І в кінці випускного учні виносять… мангал. Жартують, що це така дипломна робота, адже вони завершили курси зварювальників.
У зварюванні важливо, щоб усе міцно трималося купи. Так само як і в економіці держави. Роботи багато, а працювати немає кому — коротко про ринок праці в Україні. Частина українців виїхала за кордон, інші залишили робочі місця, щоб захищати країну.
Тому Razom підтримує програму Благодійного фонду «Промприлад» у межах освітньої ініціативи PromTech, яка спеціалізується на короткострокових програмах підготовки фахівців для сучасного виробництва.
Через війну Росії проти України значна кількість промислових підприємств релокувалася до західних регіонів. Додайте до цього збільшення кількості оборонних підприємств і розвиток будівництва — усім потрібні кваліфіковані спеціалісти.
10 людей протягом 80 годин навчались зварюванню на базі Івано-Франківського будівельного ліцею. Програма охопила три основні способи зварювання: ручне дугове (MMA), напівавтоматичне (MIG/MAG) та аргонодугове (TIG). Учасники почали з основ безпеки, матеріалів і технології, а на практиці вчилися запалювати й утримувати дугу, формувати рівні шви та виконувати стикові й кутові з’єднання в різних просторових положеннях.
На випускному курсів зварювальників ми познайомилися з Олегом Ковальським. Він щиро розповів, чи реально за чотири тижні здобути навички, з якими можна влаштуватися на роботу.
Коли навичок недостатньо
Олег із посмішкою розповідає, що роботи не боїться. Працював і вчителем фізкультури, і держслужбовцем, і генеральним директором футбольного клубу. Та й удома роботи завжди вистачає. Сам робив ремонт у квартирі, ліпив гіпсокартон, та й з електричною проводкою впоратися зможе.
“Треба було покласти цегляну стіну. Я бачив, як її роблять і я її поклав. Криво-косо, але я її поклав. І та кладка стоїть по цей день в селі. Свою функцію вона виконує.” — розповідає чоловік.
Зі зварювальним апаратом Олег також знайомий давно — ще зі служби в радянській армії. Та знань і навичок, щоб працювати за цим фахом, було недостатньо.
“Я знав, що це зварювальний апарат. Знав, куди що прикріпити. Але чому залипав в мене електрод? Чому в мене не виходило зварити я, наприклад, не розумів. І я роботу просто не виконав” — ділиться Олег.
Про курси від Промтеху чоловік дізнався із соцмереж, коли шукав вакансії, — спрацювала реклама.
“Я був здивований,що курси безкоштовні. Хоча, коли я прочитав, за рахунок чого вони фінансуються, я зрозумів сам принцип, що це для ВПО, для ветеранів, для людей, які хочуть набути новий фах. І яка благородна ціль донорів, які сприяють цьому” — розповідає Олег.
Навчання і реальні потреби
Після співбесіди Олег чотири тижні опановував теорію та практику зварювання. Виходило не одразу, але допомогла підтримка викладачів.
“Коли ти починаєш варити чи то одним чи іншим методом, і воно в тебе не виходить, викладачі підходять, так дивляться: “Ну, добре-добре”. Хоча там взагалі не добре” — сміється чоловік.
Значущість теоретичних знань, отриманих на курсах, Олег оцінив, коли відповідав на вакансію зварювальника за кордоном.
“Там питають, не скільки ви варите чи покажіть свої роботи. А як у вас 111? І я розумію, що це. Це значить, як у вас відбувається зварка захищеним електродом. Або що таке зварка напівавтоматом? Після навчання я розумію в якому напрямку шукати думки”
Ще під час навчання Олег знайшов нову роботу. Не зварювальником, але отримані навички там теж знадобилися. Уже за місяць довелося перевірити знання на практиці.
“Була необхідність зробити стенд. Я його оцінив і сказав, що він слабий — шви погані, не тримаються. Щоб не витрачати кошти, я прийшов до своїх викладачів, попросився заздалегідь до них в майстерню. Це дуже класно, коли клас облаштований, там є й болгарки і напівавтомати там універсальні, і столи, що немаловажливо, що можна закріпити деталь…
І я роблю, і в мене воно виходить! Хоча б відсотків на 50 навіть красиво. І тут розпирає десь така гордість, що місяць пройшов не дарма.” — ділиться радістю чоловік.
Бізнес-ідея
На випускному директорка Івано-Франківського будівельного ліцею запрошує випускників повертатися до майстерні, якщо виникне потреба. Олег розповідає одногрупникам про свій досвід співпраці з викладачами. Каже, що готовий не лише повертатися до майстерні, а й платити за це. Спонукає викладачів створити соціальне підприємство та готовий долучитися до брейншторму й розробки бізнес-плану.
“Зробіть тарифікацію в майстерні, десь 500 гривень година. Я перший, хто прийде туди, і заплатить ці 500 гривень, розуміючи, що вони підуть на заклад. Тому що зробити якісну майстерню — це коштує грошей. Якщо заклад вже це зробив за рахунок грантових коштів, і плюс є можливість проконсультуватись, плюс є можливість в якомусь складному моменті попросити допомогу майстра — це ідеально.” — ділиться чоловік.
Серед здобутих знань і навичок в Олега є те, чого не напишуть у сертифікаті, — впевненість у собі. Жартома питаю Олега, чи хвалить його дружина. Він трохи ніяковіє, але з посмішкою каже, що дружина ним пишається.
“Головне, що це мій особистий апгрейд. Коли мені доведеться це робити, то я візьму і зроблю. Якщо в мене будуть сумніви або якийсь острах, я знаю, до кого звернутися за допомогою. Оце головне.” — каже Олег.
Підтримка, що допомагає встояти
За чотири тижні важко стати досвідченим майстром, але можна здобути навички, з якими вже не боїшся братися за роботу. Історія Олега показує, що українці не бояться працювати, а за належної підтримки можуть багато зробити й надихнути інших. Потрібно лише допомогти їм здобути навички, яких потребують роботодавці. Це зміцнює економіку країни, підтримує гідність людей і спроможність громад відновлюватися попри систематичні російські атаки.
Не менш важливою залишається підтримка українців напередодні зими. Росія продовжує ракетами та дронами знищувати енергетичну інфраструктуру, залишаючи людей без світла, тепла та води. Дізнайтеся більше про проєкт і долучайтеся до підтримки за посиланням нижче.
