає. Сам робив ремонт у квартирі, ліпив гіпсокартон, та й з електричною проводкою впоратися зможе.

“Треба було покласти цегляну стіну. Я бачив, як її роблять і я її поклав. Криво-косо, але я її поклав. І та кладка стоїть по цей день в селі. Свою функцію вона виконує.” — розповідає чоловік.

Зі зварювальним апаратом Олег також знайомий давно — ще зі служби в радянській армії. Та знань і навичок, щоб працювати за цим фахом, було недостатньо.

“Я знав, що це зварювальний апарат. Знав, куди що прикріпити. Але чому залипав в мене електрод? Чому в мене не виходило зварити я, наприклад, не розумів. І я роботу просто не виконав” — ділиться Олег.

Про курси від Промтеху чоловік дізнався із соцмереж, коли шукав вакансії, — спрацювала реклама.

“Я був здивований,що курси безкоштовні. Хоча, коли я прочитав, за рахунок чого вони фінансуються, я зрозумів сам принцип, що це для ВПО, для ветеранів, для людей, які хочуть набути новий фах. І яка благородна ціль донорів, які сприяють цьому” — розповідає Олег.

Навчання і реальні потреби

Після співбесіди Олег чотири тижні опановував теорію та практику зварювання. Виходило не одразу, але допомогла підтримка викладачів.

“Коли ти починаєш варити чи то одним чи іншим методом, і воно в тебе не виходить, викладачі підходять, так дивляться: “Ну, добре-добре”. Хоча там взагалі не добре” — сміється чоловік.

Значущість теоретичних знань, отриманих на курсах, Олег оцінив, коли відповідав на вакансію зварювальника за кордоном.

“Там питають, не скільки ви варите чи покажіть свої роботи. А як у вас 111? І я розумію, що це. Це значить, як у вас відбувається зварка захищеним електродом. Або що таке зварка напівавтоматом? Після навчання я розумію в якому напрямку шукати думки”

Ще під час навчання Олег знайшов нову роботу. Не зварювальником, але отримані навички там теж знадобилися. Уже за місяць довелося перевірити знання на практиці.

“Була необхідність зробити стенд. Я його оцінив і сказав, що він слабий — шви погані, не тримаються. Щоб не витрачати кошти, я прийшов до своїх викладачів, попросився заздалегідь до них в майстерню. Це дуже класно, коли клас облаштований, там є й болгарки і напівавтомати там універсальні, і столи, що немаловажливо, що можна закріпити деталь…

І я роблю, і в мене воно виходить! Хоча б відсотків на 50 навіть красиво. І тут розпирає десь така гордість, що місяць пройшов не дарма.” — ділиться радістю чоловік.

Бізнес-ідея

На випускному директорка Івано-Франківського будівельного ліцею запрошує випускників повертатися до майстерні, якщо виникне потреба. Олег розповідає одногрупникам про свій досвід співпраці з викладачами. Каже, що готовий не лише повертатися до майстерні, а й платити за це. Спонукає викладачів створити соціальне підприємство та готовий долучитися до брейншторму й розробки бізнес-плану.

“Зробіть тарифікацію в майстерні, десь 500 гривень година. Я перший, хто прийде туди, і заплатить ці 500 гривень, розуміючи, що вони підуть на заклад. Тому що зробити якісну майстерню — це коштує грошей. Якщо заклад вже це зробив за рахунок грантових коштів, і плюс є можливість проконсультуватись, плюс є можливість в якомусь складному моменті попросити допомогу майстра — це ідеально.” — ділиться чоловік.

Серед здобутих знань і навичок в Олега є те, чого не напишуть у сертифікаті, — впевненість у собі. Жартома питаю Олега, чи хвалить його дружина. Він трохи ніяковіє, але з посмішкою каже, що дружина ним пишається.

“Головне, що це мій особистий апгрейд. Коли мені доведеться це робити, то я візьму і зроблю. Якщо в мене будуть сумніви або якийсь острах, я знаю, до кого звернутися за допомогою. Оце головне.” — каже Олег.

Підтримка, що допомагає встояти

За чотири тижні важко стати досвідченим майстром, але можна здобути навички, з якими вже не боїшся братися за роботу. Історія Олега показує, що українці не бояться працювати, а за належної підтримки можуть багато зробити й надихнути інших. Потрібно лише допомогти їм здобути навички, яких потребують роботодавці. Це зміцнює економіку країни, підтримує гідність людей і спроможність громад відновлюватися попри систематичні російські атаки.

Не менш важливою залишається підтримка українців напередодні зими. Росія продовжує ракетами та дронами знищувати енергетичну інфраструктуру, залишаючи людей без світла, тепла та води. Дізнайтеся більше про проєкт і долучайтеся до підтримки за посиланням нижче.

Творці чи жертви історії: як Razom об’єднує громадянське суспільство України

Published: 30 Жовтня, 2026

У відрядженні в США мене питають:”А вам не здається, що у вас погана держава, якщо громадянське суспільство стільки всього робить?" А я кажу – ні. Розверніть цю тезу. Українське суспільство настільки активне, що спроможне іноді підміняти функції держави.

Вікторія Климчук-Длугач, General Manager в Razom for Ukraine, під час свого виступу на відкритті конференції Razom Сильніші 4:0.

Після початку повномасштабного вторгнення українське громадянське суспільство взяло на себе величезну відповідальність. Громадські та благодійні організації підтримують державу, військових і цивільних, допомагають людям пережити кризу та відновлювати життя. Але хто підтримує тих, хто допомагає іншим?

Саме про це говорили учасники четвертої конференції «Razom Сильніші», яка зібрала в Івано-Франківську близько 200 представників і представниць більш ніж 80 локальних громадських та благодійних організацій, які є грантерами Razom. Конференція є частиною довгострокової програми Razom з підтримки громадянського суспільства України. Її мета — допомагати організаціям розвиватися, посилювати свою спроможність, знаходити партнерів і продовжувати роботу навіть у складних умовах. Чимало запланованих конференцій інших організацій в Україні було відмінено через безпековий та фінансовий фактори.

Конференція “Razom Сильніші 4.0” відбулася на території «Промприладу» – партнерів Razom, а однією з головних тем стала співпраця: як об’єднувати зусилля, знаходити партнерів і разом відповідати на виклики, які не під силу одній організації.

Програму конференції формували з огляду на потреби організацій, які працюють із грантовою підтримкою нашого фонду. Серед тем — фандрейзинг і фінансова стійкість, ментальне здоров’я команд та мікроменеджмент.

«Ми хочемо, щоб ця конференція була місцем натхнення, підтримки, утворення нових зв’язків і місцем, у якому народжується новий день. Ми сподіваємося, що ви відчуєте, що ця конференція створена для вас», — ділиться Анна Соловей, директорка програм Relief and Connect.

Сила партнерств

Під час воркшопу організацій, що працюють з молоддю, учасники й учасниці менш ніж за десять хвилин сформували понад 15 потенційних партнерств. Обговорювали спільні навчання для молоді та команд, обмін експертизою й підтримку, яку організації можуть надавати одна одній.

«Ми всіляко заохочуємо грантерів до спілкування і створення спільних проєктів», — наголошує Андрій Німкович, проєктний менеджер Razom Сильніші та організатор конференції.

Тому, цьогоріч Razom відзначили переможця у номінації “Краще партнерство”. Ним став Фонд Громади Вознесенська, який отримав інституційний грант на 1000$.

Лідерка фонду Вікторія Бальцер на панельній дискусії про партнерства, зауважила, що її організація вже реалізовує, або планує реалізацію спільних проєктів чи не зі всіма спікерами панелі. І ще більше партнерств вже заплановано командою Вікторії після цієї конференції.

Люди зі спільною великою метою

Не для запису, учасники ділилися, що їм не вистачало часу наговоритися між собою. Обговорювали освіту в Україні, працевлаштування та інтеграцію ветеранів у суспільство.

Хтось виходив за межі своєї «бульбашки» й дізнавався про виклики інших, а хтось, навпаки, знаходив схожий досвід і «видихав», що не один такий.

«Це моя перша конференція. І я зрозумів одне — потрібно спілкуватися. Немає не важливих проблем або немає маленьких проблем. Все можна вирішити. Я багато чого собі почерпнув на сьогоднішній момент», — поділився Владислав із «Волі Ветеранів».

Культура теж об’єднує

Конференція — це не лише робочі сесії та обмін досвідом. Це ще й можливість познайомитися з містом, його культурою та людьми, які створюють нові простори для взаємодії.

Учасники й учасниці могли відвідати Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. А серед спікерів конференції був Юрій Филюк – підприємець, громадський діяч, засновник та СЕO проєкту «Промприлад» — простору, який перетворив промислову спадщину на місце зустрічі різних спільнот, ідей та ініціатив.

Культура, як і громадський сектор, створює простір для діалогу. Вона допомагає людям із різним досвідом зустрічатися, краще розуміти одне одного й бачити можливості для спільних дій.

Знайти сили допомагати людям далі

Люди, які підтримують інших, самі потребують підтримки. Тому в програмі конференції був воркшоп від Razom з Тобою про вигорання та ментальне здоров’я.

Деякі учасники зізнавалися, що зрозуміли, наскільки виснажилися, лише тоді, коли опинилися в реанімації. Для людей, які щодня відповідають за команди, проєкти та допомогу іншим, власний стан часто відходить на другий план.

Одна з учасниць, яка працює над відновленням і підтримкою родин, чиє житло постраждало від російських атак у Київській області, пожартувала, що команда відправила її на конференцію «поспати».

За цим жартом — знайомий багатьом досвід. Російські атаки, нічні тривоги та постійне недосипання особливо виснажують жителів Києва, східних і південних регіонів України. Тож Івано-Франківськ обрали не лише як місце для зустрічі громадського сектору, а й з огляду на безпеку та можливість учасникам трохи відпочити.

«У мене був не дуже такий емоційний стан моральний до конференції, і зараз я приїду додому — і ого-го!» — поділилася Надія Коротаєва з Національної скаутської організації України “Пласт”, що на Одещині.

Іноді, щоб продовжувати допомагати іншим, потрібно спочатку подбати про себе. А ще — опинитися серед людей, які розуміють твої виклики, можуть підтримати й нагадати, заради чого ти працюєш.

Творці чи жертви історії?

На завершення своєї промови на відкритті конференції Вікторія Климчук-Длугач згадала слова Євгена Коновальця, які процитувала під час розмови з американцями:

«Ми маємо до вибору бути творцями або жертвами історії».

«І громадянське суспільство в Україні якраз обирає бути творцями історії, а не жертвами. Razom підтримує вас як творців і творчинь історії України», — сказала Вікторія.

Цей вибір щодня втілюють громадські та благодійні організації по всій країні. Вони підтримують військових і ветеранів, допомагають цивільним, розвивають освіту, шукають рішення для складних суспільних проблем. І продовжують працювати навіть тоді, коли самі потребують підтримки.

Конференція «Razom Сильніші» — один зі способів таку підтримку забезпечити. Як частина довгострокової програми Razom з підтримки громадянського суспільства, вона створює простір, де організації знаходять сили та натхнення працювати далі і допомагати людям, які того потребують.

Razom об’єднує людей, які не чекають, поки історія вирішить усе за них, а самі долучаються до творення майбутнього України.

Детектори дронів: гуманітарна допомога для прифронтових громад

Published: 27 Жовтня, 2026

Світла у нас немає з жовтня 2024 року. Люди живуть на генераторах. Зараз також немає газу та зв’язку. Дякувати Богу, діток у нас немає, але залишаються 110 людей похилого віку (станом на 15 жовтня 2026 року), які відмовляються від евакуації з різних причин. Немає коштів виїхати, немає куди, просто не хочуть залишати свої домівки.

Наталя Каменецька - староста села Олександрівка, Станіславської громади на Херсонщині

Коли йдеться про гуманітарну допомогу, то найчастіше люди думають про їжу, воду, ліки, одяг та інші предмети першої необхідності. В Україні до цього переліку додались детектори дронів. 52 детектори “Дзига” передав на Херсонщину Благодійний фонд “Об’єднання” за фінансової підтримки Razom. Детектори дронів підтримують безпеку пожежних, медиків, робітників комунальних підприємств, соціальних служб та евакуаційних місій.

Херсонщина розташована на півдні України. Має вихід до Чорного та Азовського морів. Знаменита своїми смачними кавунами. Частина регіону знаходиться в російській окупації, друга – під постійними атаками російських дронів.

За офіційними даними Херсонської ОВА інтенсивність російських дронових атак у

Херсонській області зросла більш ніж удвічі за останній рік – приблизно з 2 500 до 5 500 атак безпілотниками на тиждень по деокупованій частині Херсонської області. Російські війська дедалі частіше атакують цивільний транспорт, комунальну техніку, маршрутки, автомобілі швидкої допомоги та евакуаційний транспорт.

Це впливає на звичайне життя містян. Їздити та керувати міським транспортом в Херсоні просто небезпечно для життя.

Як працюють детектори дронів

Детектор дронів – це як кишеньковий телевізор. Тільки замість новин та улюблених шоу він шукає відео з дронів поблизу, які знімають вас “в прямому ефірі”. Тобто, людина поруч з водієм швидкої допомоги, може бачити те, що бачить пілот російського дрона. В ньому можна вмикати та вимикати “канали” – діапазони пошуку. При цьому сам приймач сигналів не випромінює і відслідкувати його неможливо.

Використання детектора дає більше часу прийняти рішення, що робити, поки дрон ще далеко. Це буквально рятує життя.

Обираючи найкращий варіант детекторів для бенефіціарів, команда Razom спиралась на випробування фахівців радіозв’язку. Вони провели польові дослідження близько 40 видів детекторів різних модифікацій.

Одним з найоптимальніших варіантів за ціною та якістю виявився детектор дронів українського виробника “Дзига”. При виборі опирались не лише на професійні дослідження, але й на позитивні відгуки користувачів.

“Дзигою” просто користуватись – вмикаєш, дістаєш антену до гори і чекаєш, коли зловиться сигнал. Заряджається як телефон від павербанка або з автомобільної зарядки. А якщо зламається, то діє гарантія на ремонт або обмін.

На жаль, детектор не виявляє 100% дронів, хоча й закриває більшість діапазонів радіочастот, на яких вони літають. Якщо дрон летить, наприклад, на оптоволокні, або на автопілоті без участі оператора, то детектор може його не відслідкувати.

Тому, окрім використання “Дзиги”, люди продовжують прислуховуватись та придивлятись довкола, аби мати час захиститись від російського дрона.

Ми поспілкувались з людьми, які користуються “Дзигами” на Херсонщині про ситуацію в їх громадах та як детектори стали їх робочим інструментом.

Історія Руслан Петровича – керівника Місцевої пожежної охорони Архангельське у Високопільській громаді

“Літом часто було горіння сухої трави, або десь дрон падає і починалась пожежа. Тому ми виїжджали мінімум раз на 1-2 тижні. До того, як в нас не було цього детектору, нам дзвонили оператори і казали, що будьте обережні, або зупиніться, встаньте десь там – щось летить. Або ми в групах соціальних мереж дивилися. Зараз ми бачимо самі. Ми в трьох виїжджаємо, один завжди за кермом, один із “Дзигою” дивиться на монітор. Якщо детектор щось знайшов, він починає пищати. Потім ми включаємо великий монітор і він нам показує якусь картинку з дрона. Ми до того не доводимо, щоб ми вже бачили свою машину. Якщо він вже показує картинку, то ми зупиняємось і вже виходимо з машини та дивимося в небо, прислуховуємося. За можливості ховаємося в безпечніше місце.”

Історія Наталії Каменецької – старости села Олександрівка, Станіславської громади

“Світла у нас немає з жовтня 2024 року. Люди живуть на генераторах. Зараз також немає газу та зв’язку. Дякувати Богу, діток у нас немає, але залишаються 110 людей похилого віку (станом на 15 жовтня), які відмовляються від евакуації з різних причин. Немає коштів виїхати, немає куди, просто не хочуть залишати свої домівки.

Росіяни обстрілюють будь-який транспорт – будь-то автомобіль, чи навіть велосипед. У холодну пору, прилітає в місця, з яких йде якась пара або дим.

Після ударів російських дронів, люди в селі залишаються й без води, бо водопостачання в нас централізоване, а свердловини знаходяться за межами населеного пункту в чистому полі.

Щоб комунальники могли під’єднати генератор і подати воду, треба хоч елементарні засоби, які можуть сповіщати про наявність дронів. Тому ці детектори для нас дуже важливі. Дуже дякую за допомогу. Окрім того, якщо виїжджаємо за межі села за доставкою дизельного пального, ми також їх використовуємо.”

Гуманітарна допомога, що відповідає потребам

Ситуація в Україні постійно змінюється, як і зброя, якою Росія атакує українські громади. Тому гуманітарна допомога має відповідати реальним потребам людей на місцях. Для Razom важливо чути ці потреби та оперативно на них реагувати.

52 детектори дронів не зупинять російські атаки. Але вони допоможуть пожежникам виїжджати на виклики, комунальникам відновлювати водопостачання, а соціальним працівникам і евакуаційним командам — виконувати свою роботу з більшими шансами на безпеку. А отже, допоможуть громадам продовжувати жити навіть там, де щоденна робота стала небезпечною для життя. А саме головне вони можуть врятувати життя.

«Ми з ними завжди тепер». Як правозахисниця допомагає повернутися ветеранам з війни через театр

Published: 8 Жовтня, 2026

Повернення з війни не закінчується в день демобілізації. Людині потрібно заново знайти своє місце серед цивільних, відновити зв’язки, відчути, що її досвід має значення. Для Аліни таким місцем стала спільнота письменників. Тепер вона створює простір для інших ветеранів.

Аліна Сарнацька – ветеранка, правозахисниця, радіоведуча та письменниця. У Львові вона створила «Театр Ветеранів» — простір для навчання нових драматургів. Проєкт реалізується в межах Ветеранської програми Інституту документування війни та сприяння інтелектуальній взаємодії із зовнішнім світом INDEX за підтримки Razom.

У рамках проєкту «Театр ветеранів» 2,5 місяці дев’ять ветеранів та дві дружини ветеранів навчалися писати п’єси про свій досвід війни — а також про повернення в мирне життя та про те, як це їх змінило.

«Ветерани можуть прийти в театр і побачити репрезентацію себе на сцені. Це важливо, побачити, що в цьому місці людям важливі ветерани», — ділиться Аліна.

Ми розпитали Аліну про її шлях до театру та про те, як драматургія об’єднує ветеранів і допомагає показувати світу реальність українців у війні.

Писати, щоб віднайти себе

«В армії ти отримуєш повний спектр, що буде, коли ти помреш. Як швидко про тебе забудуть. Це морально, насправді, важко», — розповідає Аліна Сарнацька.

«В якийсь момент я зрозуміла, що коли мене уб’ють, коли світ знищить мої сліди остаточно, я жалкуватиму про те, що я мало провела часу з близькими, і що я мало писала».

Після трьох років служби, Аліна відчула, що не просто поставила своє життя на паузу, її навички почали слабшати.

«Після армії я зрозуміла, що я не можу зібрати думки докупи. Я стала зовсім не така яскрава і впевнена, як була. Мені було дуже сумно. Я зрозуміла, що якщо я не знайду собі спільноту, то я перестану писати. Мені не вистачає сміливості. І в якийсь момент мені друзі почали кидати лінки на набір школи драматургії від театру ветеранів Максима Курочкіна. Я подалась. І в його особі знайшла ментора. Тому я змогла продовжувати — мені стало на кого спертися», — розповідає Аліна.

Так в Україні з’явилася нова драматургиня. Її п’єси читають і ставлять не лише в Україні, а і за кордоном, наприклад, у межах програми Razom Culture and Connect у Нью-Йорку — відбулося читання її п’єси «Баланс».

В театрі Аліна отримала не лише нову професію та спільноту, але й продовжила робити те, що й раніше — репрезентувати потреби людей, робити їх видимими для суспільства.

Знайшовши свою точку опори, жінка не зупинилась виключно на написанні п’єс. Вона вирішила вчити інших ветеранів мистецтву письма та драматургії. Шукати та підтримувати нові таланти.

Писати для рівності прав

Ми говоримо з Аліною по відеозв’язку. За моїм вікном у Києві починаються вибухи, і я вимушена взяти паузу, аби перейти в гардеробну.

«Навіщо платити за оренду всієї квартири, коли ми живемо в коридорі?» — жартую я.

«Навіщо взагалі платити за квартиру, якщо можна жити в метро?» — підхоплює ветеранка.

Психологиня за освітою, Аліна навчалася в аспірантурі із соціальної роботи, проводила наукові дослідження та працювала менеджеркою громадської організації. Багато років вона займалася питаннями захисту прав жінок, зокрема протидією гендерно зумовленому насильству. Співпрацювала з UN Women, Колумбійським університетом та іншими міжнародними організаціями.

«Ми хотіли робити зміни в країні», — розповідає Аліна.

Крім громадського сектору, жінка долучалася до праволіберального руху, де вперше познайомилася з ветеранами російсько-української війни. Саме це середовище, за словами Аліни, суттєво вплинуло на неї. Вона продовжила дружити з багатьма з цих людей і після завершення спільної діяльності.

«Ми дуже багато сперечалися про права жінок, про прайд, взагалі про ЛГБТ-спільноту. А коли почалась повномасштабка, я побачила, що всі ці люди пішли до армії. Крім мам з дітьми. І мені здається, що це дало мені чудовий приклад», — розповідає Аліна.

«Українська армія – це цивільні, які пішли захищати свою країну з любові», — наголошує Аліна Сарнацька, яка прийшла до війська з громадського сектору.

Писати для забезпечення батальйону

У фейсбуці Аліни часів Covid-19 та до нього – пости про записи подкастів, роботу, вигорання та вивчення англійської. А ще лисички-іграшки, лисички-прикраси та лисички-емодзі.

У березні 2022 році «Лисиця» стає її позивним, а громадська активістка – бойовою медикинею роти вогневої підтримки 207 батальйону 241 бригади ТрО ЗСУ. Не дивлячись на те, що в Україні, мобілізація жінок не є обов’язковою, а на роботі Аліні пропонували виїхати за кордон. (станом на початок 2026 року понад 75 000 жінок служать у лавах Збройних сил України – ред.)

«Я доросла людина без дітей. Я розуміла, що я маю піти в армію і захищати своє місто, своїх людей. Коли питають, чому я долучилась до війська… Мені здається, що більш логічне питання, чому хтось не долучився», — розповідає Аліна про своє рішення мобілізуватись.

Навесні 2022 року, в ТЦК стояли черги з добровольців. Вчителі, айтівці, менеджери та інші цивільні, які ніколи не служили в армії. Вони як і Аліна, обирають поставити своє життя на паузу заради країни.

«Перші тижні я плакала ночами. Було абсолютно нічого непонятно, страшно, дивно. Боялась не впоратись з відповідальністю. Мені сказали, що тепер я відповідаю за здоров’я сотні солдат. Я не маю медичної освіти і в нас не було ні дня навчань. Хтось показав мені де в автомата запобіжник. Я вчила такмед по матеріалам з інтернету… З часом, потроху, стало легше», — ділиться Аліна про свою службу в пості Фейсбуку.

На службі не стало днів тижня, а кольори в гардеробі стали лиш камуфляжно-зелені. Аліна відслідковуватиме прильоти поруч з будинком у Києві, де залишатиметься її сім’я і святкуватиме другий День народження, вийшовши живою після артилерійського обстрілу під Ірпенем.

«Щоби служити в армії треба балансувати. Ще в перший рік служби я купила вушка на каску і вкладку в спальнік з покемонами. А на другий рік я перестала стісняться спать з мʼякою іграшкою. Мама прислала мені з дому борсука. Його звали Філімон, він трошки пачкався, я стірала його при нагоді і сушила на сонці», – пише Аліна в своєму творі «Баланс».

Під час служби, вона знову писатиме. Цього разу короткі замальовки у соцмережі, аби збирати кошти на потреби свого батальйону.

«Нам було потрібно все: машини, дрони, рації… Все. Я стала непоганою “діалогісткою”, тому що діалоги найбільше приводять [донорів] і дозволяють збирати донати», — згадує Аліна.

Жінка брала участь у бойових діях у Донецькій області, відзначена нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За збереження життя» та відзнакою Президента України «За оборону України».

На початку служби Аліна хотіла спати в ліжку, піти в кіно, цілуватись, приготувати курку в духовці і гарно писати. Вона мріяла бути письменницею.

Писати, щоб об’єднати ветеранів

«Я вірю, що людина має бути частиною громади, що важливо служити своїй спільноті. Я хочу бути корисною ветеранам. Для мене це якесь таке питання віри, напевно», — ділиться Аліна, зазначаючи, що вже понад 20 років відвідує церкву.

Аліна зазначає, що це навчання неправильно прирівнювати до арт-терапії, адже не всякий творчий процес є цілющим. Дивлячись постановки своїх п’єс, вона ще кілька днів може почуватися зле. Найцінніше — можливість бути серед людей, які мають схожий досвід, і шанс опанувати нову професію.

«У нас був один учасник у Львові з Superhumans, дуже молодий хлопець, який тільки нещодавно втратив ногу. Я не впевнена, що для нього це було настільки про письмо, але він був частиною ком’юніті, ходив на всі заняття, написав п’єсу. Через рік він усвідомив, що хоче писати далі. Це дуже довгостроковий процес. Для нас це не просто курс — ми з ними завжди тепер», — ділиться Аліна.

Після навчання всі учасники залишаються у спільному чаті, де діляться можливостями та спілкуються.

До занять долучаються ветерани, які ще лікуються у шпиталях, і навіть діючі військовослужбовці, які перебувають на передовій.

Писати, щоб об’єднати країну

«Я розумію, що на багато поколінь вплине те, наскільки покинутими і непотрібними можуть почуватися ветерани», — підсумовує Аліна Сарнацька.

Служба в армії суттєво впливає на сприйняття життя та буденних речей. Адже основне завдання військовослужбовців — вижити. Проєкти, присвячені інтеграції та підтримці ветеранів, в Україні є ще з 2014 року.

На курсі Аліни фінальною точкою є читання нових п’єс на сцені професійними акторами.

«На учасників це дуже велике враження справляє. Вони бачать, що ця тема важлива людям. І це дуже сильно впливає на всіх — і на місцеву громаду, яка приходить на виставу, і на ветеранів, які її написали».

Так п’єса стає інструментом взаєморозуміння між людьми, які прожили дуже різний досвід, але прагнуть жити і співтворити разом.

Театр не може стерти досвід війни. Але він може дати ветеранам місце, де їх слухають. А суспільству — можливість почути їхні історії.

Історія Аліни Сарнацької — не лише про те, як знайти себе після війни. Вона про те, як отримана від інших підтримка перетворюється на можливість підтримати когось іще. Колись спільнота допомогла Аліні повірити у власний голос. Сьогодні вона допомагає іншим ветеранам віднайти свій — і бути почутими далеко за межами театральної сцени. Адже повернення з війни — це не лише шлях, який проходить ветеран. Це також готовність суспільства створювати простір, у якому його досвід, талант і майбутнє мають значення. І саме такий простір ми маємо будувати разом.

Саме тому підтримка таких спільнот — це інвестиція не лише у ветеранів. Це інвестиція у те, якою буде Україна після війни.

Лідери, знання, зміни: як Razom підтримує професійний розвиток громадського сектору України

Published: 6 Жовтня, 2026

Під час повномасштабного вторгнення Україна постала перед викликом існування як держава та нація. Це активізувало людей на всіх рівнях – утворився великий волонтерський рух, який в рази збільшив кількість акторів українського громадського сектору. Якісь волонтерські ініціативи призупинили свою роботу, а якісь навпаки – зареєстрували свої організації, інституалізувались.

Для подальшої ефективної роботи та сталості, у лідерів громадського сектору з’явився запит на набуття професійних знань з роботи в неприбуткових організаціях. А саме: системного розвитку організації, розуміння глобальних суспільних процесів та навичок управління.

Раніше в Україні не було жодного офіційного курсу, яки би спирався на специфіку роботи неприбуткових організацій. Тому, коли в Українському Католицькому Університеті з’явилась магістерська програма “Управління неприбутковими організаціями” – Razom запустили стипендіальну програму для працівників громадянського суспільства. Основною метою підтримки є посилення лідерів малих громад, інституціоналізація знань та укріплення ком’юніті.

Стипендія пропонує покриття 75% вартості навчання на магістерській програмі протягом всього навчання (2 роки). У 2024-2026 роках було підтримано 7 осіб.

Далі, розповідаємо історії стипендіаток, які вже пройшли навчання та як воно вплинуло на їх щоденну роботу.

Анна Андрусейко: від окремих знань — до цілісного бачення організації

Працюючи програмоною менеджеркою у донорській фундації та громадській асоціації, Анна Андрусейко мала досвід у фінансах, праві, менеджменті та стратегічному плануванні. Але ці знання були фрагментованими. Програма допомогла побачити зв’язки між ними. Подивитися на організацію як на цілісну систему, де є люди, процеси, фінанси та стратегія.

Навчання в УКУ вже змінює її роботу. В Асоціації РУТА команда працює над створенням ендавменту та розвитком спільноти навколо організації. Їхня мета – довгострокова фінансова сталість і незалежність. У Фундації ЗМІN Анна дивиться не лише на те, що роблять організації, а й на те, до яких результатів це веде. І чи відповідає їхня робота заявленій меті. Практичне використання теорії змін. Такий підхід допомагає системніше оцінювати партнерства й ухвалювати рішення.

Для Анни програма стала новою оптикою. Вона навчилася мислити стратегічно й бачити організацію цілісно. А спільнота учасників із різним досвідом показала, як багато можна посилити через обмін знаннями та співпрацю.

Софія Щербачук: від виконання проєктів — до розуміння їхнього впливу

Сім років Софія Щербачук працювала у волонтерських, гуманітарних та громадських ініціативах — від локальних проєктів до координації програм на національному рівні. За цей час вона навчилася працювати з громадами, будувати довіру та перетворювати ідеї на проєкти, що змінюють життя людей. Але з часом практичного досвіду стало недостатньо. Софія зрозуміла: щоб рухатися далі, їй потрібні системні знання з управління, стратегічного планування, моніторингу та оцінки.

Навчання одразу перетворилося на практику. З березня 2026 року Софія відповідає за напрям культури в БФ «СпівДія» і застосовує отримані знання у щоденній роботі. Якщо раніше її фокусом було передусім якісне виконання проєкту, то тепер вона більше думає про його мету, вплив на людей і сталість результатів. Завдяки цьому Софія розробила нові ініціативи для команди та підготувала грантові заявки для розвитку напряму.

Для Софії програма стала можливістю не відкладати професійний розвиток на потім. Найцінніше — побачити, як знання одразу переходять у рішення й дії. Цей досвід допоміг їй упевненіше брати на себе нову відповідальність і будувати сильніші ініціативи для українських спільнот.

Руслана Романчук: від ідей — до змін усередині організації

Ще у 2021 році Руслана Романчук побачила програму на Форумі громадянського суспільства й зрозуміла: це наступна сходинка її професійного розвитку. Серед знайомих Руслани було багато випускників програми, які радили її як можливість не лише здобути нові знання, а й потрапити в сильне середовище однодумців. Руслана вірила в принцип lifelong learning і хотіла поєднати практичний досвід із системними знаннями про управління неприбутковими організаціями.

Навчання швидко перетворилося на практику. Руслана стала впевненіше говорити про свої ідеї та брати відповідальність за їх втілення. Вона переглянула політики закупівель у ГО «Ресурсний центр НДО», долучилася до вдосконалення фінансового управління, змінила підхід до звітності та провела стратегічну сесію для волонтерської групи. Під час навчання Руслана також ініціювала запровадження членства в організації для людей, які працюють понад рік, – відповідне положення було прийняте керівництвом.

Ці зміни вже допомагають ГО «Ресурсний центр НДО», серед іншого, надавати індивідуальні психологічні консультації та проводити групи підтримки для дорослих та дітей з різних регіонів України.

Для Руслани програма стала не лише про нові інструменти, а й про впевненість впливати на зміни. А стипендія зробила це навчання можливим: без фінансової підтримки Руслана не змогла б покрити вартість програми, проживання, харчування та проїзду. Найціннішою частиною досвіду вона називає людей, які надихали діяти, змінюватися і зростати далі.

Сильніші лідери – сильніший громадський сектор

У 2025 році кількість гуманітарних організацій, які безпосередньо надають допомогу, скоротилася на 20%. Навіть досвідчені організації стикаються з труднощами у забезпеченні безперервної роботи.

У таких умовах професійний розвиток людей у громадському секторі — це інвестиція не лише в їхні кар’єри. Нові знання повертаються в організації у вигляді кращих рішень, сильніших команд, ефективніших процесів і здатності працювати довгостроково.

В довгостроковій перспективі це призведе до самозарадності українських неприбуткових організацій і зменшить необхідність зовнішньої підтримки. Підтримуючи Razom, ви підтримуєте краще життя в українських громадах.

Інвестиції в майбутнє: як Razom підтримує українських освітян

Published: 1 Вересня, 2026

Підтримувати українських учителів — означає інвестувати в молодь, яка визначатиме майбутнє України.

Навіть в умовах повномасштабної війни українські освітяни продовжують навчати, розвиватися й адаптувати освітній процес до нових реалій. Вони допомагають формувати покоління людей, здатних критично мислити, брати на себе відповідальність і знаходити рішення для найскладніших викликів. Саме вчителі сьогодні закладають фундамент прогресивної, демократичної та стійкої держави.

Razom підтримує українських освітян через локальні й міжнародні ініціативи, що відкривають доступ до сучасних методик, технологій, професійних спільнот і практичного досвіду. Розповідаємо про три проєкти, які допомагають учителям посилювати школи та громади.

Фестиваль «Вчителі майбутнього»: простір для нових ідей

Уже другий рік поспіль Razom підтримує одну з найбільших освітніх подій Європи — фестиваль «Вчителі майбутнього», організований ГО «Освітня Ініціатива Вільних та Небайдужих».

Шостий щорічний фестиваль «Вчителі майбутнього 2026» відбувся влітку у Львові та об’єднав понад 2 000 освітян з усієї України, а також міжнародних експертів і лідерів громадянського суспільства. Упродовж двох днів учасники долучалися до інтенсивного професійного обміну, нетворкінгу та понад 200 майстерень.

Цього року Razom підтримав «Ангар освітніх інновацій» — спеціальний простір, у якому понад 20 провідних українських STEM-компаній та EdTech-платформ представили свої розробки для сучасного навчання.

Серед учасників були видавництва «Ранок» і «Літера ЛТД», компанії EdPro та ELIZ LABS, що створюють інтерактивні панелі, лабораторне обладнання й навчальне програмне забезпечення, а також EdTech-платформа AR Book і державний освітній застосунок «Мрія».

Для вчителів це була можливість не лише побачити нові технології, а й обговорити з розробниками, як використовувати їх у щоденній роботі та зробити навчання доступнішим, практичнішим і цікавішим для дітей.

STEM без кордонів: від Шотландії до прифронтових громад

Якісна STEM-освіта готує майбутніх інженерів, науковців та інноваторів — людей, які відбудовуватимуть українську енергетику, медицину, оборонний сектор та економіку.

Навесні Razom підтримав участь п’ятьох українських учителів із прифронтових регіонів у програмі професійного розвитку «STEM без кордонів». Вона відбулася у Шотландії на базі The King’s Foundation у партнерстві з «Освіторією».

Протягом трьох днів учасники опановували проєктне навчання та сучасні наукові методики. Вони також досліджували, як знання про природу пов’язані зі сталими енергетичними рішеннями та кар’єрними можливостями у сфері STEM.

Важливо, що вплив програми не обмежується п’ятьма учасниками. Повернувшись до своїх громад, учителі передають здобуті знання колегам і застосовують нові підходи в роботі з учнями. Так сучасні освітні практики стають доступними для тисяч українських дітей, зокрема в регіонах, які щодня відчувають наслідки війни.

Civic Boost: молодь і громади в дії

Ще один напрям підтримки — розвиток шкільної автономії та залучення молоді до життя громад. У межах Civic Boost делегація освітян із прифронтової Харківщини відвідала Львів для триденного стажування, присвяченого цим темам.

Львів обрали не випадково. Місцеві ліцеї мають значний рівень самостійності: вони розпоряджаються бюджетами та створюють власні освітні хаби. Учасники стажування ознайомилися з цим досвідом і отримали практичні інструменти для розвитку учнівського врядування та запуску освітніх і культурних ініціатив у своїх громадах.

Такі обміни допомагають перетворювати школу на простір, де молоді люди не лише здобувають знання, а й навчаються впливати на рішення, працювати разом і брати відповідальність за майбутнє своєї громади.

Підтримка, що має довгостроковий вплив

За кожною освітньою програмою стоїть значно більше, ніж окремий тренінг, подорож чи подія. Учителі повертаються до своїх шкіл із новими знаннями, діляться ними з колегами та створюють можливості для сотень і тисяч дітей.

Попри війну, українські освітяни продовжують працювати, впроваджувати інновації та надихати своїх учнів. Razom залишається поруч із ними, адже підтримка вчителів сьогодні — це внесок у покоління, яке будуватиме вільну, демократичну та стійку Україну завтра.

Майбутнє починається в громадах: як молодь змінює Україну під час війни

Published: 25 Червня, 2026

У межах місяця Children & the Future Under Fire Razom розповідає про ініціативи, які підтримують дітей, підлітків і молодь в Україні — не лише як тих, хто потребує захисту, а як активних учасників відновлення та розвитку своїх громад.

Одна з таких ініціатив спрямована на розвиток активної молоді у 25 громадах 14 областей України, зокрема в тих громадах, які зазнали значного впливу війни. Проєкт реалізує Національна мережа розвитку локальної філантропії “Філантропи” за підтримки Razom та Fondation de France.

В основі проєкту — міжнародна модель Молодіжних Банків Ініціатив (Youth Banks). Це підхід, який уже понад два десятиліття працює в різних країнах світу та дає молодим людям можливість не просто навчатися, а самостійно ухвалювати рішення, залучати ресурси й підтримувати зміни у своїх громадах.

Подібні моделі молодіжної філантропії існують і в США: наприклад, Northfield YouthBank та програми youth-led grantmaking при community foundations дають молодим людям можливість не лише подавати ідеї, а й самостійно ухвалювати рішення про фінансування проєктів у своїх громадах.

Що ж таке Молодіжний Банк Ініціатив (МБІ)

МБІ – це міжнародна модель, яка реалізується вже понад 20 років в 37 країнах світу за підтримки Youth Bank International. В Україні ця модель реалізовується Національною мережею розвитку локальної філантропії за фінансової підтримки Razom for Ukraine та Fondation de France. МБІ – це команда молодих людей, яка досліджує потреби своєї громади, залучає локальні ресурси, проводить грантові конкурси та підтримує реалізацію молодіжних проєктів.

Іншими словами, молодь не лише подає власні ідеї на підтримку. Вона сама вчиться бути грантодавцем: аналізує потреби, визначає пріоритети, формує критерії відбору, ухвалює рішення щодо фінансування та супроводжує реалізацію ініціатив.

Модель побудована на принципі “навчання через дію”. Молоді люди проходять повний цикл управління локальними змінами: від дослідження потреб громади до фандрейзингу, підтримки проєктів, моніторингу результатів і звітування перед громадою.

Як це працює

Щороку кожна команда Молодіжного Банку Ініціатив проходить повний цикл роботи.

Спершу формується команда активної молоді, яка проходить базову підготовку та розподіляє ролі. Далі учасники досліджують потреби громади: проводять опитування, фокус-групи та консультації з мешканцями, щоб зрозуміти, які виклики є найбільш актуальними.

На основі цього дослідження молодь визначає пріоритети — теми й напрямки, які потребують підтримки саме в їхній громаді. Це можуть бути соціальні, освітні, культурні, волонтерські або інші ініціативи, які відповідають реальним локальним потребам.

Наступний етап — локальний фандрейзинг. Команди організовують благодійні акції, ярмарки, кампанії та події, залучаючи кошти від місцевих мешканців, бізнесу й партнерів. Це важлива частина моделі, адже вона допомагає молоді не лише говорити про зміни, а й об’єднувати навколо них громаду.

Після цього МБІ оголошує відкритий грантовий конкурс молодіжних ініціатив, розробляє критерії відбору та ухвалює рішення про підтримку проєктів. Підтримані команди впроваджують свої ідеї за менторської підтримки Молодіжного Банку Ініціатив, а наприкінці циклу аналізують результати, оцінюють вплив і звітують перед громадою.

Чому співфінансування є ключовим

Одна з головних особливостей цієї моделі — співфінансування.

Команди не просто отримують підтримку ззовні. Вони самостійно залучають ресурси у своїй громаді: говорять із мешканцями, шукають партнерів, працюють із локальним бізнесом, організовують благодійні події. А за результатами грантового конкурсу Молодіжний Банк Ініціатив дофінансовує молодіжні проєкти.

Це означає, що чим активніше команда залучає локальні ресурси та підтримку громади, тим більше можливостей вона отримує для реалізації власних ідей.

Такий підхід формує не лише окремі проєкти, а й довіру всередині громади. Молодь бачить, що її голос має значення. Місцеві мешканці бачать, що молоді люди здатні брати відповідальність. А громада отримує ініціативи, які створені не “згори”, а народжені з її реальних потреб.

Що це дає молоді

Участь у Молодіжному Банку Ініціатив дає молодим людям практичний досвід, який складно отримати лише через формальну освіту. Вони вчаться працювати в команді, управляти проєктами, аналізувати інформацію, писати грантові заявки, комунікувати ідеї, вести фандрейзинг і відповідально розподіляти ресурси.

Але не менш важливо те, що молодь отримує досвід довіри. Їй не просто кажуть, що вона важлива для майбутнього громади. Їй передають реальні інструменти впливу: можливість досліджувати, вирішувати, підтримувати й відповідати за результат.

Для громад, особливо тих, що постраждали від війни, це має особливе значення. В умовах втрат, вимушеного переміщення та постійної невизначеності важливо не втрачати активну молодь, а створювати для неї причини залишатися залученою, розвиватися й бачити своє місце в майбутньому України.

Там, де молоді дають шанс

За кожним Молодіжним Банком Ініціатив стоїть не лише грантовий конкурс чи навчальна програма. Стоять люди, які в якийсь момент почули просту, але дуже важливу фразу: “У тебе все вийде”.

У Коблівській громаді на Миколаївщині цей шлях починався не з великих перемог. Координаторка МБІ Оксана Духань згадує, що два роки тому повернулася з навчання з “повним вагоном сумнівів”. Вона була не місцева, знала небагато людей, а сама громада складалася з 11 сіл, розкиданих без зручного транспортного сполучення. Через війну частина молоді виїхала, можливостей стало менше. Навіть зібрати першу команду з трьох людей було викликом.

Перший фандрейзинг теж не спрацював. Команда відкрила благодійну банку, склала плани — і чекала. Але ніхто не донатив, бо про них просто ніхто не знав. Тоді вони змінили підхід: пішли до людей особисто. Просили повірити не просто в проєкти, а в молодіжні ідеї. І громада поступово почала відповідати довірою.

Одним із перших проєктів стало відновлення волейбольного майданчика в селі Лугове. Підлітки самі планували бюджет, закуповували матеріали, фарбували й облаштовували простір. Для них це був не просто майданчик. Це був перший досвід: ми можемо змінити місце, де живемо.

Після цього була і критика. Хтось казав, що можна було зробити краще, що сітка не така, що підліткам не варто давати гроші. Але саме в цей момент стало зрозуміло: сенс був не в тому що щось зроблено не так. Сенс був у тому, що молоді люди вперше самі пройшли шлях від ідеї до результату. А вже через рік у тому ж Луговому молодь реалізувала ще один проєкт — облаштувала сучасний кінозал для жителів села.

Сьогодні команда МБІ Коблево — це вже 12 активних підлітків. За два роки вони реалізували 15 молодіжних проєктів у восьми селах, залучили близько 250 000 гривень на молодіжні ініціативи, а понад 45 підлітків отримали свій перший реальний досвід проєктного менеджменту, фандрейзингу та громадської діяльності.

Інша історія — з Черкас. Тетяна Гончарова прийшла до Молодіжного Банку Ініціатив як молода фахівчиня, яка шукала простір, де може бути корисною. Її перший проєкт “ArtІнсайт” поєднав психологічну підтримку й творчі практики. За один місяць він охопив понад 150 людей.

Для Тетяни це була не просто перемога в конкурсі. Це був момент, коли вона відчула: її ідеї мають цінність, а бажання допомагати може перетворюватися на реальні зміни. Пізніше вона очолила Молодіжний Банк Ініціатив і тепер підтримує інших молодих людей — допомагає їм не боятися говорити, діяти й пробувати.

Саме в цьому сила МБІ. Вони не просто фінансують молодіжні ідеї. Вони створюють момент, коли дівчина чи хлопець у своїй громаді вперше відчувають: мені довіряють. Мій голос важливий. Моя ідея може стати чимось реальним.

А під час війни це має особливу вагу. Бо майбутнє України — це не абстрактна дата після перемоги. Воно вже формується в таких маленьких рішеннях: зібрати команду, вийти до людей, попросити підтримки, облаштувати майданчик, провести зустріч, підтримати чужу ідею, повірити в себе.

Великі зміни справді можуть починатися з маленької локальної ініціативи. Особливо тоді, коли молоді вчасно дають шанс.

Майбутнє, яке створюється на місцях

Війна змусила багатьох молодих людей дорослішати швидше. Але навіть у цих обставинах вони не лише адаптуються — вони діють.

Через Молодіжні Банки Ініціатив молодь в українських громадах запускає локальні проєкти, підтримує однолітків, залучає мешканців, працює з партнерами та вчиться приймати рішення, які впливають на життя навколо.

Для Razom підтримка таких ініціатив — це частина ширшої роботи з посилення стійкості українських громад. Під час війни майбутнє не є абстрактним поняттям. Воно формується щодня — у школах, молодіжних просторах, волонтерських командах, локальних ініціативах і громадах, де молоді люди отримують шанс діяти.

Коли молодь має інструменти, довіру та підтримку, вона не просто уявляє майбутнє. Вона починає його будувати.

Razom for Ukraine оголошує про результати грантового конкурсу Razom Jobs

Published: 16 Червня, 2026

Завершився Конкурс грантових проєктів, що здійснювався у межах програми «Razom Jobs» Благодійного Фонду «Разом для України». У період від 15 лютого до 31 березня 2026 року нами було отримано 88 заявок від організацій громадського сектору, які мають досвід у сфері навчання та працевлаштування дорослих, із 14 регіонів України.

Після первинного відбору заявок, експертного оцінювання та співбесід експертна комісія, яка складалася із експертів Razom та зовнішніх експертів, рекомендувала 14 проєктів до участі в Школі організаційної спроможності Economic Resilience Lab, яка відбулася 4–7 травня 2026 року. У межах цього етапу команди обмінювалися досвідом та доопрацьовували свої проєкти.

Після повторного оцінювання проєктів, згідно із рішенням комісії програми було визначено 8 проєктів-переможців, рекомендованих для фінансової підтримки, а саме:

1. Благодійна організація «Благодійний фонд “Промприлад”», проєкт «PromTech: Короткострокові навчальні модулі для операторів верстатів з ЧПК та зварювальників у Івано-Франківську та Львові» (Івано-Франківська, Львівська області)

2. Громадська організація «Асоціація інноваційної та цифрової освіти», проєкт «Будуємо майбутнє: економічна реінтеграція через професійну підготовку вразливих груп населення Одеської області» (Одеська область)

3. Благодійна організація «Фонд громади Вознесенська», проєкт «Women’s Reskilling Hub» (Миколаївська область)

4. Центр навчання і освіти дорослих «Південь», проєкт «Від навчання до доходу: практичні навички для самозайнятості» (Миколаївська область)

5. Громадська організація «Вектор руху: підтримка, розвиток, лідерство», проєкт «ПЛІЧ-О-ПЛІЧ: розбудова спроможностей ветеранів та членів їх родин до самозайнятості та працевлаштування у Чернівецькій області» (Чернівецька область)

6. Соціальне підприємство «Центр освіти дорослих “Перший”», проєкт «Швейна майстерня економічної стійкості: навчання, виробництво та самозайнятість жінок» (Запорізька область)

7. Громадська організація «Сфера Молоді», Чернігівська область , проєкт «Програма професійної адаптації та економічної реінтеграції мешканців Ніжинської та Куликівської громад Чернігівської області» (Чернігівська область)

8. Громадська організація «Про вімен юа» (PRO WOMEN UA), проєкт «Від навчання до працевлаштування: системна модель перепрофілювання у швейній галузі в Рівненській та Волинській областях» (Рівненська, Волинська області)

Вітаємо переможців та їхніх партнерів та бажаємо успішної реалізації проєктів, спрямованих на посилення економічної стійкості громад через розвиток професійних навичок, підтримку працевлаштування та самозайнятості, а також створення нових можливостей для вразливих категорій громадян.

Також дякуємо всім учасникам за надіслані заявки та інтерес до конкурсу «Razom Jobs». Ми справді цінуємо вашу роботу, бажаємо успіху та реалізації ваших ідей та сподіваємося на подальшу співпрацю в майбутніх ініціативах!

Гуртожиток, який не здається: як жінки з фонду «Ми – браття, ми – українці» допомагають громадам Харківщини

Published: 27 Квітня, 2026

За 26 кілометрів від Харкова, у місті Люботин, стоїть гуртожиток, який став тимчасовим домом для десятків людей, що втратили житло через війну. Саме тут ми побачили, як відновлюється життя після обстрілів — і як у цьому процесі переплітаються допомога міжнародних партнерів, робота місцевих волонтерів і неймовірна стійкість самих людей.

До відновлення гуртожитку долучився фонд Razom, який допоміг встановити нову вхідну групу та відремонтувати дах будівлі. Під час візиту ми поспілкувалися з Катериною Посоховою — виконавчою директоркою благодійного фонду «Ми – браття, ми – українці», який багато років працює з громадами Харківської області.

Саме команда цього фонду щодня працює з мешканцями гуртожитку та іншими переселенцями в регіоні.

Коли евакуація змінює життя цілих громад

Активна робота фонду почалася у період масової евакуації з прикордонних районів Харківщини — зокрема з Вовчанського району та району Липців.

Люди почали масово переїжджати до гуртожитків і місць тимчасового перебування. У цих будівлях створювалися тимчасові місця проживання для внутрішньо переміщених осіб.

«Ми почали працювати саме тоді, коли почалася активна евакуація. Діти переїжджали у гуртожитки, у колективні центри, і ми почали працювати з ними — і з дорослими також», — розповідає Катерина Посохова.

Психологи фонду проводили групові заняття з дітьми, а за потреби працювали індивідуально з дорослими, які переживали втрату дому, евакуацію або травматичні події війни.

Як ремонти починаються з простих запитів

Працюючи в гуртожитках, команда фонду почала системно збирати запити від людей, які там живуть. Спочатку це були базові потреби.

«Спочатку люди просили душові і туалети. Потім з’явилися запити щодо підвалу, потім — щодо вхідної групи, потім — щодо даху», — згадує Посохова.

Так поступово почали з’являтися великі відновлювальні роботи. Разом із партнерами, зокрема міжнародними організаціями, вдалося провести кілька ремонтів. Під час одного з них з даху будівлі довелося вивезти п’ять тонн сміття, перш ніж почати утеплення.

«П’ять тонн сміття вигребли з даху. Після цього утеплили його, зробили ремонт і замовили насосне обладнання для котельні», — каже вона.

Психологічна підтримка для дітей і літніх людей

Один із найважливіших напрямків роботи фонду — психосоціальна підтримка.

Команда працює з різними групами населення:

дітьми
підлітками
батьками
людьми похилого віку.

У Люботині заняття з дітьми проводять навіть в укритті.

«Там дуже хороше укриття, антирадіаційне. У ньому можна повноцінно проводити навчальний процес, тому ми працюємо там із дітьми та підлітками», — пояснює Посохова.

Фонд також співпрацює з місцевими територіальними центрами, де організовує психологічну підтримку для літніх людей. Іноді ці зустрічі перетворюються на справжні маленькі події, які допомагають людям знову відчути спільність і нормальність життя.

«Наші бабусі й дідусі з психологом і вишивають, і розмальовують, і навіть організували “трудовий десант”. Вони захотіли пофарбувати лавочки біля майданчика — і разом це зробили», — розповідає вона.

Чому допомога міжнародних партнерів критично важлива

За словами Посохової, відновлення колективних центрів і допомога громадам була б неможливою без підтримки донорів і міжнародних організацій.

«Для таких місць, як колективні центри, будь-яка підтримка від фондів або міжнародних організацій має величезне значення», — говорить вона.

Багато людей, які живуть у цих гуртожитках, втратили все — будинки зруйновані або залишилися на окупованих територіях.

«Люди залишилися без житла, без нічого. У багатьох будинки або зруйновані, або під окупацією. Тому кожна допомога — це можливість для них почати життя заново».

Саме тому співпраця місцевих ініціатив із міжнародними партнерами стає ключовою для відновлення громад.

«Коли фонди і донори підтримують такі проєкти — ремонти, психологічні програми, грошову допомогу — це дає людям відчуття, що вони не залишилися самі», — підкреслює Посохова.

Люди, які не хочуть залишати навіть пошкоджений гуртожиток

Під час роботи у колективних центрах команда фонду часто стикається з історіями, які показують, наскільки важливою для людей стає навіть тимчасова домівка.

Багато мешканців гуртожитків — це вже переселенці. Вони втратили свої будинки або були змушені залишити їх через бойові дії. У цих гуртожитках люди почали будувати нове життя: знайомитися з сусідами, підтримувати одне одного, створювати нові маленькі спільноти.

Один із таких гуртожитків у Харкові нещодавно постраждав від ракетного удару поблизу.

«Там вибиті вікна, вибиті двері, потріскалася штукатурка. Людей тимчасово переселили на іншу адресу», — розповідає Катерина Посохова.

Але сталося те, що багато говорить про силу людських зв’язків.

«Вони повернулися назад. У них забиті ДСП вікна, у приміщенні лише плюс дванадцять градусів. Їм кажуть — переїжджайте, ми зробимо ремонт. А вони відповідають: “Ні, ми будемо тут”. Бо для них це вже не просто гуртожиток — це місце, де вони знову почали жити разом».

За словами Посохової, для багатьох людей ці колективні центри стали не просто тимчасовим прихистком, а новою спільнотою.

«Тут у них з’явилися нові сусіди, нові знайомства, нова підтримка. І саме тому вони хочуть залишатися разом».

Фонд із чоловічою назвою і жіночим лідерством

Назва фонду — «Ми – браття, ми – українці» — звучить як символ братерства.

Але на практиці більшість команди складають жінки.

«У нас фонд називається “Ми – браття, ми – українці”, але у нас 95% дівчат», — каже Посохова, — Наші партнери часто кажуть: “brothers, brothers”. А коли приїжджають знайомитися з командою — бачать, що тут одні sisters. І тоді всі посміхаються, бо назва у нас про братерство, а насправді всю роботу щодня роблять дівчата».

Саме вони координують програми допомоги, їздять у громади, працюють у колективних центрах і проводять реєстрацію людей на допомогу. Іноді — у підвалах, у прифронтових селах. Але завжди поруч із людьми, які намагаються почати життя заново.

«Ми просто намагаємося зробити все можливе, щоб люди могли повернутися до нормального життя», — говорить Катерина Посохова.

І дивлячись на гуртожиток у Люботині, де люди поступово відновлюють свій дім, стає зрозуміло: ця робота справді має значення.

Відсутній елемент пазлу: Світлана Блінова та сила місцевого лідерства

Published: 5 Березня, 2026

Здається майже нереальним сидіти навпроти Світлани Блінової в підвалі Львівської міської ради. Тут, у бетонному укритті, ми чекаємо новин про можливий ракетний удар. Сьогодні це найбезпечніше місце для інтерв’ю.

Світлана м’яко усміхається, коли говорить — зібрана, вдумлива, майже тендітна на вигляд. І все ж, коли вона починає розповідати свою історію, стає зрозуміло: перед нами саме той тип лідера, якого Україна породила у час війни — врівноважений, рішучий і тихо, але глибоко трансформаційний.

Razom уперше познайомився зі Світланою не на конференції і не на панельній дискусії — а через партнерство. У межах першої програми стажувань Impact UA internship program, створеної Razom спільно з Brave Generation, організація Світлани Cities4Cities прийняла стажера — Айдана Стретча, нещодавнього випускника Єльського університету, який спеціалізується на історії та журналістиці. Від самого початку Світлана вирізнялася.

Вона не просто розподіляла завдання. Вона взяла Айдана під своє крило. Залучила його до справжньої роботи з побудови міжнародних партнерств між муніципалітетами. А згодом пішла ще далі — запросила його до села своїх дідусів і бабусь неподалік Львова, щоб він міг на власні очі побачити життя української глибинки.

Бабуся приготувала картоплю, вирощену на власній землі. Дідусь, який не говорить англійською, просто сказав: «hello». Це була не показова гостинність. Це була довіра.

Цей досвід вплинув на журналістську роботу Айдана, яку він нині продовжує як незалежний журналіст у Києві, співпрацюючи з такими медіа, як The Kyiv Independent та CBS. Через його тексти американська аудиторія бачить українські муніципалітети не як абстракцію, а як реальні громади — ті, що відбудовуються, формують партнерства і беруть на себе лідерство.

Відданість Світлани справі справила на нас сильне враження. І ми продовжили стежити за її роботою.

Світлана народилася у 1991 році — саме тоді, коли Україна відновила свою незалежність. Її життя розгорталося паралельно з пошуком країною власного голосу та суб’єктності. Вона вивчала журналістику і право, але її справжня школа почалася під час літнього стажування у Львівській міській раді. Формально це мало бути чотири години роботи на день. Насправді ж вона залишалася там по чотирнадцять.

До повномасштабного вторгнення Світлана працювала над стратегіями розвитку муніципалітетів. 24 лютого 2022 року вона зібрала для родини тривожну валізу й одразу вирушила до міської ради з одним запитанням: «Чим я можу допомогти?»

Уже за кілька днів вона координувала роботу міжнародних журналістів. Невдовзі почала спрямовувати гуманітарну допомогу зі Львова до громад, які постраждали значно сильніше. Із цієї екстреної реакції поступово народилося щось значно триваліше.

Разом із Львівською міською радою, SALAR International (частиною Шведської асоціації місцевих органів влади та регіонів) та німецьким містом Зіндельфінген, Світлана долучилася до запуску ініціативи Cities4Cities. Сьогодні це потужна платформа, що з’єднує українські муніципалітети з партнерами в Європі та Сполучених Штатах.

Нині мережа охоплює майже 100 муніципалітетів у семи країнах ЄС та США.

Для Світлани угоди між містами-побратимами — це не формальність і не папери. Це передусім людські зв’язки.

«Міжнародна співпраця — це не магія», — каже вона. — «Це м’які навички».

Через Cities4Cities Academy її команда з шести людей навчає муніципалітети по всій Україні визначати власні пріоритети, знаходити партнерів зі спільними цілями та вибудовувати сталу, взаємовигідну співпрацю.

Але масштаб завдання величезний: в Україні понад 1400 муніципалітетів.

А потім настав момент, який міг змінити все. Минулого року Світлана отримала запрошення виступити на конференції International City/County Managers Association у Флориді — одному з найвпливовіших зібрань муніципальних лідерів у Сполучених Штатах. Реєстраційний внесок для неї скасували. Візу вона отримала лише за два дні до події. Але грошей на терміновий авіаквиток — майже 1000 доларів — у неї не було.

Для багатьох громадських лідерів в Україні саме тут можливості й закінчуються. Немає простого гранту на поїздку, на який можна податися в останній момент. Немає фонду швидкого реагування для таких ситуацій. Конференції проходять. Можливості минають. Зв’язки не виникають.

Оскільки ми вже співпрацювали зі Світланою в межах Impact UA — і бачили її лідерство на власні очі — Razom вирішив допомогти через програму Razom Sylnishi, що підтримує українських лідерів громадянського суспільства. За кілька днів квиток було придбано.

«Той квиток став відсутнім елементом пазлу», — каже Світлана.

Результат був миттєвим. Виступаючи перед американськими міськими менеджерами — у країні, де вона раніше ніколи публічно не говорила, мовою, яку почала вивчати лише після повномасштабного вторгнення — Світлана представила ідею партнерства з українськими муніципалітетами.

Коли вона завершила виступ, перед нею вишикувалася черга керівників міст, які хотіли з нею поговорити.

Сьогодні вона носить із собою цілу пачку візитівок від американських муніципальних посадовців, зацікавлених у створенні партнерств між містами. Ці розмови вже перетворюються на нові зв’язки — відкриваючи двері для українських громад, які шукають експертизу, співпрацю та довгострокову інтеграцію з американськими партнерами.

Квиток на літак за 1000 доларів профінансував не просто поїздку. Він відкрив доступ. Він прискорив залучення Сполучених Штатів.
Він змінив траєкторію виходу Cities4Cities на американський напрям. Саме так виглядає каталізуюча підтримка. І на цьому лідерство Світлани не закінчується.

Після професійного вигорання на попередній посаді у сфері політичних комунікацій Світлана одного літа поїхала жити до намету в селі своїх бабусі й дідуся. Побачивши, як воно занепадає, вона допомогла згуртувати місцевих жителів і разом із ними почала відроджувати громаду: залучила грантові кошти, сприяла ремонту доріг, створила молодіжний коворкінг і культурний простір, а також започаткувала регіональний туристичний бренд, який об’єднав лісові маршрути через кілька муніципалітетів.

Разом із чоловіком вони збудували в селі невеликий гостьовий будинок. Коли почалася війна, він пішов боронити Україну. Будинок Світлана завершила вже сама.

Сьогодні цей гостьовий дім входить до топ-10% помешкань Airbnb у світі. Світлана особисто спілкується з гостями і навіть пропонує формат «волонтерського туризму» — проживання в обмін на допомогу з благоустроєм громади.

«Цей дім — від мого серця», — каже вона.

На початку повномасштабного вторгнення Світлана ненадовго виїхала до Польщі — але швидко повернулася.
«Я не відчувала, що я зі своїми людьми», — каже вона. Пізніше вона свідомо вирішила народити другу дитину вже під час війни. «Ми будемо відбудовувати Україну також разом із дітьми».

У тиші укриття під Львівською міською радою стає зрозуміло: лідерство, подібне до лідерства Світлани, не шукає уваги. Воно створює системи. Воно посилює громади. Воно вчить англійську ночами, щоб Україна могла говорити зі світом.

Razom не створив Світлану Блінову. Її створила Україна. Але іноді різниця між втраченою можливістю та тією, що змінює все, полягає в одному — здатності діяти швидко, прибрати одну перешкоду саме в той момент, коли це найбільше потрібно. Один квиток на літак. Один відсутній елемент пазлу. І хвиля змін продовжує поширюватися.

Коли лідери на кшталт Світлани отримують довіру, гнучку та своєчасну підтримку, їхній вплив зростає набагато ширше, ніж межі однієї конференції, одного партнерства чи одного моменту.

Він розходиться хвилями — з’єднуючи міста, зміцнюючи громади та вплітаючи Україну в глобальну мережу солідарності, яка допоможе формувати її відновлення на багато років уперед.

Якщо ви вірите в таких лідерів, як Світлана — прагматичних, сміливих і глибоко вкорінених у своїх громадах — ми запрошуємо вас підтримати їх.

Ваша підтримка дозволяє Razom і надалі надавати гнучку допомогу швидкого реагування, яка перетворює вирішальні моменти на тривалий вплив для України.