«Я візьму і зроблю»: історія випускника курсів зварювальників PromTech

Published: 9 Листопада, 2026

І в кінці випускного учні виносять… мангал. Жартують, що це така дипломна робота, адже вони завершили курси зварювальників.

У зварюванні важливо, щоб усе міцно трималося купи. Так само як і в економіці держави. Роботи багато, а працювати немає кому — коротко про ринок праці в Україні. Частина українців виїхала за кордон, інші залишили робочі місця, щоб захищати країну.

Тому Razom підтримує програму Благодійного фонду «Промприлад» у межах освітньої ініціативи PromTech, яка спеціалізується на короткострокових програмах підготовки фахівців для сучасного виробництва.

Через війну Росії проти України значна кількість промислових підприємств релокувалася до західних регіонів. Додайте до цього збільшення кількості оборонних підприємств і розвиток будівництва — усім потрібні кваліфіковані спеціалісти.

10 людей протягом 80 годин навчались зварюванню на базі Івано-Франківського будівельного ліцею. Програма охопила три основні способи зварювання: ручне дугове (MMA), напівавтоматичне (MIG/MAG) та аргонодугове (TIG). Учасники почали з основ безпеки, матеріалів і технології, а на практиці вчилися запалювати й утримувати дугу, формувати рівні шви та виконувати стикові й кутові з’єднання в різних просторових положеннях.

На випускному курсів зварювальників ми познайомилися з Олегом Ковальським. Він щиро розповів, чи реально за чотири тижні здобути навички, з якими можна влаштуватися на роботу.

Коли навичок недостатньо

Олег із посмішкою розповідає, що роботи не боїться. Працював і вчителем фізкультури, і держслужбовцем, і генеральним директором футбольного клубу. Та й удома роботи завжди вистачає. Сам робив ремонт у квартирі, ліпив гіпсокартон, та й з електричною проводкою впоратися зможе.

“Треба було покласти цегляну стіну. Я бачив, як її роблять і я її поклав. Криво-косо, але я її поклав. І та кладка стоїть по цей день в селі. Свою функцію вона виконує.” — розповідає чоловік.

Зі зварювальним апаратом Олег також знайомий давно — ще зі служби в радянській армії. Та знань і навичок, щоб працювати за цим фахом, було недостатньо.

“Я знав, що це зварювальний апарат. Знав, куди що прикріпити. Але чому залипав в мене електрод? Чому в мене не виходило зварити я, наприклад, не розумів. І я роботу просто не виконав” — ділиться Олег.

Про курси від Промтеху чоловік дізнався із соцмереж, коли шукав вакансії, — спрацювала реклама.

“Я був здивований,що курси безкоштовні. Хоча, коли я прочитав, за рахунок чого вони фінансуються, я зрозумів сам принцип, що це для ВПО, для ветеранів, для людей, які хочуть набути новий фах. І яка благородна ціль донорів, які сприяють цьому” — розповідає Олег.

Навчання і реальні потреби

Після співбесіди Олег чотири тижні опановував теорію та практику зварювання. Виходило не одразу, але допомогла підтримка викладачів.

“Коли ти починаєш варити чи то одним чи іншим методом, і воно в тебе не виходить, викладачі підходять, так дивляться: “Ну, добре-добре”. Хоча там взагалі не добре” — сміється чоловік.

Значущість теоретичних знань, отриманих на курсах, Олег оцінив, коли відповідав на вакансію зварювальника за кордоном.

“Там питають, не скільки ви варите чи покажіть свої роботи. А як у вас 111? І я розумію, що це. Це значить, як у вас відбувається зварка захищеним електродом. Або що таке зварка напівавтоматом? Після навчання я розумію в якому напрямку шукати думки”

Ще під час навчання Олег знайшов нову роботу. Не зварювальником, але отримані навички там теж знадобилися. Уже за місяць довелося перевірити знання на практиці.

“Була необхідність зробити стенд. Я його оцінив і сказав, що він слабий — шви погані, не тримаються. Щоб не витрачати кошти, я прийшов до своїх викладачів, попросився заздалегідь до них в майстерню. Це дуже класно, коли клас облаштований, там є й болгарки і напівавтомати там універсальні, і столи, що немаловажливо, що можна закріпити деталь…

І я роблю, і в мене воно виходить! Хоча б відсотків на 50 навіть красиво. І тут розпирає десь така гордість, що місяць пройшов не дарма.” — ділиться радістю чоловік.

Бізнес-ідея

На випускному директорка Івано-Франківського будівельного ліцею запрошує випускників повертатися до майстерні, якщо виникне потреба. Олег розповідає одногрупникам про свій досвід співпраці з викладачами. Каже, що готовий не лише повертатися до майстерні, а й платити за це. Спонукає викладачів створити соціальне підприємство та готовий долучитися до брейншторму й розробки бізнес-плану.

“Зробіть тарифікацію в майстерні, десь 500 гривень година. Я перший, хто прийде туди, і заплатить ці 500 гривень, розуміючи, що вони підуть на заклад. Тому що зробити якісну майстерню — це коштує грошей. Якщо заклад вже це зробив за рахунок грантових коштів, і плюс є можливість проконсультуватись, плюс є можливість в якомусь складному моменті попросити допомогу майстра — це ідеально.” — ділиться чоловік.

Серед здобутих знань і навичок в Олега є те, чого не напишуть у сертифікаті, — впевненість у собі. Жартома питаю Олега, чи хвалить його дружина. Він трохи ніяковіє, але з посмішкою каже, що дружина ним пишається.

“Головне, що це мій особистий апгрейд. Коли мені доведеться це робити, то я візьму і зроблю. Якщо в мене будуть сумніви або якийсь острах, я знаю, до кого звернутися за допомогою. Оце головне.” — каже Олег.

Підтримка, що допомагає встояти

За чотири тижні важко стати досвідченим майстром, але можна здобути навички, з якими вже не боїшся братися за роботу. Історія Олега показує, що українці не бояться працювати, а за належної підтримки можуть багато зробити й надихнути інших. Потрібно лише допомогти їм здобути навички, яких потребують роботодавці. Це зміцнює економіку країни, підтримує гідність людей і спроможність громад відновлюватися попри систематичні російські атаки.

Не менш важливою залишається підтримка українців напередодні зими. Росія продовжує ракетами та дронами знищувати енергетичну інфраструктуру, залишаючи людей без світла, тепла та води. Дізнайтеся більше про проєкт і долучайтеся до підтримки за посиланням нижче.

«Нас ніхто не готує до інвалідності»: історія ветерана, який після втрати обох ніг знову підкорює скелі

Published: 22 Жовтня, 2026

До повномасштабного вторгнення Олександр Жавненко захоплювався горами та скелелазінням. Після важкого поранення на фронті він втратив обидві ноги, але не відмовився від улюбленого заняття. Під час навчально-тренувального збору з адаптивного скелелазіння, організованого за підтримки Razom, Олександр вперше випробував спеціальні протези, які допомагають людям з ампутаціями підійматися на скелі.

Сьогодні він також є капітаном збірної України з парахокею. Ми поговорили з Олександром про відновлення після поранення, роль ветеранської спільноти та можливість знову планувати гірські сходження.

Я майже одразу почав спілкуватися з хлопцями, які вже цей шлях протезування пройшли.

Олександ Жавненко

Від поранення до парахокею

«Нас ніхто не готує до інвалідності. Ти не думаєш, що ось я піду служити і якщо в мене буде ампутація чи ще щось, то як я буду жити?» — розповідає Олександр.

До повномасштабного вторгнення Росії він організовував туристичні подорожі світом, а згодом працював в IT. Після народження першої дитини Олександр долучився до війська й став оператором дронів у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.

Під час служби російський артилерійський снаряд влучив у бліндаж, де Олександр відпочивав перед наступним чергуванням.

«Після вибуху бліндаж майже одразу загорівся. Я встав з землі, щоб вибігти, але одразу впав. Права нога трималася на клаптиках шкіри і одягу. Я одразу наклав турнікет. Все в бліндажі згоріло. Двоє з нас отримали осколкові поранення. Всі вижили», — згадує він.

Другу ногу Олександру ампутували десь через півтора тижня у Львові. Ще під час лікування, пересуваючись на кріслі колісному, він почав відвідувати тренування з парахокею.

Важливою підтримкою стали ветерани, які вже пройшли протезування, повернулися до роботи й облаштували життя після поранення.

«Ще були палати, лікарі, операції, і я майже одразу почав спілкуватися з хлопцями, які вже цей шлях протезування пройшли. Які вже мали свої справи, роботу. І мені здалося, що мені оце допомогло не впасти в якусь, скажемо, депресію. Я побачив, що все може бути нормально», — розповідає Олександр.

Тепер він капітан збірної України з парахокею. Окрім мотиваційних промов, підтримує бойовий дух команди танцями. У серпні українська команда перемогла збірну Великої Британії з рахунком 4:0. При цьому, українська збірна існує лише рік, а британська – 10 років.

Вперед і вгору

До повномасштабного вторгнення Олександр любив ходити в гори, а згодом захопився скелелазінням. Після ампутації він повернувся до цього заняття на навчально-тренувальному зборі з адаптивного скелелазіння, де випробував спеціальні протези для підйому на скелі.

«Я десь бачив, що люди з протезами займаються скелелазінням доволі на високому рівні. Американські тренери привезли такі спеціальні стопи для скелелазіння. Я відчув, наскільки в них зручніше, ніж у тих, в яких я ходжу. В мене була думка, що, може, зі старого протезу зробити щось схоже самому», — каже він.

Для Олександра це була нагода перевірити, що він може робити з новим спорядженням. А для інших учасників збору — спробувати адаптивне скелелазіння за підтримки досвідчених тренерів.

Знання та можливості для інших ветеранів

П’ятиденний збір об’єднав 9 ветеранів і 12 тренерів. Учасники тренувалися на скеледромі в Івано-Франківську, а потім — на природних скелях у Кам’янці-Подільському.

Проєкт реалізували за підтримки Razom спільно з громадською організацією «Ветерани цивільні Петрос», благодійним фондом «Друге дихання» та американською організацією Paradox Sports із Колорадо.

Особливістю цього проєкту є не лише в можливості для ветеранів спробувати адаптивне скелелазіння. Важлива частина збору — навчання українських тренерів, які зможуть використовувати отримані знання у своїй подальшій роботі з людьми з різними видами інвалідності.

Так, тренери вчились як працювати зі спеціальними протезами для скелелазіння після ампутації ноги, а також страхувальними системами для людей із паралічем. Загалом, американськими партнерами було надано спеціальне обладнання на 10 тисяч доларів.

Проте таких занять потрібні не лише відповідне спорядження, а й фахівці, які знають, як адаптувати техніку під потреби кожного учасника та забезпечити безпечне тренування. Саме цим досвідом поділилися американські тренери Paradox Sports.

Таким чином, підтримка Razom допомагає розвивати в Україні не лише окремі адаптивні спортивні програми, а й професійну спільноту тренерів, здатних робити спорт доступнішим для ветеранів та інших людей з інвалідністю.

Зараз я не звертаю увагу на протези.

Олександ Жавненко

Попереду — нові вершини

Для Олександра одним із важливих результатів відновлення стала можливість знову почуватися впевнено в повсякденному житті.

«Зараз я не звертаю увагу на протези. І найголовніше, що мої близькі можуть забувати, що у мене протези, не звертати уваги. Це класно, що я зміг функціональність повернути, що ніхто з боку не хвилюється, не переживає», — каже він.

До поранення Олександр мріяв підкорити Татри. Сьогодні він знову планує це сходження. Спеціальне спорядження, підтримка друзів і власний досвід повернення до скелелазіння допомогли йому побачити, що ця мета залишається досяжною.

«Вони по формі, по рельєфу дуже відповідають Альпам і, нехай, навіть тим самим Гімалаям, але вони не є такі високі. Тобто ти можеш там відпрацьовувати техніку. Зараз я бачу, що це можливо. Є вже коло знайомих і друзів, які можуть у цьому підтримати й допомогти. І тому виглядає, що все ще попереду», — ділиться Олександр.

Історія Олександра показує, що відновлення — це не лише лікування та протезування. Це також можливість повернутися до улюблених занять, знайти спільноту людей зі схожим досвідом і знову планувати майбутнє.

Підтримуючи такі ініціативи, Razom допомагає ветеранам відкривати нові можливості, а українським тренерам — здобувати знання та інструменти для роботи з людьми з інвалідністю. Так досвід одного навчального збору може стати основою для нових можливостей для багатьох людей в Україні.

Математика не через квадратики в ZOOM

Published: 12 Жовтня, 2026

Щоранку, йдучи до школи, українські діти знають: урок може перервати повітряна тривога через чергову російську ракету чи дрон. У такі хвилини вже не має значення, чому дорівнює «х». Головне — встигнути до укриття.

Один з пріоритетів фонду Razom – підтримка STEM освіти в Україні. Допомагаючи освітнім проєктам зараз, ми закладаємо фундамент для розвитку сильних спеціалістів, які створюватимуть новітні технології, змінюючи Україну та світ.

Цього літа Razom підтримав три організації, що реалізували спеціалізовані літні табори для дітей, які проявили себе у вивченні математики та програмування – БФ Фундація Бойка, ГО “Центр дитячої наукової творчості “Цифра” та БФ “АФІНА”.

Razom взяв на себе частину витрат на проживання та харчування 259 дітей із близько 400, які без цієї допомоги не змогли б приїхати до таборів. Серед учасників – переможці математичних конкурсів та олімпіад, учні, які показали свою зацікавленість до математики та технологій.

Місце, де математика є нормою

“Чесно, до табору, я думала йти з математики. Але за рахунок лекції деяких лекторів прям повернулося бажання щось робити далі” – розповідає Яна Малташова, учениця 10 класу фізико-математичного ліцею, призерка заключного етапу Всеукраїнської олімпіади з математики 2026 року.

Через часті ракетні та дронові загрози з боку Росії, багато учнів вимушені навчатись в онлайн форматі. Ціла екосистема школи з усіма класами й коридорами, вчителями й однокласниками, перервами і булками з їдальні – перетворилась на екран монітору.

Літні математичні табори повертають дітей в реальні фізичні кабінети з дошками і викладачами поруч. Вони створюють середовище, де захоплення математикою є нормою. Місце, де можна з однаковим захопленням грати у волейбол і обговорювати Чорні діри.

“Саме така комунікація з однолітками часто стає одним із ключових чинників подальшої мотивації дітей до навчання, участі в олімпіадах і вибору STEM-напряму в майбутньому.” – розповідає Вікторія Цань, з “Благодійного фонду “Математичний олімп”

Частина учасників наразі, через війну, були вимушені переїхати до Німеччини, Румунії, Молдови, Угорщини та Мальти.

“Мені тут дуже подобаються люди. Вони дуже унікальні і їх складно знайти десь в іншому місці. Я живу в Німеччині і там таких людей немає” – розповідає Єва Козинець, учениця 9го класу, яка переїхала з Сум до Німеччини, через постійні обстріли в місті.

Від захоплення до професії

Літні табори є частиною багаторічних освітніх програм з поглибленого вивчення математики та інших суміжних предметів. Для багатьох учасників це не окрема подія, а один із етапів довгого шляху від першого інтересу до професійного вибору.

До прикладу, вже більше 3х років Razom підтримують авторську школу Бойка і мережу гуртків SmartSchool. За результатами 2025–2026 навчального року 18 випускників цієї школи склали НМТ з математики із середнім результатом 189,7 балів із 200 можливих. Для порівняння, середній результат з математики серед усіх учасників НМТ-2026 в Україні становив 131,9 бала.

Випускники, підтриманих освітніх програм, продовжують своє навчання в Кембриджі, Паризькій політехніці, Ягеллонському університеті в Кракові та інших вишах. Є й ті, хто вже викладає в українських школах.

Підтримка STEM-освіти допомагає українським дітям зберігати інтерес до науки й технологій попри війну та вимушені переїзди. Сьогодні це можливість повернутися до класу, знайти однодумців і продовжити навчання. Завтра – людський капітал для технологічного розвитку та відбудови України.

За кожним високим результатом НМТ, вступом до Кембриджу чи першою викладацькою роботою стоять роки навчання, хороші вчителі та середовище, у якому дитині хочеться розвиватися. Для українських школярів війна ускладнює доступ до всього цього. Тому підтримка STEM-програм сьогодні — це можливість не перервати освітній шлях дітей і допомогти їм отримати знання та середовище, з яких завтра виростуть українські науковці, інженери й технологічні фахівці.

Інвестиція в майбутнє України: як математичні олімпіади допомагають дітям вчитися, мріяти та не втрачати зв’язок одне з одним

Published: 17 Червня, 2026

Попри війну, повітряні тривоги та постійні виклики, українські діти продовжують навчатися, досліджувати світ і досягати успіхів. Саме тому вже багато років Razom підтримує освітні ініціативи, які допомагають школярам розвивати свої таланти та відкривати нові можливості для навчання.

Протягом останніх місяців Razom підтримав одразу кілька математичних проєктів для дітей з усієї України — Олімпіаду «Цифрята», Всеукраїнську олімпіаду з математики для учнів 5–7 класів імені Юлії Здановської та родинний конкурс «Математичне гніздо». Ці події об’єднали сотні учасників із різних регіонів країни та дали дітям можливість не лише продемонструвати свої знання, а й відчути себе частиною великої спільноти однодумців.

Перші кроки у світ математики

Для багатьох школярів саме олімпіада «Цифрята» стає першим знайомством зі світом математичних змагань. Вона допомагає дітям побачити, що математика — це не лише шкільні формули, а й творчість, логіка та вміння знаходити нестандартні рішення.

Такі ініціативи особливо важливі під час війни, коли діти часто навчаються дистанційно та мають менше можливостей для живого спілкування й участі у позакласних заходах.

Олімпіада, що продовжує спадщину Юлії Здановської

Особливе місце серед підтриманих Razom проєктів займає Всеукраїнська олімпіада з математики імені Юлії Здановської — талановитої української математикині та волонтерки, життя якої обірвала російська ракета у 2022 році.

Сьогодні її ім’я надихає нове покоління українських дітей навчатися, ставити перед собою амбітні цілі та вірити у власні сили. Цьогоріч олімпіада зібрала 93 юних математиків із різних областей України.

Серед них була Кароліна Петрушова з Краматорська — єдина представниця Донецької області. Для дітей із прифронтових регіонів, де навчання часто відбувається дистанційно, така поїздка є значно більшим, ніж просто участь у змаганні.

«Перед поїздкою до Києва я дуже хвилювалася, але водночас раділа можливості побувати на такій олімпіаді. Найбільше мені запам’яталася атмосфера, адже там зібралися діти з різних міст України, які теж люблять математику. Було цікаво спілкуватися з ними та розв’язувати завдання», — розповідає Кароліна.

Навчання Кароліни, як і багатьох дітей із Краматорська, відбувається дистанційно. Поїздка до Києва дала їй можливість не лише взяти участь в олімпіаді, а й побачити столицю, відвідати Музей математики та познайомитися з однолітками, які поділяють її захоплення.

«Мені сподобалися і сама олімпіада, і Київ. Я отримала багато нових вражень та мотивації й надалі займатися математикою. Щиро дякую організаторам, партнерам та всім, хто підтримує талановитих дітей України і створює для нас такі можливості», — написала Кароліна після повернення додому.

Ще одним учасником олімпіади став Богдан Завгородський із Херсона. Для дітей із міста, яке щодня потерпає від російських обстрілів, навіть дорога до Києва є випробуванням.

Втім, Богдан згадує свою поїздку з характерною для багатьох українських дітей стійкістю та оптимізмом:

«Нормально доїхали. “Шахеди” нас не зупинили».

Для нього найбільшою цінністю стала можливість зустріти дітей із різних куточків України та відчути атмосферу великої математичної спільноти. Наступного року він уже планує взяти участь в олімпіаді знову.

Його мама також наголошує, що такі події мають значення не лише для навчання, а й для формування зв’язків між дітьми з різних регіонів країни.

«Дуже вдячні всім спонсорам і благодійникам, які долучилися до цієї прекрасної олімпіади, дали можливість зустрітися дітям України. Ми дуже багато чого навчилися, отримали великий досвід і їдемо додому з великим багажем друзів».

Коли математика стає сімейною справою

Ще одним проєктом, який підтримав Razom, став конкурс «Математичне гніздо». Уже понад десять років він об’єднує дітей, батьків і цілі родини навколо спільного захоплення математикою.

На відміну від класичних олімпіад, «Математичне гніздо» будується навколо співпраці та спільного пошуку рішень. Такий формат допомагає розвивати культуру навчання не лише серед дітей, а й усередині родин та громад.

Освіта як інвестиція у відбудову України

Кожна з цих ініціатив має власний формат і аудиторію, але їх об’єднує спільна мета — допомогти дітям реалізувати свій потенціал незалежно від того, де вони живуть і які виклики їм доводиться долати.

Для дітей це завжди нові знайомства, натхнення, впевненість у власних силах та усвідомлення того, що навіть під час війни знання, талант і наполегливість залишаються цінністю.

Інвестуючи в освіту сьогодні, ми інвестуємо в майбутніх науковців, інженерів, вчителів, підприємців і лідерів, які відбудовуватимуть Україну завтра.

Росія атакує не лише людей. Вона атакує пам’ять, культуру та ідентичність України.

Published: 16 Червня, 2026

У ніч на 15 червня Росія здійснила одну з наймасштабніших атак останніх місяців.
По Україні було випущено понад 70 ракет та 611 російсько-іранських безпілотників. Понад 60 ракет були спрямовані на Київ.

Ця атака знову забрала життя мирних людей, завдала руйнувань житловим кварталам та цивільній інфраструктурі. Але її наслідки виходять далеко за межі фізичних руйнувань.

Удар по серцю української віри, культури та історії

Цієї ж ночі Росія завдала удару по тому, що неможливо швидко відновити або замінити.

Під ударом опинилася культурна спадщина України.

Одним із найболючіших символів цієї атаки стала Києво-Печерська Лавра.

Заснована у 1051 році, Лавра є одним із найстаріших монастирських комплексів Європи та об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Майже тисячу років вона залишається духовним, історичним і культурним центром України.

Для мільйонів українців Києво-Печерська лавра є значно більше, ніж архітектурною пам’яткою. Тут молилися покоління українців. Тут зберігаються реліквії, рукописи, пам’ятки церковного мистецтва та частина історичної пам’яті українського народу. Унаслідок російської атаки було пошкоджено територію заповідника, а в Успенському соборі виникла пожежа.

«Вкотре ми пересвідчуємося в цих звірських вчинках росіян, для яких немає нічого святого. Жахає те, що називаючи себе православними, вони б’ють у серце нашого народу. Це вкотре підтверджує, з ким ми маємо справу», — зазначив намісник Києво-Печерської лаври після атаки.

Пошкодження Лаври стало черговим нагадуванням про те, що ця війна спрямована не лише проти українських міст і громад. Вона спрямована проти української ідентичності.

Культура під прицілом

Під час тієї ж атаки постраждав Мистецький Арсенал — одна з найважливіших культурних інституцій України. Саме тут проходять міжнародні виставки, освітні програми, мистецькі проєкти та найбільший книжковий фестиваль країни.

Коментуючи наслідки атаки, генеральна директорка Мистецького Арсеналу Олеся Островська-Люта провела історичну паралель:

«Цікаво, що російський дрон поцілив точно в те саме місце, що й німецька бомба під час Другої світової війни. Це якийсь містичний збіг, єдність душ агресорів?»

Російські удари також пошкодили Національну кіностудію імені Олександра Довженка — місце народження українського кінематографа. За повідомленнями студії, було знищено головний костюмний архів, який містив найбільшу й найстарішу костюмну колекцію України – 100 тисяч костюмів, три мільйони одиниць різноманітного одягу та архівних матеріалів, які зберігали історію українського кіно протягом десятиліть.

«Тут зберігалися костюми з таких історичних кінострічок, як “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота” та “Богдан Хмельницький”. Тепер це приміщення знищене вщент — не залишилося практично нічого», — зазначив директор студії Андрій Дончик.

Серед інших постраждалих об’єктів Харківський художній музей, Будинок органної та камерної музики в Дніпрі. І все це лише за одну ніч.

Від початку повномасштабного вторгнення росія систематично нищить українську культурну спадщину. За даними Міністерства культури України, станом на травень 2026 року пошкоджено або зруйновано 1 783 об’єкти культурної спадщини та 2 540 об’єктів культурної інфраструктури по всій країні. ЮНЕСКО незалежно підтвердила пошкодження щонайменше 534 культурних об’єктів, серед яких музеї, бібліотеки, історичні пам’ятки, археологічні об’єкти та понад 150 релігійних споруд. Це свідчить про те, що росія веде війну не лише проти українських міст і громад, а й проти історичної пам’яті, культури та ідентичності України.

Вони прибули рятувати інших

Цієї ж ночі росія вкотре продемонструвала повну зневагу до людського життя. У Харкові загинули рятувальники ДСНС. Після першого удару по цивільному підприємству на місце прибули рятувальники Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Вони робили те, що роблять щодня з початку повномасштабного вторгнення: шукали постраждалих, оцінювали наслідки удару, готувалися рятувати людей та ліквідовувати наслідки атаки.

Отримавши попередження про можливий повторний удар, рятувальники діяли відповідно до протоколів безпеки. Вони залишили територію підприємства та відійшли до іншого місця.

Проте друга ракета влучила поруч із місцем, де вони перебували.

П’ятеро рятувальників загинули миттєво.

Ще кілька отримали поранення.

«Одна із ракет влучила близько 30 метрів від рятувальників, які в цей час встигли покинути територію підприємства й знаходилися в лісосмузі біля паркану. На жаль, ракета влучила прицільно по тих, хто рятує», – розповів директор міського департаменту надзвичайних ситуацій Богдан Гладких.

Ці люди не були військовими. Вони не брали участі в бойових діях. Вони приїхали рятувати життя цивільних людей.

російська тактика так званих «подвійних ударів» давно стала одним із найнебезпечніших проявів цієї війни. Після першої атаки на місце прибувають рятувальники, медики та аварійні служби. Саме тоді завдається другий удар.

Мішенню стають люди, які допомагають іншим.

З перших днів повномасштабного вторгнення Razom підтримує рятувальників, пожежників, медиків та аварійно-рятувальні служби по всій Україні. Вони першими прибувають на місця російських атак і часто останніми залишають їх після завершення рятувальних робіт.

Їхня служба є службою заради життя.

Саме тому загибель п’яти рятувальників у Харкові стала трагедією не лише для їхніх родин та колег, а й для всієї України.

Мета — не лише руйнування

Коли гинуть рятувальники, які приїхали допомагати людям, це атака на людяність.

Коли пошкоджується Києво-Печерська Лавра, це атака на духовну спадщину.

Коли знищуються архіви кіностудії чи пошкоджуються музеї, це атака на історичну пам’ять.

Усе це є частиною ширшої картини.

Від початку повномасштабного вторгнення росія пошкодила або знищила сотні релігійних і культурних об’єктів по всій Україні. Руйнуються церкви, музеї, театри, бібліотеки, архіви та історичні пам’ятки.

Це не випадкові втрати. Це не побічні наслідки війни. Це систематичні атаки на те, що формує і береже українську ідентичність.

Коли атакують людяність, культуру та віру, метою є не лише руйнування. Метою є забуття.

Чому це стосується всіх нас

Культурна спадщина не належить лише одній країні. Коли пошкоджується об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО, коли знищуються музейні колекції або втрачаються унікальні архіви, світ втрачає частину спільної людської історії.

Саме тому захист української культури є не лише українським питанням.

Це питання збереження пам’яті, історії та цінностей, які об’єднують людей незалежно від кордонів.

У Razom ми працюємо над тим, щоб українські історії продовжували бути почутими, щоб злочини проти української культури документувалися, а світ не відвертався від спроб знищити цілу національну спадщину.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять п’ятьох рятувальників ДСНС, які загинули, виконуючи свій обов’язок.

Ми також нагадуємо світові про святині, музеї, архіви та культурні інституції, які росія продовжує атакувати.

Україна продовжує чинити опір.

І поки існують люди, які рятують життя, зберігають культуру та розповідають правду, стерти Україну неможливо.

Razom for Ukraine оголошує про результати грантового конкурсу Razom Jobs

Published: 16 Червня, 2026

Завершився Конкурс грантових проєктів, що здійснювався у межах програми «Razom Jobs» Благодійного Фонду «Разом для України». У період від 15 лютого до 31 березня 2026 року нами було отримано 88 заявок від організацій громадського сектору, які мають досвід у сфері навчання та працевлаштування дорослих, із 14 регіонів України.

Після первинного відбору заявок, експертного оцінювання та співбесід експертна комісія, яка складалася із експертів Razom та зовнішніх експертів, рекомендувала 14 проєктів до участі в Школі організаційної спроможності Economic Resilience Lab, яка відбулася 4–7 травня 2026 року. У межах цього етапу команди обмінювалися досвідом та доопрацьовували свої проєкти.

Після повторного оцінювання проєктів, згідно із рішенням комісії програми було визначено 8 проєктів-переможців, рекомендованих для фінансової підтримки, а саме:

1. Благодійна організація «Благодійний фонд “Промприлад”», проєкт «PromTech: Короткострокові навчальні модулі для операторів верстатів з ЧПК та зварювальників у Івано-Франківську та Львові» (Івано-Франківська, Львівська області)

2. Громадська організація «Асоціація інноваційної та цифрової освіти», проєкт «Будуємо майбутнє: економічна реінтеграція через професійну підготовку вразливих груп населення Одеської області» (Одеська область)

3. Благодійна організація «Фонд громади Вознесенська», проєкт «Women’s Reskilling Hub» (Миколаївська область)

4. Центр навчання і освіти дорослих «Південь», проєкт «Від навчання до доходу: практичні навички для самозайнятості» (Миколаївська область)

5. Громадська організація «Вектор руху: підтримка, розвиток, лідерство», проєкт «ПЛІЧ-О-ПЛІЧ: розбудова спроможностей ветеранів та членів їх родин до самозайнятості та працевлаштування у Чернівецькій області» (Чернівецька область)

6. Соціальне підприємство «Центр освіти дорослих “Перший”», проєкт «Швейна майстерня економічної стійкості: навчання, виробництво та самозайнятість жінок» (Запорізька область)

7. Громадська організація «Сфера Молоді», Чернігівська область , проєкт «Програма професійної адаптації та економічної реінтеграції мешканців Ніжинської та Куликівської громад Чернігівської області» (Чернігівська область)

8. Громадська організація «Про вімен юа» (PRO WOMEN UA), проєкт «Від навчання до працевлаштування: системна модель перепрофілювання у швейній галузі в Рівненській та Волинській областях» (Рівненська, Волинська області)

Вітаємо переможців та їхніх партнерів та бажаємо успішної реалізації проєктів, спрямованих на посилення економічної стійкості громад через розвиток професійних навичок, підтримку працевлаштування та самозайнятості, а також створення нових можливостей для вразливих категорій громадян.

Також дякуємо всім учасникам за надіслані заявки та інтерес до конкурсу «Razom Jobs». Ми справді цінуємо вашу роботу, бажаємо успіху та реалізації ваших ідей та сподіваємося на подальшу співпрацю в майбутніх ініціативах!

Razom for Ukraine приєднались до головного щорічного чемпіонату з екстреної медицини в Україні

Published: 11 Червня, 2026

Команда Razom Health взяла участь у ХІІ Чемпіонаті України з екстреної медичної допомоги «Вінницьке медичне ралі 2026» — одному з наймасштабніших серед медиків екстреної допомоги.

Цьогоріч до змагань долучилися 29 команд з усіх регіонів України, а також міжнародні учасники з Польщі та Литви. Упродовж двох днів медики відпрацьовували понад 50 симуляційних сценаріїв у реалістичних умовах — від масових випадків до серцево-легеневої реанімації в задимлених приміщеннях.

Команда Razom поспілкувалась з керівниками та медиками з 7 прифронтових областей. Головний запит — альтернативні системи радіозв’язку для бригад екстреної медичної допомоги (ЕМД), що працюють під постійною загрозою втрати контакту. Наступний крок — підписання меморандумів про співпрацю.

Команда також перевірила, як на практиці працює проєкт Razom — POCUS: навчання медиків роботі з портативними УЗД-апаратами. Поспілкувалися з медиками, інструкторами та керівництвом служби.

“Щиро дякуємо Razom за обладнання для проведення досліджень в каретах швидкої допомоги. Вони постійно використовуються нашими бригадами. Це дуже допомагає нам визначити тактику подальшого лікування пацієнтів і це те, що рятує життя. Тренінги, організовані Разом, дуже нам допомогли і ми передаємо ці знання колегам далі”, — додав Едуард Кіка, медичний директор КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф»

На церемонії відкриття представники команди Razom for Ukraine привітали учасників змагань.

«Для Razom for Ukraine надзвичайно важливо бути поруч із вами — людьми, які щодня приймають рішення, що зберігають життя. Ми тут не просто як партнери, а щоб краще зрозуміти ваші реальні потреби. Бажаємо всім командам успіху — але нехай головними здобутками стануть взаємна підтримка, новий досвід і велика гордість за екстрену медичну службу України», — сказала на відкритті Олена Теряєва, програмна менеджерка Razom Health.

Участь у заході допомогла нам краще зрозуміти роботу бригад екстреної медичної допомоги в умовах війни. Ми вперше поспілкувалися з медичним директором релокованого Центру ЕМД Луганської області та отримали його досвід евакуації постраждалих цивільних. Також обговорили з керівницею кадрового відділу Запорізького центру ЕМД питання збереження медперсоналу.

Переможцями Чемпіонату стали Центр ЕМД та МК Одеської області, ЦЕМД та МК Кіровоградської області та Вінницький обласний центр ЕМД та МК. Найкращою міжнародною командою визнано збірну Республіки Польща. Призовий фонд перевищив 350 тисяч євро, а переможці отримали сертифікат на участь у міжнародному чемпіонаті Rallye Rejviz у Чехії у 2027 році.

«Ми працюємо разом – і це рятує життя»

Published: 1 Травня, 2026

Українська медицина під час війни не просто адаптується. Вона формує нові стандарти порятунку життя завдяки людям, які щодня працюють під тиском війни, та міжнародній підтримці, яка допомагає цій системі вистояти й розвиватися.

У Дніпрі немає дистанції між фронтом і лікарнею. Вона проходить через приймальне відділення, операційні, реанімацію, через рішення, які лікарі ухвалюють щодня, рятуючи життя. Саме тут, у лікарні Мечникова, формується досвід, який сьогодні стає важливим не лише для України, а й для світової медицини.

Razom for Ukraine підтримує лікарню Мечникова та розвиток Co-Pilot, щоб українські медики мали доступ до сучасних рішень, знань і технологій, необхідних для роботи в умовах війни. Це підтримка системи, яка продовжує рятувати життя та зміцнювати майбутнє української медицини.

«Ми зараз у Дніпрі, Україна. Це моя четверта поїздка сюди», — говорить американський нейрохірург Рокко Армондо. — «Ми працюємо разом у операційній, у реанімації, консультуємо складні випадки, готуємо наукові публікації».

Це може звучати як стандартний професійний обмін. Але в українському контексті ця співпраця виглядає інакше виглядає інакше — і стає можливою завдяки підтримці Razom: ми допомагаємо організовувати такі обміни, забезпечуємо лікарів ресурсами і робимо цю співпрацю реальною.

«Рокко був першим нейрохірургом, який не побоявся приїхати до Дніпра у 2023 році», — каже Андрій Сірко, керівник нейрохірургії лікарні Мечникова. — «І відтоді ми працюємо разом щороку — в операційній, у реанімації, з найскладнішими пацієнтами».

Йдеться не лише про спільну роботу. Йдеться про взаємне визнання того, що український досвід війни сьогодні формує нові стандарти.

Перша поїздка: валізи, поїзд і невідомість

Перша поїздка Рокко в Україну починалася не як місія, а як випробування логістики і рішучості.

«Ми прилетіли в Краків із чотирма великими контейнерами медичного обладнання», — згадує він. — «Ми думали, що це буде велика машина. Але вона була дуже маленька. Ми буквально розібрали контейнери і запакували все, як могли».

Далі — дорога до Львова, кордон, нічний поїзд, 14 годин у дорозі. У Дніпрі їх зустрічають не формально, а особисто.

«Я був здивований — професори стояли на платформі і чекали нас. У США такого не буває», — говорить Армондо.
Для Сірка ця сцена запам’яталася інакше: «Ми спочатку побачили валізи. Величезні. А потім уже Рокко».
У цій деталі — суть усієї історії: першими приходять не слова, а дії.

Операція, яка змінює уявлення про війну

Перший робочий день одразу став перевіркою — не лише для співпраці, а й для уявлень про можливе в умовах війни.

«Це було проникаюче поранення мозку після атаки дрона», — розповідає Рокко Армонда. Йшлося про критично важке поранення, яке зачепило мозок і великі судини. У таких випадках пацієнти часто не виживають без негайної, дуже складної допомоги. Саме тому цей випадок став показовим: українські лікарі змогли швидко ухвалити рішення і провести лікування, яке в буквальному сенсі дало людині шанс на життя.

У цьому випадку команда лікарів змогла провести повний цикл лікування — від діагностики до складної операції — одразу, без затримок. Саме такий підхід дозволяє рятувати більше життів навіть у безпосередній близькості до фронту.

«Я ніколи не бачив, щоб усе це виконувалося в одному етапі так близько до зони бойових дій. В Іраку та Афганістані ми цього не робили. Ми робили лише damage control» — ділиться Рокко Армонда

Українська медицина в цих умовах не спрощує підхід — вона ускладнює його до рівня, який дозволяє рятувати більше життів. Це стає особливо очевидним у наступних випадках. Кульове поранення основи черепа, складна траєкторія кулі, внутрішньомозкова гематома.

«Я запитав: ви будете це просто спостерігати?» — згадує Армонда. Відповідь Сірка була принциповою: «Ні. Ми повинні це виправити».

Це рішення — не про техніку. Це про підхід: діяти максимально, а не мінімально.

Наступного дня команда вперше в Україні застосовує новий інструмент. «Ми використали пупілометр — пристрій для оцінки реакції зіниці як показника внутрішньочерепного тиску», — пояснює Армонда. — «Ми привезли його і передали лікарні». Пацієнт виживає. Для лікарів це не виняток — це результат системного підходу.

Війна змінює не лише медицину, а й часову логіку рішень. «У США ми можемо чекати кілька днів, спостерігати», — каже Армонда. — «Тут часу немає. Потік пацієнтів постійний. Ти маєш діяти швидко і точно».

Це не просто інтенсивність роботи. Це інша модель мислення.

«Пацієнти потрапляють до лікарні дуже пізно через затримки евакуації. Це змінює рішення. Якщо є інфекція — ти не робиш одразу складну операцію, ти плануєш її інакше», — пояснює він. Ця адаптивність стає ключовою характеристикою української медицини.

Філософія виживання і роботи

Але найбільше вражає не техніка і не швидкість. Вражає підхід до життя і роботи.

«Українці фокусуються на тому, що потрібно зробити сьогодні. Підготувати дітей до школи. Вийти на роботу. Провести операцію». Це не абстрактна стійкість — це дисципліна повсякденності. Із нею пов’язана ще одна характеристика, яка для нього принципова:

«Коли ти кажеш, що вони герої, вони відповідають: Я не герой. Герої — на фронті. Я просто роблю свою роботу». Це визначає професійну етику і водночас суспільну думку людей.

Чому адвокація — це продовження медицини

У цьому місці розмова переходить у площину, яка виходить за межі медицини.

«Люди часто питають мене: як ми можемо допомогти? І вони допомагають — обладнанням, дослідженнями, публікаціями. Бо це не для мене. Це для України.

Кожен донор має значення. Кожен долар, кожен цент використовується максимально ефективно — чи це медичне обладнання, чи місії, чи адвокація. В армії ми називали це force multiplier. Донори — це мультиплікатори сили. Ви робите пожертву — і вона масштабується. Це як камінь на воді — хвилі розходяться далі.

Це не просто гроші. Це присутність. Люди тут відчувають, що вони не самі. Razom має присутність в Україні. І це означає підтримку. Це означає надію. Найважливіше, що донори мають зрозуміти: це не бездонна діра. Це реально рятує життя.

Ми даємо платформу, щоб світ побачив, що тут відбувається. Люди хочуть допомагати.

Україна — це життя, відновлення і відбудова. Це світло проти темряви.

Ми не чекаємо, поки держави домовляться. Ми не чекаємо політиків. Люди діють. Бо люди знають, що правильно» — розповідає Рокко Армонда

«Я повністю погоджуюся з цим. Ми не просто працюємо разом — ми починаємо думати однаково. І це важливо не тільки в медицині. Ми маємо спільні принципи — людяність, демократію, відповідальність. І ми живемо цим щодня. Це не тільки про операції чи лікування. Це про те, щоб ділитися цим досвідом, говорити про нього, показувати світу, що тут відбувається. Бо якби не це — якби не люди, які розповідають, підтримують, доносять правду — цього зв’язку просто не було б. І саме тому це спільна робота. Лікарів, партнерів, донорів, людей у різних країнах. Ми всі частина цього. І ми всі боремося за одне і те саме» — додає Андрій Сірко.

У цій історії адвокація — це не слова. Це доведена спроможність рятувати життя. Вона не починається в кабінетах політиків і не зводиться до публічних заяв. Вона формується тут — у лікарнях, у спільній роботі, у рішеннях, які приймаються під тиском часу і відповідальності за життя. Саме такі люди, як ці лікарі, і є її носіями. Вони не називають це адвокацією. Вони оперують, навчають, передають досвід, відкривають доступ до знань і практик, які ще вчора були закритими навіть у межах однієї країни. Але саме через це вони створюють найсильніший аргумент для світу — аргумент реальності.

Бо в сучасній війні переконують не лише слова. Переконує доведена спроможність. Переконує якість рішень. Переконує здатність рятувати життя там, де це здається неможливим.

Український досвід сьогодні — це не лише про виживання. Це про трансформацію стандартів. І коли цей досвід стає видимим — через публікації, конференції, міжнародну співпрацю — він автоматично стає частиною глобальної розмови.

Як частина адвокації, важливо зробити так, щоб світ не лише чув про Україну, а розумів її. І в цьому процесі ключову роль відіграють не тільки політики чи дипломати, а ті, хто має практику і відповідальність — лікарі, інженери, військові, дослідники. Бо їхній досвід — це не позиція. Це доказ. І саме такі докази сьогодні формують довіру, підтримку і рішення на міжнародному рівні. Саме тому підтримка донорів має прямий результат: вона масштабує ці рішення, ці знання і ці життя, які можна врятувати.

Гуртожиток, який не здається: як жінки з фонду «Ми – браття, ми – українці» допомагають громадам Харківщини

Published: 27 Квітня, 2026

За 26 кілометрів від Харкова, у місті Люботин, стоїть гуртожиток, який став тимчасовим домом для десятків людей, що втратили житло через війну. Саме тут ми побачили, як відновлюється життя після обстрілів — і як у цьому процесі переплітаються допомога міжнародних партнерів, робота місцевих волонтерів і неймовірна стійкість самих людей.

До відновлення гуртожитку долучився фонд Razom, який допоміг встановити нову вхідну групу та відремонтувати дах будівлі. Під час візиту ми поспілкувалися з Катериною Посоховою — виконавчою директоркою благодійного фонду «Ми – браття, ми – українці», який багато років працює з громадами Харківської області.

Саме команда цього фонду щодня працює з мешканцями гуртожитку та іншими переселенцями в регіоні.

Коли евакуація змінює життя цілих громад

Активна робота фонду почалася у період масової евакуації з прикордонних районів Харківщини — зокрема з Вовчанського району та району Липців.

Люди почали масово переїжджати до гуртожитків і місць тимчасового перебування. У цих будівлях створювалися тимчасові місця проживання для внутрішньо переміщених осіб.

«Ми почали працювати саме тоді, коли почалася активна евакуація. Діти переїжджали у гуртожитки, у колективні центри, і ми почали працювати з ними — і з дорослими також», — розповідає Катерина Посохова.

Психологи фонду проводили групові заняття з дітьми, а за потреби працювали індивідуально з дорослими, які переживали втрату дому, евакуацію або травматичні події війни.

Як ремонти починаються з простих запитів

Працюючи в гуртожитках, команда фонду почала системно збирати запити від людей, які там живуть. Спочатку це були базові потреби.

«Спочатку люди просили душові і туалети. Потім з’явилися запити щодо підвалу, потім — щодо вхідної групи, потім — щодо даху», — згадує Посохова.

Так поступово почали з’являтися великі відновлювальні роботи. Разом із партнерами, зокрема міжнародними організаціями, вдалося провести кілька ремонтів. Під час одного з них з даху будівлі довелося вивезти п’ять тонн сміття, перш ніж почати утеплення.

«П’ять тонн сміття вигребли з даху. Після цього утеплили його, зробили ремонт і замовили насосне обладнання для котельні», — каже вона.

Психологічна підтримка для дітей і літніх людей

Один із найважливіших напрямків роботи фонду — психосоціальна підтримка.

Команда працює з різними групами населення:

дітьми
підлітками
батьками
людьми похилого віку.

У Люботині заняття з дітьми проводять навіть в укритті.

«Там дуже хороше укриття, антирадіаційне. У ньому можна повноцінно проводити навчальний процес, тому ми працюємо там із дітьми та підлітками», — пояснює Посохова.

Фонд також співпрацює з місцевими територіальними центрами, де організовує психологічну підтримку для літніх людей. Іноді ці зустрічі перетворюються на справжні маленькі події, які допомагають людям знову відчути спільність і нормальність життя.

«Наші бабусі й дідусі з психологом і вишивають, і розмальовують, і навіть організували “трудовий десант”. Вони захотіли пофарбувати лавочки біля майданчика — і разом це зробили», — розповідає вона.

Чому допомога міжнародних партнерів критично важлива

За словами Посохової, відновлення колективних центрів і допомога громадам була б неможливою без підтримки донорів і міжнародних організацій.

«Для таких місць, як колективні центри, будь-яка підтримка від фондів або міжнародних організацій має величезне значення», — говорить вона.

Багато людей, які живуть у цих гуртожитках, втратили все — будинки зруйновані або залишилися на окупованих територіях.

«Люди залишилися без житла, без нічого. У багатьох будинки або зруйновані, або під окупацією. Тому кожна допомога — це можливість для них почати життя заново».

Саме тому співпраця місцевих ініціатив із міжнародними партнерами стає ключовою для відновлення громад.

«Коли фонди і донори підтримують такі проєкти — ремонти, психологічні програми, грошову допомогу — це дає людям відчуття, що вони не залишилися самі», — підкреслює Посохова.

Люди, які не хочуть залишати навіть пошкоджений гуртожиток

Під час роботи у колективних центрах команда фонду часто стикається з історіями, які показують, наскільки важливою для людей стає навіть тимчасова домівка.

Багато мешканців гуртожитків — це вже переселенці. Вони втратили свої будинки або були змушені залишити їх через бойові дії. У цих гуртожитках люди почали будувати нове життя: знайомитися з сусідами, підтримувати одне одного, створювати нові маленькі спільноти.

Один із таких гуртожитків у Харкові нещодавно постраждав від ракетного удару поблизу.

«Там вибиті вікна, вибиті двері, потріскалася штукатурка. Людей тимчасово переселили на іншу адресу», — розповідає Катерина Посохова.

Але сталося те, що багато говорить про силу людських зв’язків.

«Вони повернулися назад. У них забиті ДСП вікна, у приміщенні лише плюс дванадцять градусів. Їм кажуть — переїжджайте, ми зробимо ремонт. А вони відповідають: “Ні, ми будемо тут”. Бо для них це вже не просто гуртожиток — це місце, де вони знову почали жити разом».

За словами Посохової, для багатьох людей ці колективні центри стали не просто тимчасовим прихистком, а новою спільнотою.

«Тут у них з’явилися нові сусіди, нові знайомства, нова підтримка. І саме тому вони хочуть залишатися разом».

Фонд із чоловічою назвою і жіночим лідерством

Назва фонду — «Ми – браття, ми – українці» — звучить як символ братерства.

Але на практиці більшість команди складають жінки.

«У нас фонд називається “Ми – браття, ми – українці”, але у нас 95% дівчат», — каже Посохова, — Наші партнери часто кажуть: “brothers, brothers”. А коли приїжджають знайомитися з командою — бачать, що тут одні sisters. І тоді всі посміхаються, бо назва у нас про братерство, а насправді всю роботу щодня роблять дівчата».

Саме вони координують програми допомоги, їздять у громади, працюють у колективних центрах і проводять реєстрацію людей на допомогу. Іноді — у підвалах, у прифронтових селах. Але завжди поруч із людьми, які намагаються почати життя заново.

«Ми просто намагаємося зробити все можливе, щоб люди могли повернутися до нормального життя», — говорить Катерина Посохова.

І дивлячись на гуртожиток у Люботині, де люди поступово відновлюють свій дім, стає зрозуміло: ця робота справді має значення.

Американські та українські лікарі провели близько 100 складних операцій для 40 пацієнтів у Львові під час місії Face to Face

Published: 17 Квітня, 2026

Цієї весни у Львові відбулася шоста місія Face to Face, хірургічної програми Американської академії лицевої пластичної та реконструктивної хірургії (AAFPRS), яку Razom for Ukraine реалізує в межах проєкту Co-Pilot.

Упродовж семи днів команда з 7 хірургів, серед яких Параг Ганді, Григорій Машкевич, Августін Москателло, Джон Фродел, Раян Вінтерс, Іванна Небор та Борис Чернобильський та 10 медсестер Сьюзан Кетіджен, Вікторія Угрін, Юрій Цуваник, Джеймі Оранж, Емметт Харті молодший, Марібель Карабалло, Ендрю Костянюк, Ташина Моргенштерн, працювала у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону разом із українськими колегами, оперуючи пацієнтів із найскладнішими травмами обличчя, спричиненими війною.

Робота почалася з консультацій: за один день лікарі оглянули 55 пацієнтів і відібрали 40 для подальших операцій. Уже з наступного ранку операційні працювали в інтенсивному режимі з сьомої ранку до восьмої вечора. Протягом чотирьох днів команда виконувала реконструктивні втручання у трьох напрямках: офтальмології, отоларингології та щелепно-лицевій хірургії. Йшлося про поранення, які змінюють не лише фізичні функції, а й зовнішність людини і разом із цим її відчуття себе.

Серед пацієнтів були як військові, так і цивільні, які постраждали внаслідок війни. Для багатьох із них це не перший етап лікування, а частина довгого процесу відновлення, який триває місяцями або роками.

Однією з ключових відмінностей цієї місії стало те, що хірургічне лікування було поєднане з протезуванням безпосередньо в лікарні. До команди приєдналися два анапластологи, Едуардо Аріас та Бенджамін Розенберг, фахівці зі створення очних і лицевих протезів. Разом із ними була розгорнута тимчасова лабораторія, де виготовляли індивідуальні очні протези для пацієнтів, які проходили операції.

Це дозволило змінити саму логіку допомоги: пацієнти отримували протез одразу після хірургічного втручання, без необхідності чекати окремого етапу лікування. У випадках втрати ока це має не лише медичне, а й психологічне значення, можливість швидше повернутися до звичного вигляду і соціального життя.

Паралельно з хірургічною роботою команда працювала і з іншими аспектами відновлення. До місії долучився спеціаліст із управління болем Тімоті Канті, який працює з ПТСР. Він провів лекції у центрі Superhumans, Львівській психіатричній лікарні та в лікарні Святого Патнелеймона, а також практичні тренінги для анестезіологів, психологів і фахівців із лікування болю у Львівському військовому госпіталі. Така робота спрямована не лише на підтримку пацієнтів, а й на посилення спроможності українських медичних команд працювати з наслідками травми.

Важливою частиною місії стала і передача знань. До операцій долучалися українські лікарі, які вже брали участь у попередніх місіях, хірургічних тренінгах, конференціях та стажуваннях в лікарнях США, що були організовані Razom, а також фахівці з інших лікарень Львова. Вони працювали разом із міжнародною командою в операційних, спостерігали, асистували і переймали досвід, який зможуть застосовувати надалі.

Окулофаціальний пластичний хірург доктор Параг Ганді, який має понад 20 років досвіду і вже втретє долучився до цієї місії, підкреслює значення такої співпраці:

«Для мене велика честь співпрацювати з українськими колегами, допомагаючи пораненим військовим і цивільним, які віддали все заради своїх родин і країни. Я щиро вірю, що хоча одна людина не може зробити все — кожен може зробити щось. І саме через обмін знаннями та спільну роботу ми робимо цей внесок».

Реалізація місії стала можливою завдяки партнерству Razom for Ukraine з програмою Face to Face AAFPRS, а також співпраці з Військово-медичним клінічним центром Західного регіону, платформою INgenius та організацією Healing the Children North East.

Ці місії поступово змінюють підхід до лікування складних травм обличчя в Україні. Йдеться не лише про окремі операції, а про формування практики, де хірургія, протезування, робота з болем і навчання лікарів поєднуються в єдиний процес відновлення.

Місія стала можливою завдяки підтримці донорів Razom for Ukraine, яка допомагає у залученні міжнародних медичних команд, закупівлі обладнання та організації роботи на місці. Саме ця підтримка дозволяє не лише проводити складні операції, а й забезпечувати обмін досвідом між українськими та міжнародними лікарями і розширювати доступ до сучасних підходів у лікуванні травм, отриманих внаслідок війни.