«Між хвилинами і вічністю»: як працює стабілізаційний пункт на війні

Published: 9 Липня, 2026

Наша команда побувала на стабілізаційному пункті неподалік лінії фронту — менш ніж за 20 кілометрів від зони активних бойових дій. Саме сюди після евакуації доставляють поранених, а медики працюють у реальності, де між життям і смертю часто залишається лише кілька хвилин. Ми говорили з хірургом, анестезіологом та командою, яка щодня працює в цих умовах, про те, як виглядає стабілізаційний пункт зсередини, чому головною проблемою війни залишається час, як телемедицина рятує життя прямо під обстрілами та що насправді означає фраза “золота година” на сучасному фронті.

Час, якого немає: евакуація і межі медицини

Стабілізаційний пункт на війні – це не лікарня у звичному розумінні й не просто проміжна ланка між полем бою та госпіталем. Це місце, де медицина працює в умовах, коли час уже втрачено або майже втрачено, а рішення потрібно ухвалювати швидше, ніж дозволяє нормальна людська психіка. Саме тут поранений, якого вдалося евакуювати з позицій, вперше потрапляє в руки команди, здатної не лише зупинити критичну кровотечу чи знеболити, а й стабілізувати його настільки, щоб він пережив наступний етап – транспортування, операцію, госпіталь, реабілітацію.

Анестезіолог Дмитро, який працює на стабілізаційному пункті, говорить про свою роботу без романтизації. У його словах немає пафосу, хоча сама реальність, яку він описує, сильніша за будь-який пафос. Найбільше його болить не складність поранень і не виснаження команди, а те, що іноді пораненого неможливо вчасно забрати з поля бою. “Найбільше, що мене засмучує, – це неможливість вчасно евакуювати пораненого з поля бою”, – пояснює він. “Ми знаємо, що людина поранена, ми готові, умови для надання допомоги є, але пацієнта з поля бою іноді евакуювати або дуже довго, або взагалі не вдається”.

У військовій медицині часто говорять про “золоту годину” – критичний проміжок часу після поранення, коли шанс врятувати життя найбільший. Але на цій війні, особливо на окремих ділянках фронту, ця формула не завжди працює. Лікар формулює це майже гірко: “Як там кажуть – золота година, а в нас золотий тиждень”. Бували випадки, коли поранені залишались на позиціях надто довго, а медики могли підтримувати їх лише дистанційно: скидати антибіотики дронами, консультувати, що вводити, як розводити препарати, що робити до моменту евакуації.

Саме тут проявляється одна з ключових реальностей сучасної фронтової медицини: проблема не завжди в тому, що немає фахівців, ліків чи навичок. Дуже часто проблема в тому, що між пораненим і лікарем лежить поле бою – з дронами, артилерією, зруйнованими дорогами, погодою, відсутністю безпечного маршруту й постійним ризиком для евакуаційних груп. Тому стабілізаційний пункт працює не лише з тілом пораненого, а й з наслідками затримки, яку медицина не контролює.

У таких умовах телемедицина перестає бути модерним словом із презентацій і стає практичним інструментом виживання. Лікарі консультують бойових медиків і бійців через зв’язок, іноді фактично керуючи наданням допомоги в реальному часі. “Ми дзвонили, казали, що робити: як перев’язувати, що затискати, де тампонувати”, – згадує хірург Євген. В одному з випадків, за його словами, під дистанційним контролем вдалося зняти турнікети, проконтролювати кровотечу й урятувати кінцівку. Це не замінює евакуацію і не скасовує потреби в хірургії, але іноді саме така дистанційна підтримка дає людині шанс дочекатися допомоги.

Робота на межі: стабілізація, рішення і відповідальність

Коли пораненого нарешті доставляють на стабілізаційний пункт, команда має діяти швидко, але не механічно. Стабілізація – це не хаотичний набір дій і не автоматичне “зашити й відправити далі”. Це складний процес, у якому кожен крок залежить від стану пацієнта: чи він у шоку, чи замерз, чи є масивна крововтрата, чи стабільний тиск, чи може організм витримати втручання. “Привозять хлопця: він мокрий, холодний, незнеболений. Його треба роздягнути, укласти, витерти, зігріти, забезпечити анестезіологічну допомогу, стабілізувати по тиску та інших показниках. І тільки потім хірургічна група може безпечно працювати”, – пояснює хірург Євген.

Саме тому час роботи на стабпункті неможливо вкласти в одну таблицю. Якщо пацієнт відносно стабільний, допомога може зайняти 15–20 хвилин. Якщо стан важкий, лікарі можуть працювати дві або три години. Для цивільної уяви це може здаватися довго, але для фронтової медицини це іноді єдина можливість не втратити людину ще до госпіталю. “Медицина – це не завжди два плюс два”, – каже хірург. “Тут усе залежить від стану пацієнта, об’єму поранення, об’єму допомоги й стабілізаційних заходів”.

Окрема складна тема – ампутації та тяжкі травми кінцівок. На стабілізаційному пункті, за словами лікаря, не йдеться про “планові” ампутації в госпітальному сенсі. Якщо кінцівка нежиттєздатна, команда не намагається робити остаточне рішення там, де для цього немає всіх умов. Їхнє завдання – стабілізувати пацієнта, не погіршити його стан, зберегти те, що може мати значення для подальшої роботи хірургів і протезування, та передати людину на наступний рівень допомоги. “Госпіталь формує культю вже більш адаптовано до протеза”, – пояснює Євген. “Якщо ми бачимо, що кінцівка нежиттєздатна, ми не знімаємо турнікет, робимо хірургічну обробку, стабілізуємо і готуємо до транспортування”.

Це важливо розуміти: стабілізаційний пункт – не місце “остаточного лікування”. Це місце, де пораненого мають перевести зі стану катастрофи у стан, у якому його можна транспортувати далі. Тут не завершують історію пацієнта, а дають їй шанс продовжитися. У цьому сенсі робота анестезіолога є однією з центральних: він не просто “дає наркоз”, а фактично веде пацієнта через найнебезпечніший проміжок — між неконтрольованим станом після поранення і можливістю хірургічного втручання.

Війна при цьому постійно руйнує будь-яку стерильну картинку медицини. Пацієнтів можуть привозити на квадроциклах, на імпровізованих ношах, у багнюці, мокрими, холодними, після тривалого перебування на позиціях. Лікар згадує випадки, коли поранений фактично “залітав” на стабпункт у стані, де видно було лише очі, а все інше — багнюка, одяг, кров, виснаження. Команда зрізає речі, витягує людину, оцінює стан і починає працювати. Це та реальність, у якій стабпункт існує щодня: не в умовах ідеального протоколу, а в умовах війни, яка кожного разу приносить інший сценарій.

Вплив і системні зміни: від досвіду до стандартів

Попри це, медики говорять не лише про виживання, а й про розвиток. Один із запитів, який звучить у розмовах, — більше можливостей для навчання, професійного обміну, участі в конференціях, майстер-класах і курсах. Це не “бонус” і не абстрактна самоосвіта. Для людей, які щодня працюють із найтяжчими наслідками війни, розвиток означає кращі рішення, менше помилок, швидше реагування й більший шанс для пацієнта. У розмові прямо звучить потреба в оплаті конференцій, курсів, виїзних майстер-класів і обміну досвідом зі спеціалістами.

Уже зараз в Україні запускаються або обговорюються окремі навчальні напрями: курс ASET, майбутній ATLS, робота з інфекційним контролем, навчальні ініціативи, пов’язані з Razom Health. Окремо згадується, що інфекції в госпіталях є настільки серйозною проблемою, що потребують фактично цілого напряму роботи. Це ще один доказ того, що фронтова медицина не закінчується на стабілізації. Поранений проходить довгий шлях, і якість кожного етапу впливає на результат: від першої допомоги на позиції до евакуації, стабпункту, госпіталю, інфекційного контролю, реабілітації та повернення до життя.

У цьому контексті ключову роль відіграє програма Razom Heroes, яка працює не з окремими випадками, а з системою в цілому. Йдеться про підготовку бойових медиків, інструкторів, забезпечення підрозділів, розвиток навчальних програм і створення умов, у яких досвід фронту не залишається на рівні окремих історій, а перетворюється на стандарти. Саме через такі програми формується зв’язок між реальністю стабілізаційного пункту та довгостроковими змінами: впровадження навчальних курсів, розвиток телемедицини, підтримка інструкторських програм, систематизація знань і передача їх іншим підрозділам.

Стабілізаційний пункт — це місце, де медицина найменше схожа на красиву історію і найбільше схожа на боротьбу з часом. Тут не завжди можна врятувати всіх. Тут не завжди можна зробити те, що лікар знає і вміє зробити, бо пацієнт може просто не доїхати. Тут “золота година” іноді перетворюється на дні очікування, а телемедицина стає тимчасовим мостом між позицією і лікарем. Але саме тут видно найважливіше: українська військова медицина не просто реагує на війну — вона вчиться, адаптується, створює нові практики й намагається перетворити досвід кожного поранення на знання, яке допоможе врятувати наступного.

І, можливо, найточніше роботу стабпункту можна описати не героїчними словами, а дуже практично: це місце, де людину намагаються довести до наступного шансу. До госпіталю. До операції. До протеза. До реабілітації. До життя після поранення.

Саме тому головне питання для цієї системи — не лише скільки медиків працює на стабілізаційному пункті і яке обладнання вони мають. Головне питання — як зробити так, щоб поранений дістався до них раніше, щоб лікарі мали більше часу, щоб телемедицина стала системною, щоб навчання було регулярним, а досвід фронту не губився в окремих історіях, а перетворювався на стандарти.

Бо на війні медицина часто починається не тоді, коли пацієнт потрапляє на стіл. Вона починається значно раніше – у момент, коли хтось має встигнути його забрати.

Полковник у відставці Воррен С. Дорлак: чому один із найавторитетніших американських фахівців із бойової травми продовжує підтримувати Україну

Published: 1 Червня, 2026

Полковник у відставці Воррен С. Дорлак вперше приїхав до України у 2022 році — невдовзі після початку повномасштабного вторгнення Росії.

Колишній хірург-травматолог Повітряних сил США, Воррен присвятив понад два десятиліття розвитку систем надання допомоги при травмах, які змінили підходи до порятунку життів як на полі бою, так і поза ним. Протягом своєї кар’єри він обіймав посаду керівника травматологічної служби в медичному центрі Ландштуль у Німеччині, очолював команди Critical Care Air Transport, був радником Головного хірурга Повітряних сил США та став одним із провідних американських експертів у сфері бойової медицини й систем лікування травм.

Коли війна в Україні перейшла в нову фазу, Воррен побачив можливість поділитися уроками, отриманими під час попередніх воєн, та підтримати українських медиків, які зіткнулися з викликами, аналогів яким сучасні системи охорони здоров’я майже не знали.

«Свобода не дається безкоштовно», — сказав Воррен під час нашої розмови в Києві. «Я справді відчуваю, що це міжнародне зусилля, і кожен із нас має бути залучений та робити свій внесок».

За останні кілька років це переконання неодноразово приводило його назад до України через партнерські проєкти та освітні медичні ініціативи, які підтримує Razom.

Від SOMA до Києва

На початку цього року Воррена відзначили на конференції SOMA 2026 за його внесок у розвиток військової медицини та системи допомоги пораненим у бойових умовах. Під час своєї промови він говорив про Україну та українських захисників — і це не стало несподіванкою для тих, хто знає, наскільки тісно він співпрацював з українськими командами протягом останніх років.

Завдяки партнерствам Razom та освітнім медичним програмам Воррен працював поруч із українськими хірургами, бойовими медиками, військовими та інструкторами як у США, так і в Україні. Він брав участь у заходах разом з українськими делегаціями на SOMA, відвідував захисників, які співпрацюють із Razom, і продовжував розбудовувати професійні зв’язки з медиками, які працюють у надзвичайно складних умовах війни.

«Українці постійно знаходяться під ударами, але щоразу піднімаються знову», — говорить Воррен. «Вони демонструють надзвичайну здатність адаптуватися, і саме ця здатність пристосовуватися до будь-яких обставин справляє на мене найбільше враження».

Цього літа Воррен вдруге проводив у Києві курс ASSET разом із Razom та українськими медичними фахівцями. ASSET+ — це поглиблена програма хірургічної підготовки з лікування бойової травми, яку військові хірурги армії США проходять перед направленням до передових хірургічних команд. Завдяки проєкту Co-Pilot програми Razom Health та співпраці з українськими медиками Україна стала 33-ю країною у світі, яка впровадила цю програму.

Втім, під час нашої розмови особливо впадало в око те, що Воррен ніколи не розглядав цю співпрацю як односторонню передачу знань.

«Ми навчаємося практично у кожного, хто проходить цей курс разом із нами», — сказав він. «Ми бачимо рішення, про які самі могли б навіть не подумати. Сподіваюся, це справді взаємний обмін досвідом».

Чого Україна навчає світ

Протягом своєї кар’єри Воррен допомагав будувати системи лікування травм на основі уроків попередніх воєн. Сьогодні він переконаний, що досвід українських медиків та бойових медиків формуватиме майбутнє військової медицини далеко за межами України.

«Поле бою змінюється кожні чотири місяці», — зазначає він. «Те, що працювало чотири місяці тому, сьогодні вже може не працювати».

За словами Воррена, український досвід тривалих евакуацій, надання медичної допомоги в польових умовах протягом тривалого часу, медичної логістики, підземної медицини та протидії загрозам з боку дронів уже змінює підходи до лікування травм і забезпечення виживання поранених у сучасній війні.

«Я думаю, що ця війна стане однією з тих, які визначатимуть розвиток медичної допомоги на багато років уперед», — говорить він.

Ці уроки вже впливають на міжнародні дискусії щодо стандартів Tactical Combat Casualty Care (TCCC) та розвитку військових систем лікування травм. Воррен пояснює, що український досвід дедалі частіше враховується під час оновлення рекомендацій та професійних обговорень у військово-медичній спільноті США.

На запитання, що найбільше вразило його в Україні, він відповідає без вагань:

«Передусім люди», — каже Воррен. «Усі, з ким ми працювали протягом останніх чотирьох років, були неймовірно добрими й відкритими».

Більше, ніж просто проєкт

Для Воррена найцінніші моменти часто починаються вже після завершення тренінгів.

Після курсів українські хірурги продовжують підтримувати зв’язок, надсилають оновлення, клінічні випадки та історії зі своєї практики. Іноді вони розповідають, як вперше застосували нові методики під час реальних операцій.

«Для хірурга це, мабуть, найвища нагорода», — говорить він. «Ти допомагаєш людині опанувати нову навичку, а потім бачиш, як вона успішно використовує її на практиці».

Багато молодих українських хірургів, з якими він працює, опинилися у воєнній медицині на дуже ранньому етапі своєї кар’єри — значно раніше, ніж зазвичай лікарі стикаються з такими складними травмами.

«Ці молоді хірурги практично одразу потрапили на війну і тепер виконують одну з найскладніших робіт, які тільки можна уявити», — каже Воррен.

Саме тому довгострокові партнерства мають особливу цінність — не лише для обміну знаннями, а й для підтримки українських медиків, які продовжують розвивати та адаптувати систему охорони здоров’я в умовах війни.

«Одна з причин, чому ми тут, — це відчуття справжнього товариства, яке виникає під час спільної роботи», — говорить Воррен. «Команда Razom була неймовірною… Поруч із цими людьми відчуваєш себе частиною великої родини».

«Кожен може зробити щось»

Воррен чудово розуміє, що не кожен має можливість приїхати до України чи працювати в медицині. Але під час нашої розмови він неодноразово повертався до думки, що підтримка важлива незалежно від форми.

«Не обов’язково робити щось грандіозне», — говорить він. «Не потрібно сідати в літак і летіти до України. Але можна допомагати пожертвами, обладнанням, медичними засобами. Кожна допомога має значення».

Він також визнає, що людям за межами України часто складно повністю усвідомити реальність цієї війни.

«Більшості американців важко по-справжньому зрозуміти, що означає жити в країні, яку атакував ворог», — каже він. «Тотальна війна, яка триває зараз, удари по медичних працівниках, лікарнях — це те, що нам складно навіть уявити».

Попри це, Воррен переконаний, що кожна людина може залишатися залученою та підтримувати Україну у свій спосіб.

«Освіта — це один із найкращих способів допомогти», — говорить він. «Є багато організацій, які вже роблять важливу роботу. Але я думаю, що ми завжди можемо зробити більше».

Повне інтерв’ю з Ворреном Дорлаком можна переглянути нижче.

WORKSHOP Khartiia x Razom: як синхронізація медиків рятує життя

Published: 28 Травня, 2026

Понад 50 медичних командирів і бойових медиків з різних підрозділів корпусу “Хартія” зібралися разом не для того, щоб просто обговорити роботу медичної системи. Вони зібралися, щоб чесно подивитися на те, як вона працює насправді в умовах, де рішення приймаються за секунди, а помилки коштують життя.

Разом із 2-м корпусом Національної гвардії України «Хартія» та партнерами команда Razom провела WORKSHOP, який зібрав в одному місці людей із реальним досвідом і дав їм простір для відвертої розмови. Розмови про те, що не працює. Про те, що потрібно змінювати. І про те, як зробити систему такою, що рятує більше життів.

Учасники працювали в групах, але дуже швидко стало зрозуміло: теми різні, а проблема одна. Система працює нерівномірно. Десь вона сильна, десь тримається на людях, а десь просто не встигає за реальністю війни.

Особливо гостро це відчувається там, де починається евакуація. Багато учасників прямо говорили про те, що найдовший і найскладніший етап – це саме транспортування пораненого. Шість годин і більше – не виняток, а реальність. І саме в цей час накопичуються всі ризики: втрачається інформація, закінчуються ресурси, погіршується стан пацієнта. У відповідях це повторювалося знову і знову – довга евакуація сьогодні є одним із найкритичніших факторів, який визначає, чи виживе людина .

Паралельно з цим проявляється ще один виклик – передача інформації. Навіть коли є чіткий алгоритм, на практиці кожен підрозділ працює по-своєму. Один із учасників сформулював це дуже просто: інформацію передають і фіксують по-різному. У результаті наступна ланка отримує неповну або неточну картину і змушена приймати рішення в умовах невизначеності .

Не менш складною виявилася і тема інфузійної терапії. У теорії існують протоколи, але реальність значно жорсткіша: відсутність препаратів крові, холод, обмежені ресурси і затримки евакуації. Частина учасників прямо сказала, що алгоритми, які виглядають правильними на папері, в польових умовах часто є занадто складними для застосування. І це ставить під сумнів не самі знання, а їхню адаптованість до війни.

Схожа ситуація і з конверсією турнікетів. Попри те, що сам алгоритм загалом зрозумілий, на практиці рішення часто не приймається вчасно. І причина тут не лише в техніці чи знаннях. Ключова проблема – відсутність впевненості діяти. Учасники прямо говорили про те, що медики і бійці часто вагаються навіть тоді, коли для конверсії є всі умови. Це створює затримку, яка може коштувати як кінцівки, так і життя. І саме тут WORKSHOP дав важливе розуміння: рішення цієї проблеми лежить не лише у стандартах чи інструкціях, воно починається з навчання.Конверсія має бути не «складною медичною процедурою», а відпрацьованою навичкою, зрозумілою і доступною для кожного, хто працює з пораненим у перші хвилини. Саме спуск цієї навички на базовий рівень підготовки може перетворити знання на дію.

“Це не про ще одну конференцію. Це про формування нового підходу до медичного забезпечення в умовах сучасної війни та побудову системи, яка відповідає реальним викликам фронту. Головний результат — це не лише обмін досвідом, а створення постійної платформи взаємодії та напрацювання рішень, які напряму впливають на виживання та боєздатність.” — начальник медичної служби 2 корпусу НГУ «Хартія» Богдан Корильчук.

Але, мабуть, найважливіше, що показав цей WORKSHOP – проблема не в тому, що медики не знають. Проблема в тому, що вони не завжди мають можливість ці знання реалізувати. У відповідях учасників постійно повторювалися одні й ті самі бар’єри: брак часу на навчання особового складу, нестача обладнання, невідповідність нових стандартів чинним наказам, кадровий дефіцит.

І водночас у цьому всьому є дуже сильний позитивний сигнал. Майже всі учасники відзначили, що саме спільна робота і обговорення з іншими підрозділами дали їм нове розуміння і практичні рішення. Люди, які щодня працюють у різних умовах, змогли синхронізувати свої підходи і побачити, що проблеми у них спільні – а значить, і рішення можуть бути спільними .

Це, можливо, і є головний результат цієї зустрічі. Не протоколи і не списки рекомендацій. А поява спільного поля, в якому можна говорити відверто, обмінюватися досвідом і будувати систему не зверху вниз, а зсередини.

Бо медична система в умовах війні – це в першу чергу про узгодженість дій. Про те, наскільки швидко і точно люди розуміють одне одного. Про те, чи є у них ресурси і чи довіряють вони власним рішенням. І врешті – це про дуже просту річ, про те, чи виживе людина.

Саме заради цього і відбуваються такі зустрічі. І саме тому вони мають ставати не винятком, а частиною системної роботи.

Razom підтримав провідних українських медиків з фронту на SOMA 2026

Published: 27 Травня, 2026

Фонд Razom for Ukraine забезпечив участь десяти провідних українських бойових медиків у конференції SOMA 2026, що проходила з 27 квітня по 1 травня у Raleigh. SOMA є однією з найбільших світових конференцій у сфері тактичної та оперативної медицини.

До української делегації увійшли військові медики 3 армійського корпусу ЗСУ та 2 корпусу “Хартія” НГУ, які щодня працюють в умовах сучасної війни та мають унікальний практичний досвід надання допомоги в бойових умовах. Razom на конференції також представляв Матвій Суслов, який долучився до роботи української делегації та міжнародної професійної дискусії.

Програма конференції включала понад 20 презентацій і дослідницьких сесій, присвячених українському досвіду сучасної тактичної медицини. Одним із ключових спікерів став Микола Худолій — старший сержант та керівник групи тактичної медицини 3-го армійського корпусу.

Він представив дослідження “Extremity Combat Trauma in Modern Drone Warfare”, яке отримало нагороду Best Medic Research Presentation на SOMA 2026.

«Ми вдячні за можливість представляти Україну на SOMA та ділитися нашим фронтовим досвідом. Для нас важливо розповідати про уроки сучасної війни дронів, зокрема про вплив підготовки на рівні Combat Lifesaver (CLS) на виживання та збереження кінцівок. Але не менш важливо — вчитися у колег та повертати ці знання назад в Україну», — зазначив Микола Худолій.

Коментуючи участь української делегації у конференції, Matvii Suslov наголосив:

«Для нас велика честь бути присутніми на конференції такого масштабу — не лише для того, щоб отримувати нові знання від американських колег, а й щоб представляти унікальний український досвід, сформований завдяки співпраці 3-го армійського корпусу, “Хартії” та Razom for Ukraine».

Окремою частиною програми став networking-захід, організований Razom 30 квітня після завершення основних сесій конференції. Його метою було об’єднати українських фронтових медиків і хірургів із міжнародними колегами та організаціями, які підтримують Україну.

«Ми створюємо простір, де медики та партнери з різних країн і організацій можуть відкрито обмінюватися досвідом і вчитися один в одного. Зрештою, все це про одне — покращення допомоги на полі бою та збереження життів», — сказав Dan Solchanyk.

Razom for Ukraine вже другий рік поспіль забезпечує участь українських спікерів у SOMA. Ініціатива була започаткована Yuliia Shama, яка продовжує координувати цей напрямок. Логістику поїздки цього року забезпечував Alex Domaradsky.

Цьогорічна участь України у SOMA стала найбільшою за весь час і включала понад 20 українських презентацій, що представили міжнародній професійній спільноті реальний досвід української військової медицини в умовах сучасної війни.

Тренування, що рятує життя: як Razom посилює систему екстреної медичної підготовки в Україні

Published: 2 Лютого, 2026

У війні не буває дрібниць. Але є речі, від яких залежить усе. Одна з них – підготовка. Там, де рішення потрібно ухвалювати за секунди, де руки мають працювати швидше за думки, саме тренування визначає, чи встигне людина допомогти іншій. Саме тому Razom інвестує в медичну підготовку для екстрених або рятувальних підрозділів, та тих, хто працює в умовах максимального ризику й навантаження.

Цей курс побудований так, щоб максимально наблизити навчання до реальних ситуацій. Тут не обмежуються аудиторіями та теорією. Основу складають практичні відпрацювання в умовах контрольованого стресу, коли учасники змушені діяти швидко, чітко і без права на помилку. Це дозволяє не лише засвоїти алгоритми, а й підготувати психіку до реальної роботи.

«Найбільша цінність курсу — це величезна кількість практичних відпрацювань. Не просто в умовах класу, а в максимально реалістичних сценаріях, де ми можемо створити контрольований рівень стресу і дати можливість відпрацювати помилки без загрози для життя», – ділиться один з учасників.

Навчання побудоване як послідовний процес: попередня підготовка, теоретична частина і практичний блок. Спочатку учасники в комфортних умовах опановують базові принципи та алгоритми, а далі переходять до симуляцій, у яких окремі навички складаються в єдиний ланцюг дій, який максимально наближений до реальної надзвичайної ситуації. Такий формат допомагає довести рухи до автоматизму, щоб у критичний момент не витрачати дорогоцінні секунди на роздуми.

Курс проходить за програмою Combat Lifesaver (CLS) – міжнародним стандартом підготовки військовослужбовців і бійців спецпідрозділів до надання першої допомоги в надзвичайних та кризових умовах. Програма зосереджена на відпрацюванні базових, але критично важливих навичок: зупинки масивних кровотеч, забезпечення прохідності дихальних шляхів, роботи з пораненнями грудної клітки, профілактики шоку та безпечної евакуації постраждалих. Особливий акцент робиться на діях у стресі, командній взаємодії та чіткому дотриманні алгоритмів, які довели свою ефективність у реальних бойових умовах.

Особливістю цього курсу стала участь не лише бійців спецпідрозділів, а й двох представників ДСНС. Один із них – рятувальник із досвідом роботи з дорожньо-транспортними пригодами, наслідками обстрілів та ін., зізнається, що навіть для нього це навчання стало відкриттям. «Це зовсім інша “кухня”. Навіть маючи досвід роботи з надзвичайними ситуаціями, я побачив зовсім інший підхід. Тут інша логіка, інший темп, інший рівень концентрації. Це дуже цінний досвід».

Таке спільне навчання має важливий системний ефект. Воно формує спільну мову між військовими та цивільними екстреними службами, що особливо критично в умовах масових уражень і складних евакуацій. Коли різні служби тренуються разом, у реальній ситуації вони працюють як єдиний механізм.

Для багатьох учасників цей курс стає не просто підвищенням кваліфікації, а внутрішнім переломом. «Для мене це можливість відтренувати базові навички, які під час реальних бойових завдань зможуть врятувати мого побратима», – каже один із курсантів. У цих словах суть усієї програми: підготовка тут вимірюється не сертифікатами, а шансами на життя.

Медична підготовка для спеціальних та рятувальних підрозділ є частиною ширшої стратегії Razom – розбудови системи екстреної допомоги, яка працює не фрагментарно, а цілісно. Йдеться про створення середовища, де знання передаються, досвід накопичується, а стандарти уніфікуються. Це довгострокова інвестиція не лише в конкретні служби, а в стійкість всієї оборонної та рятувальної системи країни.

«Історія показала, що ми незламні, ми вміємо триматися один одного і приходити на допомогу. Саме ця взаємна підтримка і визначає нашу стійкість», – говорить учасник курсу. Це і є сенс усієї роботи: не просто навчити, а створити культуру взаємної відповідальності, де кожен готовий зробити крок назустріч іншому.

Саме так Razom бачить свою роль. Не як окрему гуманітарну ініціативу, а як частину великої системи підтримки, у якій знання, довіра й людяність перетворюються на реальні врятовані життя.

810 автомобілів для життя: історія Cars for Victory

Published: 10 Січня, 2026

Коли Україна опинилася перед найбільшим викликом у своїй сучасній історії, стало зрозуміло, що для збереження людських життів потрібна мобільність. Автомобіль у таких умовах – це не просто транспорт. Це можливість вчасно довезти медикаменти, дістатися до постраждалих, евакуювати людей із небезпечних місць, перевезти тих, кому потрібна допомога саме зараз. Саме тому у 2022 році команда Razom for Ukraine започаткувала проєкт Cars for Victory/«Авто для перемоги», який став частиною великої системної роботи зі збереження життя та підтримки тих, хто його рятує.

За час існування проєкту Cars for Victory було передано 810 автомобілів. Це машини, що працювали і продовжують працювати там, де рахунок іде на хвилини. Вони допомагали командам, які витягують поранених, вивозять постраждалих, доставляють необхідне обладнання та підтримують роботу тих, хто стоїть на передовій боротьби за людське життя. За цією цифрою стоять тисячі врятованих людей, історій, сотні ситуацій, коли авто означало шанс, можливість встигнути і зберегти найдорожче.

Cars for Victory став відповіддю на реальну потребу. У складних умовах машини швидко зношуються, втрачаються, виходять з ладу. Їх постійно потрібно відновлювати, шукати заміну, готувати до роботи.

Тому проєкт став мостом між тими, хто був готовий допомогти, і тими, хто щодня рятує людські життя. Команда Cars for Victory шукала автомобілі, купувала, доставляла, ремонтувала, доукомплектовувала і робила це не від випадку до випадку, а системно. Робота тривала щодня. Без вихідних, без пауз, без «потім». Тому що люди не можуть чекати.

Успіх цього проєкту – це результат спільної праці багатьох. Тих, хто координував процес, хто організовував доставку, хто займався документами, комунікаціями, співпрацею з партнерами, хто був поруч із проєктом від перших днів до завершення його активного етапу. До цієї історії належать керівник проєкту-Сергій Митрофанський, заступник керівника проєкту -Сергій Воронов, менеджери проєкту – Артем Франгулов, Олександр Сірець, Василь Іванченко і велика команда волонтерів, партнерів, благодійників та друзів Razom в Україні та світі. Людей, які вірили, що кожен автомобіль – це внесок у життя.

Cars for Victory пройшов великий шлях – від перших машин до сотень переданих авто, від екстрених рішень до злагодженої системної роботи. Це один із тих проєктів Razom, який справді мав вплив, тому що приносив практичний результат і дозволяв щодня підтримувати тих, хто рятує інших. Сьогодні цей проєкт реалізовано в повній мірі, але його значення залишиться важливою частиною історії Razom і сучасної історії України.

При цьому місія Razom продовжує ставити захист та безпеку України на перше місце. Наш пріоритет – підтримувати та рятувати життя. Ми беремо на себе великі зобов’язання, продовжуємо розвивати нові напрямки, створювати програми, які відповідають викликам часу та мають реальний вплив. Проєкти, які так само стануть великим кроком на шляху до нашої Перемоги.

Tourniquet Forum 2025: перший міжнародний форум з бойових травм кінцівок. Спільна подія фонду Razom та 3-го Армійського корпусу

Published: 12 Грудня, 2025

21-22 листопада, у столиці відбувся Tourniquet Forum 2025 — міжнародний форум, присвячений бойовим травмам кінцівок, турнікетному синдрому, сучасним методам порятунку життя та розвитку військової медицини. Захід організували Благодійний фонд «Разом для України» спільно з 3-м Армійським Корпусом.

Це вперше в Україні на одному майданчику зібралися люди, які практично щодня формують ланцюг виживання – від моменту накладання турнікета під вогнем до відновлення пацієнта після операцій та реабілітації. Фахівці розглянули повний цикл роботи з бойовими травмами кінцівок: від зупинки масивних кровотеч і евакуації до лікування турнікетного синдрому, хірургічних рішень, реабілітації та оновлення навчальних програм.

Серед запрошених спікерів були всесвітньо відомі фахівці: доктор Джон Холкомб, один із найвпливовіших військових хірургів США; доктор Воррен Дорлак, провідний експерт Американської колегії хірургів; доктор Крейг Сілвертон; доктор Джонатан Морісон, спеціаліст з травм судин; а також легендарний Френк Батлер, засновник TCCC, чия доповідь була представлена у відеоформаті.

Відкриваючи форум, виконавча директорка БФ «Разом для України» Евеліна Курілець наголосила, що турнікет став невід’ємною частиною першої допомоги у сучасній війні, а обмін знаннями між українськими та американськими експертами є силою, що рятує життя.

Від імені української військової медицини до учасників звернулися начальниця медичного відділу 3 Армійського Корпусу Вікторія Ковач, головний хірург ЗСУ Костянтин Гуменюк, та т.в.о. Директора Департаменту охорони здоров’я МОУ Дмитро Самофалов, який підкреслив важливість системних рішень у підготовці військових медиків та оновленні навчальних програм, а також група тактичної медицини 3 Армійського Корпусу.

Форум відкрив Гімн України, який прозвучав у виконанні Софії Нерсесян — наймолодшої солістки Оркестру Почесної варти окремої Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького, волонтерки, представниці України на Дитячому Євробаченні 2025. Її виступ став емоційним акцентом, який поєднав присутніх у подяці та повазі до всіх, хто боронить Україну.

Протягом дня прозвучало 24 ґрунтовні доповіді, що охопили повний спектр ключових тем військової медицини: про природу та наслідки турнікетного синдрому, виклики евакуації, роботу стабілізаційних пунктів, хірургічне лікування бойових травм, технології пом’якшення наслідків тривалого перетискання, реабілітацію, а також підготовку за стандартами TCCC, CLS, CMC та впровадження PHTLS в Україні.

Американські, європейські та українські експерти представили новітні протоколи, клінічні рішення, результати польових досліджень та аналітику, яка формує основу сучасної військової медицини.

Особливо цінними стали практичні свідчення військових медиків бойових підрозділів, які поділилися реальними кейсами застосування турнікетів, конверсії у складних умовах, роботою під вогнем, а також аналізом типових помилок, яких можна уникнути завдяки оновленню навчальних програм.

Протягом форуму відбулася панельна дискусія, де фахівці спільно визначали нові підходи до підготовки, оновлення навчальних програм та стандартизації інструкторської роботи.

Після завершення першого дня організатори наголосили, що Tourniquet Forum 2025 став точкою об’єднання змістовних напрацювань, практичних рішень і загального стратегічного бачення розвитку військової медицини. Матеріали форуму ляжуть в основу нових методичних документів, алгоритмів, рекомендацій для бойових підрозділів і хірургічних команд, а також майбутньої професійної книги, присвяченої турнікетному синдрому та бойовим травмам кінцівок.

Другий день форуму був присвячений роботі у фахових групах. Експерти формували системні рекомендації, узагальнювали досвід, готували практичні висновки та проєкт майбутніх методичних матеріалів для широкого впровадження в підрозділах Збройних Сил України.

Форум пройшов за підтримки Всеукраїнської ради реанімації та екстреної медичної допомоги. Головний водний партнер заходу Voda UA. Також партнерами стали: виробник турнікетів «ШЛЯХ», компанія Azaris, виробник кровоспинних засобів «СЕНТА ФАРМ», магазин Time for Rescue та громадської організації «Реформація».

“Tourniquet Forum 2025: Міжнародний форум з бойових травм кінцівок та застосування турнікетів” став першим кроком до створення платформи системного розвитку військової медицини, де практичний досвід, наука, аналітика та міжнародне партнерство працюють заради однієї мети — збереження життя українських захисників і захисниць.