Коли «золота година» триває днями: як станції Burevii рятують життя на фронті

Published: 4 Листопада, 2026

У підручниках з військової медицини досі описують «золоту годину» – час, за який поранений має опинитися на операційному столі. Проте реальність сучасної війни докорінно інша. Сьогодні евакуація може тривати довгі години чи навіть кілька діб, а шлях до порятунку перетворюється на виснажливий випробувальний маршрут.

У перші хвилини після поранення боєць найчастіше надає собі допомогу сам або за допомогою побратимів – іноді під чіткі підказки медика через рацію чи телефон. Далі чекає складне й небезпечне транспортування за допомогою наземних роботизованих комплексів (НРК) чи піший вихід до точки, куди нарешті може під’їхати спецавто або де розгорнуто мобільний стабілізаційний пункт.

У цих наджорстких умовах автономна електроенергія та зв’язок перестають бути просто побутовими деталями. Вони стають єдиним ланцюгом, який береже життя людини. Щоб підсилити медиків 3-го армійського корпусу в таких реаліях, Razom закупив та передав 120 зарядних станцій Burevii українського виробництва. А загалом Razom вже передали 5613 різних зарядних станцій. Це системна гуманітарна підтримка, покликана закрити критичні потреби евакуаційних груп і польових та мобільних стабпунктів, щоб врятувати як умога більше життів.

Енергія для зв’язку та боротьби за життя після тривалого очікування

Коли евакуація розтягується на дні, роль технологій докорінно змінюється. Порятунок починається ще в окопі чи укритті, де поранений боєць надає собі першу допомогу сам або за допомогою так званої телемедицини. Саме стабільне живлення Starlink та радіостанцій від Burevii дає змогу медикам тримати безупинний зв’язок із пораненим та координувати процес евакуації.

Щойно виснажена людина після багатьох годин чи діб чекання нарешті дістається мобільного стабпункту чи реанімобіля, її стан зазвичай критичний через тривале накладання турнікетів, глибоке переохолодження та значну втрату крові. У цей момент обладнання має спрацювати бездоганно й миттєво. Станції Burevii одразу включаються в ланцюг порятунку: вони живлять монітори життєвих показників, портативні апарати ШВЛ і прилади для зберігання та підігріву компонентів крові, підключення яких на початковому етапі є вирішальним.

До того ж стабільний інтернет дає можливість провести терміновий дистанційний консиліум безпосередньо з медичного авто чи стабпункту. Бойовий медик може показати важкого пораненого провідним вузькопрофільним фахівцям і швидко ухвалити правильну тактику стабілізації для організму, що зазнав тривалого виснаження.

Заряджені для роботи в екстремальних польових умовах

Більшість зарядних пристроїв не витримують зими з її суворими морозами, вологою, складною логістикою та багнюкою. Рішення на користь Burevii спирається на те, що це вітчизняна розробка, адаптована до екстремальних умов української зими та безпосередніх запитів захисників. Станції зберігають працездатність на морозі, живлячи зігрівальне обладнання, а захищена конструкція надійно береже електроніку під час руху по бруду й снігу.

Завдяки ударостійкості та витривалій електроніці ці станції розраховані на інтенсивну експлуатацію під час постійної зміни позицій, а їхні габарити враховують найважливішу деталь — польову мобільність. Пристрої комплектуються спеціальною транспортувальною сумкою-рюкзаком. У реаліях, коли медику потрібно швидко пересуватися в темряві, тримати носилки чи власну аптечку, можливість одягнути джерело живлення на спину стає питанням безпеки та збережених секунд.

Окрім прямої допомоги у порятунку життя, така закупівля має важливий подвійний ефект для спільноти: Razom не лише забезпечує медиків критично необхідним обладнанням, а й інвестує в українських інженерів, які продовжують удосконалювати свої технології на основі свіжого досвіду з поля бою.

Захистити не лише життя, а й його якість

Тривала евакуація майже завжди супроводжується важкими ускладненнями: ризиками ампутацій, турнікетним синдромом та важким шоковим станом. Повноцінна медична допомога, яка розпочинається одразу під час першого контакту з евакуаційною бригадою, дає змогу мінімізувати ці наслідки.

Коли зарядні станції працюють без збоїв, медики не витрачають дорогоцінний час на пошук світла чи перезавантаження вимкненої техніки. Вони мають можливість повністю зосередитися на людині. Це боротьба за те, щоб після складних діб у сірій зоні поранений захисник не просто вижив, а зберіг максимальну функціональність організму, мав шанси на успішне лікування, реабілітацію та повернення до повноцінного майбутнього.

Передача станцій Burevii – це результат синергії між донорами, які вірять у місію Razom, та медиками, які щодня роблять неможливе на передовій.

Перші на місці удару: посилення спроможностей медичного реагування Національної поліції України

Published: 16 Вересня, 2026

У прифронтових регіонах України саме поліцейські часто першими опиняються на місцях ракетних ударів та масованих атак, прибуваючи ще до того, як туди зможуть дістатися бригади швидкої. У ці перші, найважчі хвилини їхні дії вирішують найголовніше — чи виживе людина.

У такі моменти результат визначають не просто теорія, а доведені до автоматизму навички під керівництвом досвідчених інструкторів у поєднанні з належним обладнанням.

За підтримки Fundación Howard G. Buffett, організація «Razom for Ukraine», втілила проєкт із посилення спроможностей медичного реагування Національної поліції України у Дніпропетровській та Запорізькій областях, які постійно перебувають під прицілом російських обстрілів.

У межах проєкту поліцейські пройшли навчання за методологією Tactical Combat Casualty Care (TCCC) — від рівня Combat Lifesaver до Combat Medic/Corpsman, — а також курси з портативної ультразвукової діагностики (POCUS). Крім того, ми подбали про те, щоб правоохоронці мали не лише знання й навички, а й необхідне спорядження для роботи безпосередньо в полі.

Правоохоронці пройшли вишкіл за протоколами Tactical Combat Casualty Care (TCCC) — від рівня Combat Lifesaver до Combat Medic/Corpsman, залежно від спеціалізації учасників, — а також опанували портативну ультразвукову діагностику (POCUS). Навчання було тісно поєднане з матеріальним забезпеченням: поліцейські отримали усе необхідне спорядження для застосування цих навичок безпосередньо у полі.

Учасники відпрацьовували критично важливі для перших хвилин після поранення маніпуляції: зупинку масивних кровотеч, забезпечення прохідності дихальних шляхів, виявлення ознак шоку, стабілізацію постраждалих, проведення сортування (тріажу) та підготовку поранених до евакуації.

Максим Журба

З початку повномасштабного вторгнення специфіка нашої роботи кардинально змінилася. Патрульні одними з перших прибувають на місця влучань балістики та дронів, де секунди вирішують усе, тож вміння надавати домедичну допомогу є критично важливим.

Олег Данілов

Наша специфіка змінилася докорінно: тепер поліція — це перша лінія допомоги на місцях прильотів та під час евакуацій. Ризики зросли, а час на порятунок вимірюється хвилинами.

Курси CLS (Combat Lifesaver) дали мені впевненість, що не розгубишся в критичний момент і діятимеш чітко за алгоритмом MARCH (послідовний протокол надання першої домедичної та тактичної допомоги).

Сергій Павлів

Отримані під час навчання навички вже не раз ставали мені у пригоді під час виконання завдань на Запоріжжі.

Під час війни наша робота стала інакшою: ми першими приїжджаємо на місця обстрілів, евакуюємо цивільних і надаємо домедичну допомогу. Ці знання — це можливість виграти час і зберегти життя до прибуття лікарів.

Дарʼя Арбузова

З початком війни Національна поліція в Запорізькій області створила мобільну групу домедичної допомоги. Ми приїжджаємо на місця ударів першими, і наша головна задача — вихопити людину з рук смерті.

Я проходила курси CMC (Combat Medic / Corpsman) та “CLS Інструктор”. Для мене це безцінний досвід, адже я щодня виїжджаю на місця прильотів і бойові завдання, де рятую людей, а в решту часу — навчаю інших рятувати себе та близьких

Костянтин Завгородній

Війна змінила все. Сьогодні поліцейські не лише стежать за порядком, а й першими прибувають на місця прильотів, рятують людей та евакуйовують поранених. У багатьох випадках саме від нас залежить, чи виживе людина.

Ці курси — можливість довести навички до автоматизму й застосовувати їх на практиці.

Володимир Щербаков

Курс рівня бойового медика (CMC) дав змогу поглиблено вивчити алгоритм MARCH: від зупинки масивних кровотеч, декомпресії пневмотораксу та інфузійної терапії до контролю болю й організації евакуації. Навчання в умовах, максимально наближених до бойових, навчило ухвалювати рішення під стресом та в дефіциті часу. Сьогодні поліцейські працюють під обстрілами, беруть участь в евакуації та виконують завдання в зоні бойових дій. Ми першими прибуваємо на місце події, тому кожен з нас має бути готовим діяти як професійний рятівник.

Євген Богун

Роль поліції суттєво змінилася: окрім охорони порядку, ми виконуємо бойові завдання, евакуюємо людей із гарячих точок, чергуємо на блокпостах та фіксуємо наслідки воєнних злочинів. Часто ми опиняємося на місці ударів першими, працюючи в режимі блекаутів та за загрози повторних обстрілів.

Цей курс навчив діяти системно, а здобуті знання стали для мене фундаментальною опорою. Наразі я маю можливість передавати ці знання далі, допомагаючи іншим рятувати себе та близьких. Домедична допомога перестала бути додатковою опцією — сьогодні це базова професійна вимога для кожного поліцейського.

Окремим фокусом проєкту стала підготовка інструкторів з-поміж самих поліцейських. Це дозволить передавати життєво важливі знання далі та розбудовувати стійку внутрішню спроможність підрозділів у довгостроковій перспективі.

Реалізовано «Razom for Ukraine» за підтримки Fundación Howard G. Buffett.

Врятоване життя починається з підготовки.

Дякуємо The Howard G. Buffett Foundation за підтримку, яка дає змогу системно підсилювати тих, хто щодня рятує та захищає Україну.

У Києві відбувся воркшоп «Доктрина бойового медика» за ініціативи Третього корпусу та фонду Razom

Published: 15 Вересня, 2026

КИЇВ, в серпні 2026 року — Третього армійський корпус спільно з благодійним фондом Razom організували у столиці робочий воркшоп «Доктрина бойового медика». Захід став першим практичним кроком у тривалому процесі розробки єдиних стандартів для медичного персоналу першої лінії. Подія стала другим спільним проєктом корпусу та фонду після раніше проведеного «Tourniquet Forum».

До роботи долучилися медики першої лінії Третього армійського корпусу, медики інших корпусів, а також фахівці Департаменту охорони здоров’я (ДОЗ) та Командування медичних сил (КМС).

Організатори зазначають, що розробка доктрини — це складний і тривалий процес, який потребує опрацювання великого масиву практичного досвіду.
«Сьогодні обов’язки бойового медика давно вийшли за межі допомоги під вогнем — на ньому документація, телемедицина, навчання бійців та адміністративна робота. Саме тому ми бачимо потребу впровадити посаду молодшого медика відділення. Це фахівець першої лінії з вищим рівнем навичок, ніж у CLS, але без перенасиченої програми підготовки. Його завдання — бути поруч із людьми та надавати допомогу безпосередньо на місці, тут і зараз, — зазначають представники Групи тактичної медицини 3-го армійського корпусу з позивними “Лимонад” та “Їжак”. — Ми вже визначили перелік необхідних навичок і у вересні запускаємо пілотний курс спільно з Військовою школою імені Євгена Коновальця. Це бачення вже починає змінювати підходи до навчання як у нашому корпусі, так і в партнерських організаціях».

Такі проєкти для фонду Razom є частиною системної стратегії, спрямованої на збереження життів.

«Наш попередній спільний проєкт — “Tourniquet Forum” — довів, що український досвід здатен не просто вирішувати локальні проблеми, а й впливати на світові підходи, — зазначає Тарас Гаталяк, програмний директор фонду Razom. — Форум став надзвичайно успішним майданчиком: він дав поштовх до перегляду та зміни системи підготовки з тактичної медицини не лише в Україні, а й задав нові тренди для міжнародних організацій та інструкторів по всьому світу. “Доктрина бойового медика” — це наступний масштабний крок. Ми бачимо, як унікальна практика 3-го армійського корпусу може стати основою для стандартизації всієї системи, і фонд Razom радий підтримувати цей процес, бо його головна ціль — збереження життя людей».

За підсумками воркшопу розпочато систематизацію зібраних пропозицій. План-мінімум передбачає випрацювання уніфікованого стандарту для підрозділів Третього армійського корпусу та внесення відповідних змін до програм підготовки медиків. План-максимум — передача перевірених практик до Генерального штабу ЗСУ для усунення нормативної невизначеності на загальнодержавному рівні. Що забезпечить якісне використання медичного персоналу та збереження його життя.

Довгий шлях боротьби за одну кінцівку: історія захисника, українських і американських хірургів

Published: 29 Липня, 2026

Один вибух, три евакуаційні шпиталі й хірурги з двох континентів, які об’єдналися біля операційного столу в Дніпрі, щоб повернути пораненому бійцю право стояти на власному весіллі.

ДНІПРО — «У неділю мала приїхати майбутня теща», — Олексій усміхається так, ніби ми говоримо не в палаті реанімації лікарні Мечникова, а десь на кухні за чашкою чаю.

За кілька хвилин він почне говорити про відкритий перелом, інфекцію, десятки операцій і місяці лікування. Але спочатку розповідає про весілля.

Йому двадцять три. Він народився в Черкасах, рано втратив батька. Мама сама тягнула трьох дітей у крихітній квартирі в Кривому Розі. Після навчання Олексій мав працювати електриком на водоканалі, але виникла проблема з пропискою — довелося зайти до військкомату.

«Ну, куди вже діватися», — знизує плечима.

Так у 19 років він опинився на строковій службі. Без красивих гасел про обов’язок він чесно каже: «Пройшов усе, що треба було». Став зв’язківцем, сержантом за духом, якщо не за званням — тим, до кого йшли, коли «лягав» зв’язок або плуталися карти. Коли на початку 2024 року він потрапив до бойової бригади на Лиманський напрямок, усе набуло іншої ваги. Потім була Донеччина, згодом — Сумщина.

Саме там, між ротаціями й чергуваннями, він зустрів її. Батьки його фронтового товариша підгодовували підрозділ домашньою їжею. Під час одного з таких візитів Олексій познайомився з їхньою донькою. Коли дружба переросла в щось більше? Олексій лише посміхається: «Тепер усе йде до того, щоб одружитися».

Він планує весілля так природно, наче йдеться про плани на вихідні. Хоча за вікном палати шумить прифронтове Дніпро, а з його власної правої ноги стирчать медичні штифти.

День, коли все змінилося

Того дня вони поверталися із завдання. Дорога була знайомою, найнебезпечніше, здавалося, залишилося позаду. Але війна б’є тоді, коли починаєш вірити, що все закінчилося.

«На дорозі нас уже чекали два FPV-дрони. Засідка», — згадує Олексій.

Один безпілотник висів попереду, інший наздоганяв машину ззаду. Побратим відкрив вогонь на ходу. Лічені секунди, свист, вибух упритул.

Машина різко зупинилася. Хлопці почали вистрибувати на асфальт. Олексій теж намагався вибратися, але права нога просто не витримала ваги тіла. «Я подумав, що прилетів якийсь осколок». Він спробував підвестися ще раз — безрезультатно. Вибух практично зруйнував значну частину кістки.

Перший турнікет від шоку випав із рук. Другий вдалося затягнути самостійно. Пізніше лікарі скажуть, що артерія дивом залишилася цілою — розпечені уламки пройшли в міліметрах від магістральних судин. Це «везіння» і стало єдиним квитком для порятунку ноги.

Про себе Олексій майже одразу перестає говорити. Він перераховує екіпаж: один побратим загинув на місці, іншому розірвало руку й ампутували три пальці, третій дістав важку контузію.

«Один уже повернувся на службу, — коротко кидає Олексій. — Інші ще лікуються».

Далі була розмита, заліта анальгетиками череда евакуацій: прифронтовий стабпункт у Запорізькій області, шпиталь, апарати зовнішньої фіксації, і, нарешті, реанімація лікарні імені Мечникова — одного з головних центрів, куди евакуюють найважчих поранених із фронту.

«Великий дефект — не показання до ампутації»

«Я дуже добре пам’ятаю Олексія», — каже ортопед-травматолог Максим Макаренко. Через його операційну пройшли тисячі мінно-вибухових травм, але цей випадок був особливим.

«Зазвичай пацієнти з настільки зруйнованою кінцівкою мають політравму: ушкодження голови, розірвані легені чи живіт, — пояснює лікар. — У випадку Олексія постраждала лише нога. Решта організму була цілою. А це означало, що ми маємо біологічний ресурс боротися за кінцівку, а не просто рятувати життя швидкою ампутацією».

Саме в цей час до Мечникова прибула американська медична місія проєкту Co-Pilot від фонду Razom. До операційної Макаренка увійшов доктор Крейг Сільвертон — американський ортопед із колосальним досвідом воєнної хірургії. Разом вони провели кілька етапів очищення рани від некротичних тканин та встановили цементний спейсер — тимчасову конструкцію, яка замінила втрачений фрагмент кістки, стримувала інфекцію та готувала ногу до майбутньої реконструкції.

Коли стан Олексія стабілізувався, його перевели до Вінниці — шпиталь Мечникова мав звільняти ліжка для нових поранених, що щогодини надходили з нуля.

Перед від’їздом лікар і пацієнт обмінялися номерами. Формально історія завершилася, але Олексій продовжував щотижня надсилати Макаренку у Viber рентгенівські знімки, результати аналізів та фотографії перев’язок. Коли у Вінниці лікарі заговорили про можливість евакуації Олексія на лікування за кордон, хлопець написав у Дніпро.

«Якщо довіряєш — приїжджай до нас. Скоро знову працюватимемо з американцями», — відповів Макаренко. «Я до вас», — написав Олексій.

Три слова, які важили більше за будь-які медичні консиліуми.

Трансатлантичний консиліум

За кілька тижнів Олексій знову лежав на операційному столі в Дніпрі. Цього разу до команди долучився професор Роман Гайда — американський ортопед українського походження. Його батьки емігрували до США після Другої світової війни, але виховали сина в українській культурі. Гайда за плечима мав службу в армії США, тисячі операцій та лікування поранених у Перській затоці, Іраку та Афганістані.

«Якщо поєднати моє походження, військову медицину і досвід бойових травм, я просто не міг не приїхати», — каже доктор Гайда. Проте слово «місія» він не любить.

«Я приїжджаю працювати разом із ними, а не вчити. Українські лікарі сьогодні мають унікальний досвід, якого немає більше ніде у світі. Ми навчаємося одне в одного».

Напередодні операції Олексія Макаренко та Гайда годинами сперечалися біля рентгенівських знімків. Вони не ділилися на «іноземних зірок» та «місцевих лікарів» — це була одна команда, що шукала технічне рішення для майже неможливого випадку.

«Такі операції завжди залишають багато невизначеності. Наше завдання — зробити все можливе, щоб пацієнт отримав шанс повернутися до нормального життя» – говорить Роман.

Великий кістковий дефект, перенесена інфекція та ризик ускладнень означали, що гарантій немає.

«Ми йшли до цього дня кілька місяців, — каже Макаренко. — Найбільше хотілося, щоб Олексій отримав шанс знову стати на ноги».

Фотографії інших

З моменту тієї операції минуло кілька місяців. Вона пройшла успішно. Ампутації вдалось уникнути Реконструктивна хірургія — це довга гра, і Олексій зараз проходить реабілітацію і вже ходить з одною милицею.

«Найбільша радість для хірурга настає не тоді, коли закінчується операція, — посміхається Максим Макаренко. — А коли пацієнт вперше встає на ноги. Саме тоді розумієш, заради чого все це було».

Для Романа Гайди ця історія стала символом того, чим насправді є проєкт Co-Pilot — не просто благодійністю, а рівноправним партнерством, де американські технології поєднуються з титанічним, конвеєрним досвідом української війни.

Коли ми прощалися з Олексієм і попросили його надіслати кілька фотографій для цього матеріалу, він не задумуючись відповів: «У мене є фото з побратимами. Надішлю».

Не свої фото. Побратимів.

За кілька годин розмови він жодного разу не поскаржився на біль чи долю. Він згадував хлопців, маму, наречену, лікарів у трьох містах і медсестру Настю, яка одного разу принесла йому в палату домашній яблучний рулет.

Коли ми йшли, він знову заговорив про тещу та весілля. Боротьба хірургів із двох континентів навколо його розтрощеної ноги насправді була боротьбою не за кістку чи м’язи. Це була боротьба за те, щоб двадцятитрирічний сержант зміг стояти на власному весіллі на повний зріст.

«Між хвилинами і вічністю»: як працює стабілізаційний пункт на війні

Published: 9 Липня, 2026

Наша команда побувала на стабілізаційному пункті неподалік лінії фронту — менш ніж за 20 кілометрів від зони активних бойових дій. Саме сюди після евакуації доставляють поранених, а медики працюють у реальності, де між життям і смертю часто залишається лише кілька хвилин. Ми говорили з хірургом, анестезіологом та командою, яка щодня працює в цих умовах, про те, як виглядає стабілізаційний пункт зсередини, чому головною проблемою війни залишається час, як телемедицина рятує життя прямо під обстрілами та що насправді означає фраза “золота година” на сучасному фронті.

Час, якого немає: евакуація і межі медицини

Стабілізаційний пункт на війні – це не лікарня у звичному розумінні й не просто проміжна ланка між полем бою та госпіталем. Це місце, де медицина працює в умовах, коли час уже втрачено або майже втрачено, а рішення потрібно ухвалювати швидше, ніж дозволяє нормальна людська психіка. Саме тут поранений, якого вдалося евакуювати з позицій, вперше потрапляє в руки команди, здатної не лише зупинити критичну кровотечу чи знеболити, а й стабілізувати його настільки, щоб він пережив наступний етап – транспортування, операцію, госпіталь, реабілітацію.

Анестезіолог Дмитро, який працює на стабілізаційному пункті, говорить про свою роботу без романтизації. У його словах немає пафосу, хоча сама реальність, яку він описує, сильніша за будь-який пафос. Найбільше його болить не складність поранень і не виснаження команди, а те, що іноді пораненого неможливо вчасно забрати з поля бою. “Найбільше, що мене засмучує, – це неможливість вчасно евакуювати пораненого з поля бою”, – пояснює він. “Ми знаємо, що людина поранена, ми готові, умови для надання допомоги є, але пацієнта з поля бою іноді евакуювати або дуже довго, або взагалі не вдається”.

У військовій медицині часто говорять про “золоту годину” – критичний проміжок часу після поранення, коли шанс врятувати життя найбільший. Але на цій війні, особливо на окремих ділянках фронту, ця формула не завжди працює. Лікар формулює це майже гірко: “Як там кажуть – золота година, а в нас золотий тиждень”. Бували випадки, коли поранені залишались на позиціях надто довго, а медики могли підтримувати їх лише дистанційно: скидати антибіотики дронами, консультувати, що вводити, як розводити препарати, що робити до моменту евакуації.

Саме тут проявляється одна з ключових реальностей сучасної фронтової медицини: проблема не завжди в тому, що немає фахівців, ліків чи навичок. Дуже часто проблема в тому, що між пораненим і лікарем лежить поле бою – з дронами, артилерією, зруйнованими дорогами, погодою, відсутністю безпечного маршруту й постійним ризиком для евакуаційних груп. Тому стабілізаційний пункт працює не лише з тілом пораненого, а й з наслідками затримки, яку медицина не контролює.

У таких умовах телемедицина перестає бути модерним словом із презентацій і стає практичним інструментом виживання. Лікарі консультують бойових медиків і бійців через зв’язок, іноді фактично керуючи наданням допомоги в реальному часі. “Ми дзвонили, казали, що робити: як перев’язувати, що затискати, де тампонувати”, – згадує хірург Євген. В одному з випадків, за його словами, під дистанційним контролем вдалося зняти турнікети, проконтролювати кровотечу й урятувати кінцівку. Це не замінює евакуацію і не скасовує потреби в хірургії, але іноді саме така дистанційна підтримка дає людині шанс дочекатися допомоги.

Робота на межі: стабілізація, рішення і відповідальність

Коли пораненого нарешті доставляють на стабілізаційний пункт, команда має діяти швидко, але не механічно. Стабілізація – це не хаотичний набір дій і не автоматичне “зашити й відправити далі”. Це складний процес, у якому кожен крок залежить від стану пацієнта: чи він у шоку, чи замерз, чи є масивна крововтрата, чи стабільний тиск, чи може організм витримати втручання. “Привозять хлопця: він мокрий, холодний, незнеболений. Його треба роздягнути, укласти, витерти, зігріти, забезпечити анестезіологічну допомогу, стабілізувати по тиску та інших показниках. І тільки потім хірургічна група може безпечно працювати”, – пояснює хірург Євген.

Саме тому час роботи на стабпункті неможливо вкласти в одну таблицю. Якщо пацієнт відносно стабільний, допомога може зайняти 15–20 хвилин. Якщо стан важкий, лікарі можуть працювати дві або три години. Для цивільної уяви це може здаватися довго, але для фронтової медицини це іноді єдина можливість не втратити людину ще до госпіталю. “Медицина – це не завжди два плюс два”, – каже хірург. “Тут усе залежить від стану пацієнта, об’єму поранення, об’єму допомоги й стабілізаційних заходів”.

Окрема складна тема – ампутації та тяжкі травми кінцівок. На стабілізаційному пункті, за словами лікаря, не йдеться про “планові” ампутації в госпітальному сенсі. Якщо кінцівка нежиттєздатна, команда не намагається робити остаточне рішення там, де для цього немає всіх умов. Їхнє завдання – стабілізувати пацієнта, не погіршити його стан, зберегти те, що може мати значення для подальшої роботи хірургів і протезування, та передати людину на наступний рівень допомоги. “Госпіталь формує культю вже більш адаптовано до протеза”, – пояснює Євген. “Якщо ми бачимо, що кінцівка нежиттєздатна, ми не знімаємо турнікет, робимо хірургічну обробку, стабілізуємо і готуємо до транспортування”.

Це важливо розуміти: стабілізаційний пункт – не місце “остаточного лікування”. Це місце, де пораненого мають перевести зі стану катастрофи у стан, у якому його можна транспортувати далі. Тут не завершують історію пацієнта, а дають їй шанс продовжитися. У цьому сенсі робота анестезіолога є однією з центральних: він не просто “дає наркоз”, а фактично веде пацієнта через найнебезпечніший проміжок — між неконтрольованим станом після поранення і можливістю хірургічного втручання.

Війна при цьому постійно руйнує будь-яку стерильну картинку медицини. Пацієнтів можуть привозити на квадроциклах, на імпровізованих ношах, у багнюці, мокрими, холодними, після тривалого перебування на позиціях. Лікар згадує випадки, коли поранений фактично “залітав” на стабпункт у стані, де видно було лише очі, а все інше — багнюка, одяг, кров, виснаження. Команда зрізає речі, витягує людину, оцінює стан і починає працювати. Це та реальність, у якій стабпункт існує щодня: не в умовах ідеального протоколу, а в умовах війни, яка кожного разу приносить інший сценарій.

Вплив і системні зміни: від досвіду до стандартів

Попри це, медики говорять не лише про виживання, а й про розвиток. Один із запитів, який звучить у розмовах, — більше можливостей для навчання, професійного обміну, участі в конференціях, майстер-класах і курсах. Це не “бонус” і не абстрактна самоосвіта. Для людей, які щодня працюють із найтяжчими наслідками війни, розвиток означає кращі рішення, менше помилок, швидше реагування й більший шанс для пацієнта. У розмові прямо звучить потреба в оплаті конференцій, курсів, виїзних майстер-класів і обміну досвідом зі спеціалістами.

Уже зараз в Україні запускаються або обговорюються окремі навчальні напрями: курс ASET, майбутній ATLS, робота з інфекційним контролем, навчальні ініціативи, пов’язані з Razom Health. Окремо згадується, що інфекції в госпіталях є настільки серйозною проблемою, що потребують фактично цілого напряму роботи. Це ще один доказ того, що фронтова медицина не закінчується на стабілізації. Поранений проходить довгий шлях, і якість кожного етапу впливає на результат: від першої допомоги на позиції до евакуації, стабпункту, госпіталю, інфекційного контролю, реабілітації та повернення до життя.

У цьому контексті ключову роль відіграє програма Razom Heroes, яка працює не з окремими випадками, а з системою в цілому. Йдеться про підготовку бойових медиків, інструкторів, забезпечення підрозділів, розвиток навчальних програм і створення умов, у яких досвід фронту не залишається на рівні окремих історій, а перетворюється на стандарти. Саме через такі програми формується зв’язок між реальністю стабілізаційного пункту та довгостроковими змінами: впровадження навчальних курсів, розвиток телемедицини, підтримка інструкторських програм, систематизація знань і передача їх іншим підрозділам.

Стабілізаційний пункт — це місце, де медицина найменше схожа на красиву історію і найбільше схожа на боротьбу з часом. Тут не завжди можна врятувати всіх. Тут не завжди можна зробити те, що лікар знає і вміє зробити, бо пацієнт може просто не доїхати. Тут “золота година” іноді перетворюється на дні очікування, а телемедицина стає тимчасовим мостом між позицією і лікарем. Але саме тут видно найважливіше: українська військова медицина не просто реагує на війну — вона вчиться, адаптується, створює нові практики й намагається перетворити досвід кожного поранення на знання, яке допоможе врятувати наступного.

І, можливо, найточніше роботу стабпункту можна описати не героїчними словами, а дуже практично: це місце, де людину намагаються довести до наступного шансу. До госпіталю. До операції. До протеза. До реабілітації. До життя після поранення.

Саме тому головне питання для цієї системи — не лише скільки медиків працює на стабілізаційному пункті і яке обладнання вони мають. Головне питання — як зробити так, щоб поранений дістався до них раніше, щоб лікарі мали більше часу, щоб телемедицина стала системною, щоб навчання було регулярним, а досвід фронту не губився в окремих історіях, а перетворювався на стандарти.

Бо на війні медицина часто починається не тоді, коли пацієнт потрапляє на стіл. Вона починається значно раніше – у момент, коли хтось має встигнути його забрати.

Коли під ударом культура, медицина і звичайне життя

Published: 2 Липня, 2026

В Україні війну вимірюють не лише лінією фронту. Її вимірюють почорнілими від вогню під’їздами, дітьми, яких вночі несуть в укриття, медиками, які рятують сусідів навіть тоді, коли пошкоджені їхні власні підстанції, і митцями, які повертаються до домівок, яких більше не існує.

У ніч на 2 липня Київ знову прокинувся від вибухів. Люди спускалися в метро, підвали й коридори, ховали дітей, телефонували рідним, чекали новин із районів, де палали будинки й працювали рятувальники.

Це була одна з наймасштабніших комбінованих атак на столицю: ракети й дрони били по місту хвилями. У Києві є загиблі та десятки поранених. Серед постраждалих — діти, мешканці житлових будинків, працівники екстреної медичної допомоги. Пошкоджені будинки, автомобілі, медична інфраструктура, історичні споруди та місця, пов’язані з українською культурою.

У Шевченківському районі згоріла квартира культурної менеджерки, директорки кінотеатру «Ліра» Ірини Плехової та режисера і сценариста Олега Чорного. Їхній будинок — історичний, пов’язаний із працівниками кіностудії імені Олександра Довженка та їхніми родинами. Повністю згоріли два під’їзди. Під час евакуації Ірина та Олег допомагали вибратися сусідкам — двом старшим жінкам.

Також вшосте був пошкоджений будинок режисерки Ірини Цілик. Постраждав двір будинку Вадима Міського, програмного директора «Детектор медіа». Це не лише пошкоджені стіни. Це удар по просторах, де люди жили, творили, зберігали пам’ять і будували культурне життя країни.

В цей же день внаслідок атаки знищено центральний склад видавництва BookChef де було близько 800 тис. книг.

Під ударом опинилася й цивільна медицина. У Києві була пошкоджена підстанція екстреної медичної допомоги, постраждали працівники швидкої — медики та водії, пошкоджені автомобілі швидкої. Ті, хто першими їдуть рятувати інших, самі стали постраждалими від атаки.

І Київ був не єдиним. У Запорізькій області громади пережили сотні ударів за добу, зокрема FPV-дронами. На Харківщині загинули цивільні, серед них 15-річний хлопець, десятки людей постраждали. На Дніпропетровщині дрони пошкодили будинки, автівки, АЗС та іншу цивільну інфраструктуру.

У такі ночі стає особливо видимою робота тих, хто прибуває першим: ДСНС, поліції, медиків, добровольчих і швидкого реагування команд.

Матвій Суслов, проєктний менеджер Razom із тактичної медицини, цієї ночі працював у Києві разом із такими групами. Вони допомагали переносити людей, яких дістали з-під завалів, у безпечніші місця та надавали першу допомогу цивільним.

«Обстріл був настільки щільний і масштабний, що нам доводилося пересуватися маленькими ділянками, ховатися в переходах або швидко виїжджати з небезпечних місць машиною», — розповів Матвій. Біля Лук’янівки після одного з вибухів у машині заблокувало двері. «Та нам пощастило».

Найбільше йому запам’яталося подружжя, яке підійшло й запитало, що сталося з їхнім будинком. Їхній дім горів. У їхніх очах були розгубленість, сум і нерозуміння того, як життя могло змінитися за одну мить.

Матвій окремо відзначає роботу ДСНС і поліції на місцях влучань. Для команди Razom це також нагадування, чому важливо підтримувати ті структури, які першими опиняються поруч із людьми після атаки: проводити навчання з домедичної допомоги, передавати необхідні медичні засоби, посилювати спроможність реагувати в перші хвилини.

У такі моменти це не абстрактна робота. Це конкретні навички, конкретні люди й конкретні життя — українців і гостей країни, які можуть бути врятовані завдяки вчасній допомозі.

Росія продовжує бити по цивільних, дітях, медиках, культурних діячах і родинах у власних домівках. Україна продовжує стояти — завдяки тим, хто навіть після найстрашнішої ночі виходить допомагати іншим.

Інвестиція в майбутнє України: як математичні олімпіади допомагають дітям вчитися, мріяти та не втрачати зв’язок одне з одним

Published: 17 Червня, 2026

Попри війну, повітряні тривоги та постійні виклики, українські діти продовжують навчатися, досліджувати світ і досягати успіхів. Саме тому вже багато років Razom підтримує освітні ініціативи, які допомагають школярам розвивати свої таланти та відкривати нові можливості для навчання.

Протягом останніх місяців Razom підтримав одразу кілька математичних проєктів для дітей з усієї України — Олімпіаду «Цифрята», Всеукраїнську олімпіаду з математики для учнів 5–7 класів імені Юлії Здановської та родинний конкурс «Математичне гніздо». Ці події об’єднали сотні учасників із різних регіонів країни та дали дітям можливість не лише продемонструвати свої знання, а й відчути себе частиною великої спільноти однодумців.

Перші кроки у світ математики

Для багатьох школярів саме олімпіада «Цифрята» стає першим знайомством зі світом математичних змагань. Вона допомагає дітям побачити, що математика — це не лише шкільні формули, а й творчість, логіка та вміння знаходити нестандартні рішення.

Такі ініціативи особливо важливі під час війни, коли діти часто навчаються дистанційно та мають менше можливостей для живого спілкування й участі у позакласних заходах.

Олімпіада, що продовжує спадщину Юлії Здановської

Особливе місце серед підтриманих Razom проєктів займає Всеукраїнська олімпіада з математики імені Юлії Здановської — талановитої української математикині та волонтерки, життя якої обірвала російська ракета у 2022 році.

Сьогодні її ім’я надихає нове покоління українських дітей навчатися, ставити перед собою амбітні цілі та вірити у власні сили. Цьогоріч олімпіада зібрала 93 юних математиків із різних областей України.

Серед них була Кароліна Петрушова з Краматорська — єдина представниця Донецької області. Для дітей із прифронтових регіонів, де навчання часто відбувається дистанційно, така поїздка є значно більшим, ніж просто участь у змаганні.

«Перед поїздкою до Києва я дуже хвилювалася, але водночас раділа можливості побувати на такій олімпіаді. Найбільше мені запам’яталася атмосфера, адже там зібралися діти з різних міст України, які теж люблять математику. Було цікаво спілкуватися з ними та розв’язувати завдання», — розповідає Кароліна.

Навчання Кароліни, як і багатьох дітей із Краматорська, відбувається дистанційно. Поїздка до Києва дала їй можливість не лише взяти участь в олімпіаді, а й побачити столицю, відвідати Музей математики та познайомитися з однолітками, які поділяють її захоплення.

«Мені сподобалися і сама олімпіада, і Київ. Я отримала багато нових вражень та мотивації й надалі займатися математикою. Щиро дякую організаторам, партнерам та всім, хто підтримує талановитих дітей України і створює для нас такі можливості», — написала Кароліна після повернення додому.

Ще одним учасником олімпіади став Богдан Завгородський із Херсона. Для дітей із міста, яке щодня потерпає від російських обстрілів, навіть дорога до Києва є випробуванням.

Втім, Богдан згадує свою поїздку з характерною для багатьох українських дітей стійкістю та оптимізмом:

«Нормально доїхали. “Шахеди” нас не зупинили».

Для нього найбільшою цінністю стала можливість зустріти дітей із різних куточків України та відчути атмосферу великої математичної спільноти. Наступного року він уже планує взяти участь в олімпіаді знову.

Його мама також наголошує, що такі події мають значення не лише для навчання, а й для формування зв’язків між дітьми з різних регіонів країни.

«Дуже вдячні всім спонсорам і благодійникам, які долучилися до цієї прекрасної олімпіади, дали можливість зустрітися дітям України. Ми дуже багато чого навчилися, отримали великий досвід і їдемо додому з великим багажем друзів».

Коли математика стає сімейною справою

Ще одним проєктом, який підтримав Razom, став конкурс «Математичне гніздо». Уже понад десять років він об’єднує дітей, батьків і цілі родини навколо спільного захоплення математикою.

На відміну від класичних олімпіад, «Математичне гніздо» будується навколо співпраці та спільного пошуку рішень. Такий формат допомагає розвивати культуру навчання не лише серед дітей, а й усередині родин та громад.

Освіта як інвестиція у відбудову України

Кожна з цих ініціатив має власний формат і аудиторію, але їх об’єднує спільна мета — допомогти дітям реалізувати свій потенціал незалежно від того, де вони живуть і які виклики їм доводиться долати.

Для дітей це завжди нові знайомства, натхнення, впевненість у власних силах та усвідомлення того, що навіть під час війни знання, талант і наполегливість залишаються цінністю.

Інвестуючи в освіту сьогодні, ми інвестуємо в майбутніх науковців, інженерів, вчителів, підприємців і лідерів, які відбудовуватимуть Україну завтра.

Росія атакує не лише людей. Вона атакує пам’ять, культуру та ідентичність України.

Published: 16 Червня, 2026

У ніч на 15 червня Росія здійснила одну з наймасштабніших атак останніх місяців.
По Україні було випущено понад 70 ракет та 611 російсько-іранських безпілотників. Понад 60 ракет були спрямовані на Київ.

Ця атака знову забрала життя мирних людей, завдала руйнувань житловим кварталам та цивільній інфраструктурі. Але її наслідки виходять далеко за межі фізичних руйнувань.

Удар по серцю української віри, культури та історії

Цієї ж ночі Росія завдала удару по тому, що неможливо швидко відновити або замінити.

Під ударом опинилася культурна спадщина України.

Одним із найболючіших символів цієї атаки стала Києво-Печерська Лавра.

Заснована у 1051 році, Лавра є одним із найстаріших монастирських комплексів Європи та об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Майже тисячу років вона залишається духовним, історичним і культурним центром України.

Для мільйонів українців Києво-Печерська лавра є значно більше, ніж архітектурною пам’яткою. Тут молилися покоління українців. Тут зберігаються реліквії, рукописи, пам’ятки церковного мистецтва та частина історичної пам’яті українського народу. Унаслідок російської атаки було пошкоджено територію заповідника, а в Успенському соборі виникла пожежа.

«Вкотре ми пересвідчуємося в цих звірських вчинках росіян, для яких немає нічого святого. Жахає те, що називаючи себе православними, вони б’ють у серце нашого народу. Це вкотре підтверджує, з ким ми маємо справу», — зазначив намісник Києво-Печерської лаври після атаки.

Пошкодження Лаври стало черговим нагадуванням про те, що ця війна спрямована не лише проти українських міст і громад. Вона спрямована проти української ідентичності.

Культура під прицілом

Під час тієї ж атаки постраждав Мистецький Арсенал — одна з найважливіших культурних інституцій України. Саме тут проходять міжнародні виставки, освітні програми, мистецькі проєкти та найбільший книжковий фестиваль країни.

Коментуючи наслідки атаки, генеральна директорка Мистецького Арсеналу Олеся Островська-Люта провела історичну паралель:

«Цікаво, що російський дрон поцілив точно в те саме місце, що й німецька бомба під час Другої світової війни. Це якийсь містичний збіг, єдність душ агресорів?»

Російські удари також пошкодили Національну кіностудію імені Олександра Довженка — місце народження українського кінематографа. За повідомленнями студії, було знищено головний костюмний архів, який містив найбільшу й найстарішу костюмну колекцію України – 100 тисяч костюмів, три мільйони одиниць різноманітного одягу та архівних матеріалів, які зберігали історію українського кіно протягом десятиліть.

«Тут зберігалися костюми з таких історичних кінострічок, як “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота” та “Богдан Хмельницький”. Тепер це приміщення знищене вщент — не залишилося практично нічого», — зазначив директор студії Андрій Дончик.

Серед інших постраждалих об’єктів Харківський художній музей, Будинок органної та камерної музики в Дніпрі. І все це лише за одну ніч.

Від початку повномасштабного вторгнення росія систематично нищить українську культурну спадщину. За даними Міністерства культури України, станом на травень 2026 року пошкоджено або зруйновано 1 783 об’єкти культурної спадщини та 2 540 об’єктів культурної інфраструктури по всій країні. ЮНЕСКО незалежно підтвердила пошкодження щонайменше 534 культурних об’єктів, серед яких музеї, бібліотеки, історичні пам’ятки, археологічні об’єкти та понад 150 релігійних споруд. Це свідчить про те, що росія веде війну не лише проти українських міст і громад, а й проти історичної пам’яті, культури та ідентичності України.

Вони прибули рятувати інших

Цієї ж ночі росія вкотре продемонструвала повну зневагу до людського життя. У Харкові загинули рятувальники ДСНС. Після першого удару по цивільному підприємству на місце прибули рятувальники Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Вони робили те, що роблять щодня з початку повномасштабного вторгнення: шукали постраждалих, оцінювали наслідки удару, готувалися рятувати людей та ліквідовувати наслідки атаки.

Отримавши попередження про можливий повторний удар, рятувальники діяли відповідно до протоколів безпеки. Вони залишили територію підприємства та відійшли до іншого місця.

Проте друга ракета влучила поруч із місцем, де вони перебували.

П’ятеро рятувальників загинули миттєво.

Ще кілька отримали поранення.

«Одна із ракет влучила близько 30 метрів від рятувальників, які в цей час встигли покинути територію підприємства й знаходилися в лісосмузі біля паркану. На жаль, ракета влучила прицільно по тих, хто рятує», – розповів директор міського департаменту надзвичайних ситуацій Богдан Гладких.

Ці люди не були військовими. Вони не брали участі в бойових діях. Вони приїхали рятувати життя цивільних людей.

російська тактика так званих «подвійних ударів» давно стала одним із найнебезпечніших проявів цієї війни. Після першої атаки на місце прибувають рятувальники, медики та аварійні служби. Саме тоді завдається другий удар.

Мішенню стають люди, які допомагають іншим.

З перших днів повномасштабного вторгнення Razom підтримує рятувальників, пожежників, медиків та аварійно-рятувальні служби по всій Україні. Вони першими прибувають на місця російських атак і часто останніми залишають їх після завершення рятувальних робіт.

Їхня служба є службою заради життя.

Саме тому загибель п’яти рятувальників у Харкові стала трагедією не лише для їхніх родин та колег, а й для всієї України.

Мета — не лише руйнування

Коли гинуть рятувальники, які приїхали допомагати людям, це атака на людяність.

Коли пошкоджується Києво-Печерська Лавра, це атака на духовну спадщину.

Коли знищуються архіви кіностудії чи пошкоджуються музеї, це атака на історичну пам’ять.

Усе це є частиною ширшої картини.

Від початку повномасштабного вторгнення росія пошкодила або знищила сотні релігійних і культурних об’єктів по всій Україні. Руйнуються церкви, музеї, театри, бібліотеки, архіви та історичні пам’ятки.

Це не випадкові втрати. Це не побічні наслідки війни. Це систематичні атаки на те, що формує і береже українську ідентичність.

Коли атакують людяність, культуру та віру, метою є не лише руйнування. Метою є забуття.

Чому це стосується всіх нас

Культурна спадщина не належить лише одній країні. Коли пошкоджується об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО, коли знищуються музейні колекції або втрачаються унікальні архіви, світ втрачає частину спільної людської історії.

Саме тому захист української культури є не лише українським питанням.

Це питання збереження пам’яті, історії та цінностей, які об’єднують людей незалежно від кордонів.

У Razom ми працюємо над тим, щоб українські історії продовжували бути почутими, щоб злочини проти української культури документувалися, а світ не відвертався від спроб знищити цілу національну спадщину.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять п’ятьох рятувальників ДСНС, які загинули, виконуючи свій обов’язок.

Ми також нагадуємо світові про святині, музеї, архіви та культурні інституції, які росія продовжує атакувати.

Україна продовжує чинити опір.

І поки існують люди, які рятують життя, зберігають культуру та розповідають правду, стерти Україну неможливо.

Razom for Ukraine оголошує про результати грантового конкурсу Razom Jobs

Published: 16 Червня, 2026

Завершився Конкурс грантових проєктів, що здійснювався у межах програми «Razom Jobs» Благодійного Фонду «Разом для України». У період від 15 лютого до 31 березня 2026 року нами було отримано 88 заявок від організацій громадського сектору, які мають досвід у сфері навчання та працевлаштування дорослих, із 14 регіонів України.

Після первинного відбору заявок, експертного оцінювання та співбесід експертна комісія, яка складалася із експертів Razom та зовнішніх експертів, рекомендувала 14 проєктів до участі в Школі організаційної спроможності Economic Resilience Lab, яка відбулася 4–7 травня 2026 року. У межах цього етапу команди обмінювалися досвідом та доопрацьовували свої проєкти.

Після повторного оцінювання проєктів, згідно із рішенням комісії програми було визначено 8 проєктів-переможців, рекомендованих для фінансової підтримки, а саме:

1. Благодійна організація «Благодійний фонд “Промприлад”», проєкт «PromTech: Короткострокові навчальні модулі для операторів верстатів з ЧПК та зварювальників у Івано-Франківську та Львові» (Івано-Франківська, Львівська області)

2. Громадська організація «Асоціація інноваційної та цифрової освіти», проєкт «Будуємо майбутнє: економічна реінтеграція через професійну підготовку вразливих груп населення Одеської області» (Одеська область)

3. Благодійна організація «Фонд громади Вознесенська», проєкт «Women’s Reskilling Hub» (Миколаївська область)

4. Центр навчання і освіти дорослих «Південь», проєкт «Від навчання до доходу: практичні навички для самозайнятості» (Миколаївська область)

5. Громадська організація «Вектор руху: підтримка, розвиток, лідерство», проєкт «ПЛІЧ-О-ПЛІЧ: розбудова спроможностей ветеранів та членів їх родин до самозайнятості та працевлаштування у Чернівецькій області» (Чернівецька область)

6. Соціальне підприємство «Центр освіти дорослих “Перший”», проєкт «Швейна майстерня економічної стійкості: навчання, виробництво та самозайнятість жінок» (Запорізька область)

7. Громадська організація «Сфера Молоді», Чернігівська область , проєкт «Програма професійної адаптації та економічної реінтеграції мешканців Ніжинської та Куликівської громад Чернігівської області» (Чернігівська область)

8. Громадська організація «Про вімен юа» (PRO WOMEN UA), проєкт «Від навчання до працевлаштування: системна модель перепрофілювання у швейній галузі в Рівненській та Волинській областях» (Рівненська, Волинська області)

Вітаємо переможців та їхніх партнерів та бажаємо успішної реалізації проєктів, спрямованих на посилення економічної стійкості громад через розвиток професійних навичок, підтримку працевлаштування та самозайнятості, а також створення нових можливостей для вразливих категорій громадян.

Також дякуємо всім учасникам за надіслані заявки та інтерес до конкурсу «Razom Jobs». Ми справді цінуємо вашу роботу, бажаємо успіху та реалізації ваших ідей та сподіваємося на подальшу співпрацю в майбутніх ініціативах!

Razom for Ukraine приєднались до головного щорічного чемпіонату з екстреної медицини в Україні

Published: 11 Червня, 2026

Команда Razom Health взяла участь у ХІІ Чемпіонаті України з екстреної медичної допомоги «Вінницьке медичне ралі 2026» — одному з наймасштабніших серед медиків екстреної допомоги.

Цьогоріч до змагань долучилися 29 команд з усіх регіонів України, а також міжнародні учасники з Польщі та Литви. Упродовж двох днів медики відпрацьовували понад 50 симуляційних сценаріїв у реалістичних умовах — від масових випадків до серцево-легеневої реанімації в задимлених приміщеннях.

Команда Razom поспілкувалась з керівниками та медиками з 7 прифронтових областей. Головний запит — альтернативні системи радіозв’язку для бригад екстреної медичної допомоги (ЕМД), що працюють під постійною загрозою втрати контакту. Наступний крок — підписання меморандумів про співпрацю.

Команда також перевірила, як на практиці працює проєкт Razom — POCUS: навчання медиків роботі з портативними УЗД-апаратами. Поспілкувалися з медиками, інструкторами та керівництвом служби.

“Щиро дякуємо Razom за обладнання для проведення досліджень в каретах швидкої допомоги. Вони постійно використовуються нашими бригадами. Це дуже допомагає нам визначити тактику подальшого лікування пацієнтів і це те, що рятує життя. Тренінги, організовані Разом, дуже нам допомогли і ми передаємо ці знання колегам далі”, — додав Едуард Кіка, медичний директор КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф»

На церемонії відкриття представники команди Razom for Ukraine привітали учасників змагань.

«Для Razom for Ukraine надзвичайно важливо бути поруч із вами — людьми, які щодня приймають рішення, що зберігають життя. Ми тут не просто як партнери, а щоб краще зрозуміти ваші реальні потреби. Бажаємо всім командам успіху — але нехай головними здобутками стануть взаємна підтримка, новий досвід і велика гордість за екстрену медичну службу України», — сказала на відкритті Олена Теряєва, програмна менеджерка Razom Health.

Участь у заході допомогла нам краще зрозуміти роботу бригад екстреної медичної допомоги в умовах війни. Ми вперше поспілкувалися з медичним директором релокованого Центру ЕМД Луганської області та отримали його досвід евакуації постраждалих цивільних. Також обговорили з керівницею кадрового відділу Запорізького центру ЕМД питання збереження медперсоналу.

Переможцями Чемпіонату стали Центр ЕМД та МК Одеської області, ЦЕМД та МК Кіровоградської області та Вінницький обласний центр ЕМД та МК. Найкращою міжнародною командою визнано збірну Республіки Польща. Призовий фонд перевищив 350 тисяч євро, а переможці отримали сертифікат на участь у міжнародному чемпіонаті Rallye Rejviz у Чехії у 2027 році.