«Між хвилинами і вічністю»: як працює стабілізаційний пункт на війні

Published: 9 Липня, 2026

Наша команда побувала на стабілізаційному пункті неподалік лінії фронту — менш ніж за 20 кілометрів від зони активних бойових дій. Саме сюди після евакуації доставляють поранених, а медики працюють у реальності, де між життям і смертю часто залишається лише кілька хвилин. Ми говорили з хірургом, анестезіологом та командою, яка щодня працює в цих умовах, про те, як виглядає стабілізаційний пункт зсередини, чому головною проблемою війни залишається час, як телемедицина рятує життя прямо під обстрілами та що насправді означає фраза “золота година” на сучасному фронті.

Час, якого немає: евакуація і межі медицини

Стабілізаційний пункт на війні – це не лікарня у звичному розумінні й не просто проміжна ланка між полем бою та госпіталем. Це місце, де медицина працює в умовах, коли час уже втрачено або майже втрачено, а рішення потрібно ухвалювати швидше, ніж дозволяє нормальна людська психіка. Саме тут поранений, якого вдалося евакуювати з позицій, вперше потрапляє в руки команди, здатної не лише зупинити критичну кровотечу чи знеболити, а й стабілізувати його настільки, щоб він пережив наступний етап – транспортування, операцію, госпіталь, реабілітацію.

Анестезіолог Дмитро, який працює на стабілізаційному пункті, говорить про свою роботу без романтизації. У його словах немає пафосу, хоча сама реальність, яку він описує, сильніша за будь-який пафос. Найбільше його болить не складність поранень і не виснаження команди, а те, що іноді пораненого неможливо вчасно забрати з поля бою. “Найбільше, що мене засмучує, – це неможливість вчасно евакуювати пораненого з поля бою”, – пояснює він. “Ми знаємо, що людина поранена, ми готові, умови для надання допомоги є, але пацієнта з поля бою іноді евакуювати або дуже довго, або взагалі не вдається”.

У військовій медицині часто говорять про “золоту годину” – критичний проміжок часу після поранення, коли шанс врятувати життя найбільший. Але на цій війні, особливо на окремих ділянках фронту, ця формула не завжди працює. Лікар формулює це майже гірко: “Як там кажуть – золота година, а в нас золотий тиждень”. Бували випадки, коли поранені залишались на позиціях надто довго, а медики могли підтримувати їх лише дистанційно: скидати антибіотики дронами, консультувати, що вводити, як розводити препарати, що робити до моменту евакуації.

Саме тут проявляється одна з ключових реальностей сучасної фронтової медицини: проблема не завжди в тому, що немає фахівців, ліків чи навичок. Дуже часто проблема в тому, що між пораненим і лікарем лежить поле бою – з дронами, артилерією, зруйнованими дорогами, погодою, відсутністю безпечного маршруту й постійним ризиком для евакуаційних груп. Тому стабілізаційний пункт працює не лише з тілом пораненого, а й з наслідками затримки, яку медицина не контролює.

У таких умовах телемедицина перестає бути модерним словом із презентацій і стає практичним інструментом виживання. Лікарі консультують бойових медиків і бійців через зв’язок, іноді фактично керуючи наданням допомоги в реальному часі. “Ми дзвонили, казали, що робити: як перев’язувати, що затискати, де тампонувати”, – згадує хірург Євген. В одному з випадків, за його словами, під дистанційним контролем вдалося зняти турнікети, проконтролювати кровотечу й урятувати кінцівку. Це не замінює евакуацію і не скасовує потреби в хірургії, але іноді саме така дистанційна підтримка дає людині шанс дочекатися допомоги.

Робота на межі: стабілізація, рішення і відповідальність

Коли пораненого нарешті доставляють на стабілізаційний пункт, команда має діяти швидко, але не механічно. Стабілізація – це не хаотичний набір дій і не автоматичне “зашити й відправити далі”. Це складний процес, у якому кожен крок залежить від стану пацієнта: чи він у шоку, чи замерз, чи є масивна крововтрата, чи стабільний тиск, чи може організм витримати втручання. “Привозять хлопця: він мокрий, холодний, незнеболений. Його треба роздягнути, укласти, витерти, зігріти, забезпечити анестезіологічну допомогу, стабілізувати по тиску та інших показниках. І тільки потім хірургічна група може безпечно працювати”, – пояснює хірург Євген.

Саме тому час роботи на стабпункті неможливо вкласти в одну таблицю. Якщо пацієнт відносно стабільний, допомога може зайняти 15–20 хвилин. Якщо стан важкий, лікарі можуть працювати дві або три години. Для цивільної уяви це може здаватися довго, але для фронтової медицини це іноді єдина можливість не втратити людину ще до госпіталю. “Медицина – це не завжди два плюс два”, – каже хірург. “Тут усе залежить від стану пацієнта, об’єму поранення, об’єму допомоги й стабілізаційних заходів”.

Окрема складна тема – ампутації та тяжкі травми кінцівок. На стабілізаційному пункті, за словами лікаря, не йдеться про “планові” ампутації в госпітальному сенсі. Якщо кінцівка нежиттєздатна, команда не намагається робити остаточне рішення там, де для цього немає всіх умов. Їхнє завдання – стабілізувати пацієнта, не погіршити його стан, зберегти те, що може мати значення для подальшої роботи хірургів і протезування, та передати людину на наступний рівень допомоги. “Госпіталь формує культю вже більш адаптовано до протеза”, – пояснює Євген. “Якщо ми бачимо, що кінцівка нежиттєздатна, ми не знімаємо турнікет, робимо хірургічну обробку, стабілізуємо і готуємо до транспортування”.

Це важливо розуміти: стабілізаційний пункт – не місце “остаточного лікування”. Це місце, де пораненого мають перевести зі стану катастрофи у стан, у якому його можна транспортувати далі. Тут не завершують історію пацієнта, а дають їй шанс продовжитися. У цьому сенсі робота анестезіолога є однією з центральних: він не просто “дає наркоз”, а фактично веде пацієнта через найнебезпечніший проміжок — між неконтрольованим станом після поранення і можливістю хірургічного втручання.

Війна при цьому постійно руйнує будь-яку стерильну картинку медицини. Пацієнтів можуть привозити на квадроциклах, на імпровізованих ношах, у багнюці, мокрими, холодними, після тривалого перебування на позиціях. Лікар згадує випадки, коли поранений фактично “залітав” на стабпункт у стані, де видно було лише очі, а все інше — багнюка, одяг, кров, виснаження. Команда зрізає речі, витягує людину, оцінює стан і починає працювати. Це та реальність, у якій стабпункт існує щодня: не в умовах ідеального протоколу, а в умовах війни, яка кожного разу приносить інший сценарій.

Вплив і системні зміни: від досвіду до стандартів

Попри це, медики говорять не лише про виживання, а й про розвиток. Один із запитів, який звучить у розмовах, — більше можливостей для навчання, професійного обміну, участі в конференціях, майстер-класах і курсах. Це не “бонус” і не абстрактна самоосвіта. Для людей, які щодня працюють із найтяжчими наслідками війни, розвиток означає кращі рішення, менше помилок, швидше реагування й більший шанс для пацієнта. У розмові прямо звучить потреба в оплаті конференцій, курсів, виїзних майстер-класів і обміну досвідом зі спеціалістами.

Уже зараз в Україні запускаються або обговорюються окремі навчальні напрями: курс ASET, майбутній ATLS, робота з інфекційним контролем, навчальні ініціативи, пов’язані з Razom Health. Окремо згадується, що інфекції в госпіталях є настільки серйозною проблемою, що потребують фактично цілого напряму роботи. Це ще один доказ того, що фронтова медицина не закінчується на стабілізації. Поранений проходить довгий шлях, і якість кожного етапу впливає на результат: від першої допомоги на позиції до евакуації, стабпункту, госпіталю, інфекційного контролю, реабілітації та повернення до життя.

У цьому контексті ключову роль відіграє програма Razom Heroes, яка працює не з окремими випадками, а з системою в цілому. Йдеться про підготовку бойових медиків, інструкторів, забезпечення підрозділів, розвиток навчальних програм і створення умов, у яких досвід фронту не залишається на рівні окремих історій, а перетворюється на стандарти. Саме через такі програми формується зв’язок між реальністю стабілізаційного пункту та довгостроковими змінами: впровадження навчальних курсів, розвиток телемедицини, підтримка інструкторських програм, систематизація знань і передача їх іншим підрозділам.

Стабілізаційний пункт — це місце, де медицина найменше схожа на красиву історію і найбільше схожа на боротьбу з часом. Тут не завжди можна врятувати всіх. Тут не завжди можна зробити те, що лікар знає і вміє зробити, бо пацієнт може просто не доїхати. Тут “золота година” іноді перетворюється на дні очікування, а телемедицина стає тимчасовим мостом між позицією і лікарем. Але саме тут видно найважливіше: українська військова медицина не просто реагує на війну — вона вчиться, адаптується, створює нові практики й намагається перетворити досвід кожного поранення на знання, яке допоможе врятувати наступного.

І, можливо, найточніше роботу стабпункту можна описати не героїчними словами, а дуже практично: це місце, де людину намагаються довести до наступного шансу. До госпіталю. До операції. До протеза. До реабілітації. До життя після поранення.

Саме тому головне питання для цієї системи — не лише скільки медиків працює на стабілізаційному пункті і яке обладнання вони мають. Головне питання — як зробити так, щоб поранений дістався до них раніше, щоб лікарі мали більше часу, щоб телемедицина стала системною, щоб навчання було регулярним, а досвід фронту не губився в окремих історіях, а перетворювався на стандарти.

Бо на війні медицина часто починається не тоді, коли пацієнт потрапляє на стіл. Вона починається значно раніше – у момент, коли хтось має встигнути його забрати.

Коли під ударом культура, медицина і звичайне життя

Published: 2 Липня, 2026

В Україні війну вимірюють не лише лінією фронту. Її вимірюють почорнілими від вогню під’їздами, дітьми, яких вночі несуть в укриття, медиками, які рятують сусідів навіть тоді, коли пошкоджені їхні власні підстанції, і митцями, які повертаються до домівок, яких більше не існує.

У ніч на 2 липня Київ знову прокинувся від вибухів. Люди спускалися в метро, підвали й коридори, ховали дітей, телефонували рідним, чекали новин із районів, де палали будинки й працювали рятувальники.

Це була одна з наймасштабніших комбінованих атак на столицю: ракети й дрони били по місту хвилями. У Києві є загиблі та десятки поранених. Серед постраждалих — діти, мешканці житлових будинків, працівники екстреної медичної допомоги. Пошкоджені будинки, автомобілі, медична інфраструктура, історичні споруди та місця, пов’язані з українською культурою.

У Шевченківському районі згоріла квартира культурної менеджерки, директорки кінотеатру «Ліра» Ірини Плехової та режисера і сценариста Олега Чорного. Їхній будинок — історичний, пов’язаний із працівниками кіностудії імені Олександра Довженка та їхніми родинами. Повністю згоріли два під’їзди. Під час евакуації Ірина та Олег допомагали вибратися сусідкам — двом старшим жінкам.

Також вшосте був пошкоджений будинок режисерки Ірини Цілик. Постраждав двір будинку Вадима Міського, програмного директора «Детектор медіа». Це не лише пошкоджені стіни. Це удар по просторах, де люди жили, творили, зберігали пам’ять і будували культурне життя країни.

В цей же день внаслідок атаки знищено центральний склад видавництва BookChef де було близько 800 тис. книг.

Під ударом опинилася й цивільна медицина. У Києві була пошкоджена підстанція екстреної медичної допомоги, постраждали працівники швидкої — медики та водії, пошкоджені автомобілі швидкої. Ті, хто першими їдуть рятувати інших, самі стали постраждалими від атаки.

І Київ був не єдиним. У Запорізькій області громади пережили сотні ударів за добу, зокрема FPV-дронами. На Харківщині загинули цивільні, серед них 15-річний хлопець, десятки людей постраждали. На Дніпропетровщині дрони пошкодили будинки, автівки, АЗС та іншу цивільну інфраструктуру.

У такі ночі стає особливо видимою робота тих, хто прибуває першим: ДСНС, поліції, медиків, добровольчих і швидкого реагування команд.

Матвій Суслов, проєктний менеджер Razom із тактичної медицини, цієї ночі працював у Києві разом із такими групами. Вони допомагали переносити людей, яких дістали з-під завалів, у безпечніші місця та надавали першу допомогу цивільним.

«Обстріл був настільки щільний і масштабний, що нам доводилося пересуватися маленькими ділянками, ховатися в переходах або швидко виїжджати з небезпечних місць машиною», — розповів Матвій. Біля Лук’янівки після одного з вибухів у машині заблокувало двері. «Та нам пощастило».

Найбільше йому запам’яталося подружжя, яке підійшло й запитало, що сталося з їхнім будинком. Їхній дім горів. У їхніх очах були розгубленість, сум і нерозуміння того, як життя могло змінитися за одну мить.

Матвій окремо відзначає роботу ДСНС і поліції на місцях влучань. Для команди Razom це також нагадування, чому важливо підтримувати ті структури, які першими опиняються поруч із людьми після атаки: проводити навчання з домедичної допомоги, передавати необхідні медичні засоби, посилювати спроможність реагувати в перші хвилини.

У такі моменти це не абстрактна робота. Це конкретні навички, конкретні люди й конкретні життя — українців і гостей країни, які можуть бути врятовані завдяки вчасній допомозі.

Росія продовжує бити по цивільних, дітях, медиках, культурних діячах і родинах у власних домівках. Україна продовжує стояти — завдяки тим, хто навіть після найстрашнішої ночі виходить допомагати іншим.

Інвестиція в майбутнє України: як математичні олімпіади допомагають дітям вчитися, мріяти та не втрачати зв’язок одне з одним

Published: 17 Червня, 2026

Попри війну, повітряні тривоги та постійні виклики, українські діти продовжують навчатися, досліджувати світ і досягати успіхів. Саме тому вже багато років Razom підтримує освітні ініціативи, які допомагають школярам розвивати свої таланти та відкривати нові можливості для навчання.

Протягом останніх місяців Razom підтримав одразу кілька математичних проєктів для дітей з усієї України — Олімпіаду «Цифрята», Всеукраїнську олімпіаду з математики для учнів 5–7 класів імені Юлії Здановської та родинний конкурс «Математичне гніздо». Ці події об’єднали сотні учасників із різних регіонів країни та дали дітям можливість не лише продемонструвати свої знання, а й відчути себе частиною великої спільноти однодумців.

Перші кроки у світ математики

Для багатьох школярів саме олімпіада «Цифрята» стає першим знайомством зі світом математичних змагань. Вона допомагає дітям побачити, що математика — це не лише шкільні формули, а й творчість, логіка та вміння знаходити нестандартні рішення.

Такі ініціативи особливо важливі під час війни, коли діти часто навчаються дистанційно та мають менше можливостей для живого спілкування й участі у позакласних заходах.

Олімпіада, що продовжує спадщину Юлії Здановської

Особливе місце серед підтриманих Razom проєктів займає Всеукраїнська олімпіада з математики імені Юлії Здановської — талановитої української математикині та волонтерки, життя якої обірвала російська ракета у 2022 році.

Сьогодні її ім’я надихає нове покоління українських дітей навчатися, ставити перед собою амбітні цілі та вірити у власні сили. Цьогоріч олімпіада зібрала 93 юних математиків із різних областей України.

Серед них була Кароліна Петрушова з Краматорська — єдина представниця Донецької області. Для дітей із прифронтових регіонів, де навчання часто відбувається дистанційно, така поїздка є значно більшим, ніж просто участь у змаганні.

«Перед поїздкою до Києва я дуже хвилювалася, але водночас раділа можливості побувати на такій олімпіаді. Найбільше мені запам’яталася атмосфера, адже там зібралися діти з різних міст України, які теж люблять математику. Було цікаво спілкуватися з ними та розв’язувати завдання», — розповідає Кароліна.

Навчання Кароліни, як і багатьох дітей із Краматорська, відбувається дистанційно. Поїздка до Києва дала їй можливість не лише взяти участь в олімпіаді, а й побачити столицю, відвідати Музей математики та познайомитися з однолітками, які поділяють її захоплення.

«Мені сподобалися і сама олімпіада, і Київ. Я отримала багато нових вражень та мотивації й надалі займатися математикою. Щиро дякую організаторам, партнерам та всім, хто підтримує талановитих дітей України і створює для нас такі можливості», — написала Кароліна після повернення додому.

Ще одним учасником олімпіади став Богдан Завгородський із Херсона. Для дітей із міста, яке щодня потерпає від російських обстрілів, навіть дорога до Києва є випробуванням.

Втім, Богдан згадує свою поїздку з характерною для багатьох українських дітей стійкістю та оптимізмом:

«Нормально доїхали. “Шахеди” нас не зупинили».

Для нього найбільшою цінністю стала можливість зустріти дітей із різних куточків України та відчути атмосферу великої математичної спільноти. Наступного року він уже планує взяти участь в олімпіаді знову.

Його мама також наголошує, що такі події мають значення не лише для навчання, а й для формування зв’язків між дітьми з різних регіонів країни.

«Дуже вдячні всім спонсорам і благодійникам, які долучилися до цієї прекрасної олімпіади, дали можливість зустрітися дітям України. Ми дуже багато чого навчилися, отримали великий досвід і їдемо додому з великим багажем друзів».

Коли математика стає сімейною справою

Ще одним проєктом, який підтримав Razom, став конкурс «Математичне гніздо». Уже понад десять років він об’єднує дітей, батьків і цілі родини навколо спільного захоплення математикою.

На відміну від класичних олімпіад, «Математичне гніздо» будується навколо співпраці та спільного пошуку рішень. Такий формат допомагає розвивати культуру навчання не лише серед дітей, а й усередині родин та громад.

Освіта як інвестиція у відбудову України

Кожна з цих ініціатив має власний формат і аудиторію, але їх об’єднує спільна мета — допомогти дітям реалізувати свій потенціал незалежно від того, де вони живуть і які виклики їм доводиться долати.

Для дітей це завжди нові знайомства, натхнення, впевненість у власних силах та усвідомлення того, що навіть під час війни знання, талант і наполегливість залишаються цінністю.

Інвестуючи в освіту сьогодні, ми інвестуємо в майбутніх науковців, інженерів, вчителів, підприємців і лідерів, які відбудовуватимуть Україну завтра.

Росія атакує не лише людей. Вона атакує пам’ять, культуру та ідентичність України.

Published: 16 Червня, 2026

У ніч на 15 червня Росія здійснила одну з наймасштабніших атак останніх місяців.
По Україні було випущено понад 70 ракет та 611 російсько-іранських безпілотників. Понад 60 ракет були спрямовані на Київ.

Ця атака знову забрала життя мирних людей, завдала руйнувань житловим кварталам та цивільній інфраструктурі. Але її наслідки виходять далеко за межі фізичних руйнувань.

Удар по серцю української віри, культури та історії

Цієї ж ночі Росія завдала удару по тому, що неможливо швидко відновити або замінити.

Під ударом опинилася культурна спадщина України.

Одним із найболючіших символів цієї атаки стала Києво-Печерська Лавра.

Заснована у 1051 році, Лавра є одним із найстаріших монастирських комплексів Європи та об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Майже тисячу років вона залишається духовним, історичним і культурним центром України.

Для мільйонів українців Києво-Печерська лавра є значно більше, ніж архітектурною пам’яткою. Тут молилися покоління українців. Тут зберігаються реліквії, рукописи, пам’ятки церковного мистецтва та частина історичної пам’яті українського народу. Унаслідок російської атаки було пошкоджено територію заповідника, а в Успенському соборі виникла пожежа.

«Вкотре ми пересвідчуємося в цих звірських вчинках росіян, для яких немає нічого святого. Жахає те, що називаючи себе православними, вони б’ють у серце нашого народу. Це вкотре підтверджує, з ким ми маємо справу», — зазначив намісник Києво-Печерської лаври після атаки.

Пошкодження Лаври стало черговим нагадуванням про те, що ця війна спрямована не лише проти українських міст і громад. Вона спрямована проти української ідентичності.

Культура під прицілом

Під час тієї ж атаки постраждав Мистецький Арсенал — одна з найважливіших культурних інституцій України. Саме тут проходять міжнародні виставки, освітні програми, мистецькі проєкти та найбільший книжковий фестиваль країни.

Коментуючи наслідки атаки, генеральна директорка Мистецького Арсеналу Олеся Островська-Люта провела історичну паралель:

«Цікаво, що російський дрон поцілив точно в те саме місце, що й німецька бомба під час Другої світової війни. Це якийсь містичний збіг, єдність душ агресорів?»

Російські удари також пошкодили Національну кіностудію імені Олександра Довженка — місце народження українського кінематографа. За повідомленнями студії, було знищено головний костюмний архів, який містив найбільшу й найстарішу костюмну колекцію України – 100 тисяч костюмів, три мільйони одиниць різноманітного одягу та архівних матеріалів, які зберігали історію українського кіно протягом десятиліть.

«Тут зберігалися костюми з таких історичних кінострічок, як “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота” та “Богдан Хмельницький”. Тепер це приміщення знищене вщент — не залишилося практично нічого», — зазначив директор студії Андрій Дончик.

Серед інших постраждалих об’єктів Харківський художній музей, Будинок органної та камерної музики в Дніпрі. І все це лише за одну ніч.

Від початку повномасштабного вторгнення росія систематично нищить українську культурну спадщину. За даними Міністерства культури України, станом на травень 2026 року пошкоджено або зруйновано 1 783 об’єкти культурної спадщини та 2 540 об’єктів культурної інфраструктури по всій країні. ЮНЕСКО незалежно підтвердила пошкодження щонайменше 534 культурних об’єктів, серед яких музеї, бібліотеки, історичні пам’ятки, археологічні об’єкти та понад 150 релігійних споруд. Це свідчить про те, що росія веде війну не лише проти українських міст і громад, а й проти історичної пам’яті, культури та ідентичності України.

Вони прибули рятувати інших

Цієї ж ночі росія вкотре продемонструвала повну зневагу до людського життя. У Харкові загинули рятувальники ДСНС. Після першого удару по цивільному підприємству на місце прибули рятувальники Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Вони робили те, що роблять щодня з початку повномасштабного вторгнення: шукали постраждалих, оцінювали наслідки удару, готувалися рятувати людей та ліквідовувати наслідки атаки.

Отримавши попередження про можливий повторний удар, рятувальники діяли відповідно до протоколів безпеки. Вони залишили територію підприємства та відійшли до іншого місця.

Проте друга ракета влучила поруч із місцем, де вони перебували.

П’ятеро рятувальників загинули миттєво.

Ще кілька отримали поранення.

«Одна із ракет влучила близько 30 метрів від рятувальників, які в цей час встигли покинути територію підприємства й знаходилися в лісосмузі біля паркану. На жаль, ракета влучила прицільно по тих, хто рятує», – розповів директор міського департаменту надзвичайних ситуацій Богдан Гладких.

Ці люди не були військовими. Вони не брали участі в бойових діях. Вони приїхали рятувати життя цивільних людей.

російська тактика так званих «подвійних ударів» давно стала одним із найнебезпечніших проявів цієї війни. Після першої атаки на місце прибувають рятувальники, медики та аварійні служби. Саме тоді завдається другий удар.

Мішенню стають люди, які допомагають іншим.

З перших днів повномасштабного вторгнення Razom підтримує рятувальників, пожежників, медиків та аварійно-рятувальні служби по всій Україні. Вони першими прибувають на місця російських атак і часто останніми залишають їх після завершення рятувальних робіт.

Їхня служба є службою заради життя.

Саме тому загибель п’яти рятувальників у Харкові стала трагедією не лише для їхніх родин та колег, а й для всієї України.

Мета — не лише руйнування

Коли гинуть рятувальники, які приїхали допомагати людям, це атака на людяність.

Коли пошкоджується Києво-Печерська Лавра, це атака на духовну спадщину.

Коли знищуються архіви кіностудії чи пошкоджуються музеї, це атака на історичну пам’ять.

Усе це є частиною ширшої картини.

Від початку повномасштабного вторгнення росія пошкодила або знищила сотні релігійних і культурних об’єктів по всій Україні. Руйнуються церкви, музеї, театри, бібліотеки, архіви та історичні пам’ятки.

Це не випадкові втрати. Це не побічні наслідки війни. Це систематичні атаки на те, що формує і береже українську ідентичність.

Коли атакують людяність, культуру та віру, метою є не лише руйнування. Метою є забуття.

Чому це стосується всіх нас

Культурна спадщина не належить лише одній країні. Коли пошкоджується об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО, коли знищуються музейні колекції або втрачаються унікальні архіви, світ втрачає частину спільної людської історії.

Саме тому захист української культури є не лише українським питанням.

Це питання збереження пам’яті, історії та цінностей, які об’єднують людей незалежно від кордонів.

У Razom ми працюємо над тим, щоб українські історії продовжували бути почутими, щоб злочини проти української культури документувалися, а світ не відвертався від спроб знищити цілу національну спадщину.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять п’ятьох рятувальників ДСНС, які загинули, виконуючи свій обов’язок.

Ми також нагадуємо світові про святині, музеї, архіви та культурні інституції, які росія продовжує атакувати.

Україна продовжує чинити опір.

І поки існують люди, які рятують життя, зберігають культуру та розповідають правду, стерти Україну неможливо.

Razom for Ukraine оголошує про результати грантового конкурсу Razom Jobs

Published: 16 Червня, 2026

Завершився Конкурс грантових проєктів, що здійснювався у межах програми «Razom Jobs» Благодійного Фонду «Разом для України». У період від 15 лютого до 31 березня 2026 року нами було отримано 88 заявок від організацій громадського сектору, які мають досвід у сфері навчання та працевлаштування дорослих, із 14 регіонів України.

Після первинного відбору заявок, експертного оцінювання та співбесід експертна комісія, яка складалася із експертів Razom та зовнішніх експертів, рекомендувала 14 проєктів до участі в Школі організаційної спроможності Economic Resilience Lab, яка відбулася 4–7 травня 2026 року. У межах цього етапу команди обмінювалися досвідом та доопрацьовували свої проєкти.

Після повторного оцінювання проєктів, згідно із рішенням комісії програми було визначено 8 проєктів-переможців, рекомендованих для фінансової підтримки, а саме:

1. Благодійна організація «Благодійний фонд “Промприлад”», проєкт «PromTech: Короткострокові навчальні модулі для операторів верстатів з ЧПК та зварювальників у Івано-Франківську та Львові» (Івано-Франківська, Львівська області)

2. Громадська організація «Асоціація інноваційної та цифрової освіти», проєкт «Будуємо майбутнє: економічна реінтеграція через професійну підготовку вразливих груп населення Одеської області» (Одеська область)

3. Благодійна організація «Фонд громади Вознесенська», проєкт «Women’s Reskilling Hub» (Миколаївська область)

4. Центр навчання і освіти дорослих «Південь», проєкт «Від навчання до доходу: практичні навички для самозайнятості» (Миколаївська область)

5. Громадська організація «Вектор руху: підтримка, розвиток, лідерство», проєкт «ПЛІЧ-О-ПЛІЧ: розбудова спроможностей ветеранів та членів їх родин до самозайнятості та працевлаштування у Чернівецькій області» (Чернівецька область)

6. Соціальне підприємство «Центр освіти дорослих “Перший”», проєкт «Швейна майстерня економічної стійкості: навчання, виробництво та самозайнятість жінок» (Запорізька область)

7. Громадська організація «Сфера Молоді», Чернігівська область , проєкт «Програма професійної адаптації та економічної реінтеграції мешканців Ніжинської та Куликівської громад Чернігівської області» (Чернігівська область)

8. Громадська організація «Про вімен юа» (PRO WOMEN UA), проєкт «Від навчання до працевлаштування: системна модель перепрофілювання у швейній галузі в Рівненській та Волинській областях» (Рівненська, Волинська області)

Вітаємо переможців та їхніх партнерів та бажаємо успішної реалізації проєктів, спрямованих на посилення економічної стійкості громад через розвиток професійних навичок, підтримку працевлаштування та самозайнятості, а також створення нових можливостей для вразливих категорій громадян.

Також дякуємо всім учасникам за надіслані заявки та інтерес до конкурсу «Razom Jobs». Ми справді цінуємо вашу роботу, бажаємо успіху та реалізації ваших ідей та сподіваємося на подальшу співпрацю в майбутніх ініціативах!

Razom for Ukraine приєднались до головного щорічного чемпіонату з екстреної медицини в Україні

Published: 11 Червня, 2026

Команда Razom Health взяла участь у ХІІ Чемпіонаті України з екстреної медичної допомоги «Вінницьке медичне ралі 2026» — одному з наймасштабніших серед медиків екстреної допомоги.

Цьогоріч до змагань долучилися 29 команд з усіх регіонів України, а також міжнародні учасники з Польщі та Литви. Упродовж двох днів медики відпрацьовували понад 50 симуляційних сценаріїв у реалістичних умовах — від масових випадків до серцево-легеневої реанімації в задимлених приміщеннях.

Команда Razom поспілкувалась з керівниками та медиками з 7 прифронтових областей. Головний запит — альтернативні системи радіозв’язку для бригад екстреної медичної допомоги (ЕМД), що працюють під постійною загрозою втрати контакту. Наступний крок — підписання меморандумів про співпрацю.

Команда також перевірила, як на практиці працює проєкт Razom — POCUS: навчання медиків роботі з портативними УЗД-апаратами. Поспілкувалися з медиками, інструкторами та керівництвом служби.

“Щиро дякуємо Razom за обладнання для проведення досліджень в каретах швидкої допомоги. Вони постійно використовуються нашими бригадами. Це дуже допомагає нам визначити тактику подальшого лікування пацієнтів і це те, що рятує життя. Тренінги, організовані Разом, дуже нам допомогли і ми передаємо ці знання колегам далі”, — додав Едуард Кіка, медичний директор КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф»

На церемонії відкриття представники команди Razom for Ukraine привітали учасників змагань.

«Для Razom for Ukraine надзвичайно важливо бути поруч із вами — людьми, які щодня приймають рішення, що зберігають життя. Ми тут не просто як партнери, а щоб краще зрозуміти ваші реальні потреби. Бажаємо всім командам успіху — але нехай головними здобутками стануть взаємна підтримка, новий досвід і велика гордість за екстрену медичну службу України», — сказала на відкритті Олена Теряєва, програмна менеджерка Razom Health.

Участь у заході допомогла нам краще зрозуміти роботу бригад екстреної медичної допомоги в умовах війни. Ми вперше поспілкувалися з медичним директором релокованого Центру ЕМД Луганської області та отримали його досвід евакуації постраждалих цивільних. Також обговорили з керівницею кадрового відділу Запорізького центру ЕМД питання збереження медперсоналу.

Переможцями Чемпіонату стали Центр ЕМД та МК Одеської області, ЦЕМД та МК Кіровоградської області та Вінницький обласний центр ЕМД та МК. Найкращою міжнародною командою визнано збірну Республіки Польща. Призовий фонд перевищив 350 тисяч євро, а переможці отримали сертифікат на участь у міжнародному чемпіонаті Rallye Rejviz у Чехії у 2027 році.

Відсутній елемент пазлу: Світлана Блінова та сила місцевого лідерства

Published: 5 Березня, 2026

Здається майже нереальним сидіти навпроти Світлани Блінової в підвалі Львівської міської ради. Тут, у бетонному укритті, ми чекаємо новин про можливий ракетний удар. Сьогодні це найбезпечніше місце для інтерв’ю.

Світлана м’яко усміхається, коли говорить — зібрана, вдумлива, майже тендітна на вигляд. І все ж, коли вона починає розповідати свою історію, стає зрозуміло: перед нами саме той тип лідера, якого Україна породила у час війни — врівноважений, рішучий і тихо, але глибоко трансформаційний.

Razom уперше познайомився зі Світланою не на конференції і не на панельній дискусії — а через партнерство. У межах першої програми стажувань Impact UA internship program, створеної Razom спільно з Brave Generation, організація Світлани Cities4Cities прийняла стажера — Айдана Стретча, нещодавнього випускника Єльського університету, який спеціалізується на історії та журналістиці. Від самого початку Світлана вирізнялася.

Вона не просто розподіляла завдання. Вона взяла Айдана під своє крило. Залучила його до справжньої роботи з побудови міжнародних партнерств між муніципалітетами. А згодом пішла ще далі — запросила його до села своїх дідусів і бабусь неподалік Львова, щоб він міг на власні очі побачити життя української глибинки.

Бабуся приготувала картоплю, вирощену на власній землі. Дідусь, який не говорить англійською, просто сказав: «hello». Це була не показова гостинність. Це була довіра.

Цей досвід вплинув на журналістську роботу Айдана, яку він нині продовжує як незалежний журналіст у Києві, співпрацюючи з такими медіа, як The Kyiv Independent та CBS. Через його тексти американська аудиторія бачить українські муніципалітети не як абстракцію, а як реальні громади — ті, що відбудовуються, формують партнерства і беруть на себе лідерство.

Відданість Світлани справі справила на нас сильне враження. І ми продовжили стежити за її роботою.

Світлана народилася у 1991 році — саме тоді, коли Україна відновила свою незалежність. Її життя розгорталося паралельно з пошуком країною власного голосу та суб’єктності. Вона вивчала журналістику і право, але її справжня школа почалася під час літнього стажування у Львівській міській раді. Формально це мало бути чотири години роботи на день. Насправді ж вона залишалася там по чотирнадцять.

До повномасштабного вторгнення Світлана працювала над стратегіями розвитку муніципалітетів. 24 лютого 2022 року вона зібрала для родини тривожну валізу й одразу вирушила до міської ради з одним запитанням: «Чим я можу допомогти?»

Уже за кілька днів вона координувала роботу міжнародних журналістів. Невдовзі почала спрямовувати гуманітарну допомогу зі Львова до громад, які постраждали значно сильніше. Із цієї екстреної реакції поступово народилося щось значно триваліше.

Разом із Львівською міською радою, SALAR International (частиною Шведської асоціації місцевих органів влади та регіонів) та німецьким містом Зіндельфінген, Світлана долучилася до запуску ініціативи Cities4Cities. Сьогодні це потужна платформа, що з’єднує українські муніципалітети з партнерами в Європі та Сполучених Штатах.

Нині мережа охоплює майже 100 муніципалітетів у семи країнах ЄС та США.

Для Світлани угоди між містами-побратимами — це не формальність і не папери. Це передусім людські зв’язки.

«Міжнародна співпраця — це не магія», — каже вона. — «Це м’які навички».

Через Cities4Cities Academy її команда з шести людей навчає муніципалітети по всій Україні визначати власні пріоритети, знаходити партнерів зі спільними цілями та вибудовувати сталу, взаємовигідну співпрацю.

Але масштаб завдання величезний: в Україні понад 1400 муніципалітетів.

А потім настав момент, який міг змінити все. Минулого року Світлана отримала запрошення виступити на конференції International City/County Managers Association у Флориді — одному з найвпливовіших зібрань муніципальних лідерів у Сполучених Штатах. Реєстраційний внесок для неї скасували. Візу вона отримала лише за два дні до події. Але грошей на терміновий авіаквиток — майже 1000 доларів — у неї не було.

Для багатьох громадських лідерів в Україні саме тут можливості й закінчуються. Немає простого гранту на поїздку, на який можна податися в останній момент. Немає фонду швидкого реагування для таких ситуацій. Конференції проходять. Можливості минають. Зв’язки не виникають.

Оскільки ми вже співпрацювали зі Світланою в межах Impact UA — і бачили її лідерство на власні очі — Razom вирішив допомогти через програму Razom Sylnishi, що підтримує українських лідерів громадянського суспільства. За кілька днів квиток було придбано.

«Той квиток став відсутнім елементом пазлу», — каже Світлана.

Результат був миттєвим. Виступаючи перед американськими міськими менеджерами — у країні, де вона раніше ніколи публічно не говорила, мовою, яку почала вивчати лише після повномасштабного вторгнення — Світлана представила ідею партнерства з українськими муніципалітетами.

Коли вона завершила виступ, перед нею вишикувалася черга керівників міст, які хотіли з нею поговорити.

Сьогодні вона носить із собою цілу пачку візитівок від американських муніципальних посадовців, зацікавлених у створенні партнерств між містами. Ці розмови вже перетворюються на нові зв’язки — відкриваючи двері для українських громад, які шукають експертизу, співпрацю та довгострокову інтеграцію з американськими партнерами.

Квиток на літак за 1000 доларів профінансував не просто поїздку. Він відкрив доступ. Він прискорив залучення Сполучених Штатів.
Він змінив траєкторію виходу Cities4Cities на американський напрям. Саме так виглядає каталізуюча підтримка. І на цьому лідерство Світлани не закінчується.

Після професійного вигорання на попередній посаді у сфері політичних комунікацій Світлана одного літа поїхала жити до намету в селі своїх бабусі й дідуся. Побачивши, як воно занепадає, вона допомогла згуртувати місцевих жителів і разом із ними почала відроджувати громаду: залучила грантові кошти, сприяла ремонту доріг, створила молодіжний коворкінг і культурний простір, а також започаткувала регіональний туристичний бренд, який об’єднав лісові маршрути через кілька муніципалітетів.

Разом із чоловіком вони збудували в селі невеликий гостьовий будинок. Коли почалася війна, він пішов боронити Україну. Будинок Світлана завершила вже сама.

Сьогодні цей гостьовий дім входить до топ-10% помешкань Airbnb у світі. Світлана особисто спілкується з гостями і навіть пропонує формат «волонтерського туризму» — проживання в обмін на допомогу з благоустроєм громади.

«Цей дім — від мого серця», — каже вона.

На початку повномасштабного вторгнення Світлана ненадовго виїхала до Польщі — але швидко повернулася.
«Я не відчувала, що я зі своїми людьми», — каже вона. Пізніше вона свідомо вирішила народити другу дитину вже під час війни. «Ми будемо відбудовувати Україну також разом із дітьми».

У тиші укриття під Львівською міською радою стає зрозуміло: лідерство, подібне до лідерства Світлани, не шукає уваги. Воно створює системи. Воно посилює громади. Воно вчить англійську ночами, щоб Україна могла говорити зі світом.

Razom не створив Світлану Блінову. Її створила Україна. Але іноді різниця між втраченою можливістю та тією, що змінює все, полягає в одному — здатності діяти швидко, прибрати одну перешкоду саме в той момент, коли це найбільше потрібно. Один квиток на літак. Один відсутній елемент пазлу. І хвиля змін продовжує поширюватися.

Коли лідери на кшталт Світлани отримують довіру, гнучку та своєчасну підтримку, їхній вплив зростає набагато ширше, ніж межі однієї конференції, одного партнерства чи одного моменту.

Він розходиться хвилями — з’єднуючи міста, зміцнюючи громади та вплітаючи Україну в глобальну мережу солідарності, яка допоможе формувати її відновлення на багато років уперед.

Якщо ви вірите в таких лідерів, як Світлана — прагматичних, сміливих і глибоко вкорінених у своїх громадах — ми запрошуємо вас підтримати їх.

Ваша підтримка дозволяє Razom і надалі надавати гнучку допомогу швидкого реагування, яка перетворює вирішальні моменти на тривалий вплив для України.

Razom оголошує конкурс грантових заявок Economic Resilience Lab

Published: 2 Березня, 2026

Школа навчання та грантова програма Economic Resilience Lab створені для організацій громадського сектору, які навчають дорослих заради працевлаштування та розвитку самозайнятості. Ми допомагаємо структурувати ідею, перетворити її на реалістичний план і перевірити ключові рішення на практиці: кого ви залучаєте, які навички надаєте, як готуєте людей до працевлаштування чи започаткування власної справи, та як вимірюєте досягнуті результати.

Участь у програмі потребує не лише подачі заявки, а насамперед обов’язкове проходження навчання та активну залученість імплементуючих організацій. Ідеться про готовність навчатися, тестувати нові підходи, забезпечувати результат та збирати зворотний зв’язок.

МЕТА ПРОГРАМИ:

Підвищити рівень зайнятості та самозайнятості жінок, ветеранів і членів їхніх сімей, людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, а також мешканців прифронтових і звільнених громад — щоб вони могли отримувати стабільний дохід, зміцнювати економічну незалежність і покращувати добробут.

Водночас програма посилює спроможність організацій громадського сектору розробляти та впроваджувати ефективні (зокрема інноваційні) рішення для зменшення дисбалансів на ринку праці та підтримки конкурентоспроможності економіки України.

КОМПОНЕНТИ ПРОГРАМИ:

Школа організаційної спроможності: 4-денний тренінг у Львові на базі Українського Католицького Університету у травні 2026. Інтенсив будуть проводити ключові експерти із релевантним досвідом у подібних ініціативах, які активно долучаться до навчальних сесій, практичного навчання та менторства. Організації зможуть вдосконалити процес відбору і залучення учасників, визначення професій й навчальних траєкторій відповідно до попиту ринку та потреб роботодавців, вибудувати співпрацю з роботодавцями для стажувань і працевлаштування, а також посилити логіку проєкту, систему результатів і моніторинг із фокусом на працевлаштування та самозайнятість. До участі в інтенсиві запрошуються двоє представників з кожної ОГС (керівник організації та проєктний менеджер).
Після завершення Школи — менторський супровід протягом 3-х тижнів для індивідуальної роботи над покращенням проєктної заявки.
За результатами конкурсу доопрацьованих проєктних заявок — грант на реалізацію проєкту з перенавчання та працевлаштування для відібраних проєктів.
Обмін досвідом та мережування з іншими учасниками програми та долучення до спільноти Razom for Ukraine.

КЛЮЧОВІ ДАТИ:

Дедлайн подачі: 15 березня 2026 року.
Результати відбору: 15 квітня 2026 року.
Школа для відібраних громадських організацій: 4-7 травня 2026 року.

Локація Школи: Львів, УКУ (проживання та харчування нашим коштом).

Менторська програма для відібраних громадських організацій: 10-31 травня 2026 року.
Грантовий конкурс серед учасників програми навчання: червень 2026 року.
Орієнтовний початок реалізації грантових проєктів: липень 2026 року.

ОПТИМАЛЬНИЙ РОЗМІР ГРАНТУ – 30 000 доларів США

У межах програми ви пройдете структуроване навчання, працюватимете з досвідченими менторами та отримаєте фінансову підтримку для реалізації своєї ініціативи. Разом посилюємо конкурентоспроможність України.

УЧАСНИКИ ПРОГРАМИ

Ми підтримаємо організації з досвідом у навчанні дорослих, які зміцнюють економіку своїх громад і мають чіткий намір вдосконалювати та масштабувати свої рішення.

Пріоритетні сектори економіки: легка промисловість; технологічне та dual-tech виробництво; будівництво; сільське господарство та переробка; крафтове виробництво; відновлювана енергетика; економіка догляду та підтримка ветеранів; кваліфіковані послуги.

Географія проєктів: вся Україна, окрім Київської області.

Цільові групи (бенефіціари): жінки, ветерани, члени сімей військовослужбовців, внутрішньо переміщені особи (ВПО), люди з інвалідністю, мешканці деокупованих територій.

ПРОЄКТИ можуть охоплювати, але не обмежуватися наступним:

Мікрокваліфікації для працевлаштування:

Короткострокові, орієнтовані на потреби ринку праці навчальні програми, адаптовані під конкретні вакансії та запити роботодавців у регіоні, які безпосередньо ведуть до працевлаштування або самозайнятості. Такі проєкти мають підтвердити наявність потреби в регіоні та співпрацю з роботодавцями.

Підтримка у пошуку роботи, зокрема кар’єрні консультації, допомога у написанні резюме, пошуку вакансій та підготовці до співбесіди.

Навчання підприємництва та основам ведення малого бізнесу, проведення тренінгів щодо подання заявок на отримання грантів на започаткування власної справи.

Проєкти, що підвищують доступ жінок і ветеранів/ветеранок до лідерських посад:

Ініціативи, спрямовані на розвиток лідерських компетенцій, усунення бар’єрів і створення можливостей для просування жінок та ветеранів/ветеранок на керівні та лідерські ролі.

Проєкти для системних змін:

Впровадження інноваційних пілотних рішень на рівні громади або сектору, які демонструють ефективніші моделі розвитку навичок, працевлаштування або підтримки самозайнятості та мають потенціал для масштабування або врахування в політиках.

RAZOM не підтримує:

Організації, що зареєстровані за межами України.
Організації, які мають відношення до виборних посадових осіб та політичних партій.
Волонтерські ініціативи без реєстрації юридичної особи/організації (ми цінуємо ваш роботу, але, на жаль, немає такої можливості).
Проєкти, що реалізуються за межами України.

Харків: на передовій стійкості

Published: 20 Січня, 2026

Мало яке місто так точно втілює слово передова, як Харків. Він розташований лише за 25 кілометрів від російського кордону — настільки близько, що ворожі літаки можуть досягти місто за лічені хвилини. Від перших днів повномасштабного вторгнення Харків живе під постійною загрозою з повітря, і водночас продовжує працювати, жити й функціонувати напрочуд злагоджено.

Ті, хто наважується приїхати до міста, часто дивуються: чисті вулиці, клумби й декоративні елементи, які прикрашають простори, ще недавно пошкоджені ракетами й дронами, громадський транспорт, що ходить за розкладом і з перших днів вторгнення став безкоштовним для всіх мешканців. Якби не фанера на вікнах і оборонні барикади на в’їздах до міста, можна було б подумати, що це безпечне місто десь у Західній Європі.

Здатність Харкова витримувати щоденні атаки й водночас зберігати відчуття порядку для своїх мешканців значною мірою ґрунтується на системах, які місто створило під час війни. Це системи, що дозволяють швидко виявляти загрозу, вчасно попереджати людей і координовано реагувати.

У центрі цієї роботи — Харківський Ситуаційний Центр (ХСЦ), єдиний центр такого типу поза межами Києва. Тут команда молодих фахівців із цивільного захисту моніторить прямі відеотрансляції, відстежує інциденти на інтегрованій мапі міста та координує все — від аварійних ремонтів до рятувальних операцій.

Пульс Харкова

«Ситуаційний центр — це серце Харкова,» — каже Богдан Гладких, директор Департаменту надзвичайних ситуацій Харківської міської ради та керівник ХСЦ. «Він бачить усе, що відбувається в місті, і керує реагуванням — від пожежників до медиків. Це пульс, який підтримує життя Харкова.»

Ситуаційний центр був збудований лише за три місяці завдяки партнерству міста, місцевого бізнесу, волонтерів та міжнародних донорів. Реалізувати такий об’єкт у настільки стислі строки в умовах війни здавалося майже неможливим. Але ще складніше — об’єднати під одним управлінням таку кількість муніципальних служб і змусити їх працювати злагоджено, коли кожна з них вже й так функціонує на межі можливостей.

Попри це, Харкову вдалося вибудувати структуру, в якій ДСНС, екстрена медична допомога, поліція, пожежні служби та навіть комунальні підприємства працюють разом і координують дії заради безпеки мешканців міста.

Цифрова мапа центру містить інформацію про кожен гідрант, дорогу й зону ризику; сотні камер передають відео в режимі реального часу; аналітики координують усі екстрені та комунальні служби. Коли виникає надзвичайна ситуація — чи то комбінована атака на місто, чи звичайна побутова пожежа — працівники ХСЦ можуть оцінити ситуацію за камерами, миттєво отримати повну інформацію про пошкоджену інфраструктуру та направити на місце саме ті служби, які реально потрібні.

Коли війна зробила Харків постійною ціллю, це «серце міста» стало його щитом. Але навіть найкраща система координації не працює без зв’язку. А в Харкові, коли зникає електрика й падають мобільні мережі, тиша може коштувати життя.

Коли звʼязок означає виживання

Під час блекаутів або масованих обстрілів мобільний зв’язок може зникнути за лічені хвилини. Вежі руйнуються, базові станції виходять з ладу — і разом із ними зникає можливість координувати рятувальні служби.

Щоб закрити цю критичну прогалину, Razom передав місту радіоретрансляційне обладнання — основу захищеної цифрової радіомережі, яка нині з’єднує міську владу, екстрені служби та комунальні підприємства. Ця система підтримує зв’язок навіть тоді, коли все інше не працює.

«Спочатку в наших рятувальників не було стабільного сигналу,» — згадує Богдан. «Під час блекаутів ми були фактично сліпі. Після встановлення ретрансляторів зв’язок більше жодного разу не зникав.»

Він добре пам’ятає ніч, яка показала, наскільки це важливо.

«Два місяці тому, під час так званого “подвійного удару”, наші команди вже працювали на місці першого влучання, коли диспетчер передала по рації: “Ракета в напрямку міста”. Через 28 секунд стався другий удар. Усі встигли сховатися. Усі залишилися живі.»

“Подвійний удар” — це тактика, коли друга ракета запускається по тій самій локації невдовзі після першої, часто з метою уразити рятувальників, які прибули на допомогу. Під час першого вибуху було зруйновано найближчу мобільну вежу. Щойно вона вийшла з ладу, мобільний зв’язок у районі зник повністю — навіть дві SIM-картки Богдана не працювали.

«Обидві мої SIM-картки “лягли”,» — каже він. «Вежі вже не було. Єдине, що працювало, — це радіомережа, яку ви допомогли нам побудувати.»

Фактично єдиним каналом зв’язку залишалася міська цифрова радіосистема. Поки рятувальники працювали на місці, диспетчер, який відстежував повітряну обстановку, побачив запуск другої ракети. Оскільки радіозв’язок не залежить від мобільних мереж, він зміг миттєво передати попередження — і кожен на місці його почув.

У них було 28 секунд, щоб дістатися укриття. Друга ракета впала приблизно за 20 метрів від місця, де за кілька хвилин до того стояли понад сто людей. Понад сто рятувальників — комунальники, пожежники, медики — вижили завдяки одному короткому радіосигналу.

Сьогодні ця система охоплює весь Харків. Радіостанції мають міський голова, керівники департаментів і всі критично важливі служби. Вона інтегрована з автоматичною системою повітряної тривоги, яка перериває радіоефір і попереджає водіїв у дорозі. Мережа живиться від генераторів і має резервування: якщо один ретранслятор виходить з ладу, інший миттєво його замінює.

«Я не бачу альтернативи цифровому радіозв’язку,» — наголошує Богдан. «Без нього немає координації, немає своєчасного попередження і немає шансів урятувати життя.»

Його висновок простий і терміновий: кожному великому місту України потрібна така система.

Інновації під землею

Ця система, що рятує життя, виходить далеко за межі стін Ситуаційного Центру — у школи, лікарні та житлові райони Харкова.

Під час одного з наших візитів восени кілька керованих авіабомб влучили в різні райони міста саме тоді, коли ми оглядали одну з нових підземних шкіл. Лунали сирени, а з рації Богдана крізь товсті бетонні стіни надходили повідомлення. Навіть перебуваючи поза об’єктом, він координував реагування одразу на кілька локацій: скеровував рятувальні бригади, змінював маршрути транспорту, перевіряв, чи відкриті укриття для цивільних.

Це було наочне підтвердження того, наскільки важливий зв’язок — і як захист у Харкові тепер простягається глибоко під землю.

Підземні школи Харкова — це пряма відповідь на життя прифронтового міста. Це повноцінні навчальні простори, які одночасно є сертифікованими бомбосховищами. Кожна така школа може приймати 700–800 учнів для навчання і до 2 000 людей під час повітряних тривог. Вони обладнані системами фільтрації повітря, автономним живленням і запасами води. Наразі в місті вже працює десять таких шкіл, ще кілька — у процесі будівництва.

Одна з них зазнала прямого ракетного удару у 2023 році — і витримала.

«Це було наше випробування в реальних умовах,» — каже Богдан. «Спрацювало все: вибухозахисні двері, фільтри, вентиляція. Будівля прийняла удар, а всі всередині залишилися живі.»

Під час кожної повітряної тривоги коридори школи відкриваються для мешканців сусідніх будинків, перетворюючи її на спільне укриття. Завдяки тій самій міській системі зв’язку люди встигають дістатися безпечного місця, а вчителі можуть продовжувати заняття під землею. Окрім окремих підземних шкіл, навчальні простори інтегровані й у станції метро — одну з таких шкіл можна побачити в документальному фільмі Катерини Горностай «Стрічка часу».

Інженери Харкова йдуть ще далі: у планах не лише нові школи, а й перший в Україні підземний дитячий садок. Це освіта як елемент цивільного захисту — навчання як форма спротиву.

Місто, яке не ламається

Населення Харкова зменшилося майже вдвічі з початку повномасштабного вторгнення. Але ті, хто залишився, забезпечують життя міста щодня: прибирають вулиці, відновлюють комунальні послуги, повертають дітей до навчання — навіть під обстрілами.

«Я зробив свій вибір,» — просто каже Богдан. «Я залишаюся.»

Він працює в міській владі вже десять років — спочатку в цифровій трансформації, нині в системі цивільного захисту. В Україні цивільний захист — це не одна служба. Це скоординована система, яка об’єднує диспетчерів, пожежників, медиків, комунальників і відповідальних за укриття — усіх, хто забезпечує безпеку цивільного населення під час обстрілів, блекаутів і криз. Фактично це ті, хто захищає мирних людей, не будучи військовими, — роль не менш важлива й надзвичайно виснажлива під час повномасштабної війни.

Як і багато хто в його молодій команді, Богдан майже не спить, працює по 14 годин на добу і живе в постійному напруженні. Найважчі моменти, зізнається він, — коли гинуть діти.

«Ми — місто на передовій. Але не лише оборони, а й рішень,» — каже він. «Коли щось ламається, Харків знаходить спосіб це полагодити.»

Середній вік працівників Ситуаційного Центру — 29 років. Разом вони збудували сучасну систему цивільного захисту, яку ще нещодавно вважали неможливою. За останній рік у Харкові не було жодного ракетного влучання без попереднього сигналу тривоги. Інші громади вже приїжджають сюди, щоб перейняти цей досвід.

Разом на передовій

Харків став і щитом, і прикладом — доказом того, що навіть в умовах облоги місто може розвиватися, організовуватися і піклуватися про своїх людей. Razom пишається можливістю підтримати цю передову стійкості — допомогти тим, хто не здається, хто зберігає зв’язок під час блекаутів і доводить, що інформація, передана вчасно й безпечно, рятує життя.

Те, що почалося в Харкові, має поширитися на всю Україну. Технології вже є, експертиза доведена, а рішучість — незламна. Потрібне партнерство — той самий дух «разом», який дозволив збудувати Харківський ситуаційний центр у рекордні строки.

Прилуки: майбутній технологічний хаб

Published: 19 Січня, 2026

У різних країнах світу найуспішніше після криз відновлювалися ті міста, які інвестували передусім у людей, що мали їх відбудовувати — починаючи зі шкільних класів. Саме через навчальні програми та ранній доступ до передових технологій формувалися кваліфіковані кадри, які згодом стали рушійною силою технологічно орієнтованого економічного зростання.

У Сполучених Штатах деякі з найуспішніших постіндустріальних міст — такі як Піттсбург, Індіанаполіс, чи Остін — не просто «оговталися» після занепаду промисловості. Вони переосмислили себе, зробивши ставку на STEM-освіту, розвиток локальних талантів і молодь — не як пасивних учасників згасаючої економіки, а як архітекторів нової.

Це перетворення рідко починалося в очевидних «інноваційних центрах». Натомість воно зароджувалося у містах середнього розміру, які зрозуміли: майбутнє добробуту належить тим громадам, що дають своїй молоді навички XXI століття.

Сьогодні в Україні, зокрема у прифронтових регіонах, ми спостерігаємо подібний процес — і STEM-інвестиції Razom допомагають пришвидшити ці зміни. Один із найяскравіших прикладів — Прилуки, місто середнього розміру в Чернігівській області, куди у 2022 році російські війська підійшли менш ніж на десять кілометрів і яке досі живе в умовах регулярних відключень електроенергії.

Це не перше місце, яке спадає на думку, коли говорять про сучасну робототехнічну освіту. Але варто лише зайти до Прилуцького ліцею №1 — і світле майбутнє України здається значно ближчим. Razom спільно з громадською організацією «Генерація успіху» та її засновницею Вікторією Вольвич забезпечили ліцей робототехнічними наборами й допомогли вибудувати STEM-програму.

Клас, у якому створюється майбутнє

Під час одного зі звичайних STEM-уроків першими впадають в око хлопці, які працюють парами, схилившись над роботами-собаками — маленькими, яскравими істотами з пластику. На їхніх обличчях — зосередженість і азарт: кожна команда намагається першою зібрати свого робота.

Тринадцятирічний Захар упорався з цим завданням усього за два уроки по 30 хвилин.
«Це робот-собака, — пояснює він, обережно ставлячи його на стіл. — Він може крутитися і стрибати, ніби маленький снаряд».

На запитання, як йому вдалося так швидко впоратися із завданням лише на другому уроці робототехніки, Захар відповідає просто:
«Учитель пояснив, як це зробити, і допомогла інструкція».

Він знизує плечима — мовляв, нічого особливого. Та швидкість, з якою діти опановують роботу з моторами, сенсорами й мікроконтролерами, вражає. Незабаром на них чекає складніший проєкт — з програмуванням, що дозволить керувати діями робота.

Та найбільше вражає не лише технічна вправність Захара, а й його чітке бачення майбутнього.
«Я думаю, Україна буде сильною, — каже він. — Великою, незламною країною, яка переможе».

Він говорить це, тримаючи в руках робота, якого зібрав сам — маленький, але дуже показовий приклад того, як виглядає впевненість, підкріплена можливостями.

Учитель, про якого говорить Захар, — це викладач STEM-дисциплін Олексій Іванович. До того, як Razom профінансував робототехнічні набори, він проявляв неабияку винахідливість, пояснюючи основи робототехніки за допомогою картону, фанери та підручних матеріалів. Він завжди був переконаний: його учні заслуговують на справжні інструменти.

Тепер, коли ці інструменти з’явилися, результат видно одразу.
«Ми нарешті йдемо в ногу із сучасним світом, — каже він. — Це обладнання вчить дітей критично мислити, працювати в командах, обговорювати проблеми й знаходити рішення».

Замість абстрактної теорії учні працюють із:

багаторівневими робототехнічними наборами
Мікроконтролерами
сенсорами руху та температури

модулями для 3D-друку та лазерного гравіювання

На запитання, як реагують діти, він усміхається:
«Їм це дуже подобається. Вони хочуть приходити на цей урок. Вони із задоволенням працюють і навчаються».

Олексій Іванович наголошує: робототехніка — це не просто факультатив, а базова навичка.
«Робототехніка зараз всюди: у медицині, логістиці, промисловості. Майже немає галузі, яка могла б обійтися без неї».

Для вчителя, який колись демонстрував механічний рух за допомогою шприців і паперу, поява повноцінного обладнання стала справжнім проривом — і для нього, і для дітей. На знак вдячності він дарує Razom лазерно вигравіруваний логотип, створений на обладнанні, закупленому завдяки грантовій програмі.

Поки Олексій Іванович віддає себе учням на кожному уроці, директорка ліцею Олена Рогальова працює за лаштунками, щоб забезпечити школі найкращі можливості. Тож коли голова ГО «Генерація успіху» Вікторія принесла їй інформацію про грант Razom, рішення було миттєвим.

«Це була моя мрія вже дуже давно, — зізнається вона. — Я хотіла сучасну STEM-освіту, але без обладнання це було неможливо».

Одразу після затвердження гранту вона скликала термінове засідання педагогічної ради й переписала освітню програму школи, офіційно запровадивши курс робототехніки — крок, на який не наважилася жодна інша школа міста.

«Українська школа часто не готує учнів до реального життя. Нам потрібно давати знання, які мають сенс — такі, що відривають дітей від телефонів і залучають до мислення, пошуку рішень, творчості».

Для директорки підтримка Razom стала не просто матеріальною допомогою, а справжнім каталізатором.
«Кожен долар, який ви вклали, працює на 200%. Ви допомогли втілити мрію — не лише мою, а й наших учителів, учнів і батьків».

Позитивні зміни відчувають і батьки. Ми поспілкувалися з Людмилою — мамою восьмикласника Сергія, який навчається в ліцеї №1. Людмила працює на місцевій радіостанції, яка в перші дні повномасштабного вторгнення фактично виконувала функцію системи оповіщення про повітряні тривоги.

Ця жінка з тендітним, мелодійним голосом і сталевим характером розповідає, як відмовилася виїжджати з міста, коли до нього наближалися російські війська, і ночувала на студії, щоб тримати громаду в безпеці та поінформованості.

Людмила добре розуміє значення технологій, тож для неї STEM-освіта — не абстракція, а стабілізуючий фактор.

«Зараз надзвичайно важко мотивувати дітей до навчання, — каже вона. — Постійні тривоги, час в укриттях… Навіть якщо укриття в школі хороше, навчання під землею — це все одно навчання в умовах стресу».

Та STEM щось змінив.
«STEM допомагає зрозуміти, навіщо вони навчаються. Вони одразу застосовують знання на практиці — створюють проєкт, проводять експеримент, роблять модель. Це безпосередньо впливає на мотивацію».

Вона також говорить про відчуття досягнення:
«Коли ти щось зробив власними руками і бачиш результат, хочеться робити більше. STEM не змушує — він надихає».

Для її сина, вдумливого й відповідального підлітка, цей клас став простором, де можна перевіряти ідеї, працювати з іншими й бачити себе людиною, здатною створювати рішення.

Масштабування: «Освіта на колесах»

Відданість Прилукам демонструють не лише батьки. Робототехнічна програма в ліцеї №1 почалася з місцевої активістки Вікторії, чия любов до міста відчувається одразу.

«Я просто фанатка цієї громади, — каже вона. — Я вірю, що саме молодь рухає Україну вперед».

Зацікавлення її сина робототехнікою та досвід обміну зі США переконали Вікторію: діти в Прилуках заслуговують на такі самі можливості, як і школярі в Америці. Вона знайшла вчителя з пристрастю, школу, готову до змін, і обладнання, яке могло змінити все — Razom забезпечив останнє.

Результатом став проєкт, який, за її словами, «змусив дітей залишатися в класі навіть на перервах, щоб продовжувати збирати роботів».

Тепер ця робота поширюється на все місто завдяки програмі «Освіта на колесах», яку реалізує інша громадська організація. Координаторка Діана пояснює ідею просто:

«Діти в такому місті, як Прилуки, повинні мати ті самі можливості, що й діти в столиці».

Модель програми:

навчає вчителів інформатики по всьому місту
надає мікроконтролери для вивчення кодування й електроніки та робототехнічні набори для всіх шкіл
передбачає ротацію обладнання кожні два місяці
забезпечує готові навчальні плани й методичні матеріали
гарантує доступ до занять навіть під час блекаутів завдяки резервним просторам

Мотивація Діани — з досвіду війни:
«Наш шлях у 2022 році сформував нас такими, якими ми є зараз. Він навчив нас адаптуватися, організовуватися і продовжувати навчати дітей, навіть коли навколо все руйнувалося».

Ця програма не просто розширила STEM-освіту — вона створила міську спільноту вчителів і учнів, які навчаються разом, діляться ресурсами і підвищують планку можливого.

Те, що відбувається в Прилуках, — це більше, ніж уроки робототехніки. Це модель відбудови країни зсередини. Майбутні інженери дронів, фахівці з медичної робототехніки, розробники програмного забезпечення, спеціалісти з кібербезпеки та засновники стартапів починають саме тут — з робота-собаки, що пробуджує інтерес; з учителя, який нарешті має потрібні інструменти; з лідерки громади, яка не приймає слово «неможливо».

Це модель Razom у дії: невелика, але влучна інвестиція запускає локальне лідерство, яке створює експоненційний вплив для всієї громади.

Директорка Олена Рогальова підсумувала це найкраще:
«У нас були люди. У нас були ідеї. Але саме ці набори від Razom дали змогу втілити все в життя».

Саме так народжуються майбутні технологічні хаби — у класах міст, які дехто може не помітити, але де вже є надія, знання й рішучість.