«Між хвилинами і вічністю»: як працює стабілізаційний пункт на війні

Published: 9 Липня, 2026

Наша команда побувала на стабілізаційному пункті неподалік лінії фронту — менш ніж за 20 кілометрів від зони активних бойових дій. Саме сюди після евакуації доставляють поранених, а медики працюють у реальності, де між життям і смертю часто залишається лише кілька хвилин. Ми говорили з хірургом, анестезіологом та командою, яка щодня працює в цих умовах, про те, як виглядає стабілізаційний пункт зсередини, чому головною проблемою війни залишається час, як телемедицина рятує життя прямо під обстрілами та що насправді означає фраза “золота година” на сучасному фронті.

Час, якого немає: евакуація і межі медицини

Стабілізаційний пункт на війні – це не лікарня у звичному розумінні й не просто проміжна ланка між полем бою та госпіталем. Це місце, де медицина працює в умовах, коли час уже втрачено або майже втрачено, а рішення потрібно ухвалювати швидше, ніж дозволяє нормальна людська психіка. Саме тут поранений, якого вдалося евакуювати з позицій, вперше потрапляє в руки команди, здатної не лише зупинити критичну кровотечу чи знеболити, а й стабілізувати його настільки, щоб він пережив наступний етап – транспортування, операцію, госпіталь, реабілітацію.

Анестезіолог Дмитро, який працює на стабілізаційному пункті, говорить про свою роботу без романтизації. У його словах немає пафосу, хоча сама реальність, яку він описує, сильніша за будь-який пафос. Найбільше його болить не складність поранень і не виснаження команди, а те, що іноді пораненого неможливо вчасно забрати з поля бою. “Найбільше, що мене засмучує, – це неможливість вчасно евакуювати пораненого з поля бою”, – пояснює він. “Ми знаємо, що людина поранена, ми готові, умови для надання допомоги є, але пацієнта з поля бою іноді евакуювати або дуже довго, або взагалі не вдається”.

У військовій медицині часто говорять про “золоту годину” – критичний проміжок часу після поранення, коли шанс врятувати життя найбільший. Але на цій війні, особливо на окремих ділянках фронту, ця формула не завжди працює. Лікар формулює це майже гірко: “Як там кажуть – золота година, а в нас золотий тиждень”. Бували випадки, коли поранені залишались на позиціях надто довго, а медики могли підтримувати їх лише дистанційно: скидати антибіотики дронами, консультувати, що вводити, як розводити препарати, що робити до моменту евакуації.

Саме тут проявляється одна з ключових реальностей сучасної фронтової медицини: проблема не завжди в тому, що немає фахівців, ліків чи навичок. Дуже часто проблема в тому, що між пораненим і лікарем лежить поле бою – з дронами, артилерією, зруйнованими дорогами, погодою, відсутністю безпечного маршруту й постійним ризиком для евакуаційних груп. Тому стабілізаційний пункт працює не лише з тілом пораненого, а й з наслідками затримки, яку медицина не контролює.

У таких умовах телемедицина перестає бути модерним словом із презентацій і стає практичним інструментом виживання. Лікарі консультують бойових медиків і бійців через зв’язок, іноді фактично керуючи наданням допомоги в реальному часі. “Ми дзвонили, казали, що робити: як перев’язувати, що затискати, де тампонувати”, – згадує хірург Євген. В одному з випадків, за його словами, під дистанційним контролем вдалося зняти турнікети, проконтролювати кровотечу й урятувати кінцівку. Це не замінює евакуацію і не скасовує потреби в хірургії, але іноді саме така дистанційна підтримка дає людині шанс дочекатися допомоги.

Робота на межі: стабілізація, рішення і відповідальність

Коли пораненого нарешті доставляють на стабілізаційний пункт, команда має діяти швидко, але не механічно. Стабілізація – це не хаотичний набір дій і не автоматичне “зашити й відправити далі”. Це складний процес, у якому кожен крок залежить від стану пацієнта: чи він у шоку, чи замерз, чи є масивна крововтрата, чи стабільний тиск, чи може організм витримати втручання. “Привозять хлопця: він мокрий, холодний, незнеболений. Його треба роздягнути, укласти, витерти, зігріти, забезпечити анестезіологічну допомогу, стабілізувати по тиску та інших показниках. І тільки потім хірургічна група може безпечно працювати”, – пояснює хірург Євген.

Саме тому час роботи на стабпункті неможливо вкласти в одну таблицю. Якщо пацієнт відносно стабільний, допомога може зайняти 15–20 хвилин. Якщо стан важкий, лікарі можуть працювати дві або три години. Для цивільної уяви це може здаватися довго, але для фронтової медицини це іноді єдина можливість не втратити людину ще до госпіталю. “Медицина – це не завжди два плюс два”, – каже хірург. “Тут усе залежить від стану пацієнта, об’єму поранення, об’єму допомоги й стабілізаційних заходів”.

Окрема складна тема – ампутації та тяжкі травми кінцівок. На стабілізаційному пункті, за словами лікаря, не йдеться про “планові” ампутації в госпітальному сенсі. Якщо кінцівка нежиттєздатна, команда не намагається робити остаточне рішення там, де для цього немає всіх умов. Їхнє завдання – стабілізувати пацієнта, не погіршити його стан, зберегти те, що може мати значення для подальшої роботи хірургів і протезування, та передати людину на наступний рівень допомоги. “Госпіталь формує культю вже більш адаптовано до протеза”, – пояснює Євген. “Якщо ми бачимо, що кінцівка нежиттєздатна, ми не знімаємо турнікет, робимо хірургічну обробку, стабілізуємо і готуємо до транспортування”.

Це важливо розуміти: стабілізаційний пункт – не місце “остаточного лікування”. Це місце, де пораненого мають перевести зі стану катастрофи у стан, у якому його можна транспортувати далі. Тут не завершують історію пацієнта, а дають їй шанс продовжитися. У цьому сенсі робота анестезіолога є однією з центральних: він не просто “дає наркоз”, а фактично веде пацієнта через найнебезпечніший проміжок — між неконтрольованим станом після поранення і можливістю хірургічного втручання.

Війна при цьому постійно руйнує будь-яку стерильну картинку медицини. Пацієнтів можуть привозити на квадроциклах, на імпровізованих ношах, у багнюці, мокрими, холодними, після тривалого перебування на позиціях. Лікар згадує випадки, коли поранений фактично “залітав” на стабпункт у стані, де видно було лише очі, а все інше — багнюка, одяг, кров, виснаження. Команда зрізає речі, витягує людину, оцінює стан і починає працювати. Це та реальність, у якій стабпункт існує щодня: не в умовах ідеального протоколу, а в умовах війни, яка кожного разу приносить інший сценарій.

Вплив і системні зміни: від досвіду до стандартів

Попри це, медики говорять не лише про виживання, а й про розвиток. Один із запитів, який звучить у розмовах, — більше можливостей для навчання, професійного обміну, участі в конференціях, майстер-класах і курсах. Це не “бонус” і не абстрактна самоосвіта. Для людей, які щодня працюють із найтяжчими наслідками війни, розвиток означає кращі рішення, менше помилок, швидше реагування й більший шанс для пацієнта. У розмові прямо звучить потреба в оплаті конференцій, курсів, виїзних майстер-класів і обміну досвідом зі спеціалістами.

Уже зараз в Україні запускаються або обговорюються окремі навчальні напрями: курс ASET, майбутній ATLS, робота з інфекційним контролем, навчальні ініціативи, пов’язані з Razom Health. Окремо згадується, що інфекції в госпіталях є настільки серйозною проблемою, що потребують фактично цілого напряму роботи. Це ще один доказ того, що фронтова медицина не закінчується на стабілізації. Поранений проходить довгий шлях, і якість кожного етапу впливає на результат: від першої допомоги на позиції до евакуації, стабпункту, госпіталю, інфекційного контролю, реабілітації та повернення до життя.

У цьому контексті ключову роль відіграє програма Razom Heroes, яка працює не з окремими випадками, а з системою в цілому. Йдеться про підготовку бойових медиків, інструкторів, забезпечення підрозділів, розвиток навчальних програм і створення умов, у яких досвід фронту не залишається на рівні окремих історій, а перетворюється на стандарти. Саме через такі програми формується зв’язок між реальністю стабілізаційного пункту та довгостроковими змінами: впровадження навчальних курсів, розвиток телемедицини, підтримка інструкторських програм, систематизація знань і передача їх іншим підрозділам.

Стабілізаційний пункт — це місце, де медицина найменше схожа на красиву історію і найбільше схожа на боротьбу з часом. Тут не завжди можна врятувати всіх. Тут не завжди можна зробити те, що лікар знає і вміє зробити, бо пацієнт може просто не доїхати. Тут “золота година” іноді перетворюється на дні очікування, а телемедицина стає тимчасовим мостом між позицією і лікарем. Але саме тут видно найважливіше: українська військова медицина не просто реагує на війну — вона вчиться, адаптується, створює нові практики й намагається перетворити досвід кожного поранення на знання, яке допоможе врятувати наступного.

І, можливо, найточніше роботу стабпункту можна описати не героїчними словами, а дуже практично: це місце, де людину намагаються довести до наступного шансу. До госпіталю. До операції. До протеза. До реабілітації. До життя після поранення.

Саме тому головне питання для цієї системи — не лише скільки медиків працює на стабілізаційному пункті і яке обладнання вони мають. Головне питання — як зробити так, щоб поранений дістався до них раніше, щоб лікарі мали більше часу, щоб телемедицина стала системною, щоб навчання було регулярним, а досвід фронту не губився в окремих історіях, а перетворювався на стандарти.

Бо на війні медицина часто починається не тоді, коли пацієнт потрапляє на стіл. Вона починається значно раніше – у момент, коли хтось має встигнути його забрати.

Razom та партнери запускають перший в Україні проєкт для захисту поранених від інфекцій, стійких до антибіотиків

Published: 8 Липня, 2026

Razom for Ukraine («Разом для України»), провідний американський благодійний фонд, та українські партнери, офіційно запускають проєкт із профілактики інфекцій TDAC (Trauma Decontamination and Antimicrobial Resistance Containment) — першу в Україні ініціативу для зупинки поширення бактерій, стійких до антибіотиків (мультирезистентних організмів, MDRO). Мета — знизити ризик тяжких інфекцій у поранених і покращити результати їхнього лікування.

Проєкт втілюють у партнерстві з Центром громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України та Інститутом молекулярної біології і генетики Національної академії наук України за підтримки медичних фахівців із передової, залучених до догоспітальної допомоги. Його ключовий фокус — зупинити передачу небезпечних бактерій ще до того, як пацієнт потрапляє до лікарні.

Чому це важливо

Поранений рідко потрапляє до лікарні напряму. До цього — пункт збору, польова хірургія, районна лікарня. На кожному етапі ризик зараження резистентними бактеріями зростає. За даними дослідження Хейлі Урен у The Lancet Infectious Diseases (2025), чим довше триває транспортування поранених, тим вищий ризик інфекції. Він особливо зростає наприкінці довгого шляху і відрізняється залежно від регіону.

Це не лише українська проблема. Коли поранених перевозять на лікування до європейських країн, разом із ними можуть поширюватися небезпечні бактерії. Такі випадки вже фіксують лікарні в Польщі та Німеччині.

«Антимікробна резистентність може коштувати стільки ж людських життів, як і рак до 2050 року — до 10 мільйонів смертей щороку у світі, за оцінками уряду Великої Британії. Стійкі бактерії не зупиняються на кордонах. Те, що відбувається в Україні сьогодні, є сигналом для кожної системи охорони здоров’я у світі. Саме тому ми пишаємося запуском проєкту з профілактики інфекцій», — каже Ден Солчаник, директор програми Razom Health.

Як це працює

Команда науковців та лікарів під керівництвом Хейлі Урен досліджує, де і як резистентні бактерії потрапляють до пацієнтів під час евакуації. На основі цих даних впроваджують стандартизовані підходи до ранньої деконтамінації — очищення від забруднення.

Проєкт розрахований на три етапи. Зараз команда проводить скринінг поранених на всьому евакуаційному маршруті — від пунктів збору до польових хірургічних підрозділів (Role 2) та лікарень (Role 3) — щоб визначити джерела зараження. У другій половині 2026 року на основі зібраних даних будуть створені спеціалізовані підрозділи деконтамінації, де пацієнти проходитимуть повне знезараження до госпіталізації. У 2027 році програму масштабують по всій країні.

«Серед поранених внаслідок війни часто трапляються бактерії, стійкі до багатьох антибіотиків, зокрема й до препаратів останньої лінії. Тому дуже важливо втручатися якомога раніше, щоб не допустити розвитку інфекції ще до госпіталізації», — каже Хейлі Урен, керівниця проєкту та головна дослідниця від Razom та UPHC.

Підхід ґрунтується на досвіді військової медицини США та адаптований до умов війни й тривалої евакуації в Україні. Рання профілактика знижує потребу в антибіотиках широкого спектру — і тим самим уповільнює розвиток резистентності, яка загрожує всій світовій системі охорони здоров’я.

Для додаткової інформації, будь ласка, звертайтеся за поштою anna.hryniv@razomforukraine.org

7-ма місія «Face the Future» від Razom: Як провідні світові хірурги відновлюють обличчя українців після травм

Published: 7 Липня, 2026

У травні 2026 року Івано-Франківськ прийняв сьому міжнародну медичну місію «Face the Future», організовану Razom for Ukraine. Хірурги з Канади, США та України виконали 68 хірургічних втручань для 24 пацієнтів із важкими травмами обличчя.

У центрі кожної місії — людина та її дуже особиста мрія. Для Андрія з Івано-Франківська це можливість знову вільно дихати. Для Романа з Хотина — відновити обличчя після перебування у полоні. Для Михайла зі Стрия — видалити шрам та отримати корекцію носа, зламаного внаслідок удару FPV-дрона.

Різні історії, але один спільний шлях до відновлення. Усі троє увійшли до числа 24 пацієнтів, яких лікували в Івано-Франківську під час сьомої місії «Face the Future», організованої Razom for Ukraine.

Десятки операцій лише за кілька днів

Із 3 до 8 травня Івано-Франківська обласна клінічна лікарня стала центром інтенсивної хірургічної роботи. Команди з Канади, США та України виконали 68 хірургічних процедур для пацієнтів із важкими травмами обличчя — як військових, так і цивільних.

«Цього разу до українських колег долучилися 13 спеціалістів із Північної Америки. Команда включала шістьох хірургів і сімох медичних сестер із Канади та США. П’ятеро учасників команди мають українське походження», — розповів Пітер Адамсон, президент і засновник Face the Future Foundation.

Razom — ключовий партнер місії

За межами операційної Razom відіграє ключову роль у тому, щоб місія стала можливою. Організація забезпечує логістику, координацію та частину медичних матеріалів, дозволяючи лікарям повністю зосередитися на допомозі пацієнтам.

«Razom — це міст між Північною Америкою та Україною. Ми беремо на себе всю координацію на місці — логістику, організацію та комунікацію з лікарнею. Це дозволяє лікарям зосередитися на пацієнтах і зменшує навантаження на лікарню», — зазначила Ірина Мацюк, координаторка Razom в Україні.

Це також підтвердила Наталія Комашко, керівниця місії “Face the Future” в Україні

«Я особливо пишаюся нашою українською командою, робота якої розпочинається задовго до приїзду міжнародних фахівців і триває після їхнього від’їзду. Ми щиро вдячні Razom for Ukraine — не лише за допомогу в залученні експертних команд до України, а й за забезпечення необхідними медичними матеріалами, які суттєво посилюють спроможність нашої лікарні», — підкреслила Наталія Комашко.

Партнерство, яке повертає якість життя

Ці місії стали можливими завдяки тісній співпраці лікарів, біоінженерів і волонтерів, об’єднаних однією метою — відновити функції та якість життя пацієнтів навіть у найскладніших випадках.

Програму реалізують Razom for Ukraine, Face the Future Foundation, Still Strong та Благодійний фонд «Пацієнти України» у партнерстві з Івано-Франківською обласною клінічною лікарнею та за підтримки Materialise.

«Я глибоко вдячний усім, хто долучився. Вони виконують важливу роботу й надають реальну підтримку. Я вдячний, що такі допомога та місії існують», — сказав пацієнт Михайло Вовчина.

Як міжнародні місії змінюють українську хірургію

Хоча типи травм від місії до місії залишаються переважно схожими, можливості українських медичних команд продовжують суттєво зростати. На цьому наголосив Ентоні Бріссет, американський хірург і медичний директор місії Face the Future, який уже чотири рази брав участь у програмі.

«Лікарі та медичні сестри стають краще підготовленими й розширюють свої навички. Це відображається у складних процедурах, які ми виконували цього тижня, зокрема у випадках, що стосувалися провідних міжнародних експертів із реконструкції носа. Саме такого рівня допомоги заслуговують українці», — сказав він.

Місія є частиною ширшої довгострокової роботи, що виходить за межі окремих операцій. Йдеться не лише про лікування пацієнтів із найтяжчими травмами, а й про зміцнення хірургічної спроможності України. Українські лікарі, анестезіологи та медичні сестри працюють пліч-о-пліч із міжнародними командами, набуваючи досвіду й беручись за дедалі складніші випадки. За словами керівниці проєкту Razom Health Co-Pilot Юлії Шами:

«За останні 3 роки медичні місії Razom допомогли провести життєво важливі операції для понад тисячі пацієнтів зі складними травмами. Через проєкт Co-Pilot ми зміцнюємо довгострокову хірургічну спроможність України — навчаючи спеціалізованих хірургів, розширюючи міжнародні партнерства та розвиваючи сучасну реконструктивну медицину, щоб критично важливі знання залишалися в Україні та продовжували розвиватися».

Навчання та обмін досвідом

Паралельно з проведенням операцій понад 200 лідерів сестринської справи з усієї України зібралися на VII Міжнародному симпозіумі з медсестринства. Половину доповідей представили міжнародні спікери, іншу половину — українські фахівці з медсестринства.

Симпозіум відбувся за підтримки Razom for Ukraine та став важливим кроком у посиленні освіти й професійного розвитку медичних сестер в Україні. Лікарня також отримала симуляційні тренажери для практичного навчання, надані Razom.

Крім того, в Івано-Франківську в межах місії Face the Future Ukraine відбувся VII Симпозіум із реконструктивної хірургії голови та шиї. Однією з ключових подій став приїзд Фредеріка Дж. Меніка — одного з провідних світових експертів із реконструкції носа. Він провів лекції та практичні заняття, поділившись сучасними підходами до складної реконструкції та ухвалення клінічних рішень у хірургії.

Гуманітарна програма «Face the Future Ukraine» була заснована організаціями Face the Future Foundation, Razom for Ukraine та Still Strong з метою надання безкоштовної реконструктивної хірургічної допомоги українським пацієнтам і навчання українських хірургів. Програму реалізують у партнерстві з Івано-Франківською обласною клінічною лікарнею Івано-Франківської обласної ради, Healing The Children North East, Materialise та Благодійним фондом «Пацієнти України».

Від світових воєн до війни сьогодення: як український скаутинг захищає дух молоді в Одесі

Published: 30 Червня, 2026

Теплого травневого дня мальовничий берег озера в Одесі, усіяний наметами, лунав дитячим сміхом і грою. На березі, неподалік від свого табору, шеренга юних вікінгів із непохитною єдністю промовила свою присягу:

«Браття, пора нам ставати, пластових ідей няти. Слава Україні!»

Яскраві відзначки на їхніх одностроях — кожна здобута завдяки успішному виконанню непростого завдання чи випробування — виблискували на сонці, поки діти тримали біля себе уявні щити вікінгів.

Так, сьогодні вони були вікінгами.

Не сиротами чи дітьми, які втратили дім. Не біженцями, змушеними покинути рідне місто. Не дітьми батьків, які воюють на передовій. Не дітьми війни.

Просто вікінгами у прекрасному, безтурботному світі дитячої уяви.

А передусім — просто дітьми.

Саме до такого повернення до дитячої безтурботності й створення простору для вільного розвитку прагне Пласт — українська скаутська організація. Уже понад століття Пласт допомагає молоді формувати характер, розвивати лідерські якості та будувати міцну спільноту через мандрівки, служіння й командну роботу. У сучасній Україні, де чимало дітей зростали під тінню війни, ці цінності набувають нового змісту, відкриваючи для них реальність, сповнену нових можливостей.

Пласт, як і вся Україна, загартувався у боротьбі, випробуваннях і, здавалося б, нездоланних перешкодах. Заснована у 1912 році в Західній Україні, організація пережила дві світові війни, а також окупацію Польщею, Німеччиною та Росією, кожна з яких забороняла або суттєво обмежувала діяльність Пласту.

1. Пластовий табір у селі Солочин (Закарпатська область), 1934 рік. Архів проєкту «Локальна історія». 2. Пластова група в селі Брюховичі Львівського повіту Львівського воєводства, 1920-ті роки. Особистий архів Дарії Корчак. 3. Пластунки, 1930-ті роки. Архів проєкту «Локальна історія». 4. Пластовий табір для хлопців у Старяві поблизу Хирова, що тривав з 28 червня до 24 липня 1939 року. Особистий архів Лукії Лукомської.

Теоретично Пласт, як і вся Україна, не мав би вистояти. Війна за війною, режим за режимом — усе, що спіткало землю, на якій постав Пласт, намагалося загасити полум’я української культури й поступу, яке він прагнув підтримувати. Усе це мало перетворити і Пласт, і Україну лише на далекий спомин.

І тепер повномасштабне вторгнення Росії знову оживило найтрагічніші сторінки минулого, змусивши Пласт вкотре боротися за своє існування та своє ім’я. Та за свою більш ніж столітню історію Пласт неодноразово доводив: як і Україну, його не так легко зламати.

Від початку повномасштабного вторгнення до Одеси переїхали понад 25 тисяч дітей, які були змушені покинути свої домівки. У поєднанні з нестачею молодіжних програм і стабільних просторів для спілкування це значно обмежує можливості багатьох дітей для особистісного розвитку, формування лідерських навичок та налагодження соціальних зв’язків. Саме для того, щоб допомогти подолати цю проблему, цього року Razom об’єднав зусилля з Пластом.

Втім, виклики, з якими стикаються діти в Одесі, не обмежуються лише вимушеним переселенням. Повітряні тривоги залишаються невід’ємною частиною повсякденного життя, а молодіжні заходи й досі можуть будь-якої миті перерватися через загрозу обстрілів. Пластова виховниця Поліна згадує випадок, коли над табором пролетів російський дрон-камікадзе типу Shahed, змусивши всіх терміново спуститися в укриття.

«Це було дуже страшно… Але потім ми мусили повернутися й просто продовжити. У країні, де немає війни, про таке навіть не доводиться думати», — розповіла Поліна.

Подібні думки й тривоги супроводжують українських дітей та молодь у повсякденному житті. Саме тому такі організації, як Пласт, сьогодні мають особливе значення, створюючи для них простір для розвитку, підтримки й відчуття нормального дитинства.

«Сьогодні в Україні немає нічого “звичайного” в тому, щоб бути молодою людиною, — каже Настя Раб, директорка з розвитку Razom. — Навіть літній табір відбувається на тлі повномасштабної війни. Але саме тому такі досвіди стають ще важливішими. Вони дають молодим людям спільноту, відчуття мети, лідерські навички та надію на майбутнє».

Попри всі ці виклики, цієї весни одеський осередок Пласту провів уже п’ятий великий молодіжний захід від початку року — «Весняний фестиваль». Він об’єднав дітей з усієї Одеської області та інших куточків України на вихідні, сповнені таборування, ігор, випробувань і нових знайомств. Команда Razom долучилася до фестивалю, щоб побачити все на власні очі та поспілкуватися з учасниками й виховниками про те, що для них означає Пласт і чому вони вважають його важливим у формуванні майбутнього України.

Минулого року Razom став партнером одеського осередку Пласту, щоб забезпечити підтримку молодіжних програм протягом усього року. Завдяки наданню наметів, мотузок, матеріалів для творчості та навчальних ресурсів Razom допоміг втілити в життя ідеї та задуми Пласту щодо розвитку дітей у своїй громаді.

Учасники фестивалю проходили різноманітні майстер-класи, навчальні станції та ігри, де опановували скаутські й туристичні навички: вчилися в’язати вузли, правильно пакувати наплічник, встановлювати намети та орієнтуватися за картою. Усі необхідні матеріали для цих занять були надані Razom.

Їхні досягнення відображаються у відзначках, які вони здобувають, і кожна з них має свою історію. Більшість дітей уже встигли отримати кілька відзначок, беручи участь у різних пластових програмах протягом року, зокрема й відзначку за навички надання домедичної допомоги.

Окрім практичних навичок, учасники та виховники наголошували на ще одній важливій ролі Пласту — створенні середовища, у якому природно розвиваються українська мова, культура та спільнота. Пласт є україномовною організацією, тож усі заходи й активності проводяться українською мовою. Для дітей, які не розмовляють українською вдома або щодня часто стикаються з російською, це простір, де українська мова й культура є нормою, а не винятком.

«Дитина має бути занурена в україномовне середовище, у культуру та досвід, де російська не проникає в цей простір», — каже Коротаєва.

Для частини учасників Пласт стає можливістю наново відкрити для себе українську культуру й опинитися в середовищі, де цей досвід можна розділити з іншими.

«Їм потрібна спільнота. Їм хочеться мати більше друзів, які поділяють їхні цінності — українські цінності, які розмовляють українською. Можливо, у школі чи поруч із домом у них цього немає», — каже Поліна.

Пласт інвестує не лише в розвиток дітей-учасників, а й у підготовку виховників і юнацьких провідників. Як простір для становлення молодих людей, Пласт допомагає старшим учасникам увійти в доросле життя з лідерським мисленням, практичними навичками та готовністю брати на себе відповідальність.

«Це також багато дає й мені. Я здобуваю досвід лідерства — можливість, яку не так часто маю в повсякденному житті», — каже одна з пластових виховниць.

Найголовніше ж, за словами учасників і виховників, Пласт дарує людям стосунки та дружбу, які залишаються на все життя. Це не просто табір, куди дітей привозять вранці, а ввечері забирають додому. Це спільнота, частиною якої людина залишається назавжди, зазначає Коротаєва.

«Для мене Пласт став невід’ємною частиною життя», — каже юна учасниця.

Пласт — це насамперед інвестиція в стійке майбутнє України. Водночас зв’язок Razom із Пластом має значно глибше коріння. Чимало членів команди Razom у дитинстві та юності були пластунами або виховниками й саме своєму досвіду в Пласті завдячують любов’ю до України та прагненням працювати заради неї.

Дора Хом’як — третя ліворуч під час пластового конкурсу з історії та ораторського мистецтва.

Дора Хом’як вітається лівою рукою з пластовою виховницею.

Дора Хом’як, генеральна директорка Razom, розпочала свій шлях у Пласті ще в дитинстві, відвідуючи табори пластового осередку у Вашингтоні. Згодом вона сама стала пластовою виховницею, де навчилася планувати й проводити табори для понад десятка дітей, які були лише на кілька років молодші за неї.

«Я покладаюся на весь цей досвід упродовж своєї кар’єри, — каже Хом’як. — Співпрацювати. Адаптуватися до обставин. Коли можеш — бачити світлий бік життя. Поважати природу».

Настя Раб переїхала з України до США ще дитиною. Саме в Пласті вона знайшла українську спільноту, яка допомогла їй зберегти тісний зв’язок зі своїм корінням.

«Пласт багато в чому сформував мене як особистість. Усвідомлення того, що сьогоднішні пластуни знаходять тут ту саму дружбу, ті самі цінності й відчуття відповідальності, які колись знайшла я, викликає в мене особливу гордість за наше партнерство», — каже Раб.

Уляна Білаш, директорка з питань персоналу та культури Razom, походить із родини з глибокими пластовими традиціями. Її батьки познайомилися на пластовому таборі й передали цей досвід доньці, яка згодом сама брала участь у таборах Пласту в США, Канаді, Іспанії, Бельгії, Німеччині та Україні — як учасниця, так і виховниця.

У 2022 році, коли через повномасштабне вторгнення літні табори Пласту в Україні були змушені призупинити роботу, Білаш долучилася як волонтерка до пластового табору в Іспанії, де перебували українські діти-біженці. Це стало для неї ще однією можливістю підтримати нове покоління. Сьогодні, коли Пласт знову працює в Україні, вона докладає зусиль, щоб діти й надалі мали ті самі можливості, які колись мала вона як пластунка.

«Зараз ми щасливі, що табори Пласту в Україні продовжують працювати, але нам часто бракує ресурсів для їхнього проведення, — каже Білаш. — Підтримуючи пластові табори, ми можемо допомогти українським дітям здобути навички, які допоможуть їм стати лідерами успішної й демократичної України».

Пластові учасники з України відтворюють свою версію Маріупольського театру під час пластового табору в Іспанії, 2022 рік.

Координаторка з громадської взаємодії адвокаційного напряму Razom Дарина Лесняк, також випускниця Пласту, започаткувала власну пластову групу в Шанхаї як спосіб ділитися й продовжувати власну українську історію, де б вона не перебувала.

«З Пластом ти завжди носиш із собою частинку України», — каже Лесняк.

Багата історія Пласту та його діяльність значною мірою привели багатьох членів команди Razom туди, де вони перебувають сьогодні. Водночас вплив Пласту виходить далеко за межі звичайних сфер українського суспільства. Пластуни брали активну участь у світових війнах, були серед активних учасників Революції Гідності 2014 року, а сьогодні багато з них служать на передовій, захищаючи Україну від російської агресії.

Присутність пластунів у лавах Збройних сил України створює складну реальність. Значні ресурси, час і зусилля спрямовуються на підтримку нинішніх і колишніх пластунів у війську, що є надзвичайно важливим пріоритетом. Водночас це створює виклики для фінансування та забезпечення стабільної роботи базових молодіжних програм, які підтримують Пласт і готують нове покоління, зазначає Раб.

Майбутнє Пласту в Одесі виглядає як перспектива зростання. Наразі програма працює на повну потужність, а в черзі на участь — понад 100 дітей. Водночас ресурсів для охоплення такої кількості охочих недостатньо; наявні можливості не відповідають рівню попиту, зазначає Коротаєва.

«Ми майже щодня отримуємо запити від батьків, — каже Коротаєва. — Я постійно пишу й повторюю всюди, що наша мрія — щоб кожен, хто хоче долучитися, міг це зробити. Кожна дитина, особливо тут, в Одесі».

У перспективі одеський Пласт планує розширити інвентар, підготувати більше виховників і зрештою відкрити власний офіс, щоб охопити ще більше громад у регіоні. Організатори Пласту наголошують на важливій ролі донорів і зовнішньої підтримки, без яких реалізація цих планів буде неможливою.

«Завдяки цим грантам протягом останніх семи місяців ми значно виросли та зробили наші заходи масштабнішими й якіснішими. Без цієї підтримки ми б не змогли цього досягти», — каже Коротаєва.

«Одна з речей, які найбільше тішать мене у складні дні, — це усвідомлення того, що люди в інших країнах нас підтримують».

Щороку Пласт функціонує як спільнота знань, розвитку навичок, близьких стосунків і українських цінностей.

Незалежно від того, чи це дитина-біженець в Іспанії, іммігрант у США, чи молодий «вікінг» на березі озера в Одесі, кожен пластун стає частиною його великої історії — досвіду, який вони, ймовірно, не забудуть ніколи.

«Для багатьох людей Пласт — це одна велика пригода», — каже учасник Ігор.

«Це щось, чим ти маєш просто насолоджуватися».

Пласт в Одесі — це лише один із важливих проєктів, які ми змогли підтримати цього року завдяки щедрості нашої спільноти.

Але наша робота на цьому не зупиняється.

Війна намагається вкрасти їхнє дитинство, але ви можете допомогти нам повернути його.

Ставши частиною цієї важливої місії, ваша пожертва на нашу дитячу кампанію допомагає українським дітям повернути радість, стійкість і надію — даруючи їм безпечні простори, де вони можуть навчатися, розвиватися і просто бути дітьми.

Razom for Ukraine приєднались до головного щорічного чемпіонату з екстреної медицини в Україні

Published: 11 Червня, 2026

Команда Razom Health взяла участь у ХІІ Чемпіонаті України з екстреної медичної допомоги «Вінницьке медичне ралі 2026» — одному з наймасштабніших серед медиків екстреної допомоги.

Цьогоріч до змагань долучилися 29 команд з усіх регіонів України, а також міжнародні учасники з Польщі та Литви. Упродовж двох днів медики відпрацьовували понад 50 симуляційних сценаріїв у реалістичних умовах — від масових випадків до серцево-легеневої реанімації в задимлених приміщеннях.

Команда Razom поспілкувалась з керівниками та медиками з 7 прифронтових областей. Головний запит — альтернативні системи радіозв’язку для бригад екстреної медичної допомоги (ЕМД), що працюють під постійною загрозою втрати контакту. Наступний крок — підписання меморандумів про співпрацю.

Команда також перевірила, як на практиці працює проєкт Razom — POCUS: навчання медиків роботі з портативними УЗД-апаратами. Поспілкувалися з медиками, інструкторами та керівництвом служби.

“Щиро дякуємо Razom за обладнання для проведення досліджень в каретах швидкої допомоги. Вони постійно використовуються нашими бригадами. Це дуже допомагає нам визначити тактику подальшого лікування пацієнтів і це те, що рятує життя. Тренінги, організовані Разом, дуже нам допомогли і ми передаємо ці знання колегам далі”, — додав Едуард Кіка, медичний директор КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф»

На церемонії відкриття представники команди Razom for Ukraine привітали учасників змагань.

«Для Razom for Ukraine надзвичайно важливо бути поруч із вами — людьми, які щодня приймають рішення, що зберігають життя. Ми тут не просто як партнери, а щоб краще зрозуміти ваші реальні потреби. Бажаємо всім командам успіху — але нехай головними здобутками стануть взаємна підтримка, новий досвід і велика гордість за екстрену медичну службу України», — сказала на відкритті Олена Теряєва, програмна менеджерка Razom Health.

Участь у заході допомогла нам краще зрозуміти роботу бригад екстреної медичної допомоги в умовах війни. Ми вперше поспілкувалися з медичним директором релокованого Центру ЕМД Луганської області та отримали його досвід евакуації постраждалих цивільних. Також обговорили з керівницею кадрового відділу Запорізького центру ЕМД питання збереження медперсоналу.

Переможцями Чемпіонату стали Центр ЕМД та МК Одеської області, ЦЕМД та МК Кіровоградської області та Вінницький обласний центр ЕМД та МК. Найкращою міжнародною командою визнано збірну Республіки Польща. Призовий фонд перевищив 350 тисяч євро, а переможці отримали сертифікат на участь у міжнародному чемпіонаті Rallye Rejviz у Чехії у 2027 році.

Razom підтримав провідних українських медиків з фронту на SOMA 2026

Published: 27 Травня, 2026

Фонд Razom for Ukraine забезпечив участь десяти провідних українських бойових медиків у конференції SOMA 2026, що проходила з 27 квітня по 1 травня у Raleigh. SOMA є однією з найбільших світових конференцій у сфері тактичної та оперативної медицини.

До української делегації увійшли військові медики 3 армійського корпусу ЗСУ та 2 корпусу “Хартія” НГУ, які щодня працюють в умовах сучасної війни та мають унікальний практичний досвід надання допомоги в бойових умовах. Razom на конференції також представляв Матвій Суслов, який долучився до роботи української делегації та міжнародної професійної дискусії.

Програма конференції включала понад 20 презентацій і дослідницьких сесій, присвячених українському досвіду сучасної тактичної медицини. Одним із ключових спікерів став Микола Худолій — старший сержант та керівник групи тактичної медицини 3-го армійського корпусу.

Він представив дослідження “Extremity Combat Trauma in Modern Drone Warfare”, яке отримало нагороду Best Medic Research Presentation на SOMA 2026.

«Ми вдячні за можливість представляти Україну на SOMA та ділитися нашим фронтовим досвідом. Для нас важливо розповідати про уроки сучасної війни дронів, зокрема про вплив підготовки на рівні Combat Lifesaver (CLS) на виживання та збереження кінцівок. Але не менш важливо — вчитися у колег та повертати ці знання назад в Україну», — зазначив Микола Худолій.

Коментуючи участь української делегації у конференції, Matvii Suslov наголосив:

«Для нас велика честь бути присутніми на конференції такого масштабу — не лише для того, щоб отримувати нові знання від американських колег, а й щоб представляти унікальний український досвід, сформований завдяки співпраці 3-го армійського корпусу, “Хартії” та Razom for Ukraine».

Окремою частиною програми став networking-захід, організований Razom 30 квітня після завершення основних сесій конференції. Його метою було об’єднати українських фронтових медиків і хірургів із міжнародними колегами та організаціями, які підтримують Україну.

«Ми створюємо простір, де медики та партнери з різних країн і організацій можуть відкрито обмінюватися досвідом і вчитися один в одного. Зрештою, все це про одне — покращення допомоги на полі бою та збереження життів», — сказав Dan Solchanyk.

Razom for Ukraine вже другий рік поспіль забезпечує участь українських спікерів у SOMA. Ініціатива була започаткована Yuliia Shama, яка продовжує координувати цей напрямок. Логістику поїздки цього року забезпечував Alex Domaradsky.

Цьогорічна участь України у SOMA стала найбільшою за весь час і включала понад 20 українських презентацій, що представили міжнародній професійній спільноті реальний досвід української військової медицини в умовах сучасної війни.

Українське дослідження з тактичної медицини визнане найкращим на конференції SOMA 2026

Published: 15 Травня, 2026

Команда українських військових медиків, яку підтримав фонд Razom for Ukraine, отримала одну з найвищих професійних відзнак на міжнародній конференції SOMA 2026 — одному з найбільших світових заходів у сфері тактичної та оперативної медицини.

Razom забезпечив участь у конференції десяти фронтових медиків з 3 армійського корпусу та корпусу Хартія. Серед делегації був Микола Худолій — майстер-сержант та керівник групи тактичної медицини 3-го армійського корпусу Збройних Сил України.

Дослідження групи тактичної медицини 3-го корпусу під керівництвом Миколи Худолія отримало нагороду Best Medic Research Presentation на SOMA 2026. Робота присвячена аналізу поранень кінцівок в умовах сучасної війни дронів, ефективності використання турнікетів та викликам евакуації поранених у тривалих польових умовах.

«Ми показали, що підготовка кожного військовослужбовця до рівня Combat Lifesaver (CLS) суттєво підвищує виживання та збереження кінцівок. Після впровадження цієї підготовки рівень успішної конверсії турнікетів зріс майже до 99%», — зазначив Микола Худолій.

Дослідження також демонструє, наскільки змінилася логіка евакуації у сучасній війні. Якщо в більшості армій світу евакуація пораненого часто триває менш ніж годину, то в українських реаліях вона може займати від кількох годин до кількох днів або навіть тижнів. Близько 90% евакуацій всередині підрозділів сьогодні здійснюються із застосуванням наземних роботизованих систем.

«Наших американських колег найбільше дивує саме тривалість евакуації. У їхній системі це зазвичай до години, тоді як у нашій реальності це можуть бути дні або навіть тижні», — додав Худолій.

Українські медики наголошують: у сучасних умовах війни одним із ключових пріоритетів стає стабілізація пораненого ще до евакуації — з урахуванням постійної загрози дронів та складності доступу до поля бою.

Важливою передумовою цих результатів став проведений минулого року форум TQ Forum, організований Razom спільно з 3-м армійським корпусом. Форум об’єднав медичних фахівців різних рівнів для аналізу всієї системи надання допомоги, виявлення критичних прогалин та пошуку рішень для зниження рівня ампутацій у корпусі.

Саме після форуму було сформовано новий стандарт підготовки особового складу, який став основою позитивних змін, представлених під час виступу 3-го корпусу на SOMA, пояснила Yuliia Shama.

«Ми пишаємося тим, що український досвід отримує визнання на конференції такого масштабу. Завдяки Razom ми можемо представляти унікальний фронтовий медичний досвід України на SOMA та вести справжній двосторонній обмін із одними з найсильніших систем підготовки у світі», — зазначив Dan Solchanyk.

Проєкт участі української делегації у SOMA був ініційований Юлією Шамою та логістично підтриманий Алекс Домарацьких. Ініціатива об’єднала зусилля двох програм Razom — Health та Heroes, які працюють над посиленням системи охорони здоров’я України для цивільних і військових, а також над представленням провідного українського досвіду у сфері догоспітальної та госпітальної допомоги міжнародній професійній спільноті.

«Ми працюємо разом – і це рятує життя»

Published: 1 Травня, 2026

Українська медицина під час війни не просто адаптується. Вона формує нові стандарти порятунку життя завдяки людям, які щодня працюють під тиском війни, та міжнародній підтримці, яка допомагає цій системі вистояти й розвиватися.

У Дніпрі немає дистанції між фронтом і лікарнею. Вона проходить через приймальне відділення, операційні, реанімацію, через рішення, які лікарі ухвалюють щодня, рятуючи життя. Саме тут, у лікарні Мечникова, формується досвід, який сьогодні стає важливим не лише для України, а й для світової медицини.

Razom for Ukraine підтримує лікарню Мечникова та розвиток Co-Pilot, щоб українські медики мали доступ до сучасних рішень, знань і технологій, необхідних для роботи в умовах війни. Це підтримка системи, яка продовжує рятувати життя та зміцнювати майбутнє української медицини.

«Ми зараз у Дніпрі, Україна. Це моя четверта поїздка сюди», — говорить американський нейрохірург Рокко Армондо. — «Ми працюємо разом у операційній, у реанімації, консультуємо складні випадки, готуємо наукові публікації».

Це може звучати як стандартний професійний обмін. Але в українському контексті ця співпраця виглядає інакше виглядає інакше — і стає можливою завдяки підтримці Razom: ми допомагаємо організовувати такі обміни, забезпечуємо лікарів ресурсами і робимо цю співпрацю реальною.

«Рокко був першим нейрохірургом, який не побоявся приїхати до Дніпра у 2023 році», — каже Андрій Сірко, керівник нейрохірургії лікарні Мечникова. — «І відтоді ми працюємо разом щороку — в операційній, у реанімації, з найскладнішими пацієнтами».

Йдеться не лише про спільну роботу. Йдеться про взаємне визнання того, що український досвід війни сьогодні формує нові стандарти.

Перша поїздка: валізи, поїзд і невідомість

Перша поїздка Рокко в Україну починалася не як місія, а як випробування логістики і рішучості.

«Ми прилетіли в Краків із чотирма великими контейнерами медичного обладнання», — згадує він. — «Ми думали, що це буде велика машина. Але вона була дуже маленька. Ми буквально розібрали контейнери і запакували все, як могли».

Далі — дорога до Львова, кордон, нічний поїзд, 14 годин у дорозі. У Дніпрі їх зустрічають не формально, а особисто.

«Я був здивований — професори стояли на платформі і чекали нас. У США такого не буває», — говорить Армондо.
Для Сірка ця сцена запам’яталася інакше: «Ми спочатку побачили валізи. Величезні. А потім уже Рокко».
У цій деталі — суть усієї історії: першими приходять не слова, а дії.

Операція, яка змінює уявлення про війну

Перший робочий день одразу став перевіркою — не лише для співпраці, а й для уявлень про можливе в умовах війни.

«Це було проникаюче поранення мозку після атаки дрона», — розповідає Рокко Армонда. Йшлося про критично важке поранення, яке зачепило мозок і великі судини. У таких випадках пацієнти часто не виживають без негайної, дуже складної допомоги. Саме тому цей випадок став показовим: українські лікарі змогли швидко ухвалити рішення і провести лікування, яке в буквальному сенсі дало людині шанс на життя.

У цьому випадку команда лікарів змогла провести повний цикл лікування — від діагностики до складної операції — одразу, без затримок. Саме такий підхід дозволяє рятувати більше життів навіть у безпосередній близькості до фронту.

«Я ніколи не бачив, щоб усе це виконувалося в одному етапі так близько до зони бойових дій. В Іраку та Афганістані ми цього не робили. Ми робили лише damage control» — ділиться Рокко Армонда

Українська медицина в цих умовах не спрощує підхід — вона ускладнює його до рівня, який дозволяє рятувати більше життів. Це стає особливо очевидним у наступних випадках. Кульове поранення основи черепа, складна траєкторія кулі, внутрішньомозкова гематома.

«Я запитав: ви будете це просто спостерігати?» — згадує Армонда. Відповідь Сірка була принциповою: «Ні. Ми повинні це виправити».

Це рішення — не про техніку. Це про підхід: діяти максимально, а не мінімально.

Наступного дня команда вперше в Україні застосовує новий інструмент. «Ми використали пупілометр — пристрій для оцінки реакції зіниці як показника внутрішньочерепного тиску», — пояснює Армонда. — «Ми привезли його і передали лікарні». Пацієнт виживає. Для лікарів це не виняток — це результат системного підходу.

Війна змінює не лише медицину, а й часову логіку рішень. «У США ми можемо чекати кілька днів, спостерігати», — каже Армонда. — «Тут часу немає. Потік пацієнтів постійний. Ти маєш діяти швидко і точно».

Це не просто інтенсивність роботи. Це інша модель мислення.

«Пацієнти потрапляють до лікарні дуже пізно через затримки евакуації. Це змінює рішення. Якщо є інфекція — ти не робиш одразу складну операцію, ти плануєш її інакше», — пояснює він. Ця адаптивність стає ключовою характеристикою української медицини.

Філософія виживання і роботи

Але найбільше вражає не техніка і не швидкість. Вражає підхід до життя і роботи.

«Українці фокусуються на тому, що потрібно зробити сьогодні. Підготувати дітей до школи. Вийти на роботу. Провести операцію». Це не абстрактна стійкість — це дисципліна повсякденності. Із нею пов’язана ще одна характеристика, яка для нього принципова:

«Коли ти кажеш, що вони герої, вони відповідають: Я не герой. Герої — на фронті. Я просто роблю свою роботу». Це визначає професійну етику і водночас суспільну думку людей.

Чому адвокація — це продовження медицини

У цьому місці розмова переходить у площину, яка виходить за межі медицини.

«Люди часто питають мене: як ми можемо допомогти? І вони допомагають — обладнанням, дослідженнями, публікаціями. Бо це не для мене. Це для України.

Кожен донор має значення. Кожен долар, кожен цент використовується максимально ефективно — чи це медичне обладнання, чи місії, чи адвокація. В армії ми називали це force multiplier. Донори — це мультиплікатори сили. Ви робите пожертву — і вона масштабується. Це як камінь на воді — хвилі розходяться далі.

Це не просто гроші. Це присутність. Люди тут відчувають, що вони не самі. Razom має присутність в Україні. І це означає підтримку. Це означає надію. Найважливіше, що донори мають зрозуміти: це не бездонна діра. Це реально рятує життя.

Ми даємо платформу, щоб світ побачив, що тут відбувається. Люди хочуть допомагати.

Україна — це життя, відновлення і відбудова. Це світло проти темряви.

Ми не чекаємо, поки держави домовляться. Ми не чекаємо політиків. Люди діють. Бо люди знають, що правильно» — розповідає Рокко Армонда

«Я повністю погоджуюся з цим. Ми не просто працюємо разом — ми починаємо думати однаково. І це важливо не тільки в медицині. Ми маємо спільні принципи — людяність, демократію, відповідальність. І ми живемо цим щодня. Це не тільки про операції чи лікування. Це про те, щоб ділитися цим досвідом, говорити про нього, показувати світу, що тут відбувається. Бо якби не це — якби не люди, які розповідають, підтримують, доносять правду — цього зв’язку просто не було б. І саме тому це спільна робота. Лікарів, партнерів, донорів, людей у різних країнах. Ми всі частина цього. І ми всі боремося за одне і те саме» — додає Андрій Сірко.

У цій історії адвокація — це не слова. Це доведена спроможність рятувати життя. Вона не починається в кабінетах політиків і не зводиться до публічних заяв. Вона формується тут — у лікарнях, у спільній роботі, у рішеннях, які приймаються під тиском часу і відповідальності за життя. Саме такі люди, як ці лікарі, і є її носіями. Вони не називають це адвокацією. Вони оперують, навчають, передають досвід, відкривають доступ до знань і практик, які ще вчора були закритими навіть у межах однієї країни. Але саме через це вони створюють найсильніший аргумент для світу — аргумент реальності.

Бо в сучасній війні переконують не лише слова. Переконує доведена спроможність. Переконує якість рішень. Переконує здатність рятувати життя там, де це здається неможливим.

Український досвід сьогодні — це не лише про виживання. Це про трансформацію стандартів. І коли цей досвід стає видимим — через публікації, конференції, міжнародну співпрацю — він автоматично стає частиною глобальної розмови.

Як частина адвокації, важливо зробити так, щоб світ не лише чув про Україну, а розумів її. І в цьому процесі ключову роль відіграють не тільки політики чи дипломати, а ті, хто має практику і відповідальність — лікарі, інженери, військові, дослідники. Бо їхній досвід — це не позиція. Це доказ. І саме такі докази сьогодні формують довіру, підтримку і рішення на міжнародному рівні. Саме тому підтримка донорів має прямий результат: вона масштабує ці рішення, ці знання і ці життя, які можна врятувати.