За 26 кілометрів від Харкова, у місті Люботин, стоїть гуртожиток, який став тимчасовим домом для десятків людей, що втратили житло через війну. Саме тут ми побачили, як відновлюється життя після обстрілів — і як у цьому процесі переплітаються допомога міжнародних партнерів, робота місцевих волонтерів і неймовірна стійкість самих людей.
До відновлення гуртожитку долучився фонд Razom, який допоміг встановити нову вхідну групу та відремонтувати дах будівлі. Під час візиту ми поспілкувалися з Катериною Посоховою — виконавчою директоркою благодійного фонду «Ми – браття, ми – українці», який багато років працює з громадами Харківської області.
Саме команда цього фонду щодня працює з мешканцями гуртожитку та іншими переселенцями в регіоні.
Коли евакуація змінює життя цілих громад
Активна робота фонду почалася у період масової евакуації з прикордонних районів Харківщини — зокрема з Вовчанського району та району Липців.
Люди почали масово переїжджати до гуртожитків і місць тимчасового перебування. У цих будівлях створювалися тимчасові місця проживання для внутрішньо переміщених осіб.
«Ми почали працювати саме тоді, коли почалася активна евакуація. Діти переїжджали у гуртожитки, у колективні центри, і ми почали працювати з ними — і з дорослими також», — розповідає Катерина Посохова.
Психологи фонду проводили групові заняття з дітьми, а за потреби працювали індивідуально з дорослими, які переживали втрату дому, евакуацію або травматичні події війни.
Як ремонти починаються з простих запитів
Працюючи в гуртожитках, команда фонду почала системно збирати запити від людей, які там живуть. Спочатку це були базові потреби.
«Спочатку люди просили душові і туалети. Потім з’явилися запити щодо підвалу, потім — щодо вхідної групи, потім — щодо даху», — згадує Посохова.
Так поступово почали з’являтися великі відновлювальні роботи. Разом із партнерами, зокрема міжнародними організаціями, вдалося провести кілька ремонтів. Під час одного з них з даху будівлі довелося вивезти п’ять тонн сміття, перш ніж почати утеплення.
«П’ять тонн сміття вигребли з даху. Після цього утеплили його, зробили ремонт і замовили насосне обладнання для котельні», — каже вона.
Психологічна підтримка для дітей і літніх людей
Один із найважливіших напрямків роботи фонду — психосоціальна підтримка.
Команда працює з різними групами населення:
- дітьми
- підлітками
- батьками
- людьми похилого віку.
У Люботині заняття з дітьми проводять навіть в укритті.
«Там дуже хороше укриття, антирадіаційне. У ньому можна повноцінно проводити навчальний процес, тому ми працюємо там із дітьми та підлітками», — пояснює Посохова.
Фонд також співпрацює з місцевими територіальними центрами, де організовує психологічну підтримку для літніх людей. Іноді ці зустрічі перетворюються на справжні маленькі події, які допомагають людям знову відчути спільність і нормальність життя.
«Наші бабусі й дідусі з психологом і вишивають, і розмальовують, і навіть організували “трудовий десант”. Вони захотіли пофарбувати лавочки біля майданчика — і разом це зробили», — розповідає вона.
Чому допомога міжнародних партнерів критично важлива
За словами Посохової, відновлення колективних центрів і допомога громадам була б неможливою без підтримки донорів і міжнародних організацій.
«Для таких місць, як колективні центри, будь-яка підтримка від фондів або міжнародних організацій має величезне значення», — говорить вона.
Багато людей, які живуть у цих гуртожитках, втратили все — будинки зруйновані або залишилися на окупованих територіях.
«Люди залишилися без житла, без нічого. У багатьох будинки або зруйновані, або під окупацією. Тому кожна допомога — це можливість для них почати життя заново».
Саме тому співпраця місцевих ініціатив із міжнародними партнерами стає ключовою для відновлення громад.
«Коли фонди і донори підтримують такі проєкти — ремонти, психологічні програми, грошову допомогу — це дає людям відчуття, що вони не залишилися самі», — підкреслює Посохова.
Люди, які не хочуть залишати навіть пошкоджений гуртожиток
Під час роботи у колективних центрах команда фонду часто стикається з історіями, які показують, наскільки важливою для людей стає навіть тимчасова домівка.
Багато мешканців гуртожитків — це вже переселенці. Вони втратили свої будинки або були змушені залишити їх через бойові дії. У цих гуртожитках люди почали будувати нове життя: знайомитися з сусідами, підтримувати одне одного, створювати нові маленькі спільноти.
Один із таких гуртожитків у Харкові нещодавно постраждав від ракетного удару поблизу.
«Там вибиті вікна, вибиті двері, потріскалася штукатурка. Людей тимчасово переселили на іншу адресу», — розповідає Катерина Посохова.
Але сталося те, що багато говорить про силу людських зв’язків.
«Вони повернулися назад. У них забиті ДСП вікна, у приміщенні лише плюс дванадцять градусів. Їм кажуть — переїжджайте, ми зробимо ремонт. А вони відповідають: “Ні, ми будемо тут”. Бо для них це вже не просто гуртожиток — це місце, де вони знову почали жити разом».
За словами Посохової, для багатьох людей ці колективні центри стали не просто тимчасовим прихистком, а новою спільнотою.
«Тут у них з’явилися нові сусіди, нові знайомства, нова підтримка. І саме тому вони хочуть залишатися разом».
Фонд із чоловічою назвою і жіночим лідерством
Назва фонду — «Ми – браття, ми – українці» — звучить як символ братерства.
Але на практиці більшість команди складають жінки.
«У нас фонд називається “Ми – браття, ми – українці”, але у нас 95% дівчат», — каже Посохова, — Наші партнери часто кажуть: “brothers, brothers”. А коли приїжджають знайомитися з командою — бачать, що тут одні sisters. І тоді всі посміхаються, бо назва у нас про братерство, а насправді всю роботу щодня роблять дівчата».
Саме вони координують програми допомоги, їздять у громади, працюють у колективних центрах і проводять реєстрацію людей на допомогу. Іноді — у підвалах, у прифронтових селах. Але завжди поруч із людьми, які намагаються почати життя заново.
«Ми просто намагаємося зробити все можливе, щоб люди могли повернутися до нормального життя», — говорить Катерина Посохова.
І дивлячись на гуртожиток у Люботині, де люди поступово відновлюють свій дім, стає зрозуміло: ця робота справді має значення.