Razom for Ukraine приєднались до головного щорічного чемпіонату з екстреної медицини в Україні

Published: 11 Червня, 2026

Команда Razom Health взяла участь у ХІІ Чемпіонаті України з екстреної медичної допомоги «Вінницьке медичне ралі 2026» — одному з наймасштабніших серед медиків екстреної допомоги.

Цьогоріч до змагань долучилися 29 команд з усіх регіонів України, а також міжнародні учасники з Польщі та Литви. Упродовж двох днів медики відпрацьовували понад 50 симуляційних сценаріїв у реалістичних умовах — від масових випадків до серцево-легеневої реанімації в задимлених приміщеннях.

Команда Razom поспілкувалась з керівниками та медиками з 7 прифронтових областей. Головний запит — альтернативні системи радіозв’язку для бригад екстреної медичної допомоги (ЕМД), що працюють під постійною загрозою втрати контакту. Наступний крок — підписання меморандумів про співпрацю.

Команда також перевірила, як на практиці працює проєкт Razom — POCUS: навчання медиків роботі з портативними УЗД-апаратами. Поспілкувалися з медиками, інструкторами та керівництвом служби.

“Щиро дякуємо Razom за обладнання для проведення досліджень в каретах швидкої допомоги. Вони постійно використовуються нашими бригадами. Це дуже допомагає нам визначити тактику подальшого лікування пацієнтів і це те, що рятує життя. Тренінги, організовані Разом, дуже нам допомогли і ми передаємо ці знання колегам далі”, — додав Едуард Кіка, медичний директор КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф»

На церемонії відкриття представники команди Razom for Ukraine привітали учасників змагань.

«Для Razom for Ukraine надзвичайно важливо бути поруч із вами — людьми, які щодня приймають рішення, що зберігають життя. Ми тут не просто як партнери, а щоб краще зрозуміти ваші реальні потреби. Бажаємо всім командам успіху — але нехай головними здобутками стануть взаємна підтримка, новий досвід і велика гордість за екстрену медичну службу України», — сказала на відкритті Олена Теряєва, програмна менеджерка Razom Health.

Участь у заході допомогла нам краще зрозуміти роботу бригад екстреної медичної допомоги в умовах війни. Ми вперше поспілкувалися з медичним директором релокованого Центру ЕМД Луганської області та отримали його досвід евакуації постраждалих цивільних. Також обговорили з керівницею кадрового відділу Запорізького центру ЕМД питання збереження медперсоналу.

Переможцями Чемпіонату стали Центр ЕМД та МК Одеської області, ЦЕМД та МК Кіровоградської області та Вінницький обласний центр ЕМД та МК. Найкращою міжнародною командою визнано збірну Республіки Польща. Призовий фонд перевищив 350 тисяч євро, а переможці отримали сертифікат на участь у міжнародному чемпіонаті Rallye Rejviz у Чехії у 2027 році.

«Ми працюємо разом – і це рятує життя»

Published: 1 Травня, 2026

Українська медицина під час війни не просто адаптується. Вона формує нові стандарти порятунку життя завдяки людям, які щодня працюють під тиском війни, та міжнародній підтримці, яка допомагає цій системі вистояти й розвиватися.

У Дніпрі немає дистанції між фронтом і лікарнею. Вона проходить через приймальне відділення, операційні, реанімацію, через рішення, які лікарі ухвалюють щодня, рятуючи життя. Саме тут, у лікарні Мечникова, формується досвід, який сьогодні стає важливим не лише для України, а й для світової медицини.

Razom for Ukraine підтримує лікарню Мечникова та розвиток Co-Pilot, щоб українські медики мали доступ до сучасних рішень, знань і технологій, необхідних для роботи в умовах війни. Це підтримка системи, яка продовжує рятувати життя та зміцнювати майбутнє української медицини.

«Ми зараз у Дніпрі, Україна. Це моя четверта поїздка сюди», — говорить американський нейрохірург Рокко Армондо. — «Ми працюємо разом у операційній, у реанімації, консультуємо складні випадки, готуємо наукові публікації».

Це може звучати як стандартний професійний обмін. Але в українському контексті ця співпраця виглядає інакше виглядає інакше — і стає можливою завдяки підтримці Razom: ми допомагаємо організовувати такі обміни, забезпечуємо лікарів ресурсами і робимо цю співпрацю реальною.

«Рокко був першим нейрохірургом, який не побоявся приїхати до Дніпра у 2023 році», — каже Андрій Сірко, керівник нейрохірургії лікарні Мечникова. — «І відтоді ми працюємо разом щороку — в операційній, у реанімації, з найскладнішими пацієнтами».

Йдеться не лише про спільну роботу. Йдеться про взаємне визнання того, що український досвід війни сьогодні формує нові стандарти.

Перша поїздка: валізи, поїзд і невідомість

Перша поїздка Рокко в Україну починалася не як місія, а як випробування логістики і рішучості.

«Ми прилетіли в Краків із чотирма великими контейнерами медичного обладнання», — згадує він. — «Ми думали, що це буде велика машина. Але вона була дуже маленька. Ми буквально розібрали контейнери і запакували все, як могли».

Далі — дорога до Львова, кордон, нічний поїзд, 14 годин у дорозі. У Дніпрі їх зустрічають не формально, а особисто.

«Я був здивований — професори стояли на платформі і чекали нас. У США такого не буває», — говорить Армондо.
Для Сірка ця сцена запам’яталася інакше: «Ми спочатку побачили валізи. Величезні. А потім уже Рокко».
У цій деталі — суть усієї історії: першими приходять не слова, а дії.

Операція, яка змінює уявлення про війну

Перший робочий день одразу став перевіркою — не лише для співпраці, а й для уявлень про можливе в умовах війни.

«Це було проникаюче поранення мозку після атаки дрона», — розповідає Рокко Армонда. Йшлося про критично важке поранення, яке зачепило мозок і великі судини. У таких випадках пацієнти часто не виживають без негайної, дуже складної допомоги. Саме тому цей випадок став показовим: українські лікарі змогли швидко ухвалити рішення і провести лікування, яке в буквальному сенсі дало людині шанс на життя.

У цьому випадку команда лікарів змогла провести повний цикл лікування — від діагностики до складної операції — одразу, без затримок. Саме такий підхід дозволяє рятувати більше життів навіть у безпосередній близькості до фронту.

«Я ніколи не бачив, щоб усе це виконувалося в одному етапі так близько до зони бойових дій. В Іраку та Афганістані ми цього не робили. Ми робили лише damage control» — ділиться Рокко Армонда

Українська медицина в цих умовах не спрощує підхід — вона ускладнює його до рівня, який дозволяє рятувати більше життів. Це стає особливо очевидним у наступних випадках. Кульове поранення основи черепа, складна траєкторія кулі, внутрішньомозкова гематома.

«Я запитав: ви будете це просто спостерігати?» — згадує Армонда. Відповідь Сірка була принциповою: «Ні. Ми повинні це виправити».

Це рішення — не про техніку. Це про підхід: діяти максимально, а не мінімально.

Наступного дня команда вперше в Україні застосовує новий інструмент. «Ми використали пупілометр — пристрій для оцінки реакції зіниці як показника внутрішньочерепного тиску», — пояснює Армонда. — «Ми привезли його і передали лікарні». Пацієнт виживає. Для лікарів це не виняток — це результат системного підходу.

Війна змінює не лише медицину, а й часову логіку рішень. «У США ми можемо чекати кілька днів, спостерігати», — каже Армонда. — «Тут часу немає. Потік пацієнтів постійний. Ти маєш діяти швидко і точно».

Це не просто інтенсивність роботи. Це інша модель мислення.

«Пацієнти потрапляють до лікарні дуже пізно через затримки евакуації. Це змінює рішення. Якщо є інфекція — ти не робиш одразу складну операцію, ти плануєш її інакше», — пояснює він. Ця адаптивність стає ключовою характеристикою української медицини.

Філософія виживання і роботи

Але найбільше вражає не техніка і не швидкість. Вражає підхід до життя і роботи.

«Українці фокусуються на тому, що потрібно зробити сьогодні. Підготувати дітей до школи. Вийти на роботу. Провести операцію». Це не абстрактна стійкість — це дисципліна повсякденності. Із нею пов’язана ще одна характеристика, яка для нього принципова:

«Коли ти кажеш, що вони герої, вони відповідають: Я не герой. Герої — на фронті. Я просто роблю свою роботу». Це визначає професійну етику і водночас суспільну думку людей.

Чому адвокація — це продовження медицини

У цьому місці розмова переходить у площину, яка виходить за межі медицини.

«Люди часто питають мене: як ми можемо допомогти? І вони допомагають — обладнанням, дослідженнями, публікаціями. Бо це не для мене. Це для України.

Кожен донор має значення. Кожен долар, кожен цент використовується максимально ефективно — чи це медичне обладнання, чи місії, чи адвокація. В армії ми називали це force multiplier. Донори — це мультиплікатори сили. Ви робите пожертву — і вона масштабується. Це як камінь на воді — хвилі розходяться далі.

Це не просто гроші. Це присутність. Люди тут відчувають, що вони не самі. Razom має присутність в Україні. І це означає підтримку. Це означає надію. Найважливіше, що донори мають зрозуміти: це не бездонна діра. Це реально рятує життя.

Ми даємо платформу, щоб світ побачив, що тут відбувається. Люди хочуть допомагати.

Україна — це життя, відновлення і відбудова. Це світло проти темряви.

Ми не чекаємо, поки держави домовляться. Ми не чекаємо політиків. Люди діють. Бо люди знають, що правильно» — розповідає Рокко Армонда

«Я повністю погоджуюся з цим. Ми не просто працюємо разом — ми починаємо думати однаково. І це важливо не тільки в медицині. Ми маємо спільні принципи — людяність, демократію, відповідальність. І ми живемо цим щодня. Це не тільки про операції чи лікування. Це про те, щоб ділитися цим досвідом, говорити про нього, показувати світу, що тут відбувається. Бо якби не це — якби не люди, які розповідають, підтримують, доносять правду — цього зв’язку просто не було б. І саме тому це спільна робота. Лікарів, партнерів, донорів, людей у різних країнах. Ми всі частина цього. І ми всі боремося за одне і те саме» — додає Андрій Сірко.

У цій історії адвокація — це не слова. Це доведена спроможність рятувати життя. Вона не починається в кабінетах політиків і не зводиться до публічних заяв. Вона формується тут — у лікарнях, у спільній роботі, у рішеннях, які приймаються під тиском часу і відповідальності за життя. Саме такі люди, як ці лікарі, і є її носіями. Вони не називають це адвокацією. Вони оперують, навчають, передають досвід, відкривають доступ до знань і практик, які ще вчора були закритими навіть у межах однієї країни. Але саме через це вони створюють найсильніший аргумент для світу — аргумент реальності.

Бо в сучасній війні переконують не лише слова. Переконує доведена спроможність. Переконує якість рішень. Переконує здатність рятувати життя там, де це здається неможливим.

Український досвід сьогодні — це не лише про виживання. Це про трансформацію стандартів. І коли цей досвід стає видимим — через публікації, конференції, міжнародну співпрацю — він автоматично стає частиною глобальної розмови.

Як частина адвокації, важливо зробити так, щоб світ не лише чув про Україну, а розумів її. І в цьому процесі ключову роль відіграють не тільки політики чи дипломати, а ті, хто має практику і відповідальність — лікарі, інженери, військові, дослідники. Бо їхній досвід — це не позиція. Це доказ. І саме такі докази сьогодні формують довіру, підтримку і рішення на міжнародному рівні. Саме тому підтримка донорів має прямий результат: вона масштабує ці рішення, ці знання і ці життя, які можна врятувати.

Гуртожиток, який не здається: як жінки з фонду «Ми – браття, ми – українці» допомагають громадам Харківщини

Published: 27 Квітня, 2026

За 26 кілометрів від Харкова, у місті Люботин, стоїть гуртожиток, який став тимчасовим домом для десятків людей, що втратили житло через війну. Саме тут ми побачили, як відновлюється життя після обстрілів — і як у цьому процесі переплітаються допомога міжнародних партнерів, робота місцевих волонтерів і неймовірна стійкість самих людей.

До відновлення гуртожитку долучився фонд Razom, який допоміг встановити нову вхідну групу та відремонтувати дах будівлі. Під час візиту ми поспілкувалися з Катериною Посоховою — виконавчою директоркою благодійного фонду «Ми – браття, ми – українці», який багато років працює з громадами Харківської області.

Саме команда цього фонду щодня працює з мешканцями гуртожитку та іншими переселенцями в регіоні.

Коли евакуація змінює життя цілих громад

Активна робота фонду почалася у період масової евакуації з прикордонних районів Харківщини — зокрема з Вовчанського району та району Липців.

Люди почали масово переїжджати до гуртожитків і місць тимчасового перебування. У цих будівлях створювалися тимчасові місця проживання для внутрішньо переміщених осіб.

«Ми почали працювати саме тоді, коли почалася активна евакуація. Діти переїжджали у гуртожитки, у колективні центри, і ми почали працювати з ними — і з дорослими також», — розповідає Катерина Посохова.

Психологи фонду проводили групові заняття з дітьми, а за потреби працювали індивідуально з дорослими, які переживали втрату дому, евакуацію або травматичні події війни.

Як ремонти починаються з простих запитів

Працюючи в гуртожитках, команда фонду почала системно збирати запити від людей, які там живуть. Спочатку це були базові потреби.

«Спочатку люди просили душові і туалети. Потім з’явилися запити щодо підвалу, потім — щодо вхідної групи, потім — щодо даху», — згадує Посохова.

Так поступово почали з’являтися великі відновлювальні роботи. Разом із партнерами, зокрема міжнародними організаціями, вдалося провести кілька ремонтів. Під час одного з них з даху будівлі довелося вивезти п’ять тонн сміття, перш ніж почати утеплення.

«П’ять тонн сміття вигребли з даху. Після цього утеплили його, зробили ремонт і замовили насосне обладнання для котельні», — каже вона.

Психологічна підтримка для дітей і літніх людей

Один із найважливіших напрямків роботи фонду — психосоціальна підтримка.

Команда працює з різними групами населення:

дітьми
підлітками
батьками
людьми похилого віку.

У Люботині заняття з дітьми проводять навіть в укритті.

«Там дуже хороше укриття, антирадіаційне. У ньому можна повноцінно проводити навчальний процес, тому ми працюємо там із дітьми та підлітками», — пояснює Посохова.

Фонд також співпрацює з місцевими територіальними центрами, де організовує психологічну підтримку для літніх людей. Іноді ці зустрічі перетворюються на справжні маленькі події, які допомагають людям знову відчути спільність і нормальність життя.

«Наші бабусі й дідусі з психологом і вишивають, і розмальовують, і навіть організували “трудовий десант”. Вони захотіли пофарбувати лавочки біля майданчика — і разом це зробили», — розповідає вона.

Чому допомога міжнародних партнерів критично важлива

За словами Посохової, відновлення колективних центрів і допомога громадам була б неможливою без підтримки донорів і міжнародних організацій.

«Для таких місць, як колективні центри, будь-яка підтримка від фондів або міжнародних організацій має величезне значення», — говорить вона.

Багато людей, які живуть у цих гуртожитках, втратили все — будинки зруйновані або залишилися на окупованих територіях.

«Люди залишилися без житла, без нічого. У багатьох будинки або зруйновані, або під окупацією. Тому кожна допомога — це можливість для них почати життя заново».

Саме тому співпраця місцевих ініціатив із міжнародними партнерами стає ключовою для відновлення громад.

«Коли фонди і донори підтримують такі проєкти — ремонти, психологічні програми, грошову допомогу — це дає людям відчуття, що вони не залишилися самі», — підкреслює Посохова.

Люди, які не хочуть залишати навіть пошкоджений гуртожиток

Під час роботи у колективних центрах команда фонду часто стикається з історіями, які показують, наскільки важливою для людей стає навіть тимчасова домівка.

Багато мешканців гуртожитків — це вже переселенці. Вони втратили свої будинки або були змушені залишити їх через бойові дії. У цих гуртожитках люди почали будувати нове життя: знайомитися з сусідами, підтримувати одне одного, створювати нові маленькі спільноти.

Один із таких гуртожитків у Харкові нещодавно постраждав від ракетного удару поблизу.

«Там вибиті вікна, вибиті двері, потріскалася штукатурка. Людей тимчасово переселили на іншу адресу», — розповідає Катерина Посохова.

Але сталося те, що багато говорить про силу людських зв’язків.

«Вони повернулися назад. У них забиті ДСП вікна, у приміщенні лише плюс дванадцять градусів. Їм кажуть — переїжджайте, ми зробимо ремонт. А вони відповідають: “Ні, ми будемо тут”. Бо для них це вже не просто гуртожиток — це місце, де вони знову почали жити разом».

За словами Посохової, для багатьох людей ці колективні центри стали не просто тимчасовим прихистком, а новою спільнотою.

«Тут у них з’явилися нові сусіди, нові знайомства, нова підтримка. І саме тому вони хочуть залишатися разом».

Фонд із чоловічою назвою і жіночим лідерством

Назва фонду — «Ми – браття, ми – українці» — звучить як символ братерства.

Але на практиці більшість команди складають жінки.

«У нас фонд називається “Ми – браття, ми – українці”, але у нас 95% дівчат», — каже Посохова, — Наші партнери часто кажуть: “brothers, brothers”. А коли приїжджають знайомитися з командою — бачать, що тут одні sisters. І тоді всі посміхаються, бо назва у нас про братерство, а насправді всю роботу щодня роблять дівчата».

Саме вони координують програми допомоги, їздять у громади, працюють у колективних центрах і проводять реєстрацію людей на допомогу. Іноді — у підвалах, у прифронтових селах. Але завжди поруч із людьми, які намагаються почати життя заново.

«Ми просто намагаємося зробити все можливе, щоб люди могли повернутися до нормального життя», — говорить Катерина Посохова.

І дивлячись на гуртожиток у Люботині, де люди поступово відновлюють свій дім, стає зрозуміло: ця робота справді має значення.

Американські та українські лікарі провели близько 100 складних операцій для 40 пацієнтів у Львові під час місії Face to Face

Published: 17 Квітня, 2026

Цієї весни у Львові відбулася шоста місія Face to Face, хірургічної програми Американської академії лицевої пластичної та реконструктивної хірургії (AAFPRS), яку Razom for Ukraine реалізує в межах проєкту Co-Pilot.

Упродовж семи днів команда з 7 хірургів, серед яких Параг Ганді, Григорій Машкевич, Августін Москателло, Джон Фродел, Раян Вінтерс, Іванна Небор та Борис Чернобильський та 10 медсестер Сьюзан Кетіджен, Вікторія Угрін, Юрій Цуваник, Джеймі Оранж, Емметт Харті молодший, Марібель Карабалло, Ендрю Костянюк, Ташина Моргенштерн, працювала у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону разом із українськими колегами, оперуючи пацієнтів із найскладнішими травмами обличчя, спричиненими війною.

Робота почалася з консультацій: за один день лікарі оглянули 55 пацієнтів і відібрали 40 для подальших операцій. Уже з наступного ранку операційні працювали в інтенсивному режимі з сьомої ранку до восьмої вечора. Протягом чотирьох днів команда виконувала реконструктивні втручання у трьох напрямках: офтальмології, отоларингології та щелепно-лицевій хірургії. Йшлося про поранення, які змінюють не лише фізичні функції, а й зовнішність людини і разом із цим її відчуття себе.

Серед пацієнтів були як військові, так і цивільні, які постраждали внаслідок війни. Для багатьох із них це не перший етап лікування, а частина довгого процесу відновлення, який триває місяцями або роками.

Однією з ключових відмінностей цієї місії стало те, що хірургічне лікування було поєднане з протезуванням безпосередньо в лікарні. До команди приєдналися два анапластологи, Едуардо Аріас та Бенджамін Розенберг, фахівці зі створення очних і лицевих протезів. Разом із ними була розгорнута тимчасова лабораторія, де виготовляли індивідуальні очні протези для пацієнтів, які проходили операції.

Це дозволило змінити саму логіку допомоги: пацієнти отримували протез одразу після хірургічного втручання, без необхідності чекати окремого етапу лікування. У випадках втрати ока це має не лише медичне, а й психологічне значення, можливість швидше повернутися до звичного вигляду і соціального життя.

Паралельно з хірургічною роботою команда працювала і з іншими аспектами відновлення. До місії долучився спеціаліст із управління болем Тімоті Канті, який працює з ПТСР. Він провів лекції у центрі Superhumans, Львівській психіатричній лікарні та в лікарні Святого Патнелеймона, а також практичні тренінги для анестезіологів, психологів і фахівців із лікування болю у Львівському військовому госпіталі. Така робота спрямована не лише на підтримку пацієнтів, а й на посилення спроможності українських медичних команд працювати з наслідками травми.

Важливою частиною місії стала і передача знань. До операцій долучалися українські лікарі, які вже брали участь у попередніх місіях, хірургічних тренінгах, конференціях та стажуваннях в лікарнях США, що були організовані Razom, а також фахівці з інших лікарень Львова. Вони працювали разом із міжнародною командою в операційних, спостерігали, асистували і переймали досвід, який зможуть застосовувати надалі.

Окулофаціальний пластичний хірург доктор Параг Ганді, який має понад 20 років досвіду і вже втретє долучився до цієї місії, підкреслює значення такої співпраці:

«Для мене велика честь співпрацювати з українськими колегами, допомагаючи пораненим військовим і цивільним, які віддали все заради своїх родин і країни. Я щиро вірю, що хоча одна людина не може зробити все — кожен може зробити щось. І саме через обмін знаннями та спільну роботу ми робимо цей внесок».

Реалізація місії стала можливою завдяки партнерству Razom for Ukraine з програмою Face to Face AAFPRS, а також співпраці з Військово-медичним клінічним центром Західного регіону, платформою INgenius та організацією Healing the Children North East.

Ці місії поступово змінюють підхід до лікування складних травм обличчя в Україні. Йдеться не лише про окремі операції, а про формування практики, де хірургія, протезування, робота з болем і навчання лікарів поєднуються в єдиний процес відновлення.

Місія стала можливою завдяки підтримці донорів Razom for Ukraine, яка допомагає у залученні міжнародних медичних команд, закупівлі обладнання та організації роботи на місці. Саме ця підтримка дозволяє не лише проводити складні операції, а й забезпечувати обмін досвідом між українськими та міжнародними лікарями і розширювати доступ до сучасних підходів у лікуванні травм, отриманих внаслідок війни.

Як шість консультацій можуть змінити життя: робота психологічного центру «Разом з тобою» у Дніпрі

Published: 30 Березня, 2026

Під час війни психологічна підтримка стає такою ж необхідною, як і медична. У Дніпрі працює центр «Разом з тобою» фонду Razom, де люди можуть безкоштовно отримати консультації психологів. Тут допомагають військовим, їхнім родинам і цивільним, які переживають складні життєві ситуації.

Старша психологиня центру Наталя працює у проєкті з 2023 року. Вона каже, що для багатьох людей можливість отримати безкоштовну консультацію має вирішальне значення.

«Я завжди кажу велике дякую тим, хто підтримує цей проєкт. Бо дуже багато наших клієнтів просто не можуть дозволити собі психологічну допомогу», — говорить вона.

За словами Наталі, війна значно підвищила рівень психологічного навантаження. Постійна напруга, тривоги, побутові труднощі — усе це накопичується.

«Я бачу, наскільки люди зараз роздратовані і виснажені. І це природно — ми всі живемо в дуже складних умовах. Тому психологічна підтримка зараз надзвичайно важлива», — пояснює вона.

У центрі проводять як індивідуальні консультації, так і психоедукаційні зустрічі. На них люди вчаться краще розуміти свої емоції та справлятися зі стресом.

«Коли людина починає розуміти, що з нею відбувається, їй стає легше. Вона вже знає, як допомогти собі і як підтримати інших», — каже психологиня.

Історія одного клієнта

Наталя згадує історію військового, який звернувся до центру після поранення.

Зовні його травма була майже непомітною, але він мав серйозні труднощі з моторикою рук. Після повернення до цивільного життя чоловікові було складно адаптуватися.

«Він прийшов до мене, бо не міг знайти себе в цивільному середовищі. Було багато напруги, конфлікти в сім’ї, погіршилися стосунки з близькими», — розповідає Наталя.

У центрі клієнти можуть отримати цикл із шести консультацій. Основна мета — стабілізувати стан людини і допомогти їй зробити перші кроки до відновлення.

«Ми працювали над техніками самодопомоги, над тим, щоб він навчився заспокоюватися і краще розуміти свої емоції», — каже психологиня.

З часом чоловік почав почуватися краще. Покращився сон, стало менше напруги вдома.

«Він навіть привів на консультацію дружину. Це дуже важливо, коли до процесу долучається сім’я», — додає Наталя.

Після завершення циклу консультацій чоловік вирішив продовжити терапію.

«Коли він прийшов уперше, йому здавалося, що нічого вже не зміниться. Але поступово він побачив, що стан може покращуватися», — розповідає вона.

Перший крок до змін

Психологиня центру каже: шість консультацій — це не повне вирішення всіх проблем, але часто саме вони стають початком змін.

Іноді клієнти повертаються через кілька місяців, коли виникає нове питання або складна ситуація. «Буває, людина телефонує і каже: можна ще поговорити? І ми продовжуємо працювати», — говорить Наталя.

Часто допомога одній людині приводить до центру її близьких.

«Спочатку приходить один клієнт, потім приводить дружину, дітей або друзів. Люди діляться досвідом — і так інші теж дізнаються, що можна отримати підтримку», — пояснює психологиня.

За її словами, такі центри відіграють важливу роль не лише зараз, а й у майбутньому.

«Все це спрямоване на те, щоб Україна залишилася максимально ментально здоровою», — каже Наталя.

Іноді зміни починаються з простого кроку — наважитися прийти на розмову і попросити про допомогу.

Тренування, що рятує життя: як Razom посилює систему екстреної медичної підготовки в Україні

Published: 2 Лютого, 2026

У війні не буває дрібниць. Але є речі, від яких залежить усе. Одна з них – підготовка. Там, де рішення потрібно ухвалювати за секунди, де руки мають працювати швидше за думки, саме тренування визначає, чи встигне людина допомогти іншій. Саме тому Razom інвестує в медичну підготовку для екстрених або рятувальних підрозділів, та тих, хто працює в умовах максимального ризику й навантаження.

Цей курс побудований так, щоб максимально наблизити навчання до реальних ситуацій. Тут не обмежуються аудиторіями та теорією. Основу складають практичні відпрацювання в умовах контрольованого стресу, коли учасники змушені діяти швидко, чітко і без права на помилку. Це дозволяє не лише засвоїти алгоритми, а й підготувати психіку до реальної роботи.

«Найбільша цінність курсу — це величезна кількість практичних відпрацювань. Не просто в умовах класу, а в максимально реалістичних сценаріях, де ми можемо створити контрольований рівень стресу і дати можливість відпрацювати помилки без загрози для життя», – ділиться один з учасників.

Навчання побудоване як послідовний процес: попередня підготовка, теоретична частина і практичний блок. Спочатку учасники в комфортних умовах опановують базові принципи та алгоритми, а далі переходять до симуляцій, у яких окремі навички складаються в єдиний ланцюг дій, який максимально наближений до реальної надзвичайної ситуації. Такий формат допомагає довести рухи до автоматизму, щоб у критичний момент не витрачати дорогоцінні секунди на роздуми.

Курс проходить за програмою Combat Lifesaver (CLS) – міжнародним стандартом підготовки військовослужбовців і бійців спецпідрозділів до надання першої допомоги в надзвичайних та кризових умовах. Програма зосереджена на відпрацюванні базових, але критично важливих навичок: зупинки масивних кровотеч, забезпечення прохідності дихальних шляхів, роботи з пораненнями грудної клітки, профілактики шоку та безпечної евакуації постраждалих. Особливий акцент робиться на діях у стресі, командній взаємодії та чіткому дотриманні алгоритмів, які довели свою ефективність у реальних бойових умовах.

Особливістю цього курсу стала участь не лише бійців спецпідрозділів, а й двох представників ДСНС. Один із них – рятувальник із досвідом роботи з дорожньо-транспортними пригодами, наслідками обстрілів та ін., зізнається, що навіть для нього це навчання стало відкриттям. «Це зовсім інша “кухня”. Навіть маючи досвід роботи з надзвичайними ситуаціями, я побачив зовсім інший підхід. Тут інша логіка, інший темп, інший рівень концентрації. Це дуже цінний досвід».

Таке спільне навчання має важливий системний ефект. Воно формує спільну мову між військовими та цивільними екстреними службами, що особливо критично в умовах масових уражень і складних евакуацій. Коли різні служби тренуються разом, у реальній ситуації вони працюють як єдиний механізм.

Для багатьох учасників цей курс стає не просто підвищенням кваліфікації, а внутрішнім переломом. «Для мене це можливість відтренувати базові навички, які під час реальних бойових завдань зможуть врятувати мого побратима», – каже один із курсантів. У цих словах суть усієї програми: підготовка тут вимірюється не сертифікатами, а шансами на життя.

Медична підготовка для спеціальних та рятувальних підрозділ є частиною ширшої стратегії Razom – розбудови системи екстреної допомоги, яка працює не фрагментарно, а цілісно. Йдеться про створення середовища, де знання передаються, досвід накопичується, а стандарти уніфікуються. Це довгострокова інвестиція не лише в конкретні служби, а в стійкість всієї оборонної та рятувальної системи країни.

«Історія показала, що ми незламні, ми вміємо триматися один одного і приходити на допомогу. Саме ця взаємна підтримка і визначає нашу стійкість», – говорить учасник курсу. Це і є сенс усієї роботи: не просто навчити, а створити культуру взаємної відповідальності, де кожен готовий зробити крок назустріч іншому.

Саме так Razom бачить свою роль. Не як окрему гуманітарну ініціативу, а як частину великої системи підтримки, у якій знання, довіра й людяність перетворюються на реальні врятовані життя.

Харків: на передовій стійкості

Published: 20 Січня, 2026

Мало яке місто так точно втілює слово передова, як Харків. Він розташований лише за 25 кілометрів від російського кордону — настільки близько, що ворожі літаки можуть досягти місто за лічені хвилини. Від перших днів повномасштабного вторгнення Харків живе під постійною загрозою з повітря, і водночас продовжує працювати, жити й функціонувати напрочуд злагоджено.

Ті, хто наважується приїхати до міста, часто дивуються: чисті вулиці, клумби й декоративні елементи, які прикрашають простори, ще недавно пошкоджені ракетами й дронами, громадський транспорт, що ходить за розкладом і з перших днів вторгнення став безкоштовним для всіх мешканців. Якби не фанера на вікнах і оборонні барикади на в’їздах до міста, можна було б подумати, що це безпечне місто десь у Західній Європі.

Здатність Харкова витримувати щоденні атаки й водночас зберігати відчуття порядку для своїх мешканців значною мірою ґрунтується на системах, які місто створило під час війни. Це системи, що дозволяють швидко виявляти загрозу, вчасно попереджати людей і координовано реагувати.

У центрі цієї роботи — Харківський Ситуаційний Центр (ХСЦ), єдиний центр такого типу поза межами Києва. Тут команда молодих фахівців із цивільного захисту моніторить прямі відеотрансляції, відстежує інциденти на інтегрованій мапі міста та координує все — від аварійних ремонтів до рятувальних операцій.

Пульс Харкова

«Ситуаційний центр — це серце Харкова,» — каже Богдан Гладких, директор Департаменту надзвичайних ситуацій Харківської міської ради та керівник ХСЦ. «Він бачить усе, що відбувається в місті, і керує реагуванням — від пожежників до медиків. Це пульс, який підтримує життя Харкова.»

Ситуаційний центр був збудований лише за три місяці завдяки партнерству міста, місцевого бізнесу, волонтерів та міжнародних донорів. Реалізувати такий об’єкт у настільки стислі строки в умовах війни здавалося майже неможливим. Але ще складніше — об’єднати під одним управлінням таку кількість муніципальних служб і змусити їх працювати злагоджено, коли кожна з них вже й так функціонує на межі можливостей.

Попри це, Харкову вдалося вибудувати структуру, в якій ДСНС, екстрена медична допомога, поліція, пожежні служби та навіть комунальні підприємства працюють разом і координують дії заради безпеки мешканців міста.

Цифрова мапа центру містить інформацію про кожен гідрант, дорогу й зону ризику; сотні камер передають відео в режимі реального часу; аналітики координують усі екстрені та комунальні служби. Коли виникає надзвичайна ситуація — чи то комбінована атака на місто, чи звичайна побутова пожежа — працівники ХСЦ можуть оцінити ситуацію за камерами, миттєво отримати повну інформацію про пошкоджену інфраструктуру та направити на місце саме ті служби, які реально потрібні.

Коли війна зробила Харків постійною ціллю, це «серце міста» стало його щитом. Але навіть найкраща система координації не працює без зв’язку. А в Харкові, коли зникає електрика й падають мобільні мережі, тиша може коштувати життя.

Коли звʼязок означає виживання

Під час блекаутів або масованих обстрілів мобільний зв’язок може зникнути за лічені хвилини. Вежі руйнуються, базові станції виходять з ладу — і разом із ними зникає можливість координувати рятувальні служби.

Щоб закрити цю критичну прогалину, Razom передав місту радіоретрансляційне обладнання — основу захищеної цифрової радіомережі, яка нині з’єднує міську владу, екстрені служби та комунальні підприємства. Ця система підтримує зв’язок навіть тоді, коли все інше не працює.

«Спочатку в наших рятувальників не було стабільного сигналу,» — згадує Богдан. «Під час блекаутів ми були фактично сліпі. Після встановлення ретрансляторів зв’язок більше жодного разу не зникав.»

Він добре пам’ятає ніч, яка показала, наскільки це важливо.

«Два місяці тому, під час так званого “подвійного удару”, наші команди вже працювали на місці першого влучання, коли диспетчер передала по рації: “Ракета в напрямку міста”. Через 28 секунд стався другий удар. Усі встигли сховатися. Усі залишилися живі.»

“Подвійний удар” — це тактика, коли друга ракета запускається по тій самій локації невдовзі після першої, часто з метою уразити рятувальників, які прибули на допомогу. Під час першого вибуху було зруйновано найближчу мобільну вежу. Щойно вона вийшла з ладу, мобільний зв’язок у районі зник повністю — навіть дві SIM-картки Богдана не працювали.

«Обидві мої SIM-картки “лягли”,» — каже він. «Вежі вже не було. Єдине, що працювало, — це радіомережа, яку ви допомогли нам побудувати.»

Фактично єдиним каналом зв’язку залишалася міська цифрова радіосистема. Поки рятувальники працювали на місці, диспетчер, який відстежував повітряну обстановку, побачив запуск другої ракети. Оскільки радіозв’язок не залежить від мобільних мереж, він зміг миттєво передати попередження — і кожен на місці його почув.

У них було 28 секунд, щоб дістатися укриття. Друга ракета впала приблизно за 20 метрів від місця, де за кілька хвилин до того стояли понад сто людей. Понад сто рятувальників — комунальники, пожежники, медики — вижили завдяки одному короткому радіосигналу.

Сьогодні ця система охоплює весь Харків. Радіостанції мають міський голова, керівники департаментів і всі критично важливі служби. Вона інтегрована з автоматичною системою повітряної тривоги, яка перериває радіоефір і попереджає водіїв у дорозі. Мережа живиться від генераторів і має резервування: якщо один ретранслятор виходить з ладу, інший миттєво його замінює.

«Я не бачу альтернативи цифровому радіозв’язку,» — наголошує Богдан. «Без нього немає координації, немає своєчасного попередження і немає шансів урятувати життя.»

Його висновок простий і терміновий: кожному великому місту України потрібна така система.

Інновації під землею

Ця система, що рятує життя, виходить далеко за межі стін Ситуаційного Центру — у школи, лікарні та житлові райони Харкова.

Під час одного з наших візитів восени кілька керованих авіабомб влучили в різні райони міста саме тоді, коли ми оглядали одну з нових підземних шкіл. Лунали сирени, а з рації Богдана крізь товсті бетонні стіни надходили повідомлення. Навіть перебуваючи поза об’єктом, він координував реагування одразу на кілька локацій: скеровував рятувальні бригади, змінював маршрути транспорту, перевіряв, чи відкриті укриття для цивільних.

Це було наочне підтвердження того, наскільки важливий зв’язок — і як захист у Харкові тепер простягається глибоко під землю.

Підземні школи Харкова — це пряма відповідь на життя прифронтового міста. Це повноцінні навчальні простори, які одночасно є сертифікованими бомбосховищами. Кожна така школа може приймати 700–800 учнів для навчання і до 2 000 людей під час повітряних тривог. Вони обладнані системами фільтрації повітря, автономним живленням і запасами води. Наразі в місті вже працює десять таких шкіл, ще кілька — у процесі будівництва.

Одна з них зазнала прямого ракетного удару у 2023 році — і витримала.

«Це було наше випробування в реальних умовах,» — каже Богдан. «Спрацювало все: вибухозахисні двері, фільтри, вентиляція. Будівля прийняла удар, а всі всередині залишилися живі.»

Під час кожної повітряної тривоги коридори школи відкриваються для мешканців сусідніх будинків, перетворюючи її на спільне укриття. Завдяки тій самій міській системі зв’язку люди встигають дістатися безпечного місця, а вчителі можуть продовжувати заняття під землею. Окрім окремих підземних шкіл, навчальні простори інтегровані й у станції метро — одну з таких шкіл можна побачити в документальному фільмі Катерини Горностай «Стрічка часу».

Інженери Харкова йдуть ще далі: у планах не лише нові школи, а й перший в Україні підземний дитячий садок. Це освіта як елемент цивільного захисту — навчання як форма спротиву.

Місто, яке не ламається

Населення Харкова зменшилося майже вдвічі з початку повномасштабного вторгнення. Але ті, хто залишився, забезпечують життя міста щодня: прибирають вулиці, відновлюють комунальні послуги, повертають дітей до навчання — навіть під обстрілами.

«Я зробив свій вибір,» — просто каже Богдан. «Я залишаюся.»

Він працює в міській владі вже десять років — спочатку в цифровій трансформації, нині в системі цивільного захисту. В Україні цивільний захист — це не одна служба. Це скоординована система, яка об’єднує диспетчерів, пожежників, медиків, комунальників і відповідальних за укриття — усіх, хто забезпечує безпеку цивільного населення під час обстрілів, блекаутів і криз. Фактично це ті, хто захищає мирних людей, не будучи військовими, — роль не менш важлива й надзвичайно виснажлива під час повномасштабної війни.

Як і багато хто в його молодій команді, Богдан майже не спить, працює по 14 годин на добу і живе в постійному напруженні. Найважчі моменти, зізнається він, — коли гинуть діти.

«Ми — місто на передовій. Але не лише оборони, а й рішень,» — каже він. «Коли щось ламається, Харків знаходить спосіб це полагодити.»

Середній вік працівників Ситуаційного Центру — 29 років. Разом вони збудували сучасну систему цивільного захисту, яку ще нещодавно вважали неможливою. За останній рік у Харкові не було жодного ракетного влучання без попереднього сигналу тривоги. Інші громади вже приїжджають сюди, щоб перейняти цей досвід.

Разом на передовій

Харків став і щитом, і прикладом — доказом того, що навіть в умовах облоги місто може розвиватися, організовуватися і піклуватися про своїх людей. Razom пишається можливістю підтримати цю передову стійкості — допомогти тим, хто не здається, хто зберігає зв’язок під час блекаутів і доводить, що інформація, передана вчасно й безпечно, рятує життя.

Те, що почалося в Харкові, має поширитися на всю Україну. Технології вже є, експертиза доведена, а рішучість — незламна. Потрібне партнерство — той самий дух «разом», який дозволив збудувати Харківський ситуаційний центр у рекордні строки.

Прилуки: майбутній технологічний хаб

Published: 19 Січня, 2026

У різних країнах світу найуспішніше після криз відновлювалися ті міста, які інвестували передусім у людей, що мали їх відбудовувати — починаючи зі шкільних класів. Саме через навчальні програми та ранній доступ до передових технологій формувалися кваліфіковані кадри, які згодом стали рушійною силою технологічно орієнтованого економічного зростання.

У Сполучених Штатах деякі з найуспішніших постіндустріальних міст — такі як Піттсбург, Індіанаполіс, чи Остін — не просто «оговталися» після занепаду промисловості. Вони переосмислили себе, зробивши ставку на STEM-освіту, розвиток локальних талантів і молодь — не як пасивних учасників згасаючої економіки, а як архітекторів нової.

Це перетворення рідко починалося в очевидних «інноваційних центрах». Натомість воно зароджувалося у містах середнього розміру, які зрозуміли: майбутнє добробуту належить тим громадам, що дають своїй молоді навички XXI століття.

Сьогодні в Україні, зокрема у прифронтових регіонах, ми спостерігаємо подібний процес — і STEM-інвестиції Razom допомагають пришвидшити ці зміни. Один із найяскравіших прикладів — Прилуки, місто середнього розміру в Чернігівській області, куди у 2022 році російські війська підійшли менш ніж на десять кілометрів і яке досі живе в умовах регулярних відключень електроенергії.

Це не перше місце, яке спадає на думку, коли говорять про сучасну робототехнічну освіту. Але варто лише зайти до Прилуцького ліцею №1 — і світле майбутнє України здається значно ближчим. Razom спільно з громадською організацією «Генерація успіху» та її засновницею Вікторією Вольвич забезпечили ліцей робототехнічними наборами й допомогли вибудувати STEM-програму.

Клас, у якому створюється майбутнє

Під час одного зі звичайних STEM-уроків першими впадають в око хлопці, які працюють парами, схилившись над роботами-собаками — маленькими, яскравими істотами з пластику. На їхніх обличчях — зосередженість і азарт: кожна команда намагається першою зібрати свого робота.

Тринадцятирічний Захар упорався з цим завданням усього за два уроки по 30 хвилин.
«Це робот-собака, — пояснює він, обережно ставлячи його на стіл. — Він може крутитися і стрибати, ніби маленький снаряд».

На запитання, як йому вдалося так швидко впоратися із завданням лише на другому уроці робототехніки, Захар відповідає просто:
«Учитель пояснив, як це зробити, і допомогла інструкція».

Він знизує плечима — мовляв, нічого особливого. Та швидкість, з якою діти опановують роботу з моторами, сенсорами й мікроконтролерами, вражає. Незабаром на них чекає складніший проєкт — з програмуванням, що дозволить керувати діями робота.

Та найбільше вражає не лише технічна вправність Захара, а й його чітке бачення майбутнього.
«Я думаю, Україна буде сильною, — каже він. — Великою, незламною країною, яка переможе».

Він говорить це, тримаючи в руках робота, якого зібрав сам — маленький, але дуже показовий приклад того, як виглядає впевненість, підкріплена можливостями.

Учитель, про якого говорить Захар, — це викладач STEM-дисциплін Олексій Іванович. До того, як Razom профінансував робототехнічні набори, він проявляв неабияку винахідливість, пояснюючи основи робототехніки за допомогою картону, фанери та підручних матеріалів. Він завжди був переконаний: його учні заслуговують на справжні інструменти.

Тепер, коли ці інструменти з’явилися, результат видно одразу.
«Ми нарешті йдемо в ногу із сучасним світом, — каже він. — Це обладнання вчить дітей критично мислити, працювати в командах, обговорювати проблеми й знаходити рішення».

Замість абстрактної теорії учні працюють із:

багаторівневими робототехнічними наборами
Мікроконтролерами
сенсорами руху та температури

модулями для 3D-друку та лазерного гравіювання

На запитання, як реагують діти, він усміхається:
«Їм це дуже подобається. Вони хочуть приходити на цей урок. Вони із задоволенням працюють і навчаються».

Олексій Іванович наголошує: робототехніка — це не просто факультатив, а базова навичка.
«Робототехніка зараз всюди: у медицині, логістиці, промисловості. Майже немає галузі, яка могла б обійтися без неї».

Для вчителя, який колись демонстрував механічний рух за допомогою шприців і паперу, поява повноцінного обладнання стала справжнім проривом — і для нього, і для дітей. На знак вдячності він дарує Razom лазерно вигравіруваний логотип, створений на обладнанні, закупленому завдяки грантовій програмі.

Поки Олексій Іванович віддає себе учням на кожному уроці, директорка ліцею Олена Рогальова працює за лаштунками, щоб забезпечити школі найкращі можливості. Тож коли голова ГО «Генерація успіху» Вікторія принесла їй інформацію про грант Razom, рішення було миттєвим.

«Це була моя мрія вже дуже давно, — зізнається вона. — Я хотіла сучасну STEM-освіту, але без обладнання це було неможливо».

Одразу після затвердження гранту вона скликала термінове засідання педагогічної ради й переписала освітню програму школи, офіційно запровадивши курс робототехніки — крок, на який не наважилася жодна інша школа міста.

«Українська школа часто не готує учнів до реального життя. Нам потрібно давати знання, які мають сенс — такі, що відривають дітей від телефонів і залучають до мислення, пошуку рішень, творчості».

Для директорки підтримка Razom стала не просто матеріальною допомогою, а справжнім каталізатором.
«Кожен долар, який ви вклали, працює на 200%. Ви допомогли втілити мрію — не лише мою, а й наших учителів, учнів і батьків».

Позитивні зміни відчувають і батьки. Ми поспілкувалися з Людмилою — мамою восьмикласника Сергія, який навчається в ліцеї №1. Людмила працює на місцевій радіостанції, яка в перші дні повномасштабного вторгнення фактично виконувала функцію системи оповіщення про повітряні тривоги.

Ця жінка з тендітним, мелодійним голосом і сталевим характером розповідає, як відмовилася виїжджати з міста, коли до нього наближалися російські війська, і ночувала на студії, щоб тримати громаду в безпеці та поінформованості.

Людмила добре розуміє значення технологій, тож для неї STEM-освіта — не абстракція, а стабілізуючий фактор.

«Зараз надзвичайно важко мотивувати дітей до навчання, — каже вона. — Постійні тривоги, час в укриттях… Навіть якщо укриття в школі хороше, навчання під землею — це все одно навчання в умовах стресу».

Та STEM щось змінив.
«STEM допомагає зрозуміти, навіщо вони навчаються. Вони одразу застосовують знання на практиці — створюють проєкт, проводять експеримент, роблять модель. Це безпосередньо впливає на мотивацію».

Вона також говорить про відчуття досягнення:
«Коли ти щось зробив власними руками і бачиш результат, хочеться робити більше. STEM не змушує — він надихає».

Для її сина, вдумливого й відповідального підлітка, цей клас став простором, де можна перевіряти ідеї, працювати з іншими й бачити себе людиною, здатною створювати рішення.

Масштабування: «Освіта на колесах»

Відданість Прилукам демонструють не лише батьки. Робототехнічна програма в ліцеї №1 почалася з місцевої активістки Вікторії, чия любов до міста відчувається одразу.

«Я просто фанатка цієї громади, — каже вона. — Я вірю, що саме молодь рухає Україну вперед».

Зацікавлення її сина робототехнікою та досвід обміну зі США переконали Вікторію: діти в Прилуках заслуговують на такі самі можливості, як і школярі в Америці. Вона знайшла вчителя з пристрастю, школу, готову до змін, і обладнання, яке могло змінити все — Razom забезпечив останнє.

Результатом став проєкт, який, за її словами, «змусив дітей залишатися в класі навіть на перервах, щоб продовжувати збирати роботів».

Тепер ця робота поширюється на все місто завдяки програмі «Освіта на колесах», яку реалізує інша громадська організація. Координаторка Діана пояснює ідею просто:

«Діти в такому місті, як Прилуки, повинні мати ті самі можливості, що й діти в столиці».

Модель програми:

навчає вчителів інформатики по всьому місту
надає мікроконтролери для вивчення кодування й електроніки та робототехнічні набори для всіх шкіл
передбачає ротацію обладнання кожні два місяці
забезпечує готові навчальні плани й методичні матеріали
гарантує доступ до занять навіть під час блекаутів завдяки резервним просторам

Мотивація Діани — з досвіду війни:
«Наш шлях у 2022 році сформував нас такими, якими ми є зараз. Він навчив нас адаптуватися, організовуватися і продовжувати навчати дітей, навіть коли навколо все руйнувалося».

Ця програма не просто розширила STEM-освіту — вона створила міську спільноту вчителів і учнів, які навчаються разом, діляться ресурсами і підвищують планку можливого.

Те, що відбувається в Прилуках, — це більше, ніж уроки робототехніки. Це модель відбудови країни зсередини. Майбутні інженери дронів, фахівці з медичної робототехніки, розробники програмного забезпечення, спеціалісти з кібербезпеки та засновники стартапів починають саме тут — з робота-собаки, що пробуджує інтерес; з учителя, який нарешті має потрібні інструменти; з лідерки громади, яка не приймає слово «неможливо».

Це модель Razom у дії: невелика, але влучна інвестиція запускає локальне лідерство, яке створює експоненційний вплив для всієї громади.

Директорка Олена Рогальова підсумувала це найкраще:
«У нас були люди. У нас були ідеї. Але саме ці набори від Razom дали змогу втілити все в життя».

Саме так народжуються майбутні технологічні хаби — у класах міст, які дехто може не помітити, але де вже є надія, знання й рішучість.

810 автомобілів для життя: історія Cars for Victory

Published: 10 Січня, 2026

Коли Україна опинилася перед найбільшим викликом у своїй сучасній історії, стало зрозуміло, що для збереження людських життів потрібна мобільність. Автомобіль у таких умовах – це не просто транспорт. Це можливість вчасно довезти медикаменти, дістатися до постраждалих, евакуювати людей із небезпечних місць, перевезти тих, кому потрібна допомога саме зараз. Саме тому у 2022 році команда Razom for Ukraine започаткувала проєкт Cars for Victory/«Авто для перемоги», який став частиною великої системної роботи зі збереження життя та підтримки тих, хто його рятує.

За час існування проєкту Cars for Victory було передано 810 автомобілів. Це машини, що працювали і продовжують працювати там, де рахунок іде на хвилини. Вони допомагали командам, які витягують поранених, вивозять постраждалих, доставляють необхідне обладнання та підтримують роботу тих, хто стоїть на передовій боротьби за людське життя. За цією цифрою стоять тисячі врятованих людей, історій, сотні ситуацій, коли авто означало шанс, можливість встигнути і зберегти найдорожче.

Cars for Victory став відповіддю на реальну потребу. У складних умовах машини швидко зношуються, втрачаються, виходять з ладу. Їх постійно потрібно відновлювати, шукати заміну, готувати до роботи.

Тому проєкт став мостом між тими, хто був готовий допомогти, і тими, хто щодня рятує людські життя. Команда Cars for Victory шукала автомобілі, купувала, доставляла, ремонтувала, доукомплектовувала і робила це не від випадку до випадку, а системно. Робота тривала щодня. Без вихідних, без пауз, без «потім». Тому що люди не можуть чекати.

Успіх цього проєкту – це результат спільної праці багатьох. Тих, хто координував процес, хто організовував доставку, хто займався документами, комунікаціями, співпрацею з партнерами, хто був поруч із проєктом від перших днів до завершення його активного етапу. До цієї історії належать керівник проєкту-Сергій Митрофанський, заступник керівника проєкту -Сергій Воронов, менеджери проєкту – Артем Франгулов, Олександр Сірець, Василь Іванченко і велика команда волонтерів, партнерів, благодійників та друзів Razom в Україні та світі. Людей, які вірили, що кожен автомобіль – це внесок у життя.

Cars for Victory пройшов великий шлях – від перших машин до сотень переданих авто, від екстрених рішень до злагодженої системної роботи. Це один із тих проєктів Razom, який справді мав вплив, тому що приносив практичний результат і дозволяв щодня підтримувати тих, хто рятує інших. Сьогодні цей проєкт реалізовано в повній мірі, але його значення залишиться важливою частиною історії Razom і сучасної історії України.

При цьому місія Razom продовжує ставити захист та безпеку України на перше місце. Наш пріоритет – підтримувати та рятувати життя. Ми беремо на себе великі зобов’язання, продовжуємо розвивати нові напрямки, створювати програми, які відповідають викликам часу та мають реальний вплив. Проєкти, які так само стануть великим кроком на шляху до нашої Перемоги.

Міжнародна ортопедична конференція: Досягнення в травматології та артропластиці

Published: 2 Лютого, 2024

П’ятниця, 29 березня – Субота, 30 березня 2024 р

Приєднуйтесь до нас на комплексній 2-денний конференції для хірургів-ортопедів, зацікавлених у розширенні своїх знань у травматології та артропластики. Наша група спікерів складається з міжнародних, національних і регіональних експертів у відповідних галузях. Конференція охопить широкий спектр тем, важливих для сучасної ортопедичної практики, включаючи ампутації, травми верхніх і нижніх кінцівок, складні переломи, повну заміну суглобів тощо. Спеціальний сегмент буде зосереджений на обговоренні складних справ, які учасники подають до конференції. Добірка операцій транслюватиметься в прямому ефірі англійською та українською мовами, а хірурги-оператори можуть відповісти на запитання.

Локація:
Захід відбудеться у конференц-залі Першого медичного обʼєднання Львова за адресою: вул. Івана Миколайчука, 9, Львів, Львівська область, Україна, 79000

Located in the Clinical Municipal Communal Emergency Hospital Conference Hall at Ivan Mykolaichuk St, 9, Lviv, Lviv Oblast, Ukraine, 79000

Директори:

Розклад:

П’ятниця, 29 березня 2024 р.: Презентації з обговоренням клінічних випадків у другій половині дня
Субота, 30 березня 2024 р.: Live Surgery з доступним українським перекладом

Теми ендопротезування:

Розширені доступи при протезуванні кульшового суглоба.
Одновиросткове протезування колінного суглоба.
Одновиросткове протезування чи висока тібіальна остеотомія у атлетів.

Теми травм:

Буде оголошено

Доповідачі:

Буде оголошено

Учасники:

Хірурги, які спеціалізуються або цікавляться ортопедичними травмами або артропластикою.
Особисто максимум 180 учасників з необмеженою максимальною кількістю онлайн-учасників.
Конференція проходитиме англійською мовою з українським перекладом.

Реєстрація на конференцію включає:

Для особистих учасників: вхід на презентації конференції, обговорення кейсів і конференц-зал із можливістю задавати запитання під час операції в реальному часі, закуски та обід протягом двох днів конференції, сертифікат для участі.

Для віртуальних учасників: доступ до всіх презентацій, обговорення кейсів і посилання на доступ до хірургічних операцій, сертифікат для участі.

Реєструючись на конференцію, ви тим самим підтверджуєте та приймаєте наступні положення та умови:

Організація залишає за собою право змінювати програму, дату та/або місце проведення конференції в будь-який час без попереднього повідомлення. Організація звільняється від відповідальності за будь-які збитки або пошкодження, спричинені заміною, зміною, перенесенням або скасуванням події через причини, які не залежать від її контролю. Організація залишає за собою право та на власний розсуд скасувати будь-яку конференцію в будь-який час у разі неминучих і непередбачуваних обставин. У разі скасування організація вживатиме розумних і відповідних альтернативних заходів, наприклад, публікує інформацію про скасування на офіційному веб-сайті заходу, щоб повідомити тих, хто забронював заходи для події.

Дізнайтеся більше та підтримайте Co-Pilot Project та Razom Health.