Razom та партнери запускають перший в Україні проєкт для захисту поранених від інфекцій, стійких до антибіотиків

Published: 8 Липня, 2026

Razom for Ukraine («Разом для України»), провідний американський благодійний фонд, та українські партнери, офіційно запускають проєкт із профілактики інфекцій TDAC (Trauma Decontamination and Antimicrobial Resistance Containment) — першу в Україні ініціативу для зупинки поширення бактерій, стійких до антибіотиків (мультирезистентних організмів, MDRO). Мета — знизити ризик тяжких інфекцій у поранених і покращити результати їхнього лікування.

Проєкт втілюють у партнерстві з Центром громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України та Інститутом молекулярної біології і генетики Національної академії наук України за підтримки медичних фахівців із передової, залучених до догоспітальної допомоги. Його ключовий фокус — зупинити передачу небезпечних бактерій ще до того, як пацієнт потрапляє до лікарні.

Чому це важливо

Поранений рідко потрапляє до лікарні напряму. До цього — пункт збору, польова хірургія, районна лікарня. На кожному етапі ризик зараження резистентними бактеріями зростає. За даними дослідження Хейлі Урен у The Lancet Infectious Diseases (2025), чим довше триває транспортування поранених, тим вищий ризик інфекції. Він особливо зростає наприкінці довгого шляху і відрізняється залежно від регіону.

Це не лише українська проблема. Коли поранених перевозять на лікування до європейських країн, разом із ними можуть поширюватися небезпечні бактерії. Такі випадки вже фіксують лікарні в Польщі та Німеччині.

«Антимікробна резистентність може коштувати стільки ж людських життів, як і рак до 2050 року — до 10 мільйонів смертей щороку у світі, за оцінками уряду Великої Британії. Стійкі бактерії не зупиняються на кордонах. Те, що відбувається в Україні сьогодні, є сигналом для кожної системи охорони здоров’я у світі. Саме тому ми пишаємося запуском проєкту з профілактики інфекцій», — каже Ден Солчаник, директор програми Razom Health.

Як це працює

Команда науковців та лікарів під керівництвом Хейлі Урен досліджує, де і як резистентні бактерії потрапляють до пацієнтів під час евакуації. На основі цих даних впроваджують стандартизовані підходи до ранньої деконтамінації — очищення від забруднення.

Проєкт розрахований на три етапи. Зараз команда проводить скринінг поранених на всьому евакуаційному маршруті — від пунктів збору до польових хірургічних підрозділів (Role 2) та лікарень (Role 3) — щоб визначити джерела зараження. У другій половині 2026 року на основі зібраних даних будуть створені спеціалізовані підрозділи деконтамінації, де пацієнти проходитимуть повне знезараження до госпіталізації. У 2027 році програму масштабують по всій країні.

«Серед поранених внаслідок війни часто трапляються бактерії, стійкі до багатьох антибіотиків, зокрема й до препаратів останньої лінії. Тому дуже важливо втручатися якомога раніше, щоб не допустити розвитку інфекції ще до госпіталізації», — каже Хейлі Урен, керівниця проєкту та головна дослідниця від Razom та UPHC.

Підхід ґрунтується на досвіді військової медицини США та адаптований до умов війни й тривалої евакуації в Україні. Рання профілактика знижує потребу в антибіотиках широкого спектру — і тим самим уповільнює розвиток резистентності, яка загрожує всій світовій системі охорони здоров’я.

Для додаткової інформації, будь ласка, звертайтеся за поштою anna.hryniv@razomforukraine.org

7-ма місія «Face the Future» від Razom: Як провідні світові хірурги відновлюють обличчя українців після травм

Published: 7 Липня, 2026

У травні 2026 року Івано-Франківськ прийняв сьому міжнародну медичну місію «Face the Future», організовану Razom for Ukraine. Хірурги з Канади, США та України виконали 68 хірургічних втручань для 24 пацієнтів із важкими травмами обличчя.

У центрі кожної місії — людина та її дуже особиста мрія. Для Андрія з Івано-Франківська це можливість знову вільно дихати. Для Романа з Хотина — відновити обличчя після перебування у полоні. Для Михайла зі Стрия — видалити шрам та отримати корекцію носа, зламаного внаслідок удару FPV-дрона.

Різні історії, але один спільний шлях до відновлення. Усі троє увійшли до числа 24 пацієнтів, яких лікували в Івано-Франківську під час сьомої місії «Face the Future», організованої Razom for Ukraine.

Десятки операцій лише за кілька днів

Із 3 до 8 травня Івано-Франківська обласна клінічна лікарня стала центром інтенсивної хірургічної роботи. Команди з Канади, США та України виконали 68 хірургічних процедур для пацієнтів із важкими травмами обличчя — як військових, так і цивільних.

«Цього разу до українських колег долучилися 13 спеціалістів із Північної Америки. Команда включала шістьох хірургів і сімох медичних сестер із Канади та США. П’ятеро учасників команди мають українське походження», — розповів Пітер Адамсон, президент і засновник Face the Future Foundation.

Razom — ключовий партнер місії

За межами операційної Razom відіграє ключову роль у тому, щоб місія стала можливою. Організація забезпечує логістику, координацію та частину медичних матеріалів, дозволяючи лікарям повністю зосередитися на допомозі пацієнтам.

«Razom — це міст між Північною Америкою та Україною. Ми беремо на себе всю координацію на місці — логістику, організацію та комунікацію з лікарнею. Це дозволяє лікарям зосередитися на пацієнтах і зменшує навантаження на лікарню», — зазначила Ірина Мацюк, координаторка Razom в Україні.

Це також підтвердила Наталія Комашко, керівниця місії “Face the Future” в Україні

«Я особливо пишаюся нашою українською командою, робота якої розпочинається задовго до приїзду міжнародних фахівців і триває після їхнього від’їзду. Ми щиро вдячні Razom for Ukraine — не лише за допомогу в залученні експертних команд до України, а й за забезпечення необхідними медичними матеріалами, які суттєво посилюють спроможність нашої лікарні», — підкреслила Наталія Комашко.

Партнерство, яке повертає якість життя

Ці місії стали можливими завдяки тісній співпраці лікарів, біоінженерів і волонтерів, об’єднаних однією метою — відновити функції та якість життя пацієнтів навіть у найскладніших випадках.

Програму реалізують Razom for Ukraine, Face the Future Foundation, Still Strong та Благодійний фонд «Пацієнти України» у партнерстві з Івано-Франківською обласною клінічною лікарнею та за підтримки Materialise.

«Я глибоко вдячний усім, хто долучився. Вони виконують важливу роботу й надають реальну підтримку. Я вдячний, що такі допомога та місії існують», — сказав пацієнт Михайло Вовчина.

Як міжнародні місії змінюють українську хірургію

Хоча типи травм від місії до місії залишаються переважно схожими, можливості українських медичних команд продовжують суттєво зростати. На цьому наголосив Ентоні Бріссет, американський хірург і медичний директор місії Face the Future, який уже чотири рази брав участь у програмі.

«Лікарі та медичні сестри стають краще підготовленими й розширюють свої навички. Це відображається у складних процедурах, які ми виконували цього тижня, зокрема у випадках, що стосувалися провідних міжнародних експертів із реконструкції носа. Саме такого рівня допомоги заслуговують українці», — сказав він.

Місія є частиною ширшої довгострокової роботи, що виходить за межі окремих операцій. Йдеться не лише про лікування пацієнтів із найтяжчими травмами, а й про зміцнення хірургічної спроможності України. Українські лікарі, анестезіологи та медичні сестри працюють пліч-о-пліч із міжнародними командами, набуваючи досвіду й беручись за дедалі складніші випадки. За словами керівниці проєкту Razom Health Co-Pilot Юлії Шами:

«За останні 3 роки медичні місії Razom допомогли провести життєво важливі операції для понад тисячі пацієнтів зі складними травмами. Через проєкт Co-Pilot ми зміцнюємо довгострокову хірургічну спроможність України — навчаючи спеціалізованих хірургів, розширюючи міжнародні партнерства та розвиваючи сучасну реконструктивну медицину, щоб критично важливі знання залишалися в Україні та продовжували розвиватися».

Навчання та обмін досвідом

Паралельно з проведенням операцій понад 200 лідерів сестринської справи з усієї України зібралися на VII Міжнародному симпозіумі з медсестринства. Половину доповідей представили міжнародні спікери, іншу половину — українські фахівці з медсестринства.

Симпозіум відбувся за підтримки Razom for Ukraine та став важливим кроком у посиленні освіти й професійного розвитку медичних сестер в Україні. Лікарня також отримала симуляційні тренажери для практичного навчання, надані Razom.

Крім того, в Івано-Франківську в межах місії Face the Future Ukraine відбувся VII Симпозіум із реконструктивної хірургії голови та шиї. Однією з ключових подій став приїзд Фредеріка Дж. Меніка — одного з провідних світових експертів із реконструкції носа. Він провів лекції та практичні заняття, поділившись сучасними підходами до складної реконструкції та ухвалення клінічних рішень у хірургії.

Гуманітарна програма «Face the Future Ukraine» була заснована організаціями Face the Future Foundation, Razom for Ukraine та Still Strong з метою надання безкоштовної реконструктивної хірургічної допомоги українським пацієнтам і навчання українських хірургів. Програму реалізують у партнерстві з Івано-Франківською обласною клінічною лікарнею Івано-Франківської обласної ради, Healing The Children North East, Materialise та Благодійним фондом «Пацієнти України».

Від світових воєн до війни сьогодення: як український скаутинг захищає дух молоді в Одесі

Published: 30 Червня, 2026

Теплого травневого дня мальовничий берег озера в Одесі, усіяний наметами, лунав дитячим сміхом і грою. На березі, неподалік від свого табору, шеренга юних вікінгів із непохитною єдністю промовила свою присягу:

«Браття, пора нам ставати, пластових ідей няти. Слава Україні!»

Яскраві відзначки на їхніх одностроях — кожна здобута завдяки успішному виконанню непростого завдання чи випробування — виблискували на сонці, поки діти тримали біля себе уявні щити вікінгів.

Так, сьогодні вони були вікінгами.

Не сиротами чи дітьми, які втратили дім. Не біженцями, змушеними покинути рідне місто. Не дітьми батьків, які воюють на передовій. Не дітьми війни.

Просто вікінгами у прекрасному, безтурботному світі дитячої уяви.

А передусім — просто дітьми.

Саме до такого повернення до дитячої безтурботності й створення простору для вільного розвитку прагне Пласт — українська скаутська організація. Уже понад століття Пласт допомагає молоді формувати характер, розвивати лідерські якості та будувати міцну спільноту через мандрівки, служіння й командну роботу. У сучасній Україні, де чимало дітей зростали під тінню війни, ці цінності набувають нового змісту, відкриваючи для них реальність, сповнену нових можливостей.

Пласт, як і вся Україна, загартувався у боротьбі, випробуваннях і, здавалося б, нездоланних перешкодах. Заснована у 1912 році в Західній Україні, організація пережила дві світові війни, а також окупацію Польщею, Німеччиною та Росією, кожна з яких забороняла або суттєво обмежувала діяльність Пласту.

1. Пластовий табір у селі Солочин (Закарпатська область), 1934 рік. Архів проєкту «Локальна історія». 2. Пластова група в селі Брюховичі Львівського повіту Львівського воєводства, 1920-ті роки. Особистий архів Дарії Корчак. 3. Пластунки, 1930-ті роки. Архів проєкту «Локальна історія». 4. Пластовий табір для хлопців у Старяві поблизу Хирова, що тривав з 28 червня до 24 липня 1939 року. Особистий архів Лукії Лукомської.

Теоретично Пласт, як і вся Україна, не мав би вистояти. Війна за війною, режим за режимом — усе, що спіткало землю, на якій постав Пласт, намагалося загасити полум’я української культури й поступу, яке він прагнув підтримувати. Усе це мало перетворити і Пласт, і Україну лише на далекий спомин.

І тепер повномасштабне вторгнення Росії знову оживило найтрагічніші сторінки минулого, змусивши Пласт вкотре боротися за своє існування та своє ім’я. Та за свою більш ніж столітню історію Пласт неодноразово доводив: як і Україну, його не так легко зламати.

Від початку повномасштабного вторгнення до Одеси переїхали понад 25 тисяч дітей, які були змушені покинути свої домівки. У поєднанні з нестачею молодіжних програм і стабільних просторів для спілкування це значно обмежує можливості багатьох дітей для особистісного розвитку, формування лідерських навичок та налагодження соціальних зв’язків. Саме для того, щоб допомогти подолати цю проблему, цього року Razom об’єднав зусилля з Пластом.

Втім, виклики, з якими стикаються діти в Одесі, не обмежуються лише вимушеним переселенням. Повітряні тривоги залишаються невід’ємною частиною повсякденного життя, а молодіжні заходи й досі можуть будь-якої миті перерватися через загрозу обстрілів. Пластова виховниця Поліна згадує випадок, коли над табором пролетів російський дрон-камікадзе типу Shahed, змусивши всіх терміново спуститися в укриття.

«Це було дуже страшно… Але потім ми мусили повернутися й просто продовжити. У країні, де немає війни, про таке навіть не доводиться думати», — розповіла Поліна.

Подібні думки й тривоги супроводжують українських дітей та молодь у повсякденному житті. Саме тому такі організації, як Пласт, сьогодні мають особливе значення, створюючи для них простір для розвитку, підтримки й відчуття нормального дитинства.

«Сьогодні в Україні немає нічого “звичайного” в тому, щоб бути молодою людиною, — каже Настя Раб, директорка з розвитку Razom. — Навіть літній табір відбувається на тлі повномасштабної війни. Але саме тому такі досвіди стають ще важливішими. Вони дають молодим людям спільноту, відчуття мети, лідерські навички та надію на майбутнє».

Попри всі ці виклики, цієї весни одеський осередок Пласту провів уже п’ятий великий молодіжний захід від початку року — «Весняний фестиваль». Він об’єднав дітей з усієї Одеської області та інших куточків України на вихідні, сповнені таборування, ігор, випробувань і нових знайомств. Команда Razom долучилася до фестивалю, щоб побачити все на власні очі та поспілкуватися з учасниками й виховниками про те, що для них означає Пласт і чому вони вважають його важливим у формуванні майбутнього України.

Минулого року Razom став партнером одеського осередку Пласту, щоб забезпечити підтримку молодіжних програм протягом усього року. Завдяки наданню наметів, мотузок, матеріалів для творчості та навчальних ресурсів Razom допоміг втілити в життя ідеї та задуми Пласту щодо розвитку дітей у своїй громаді.

Учасники фестивалю проходили різноманітні майстер-класи, навчальні станції та ігри, де опановували скаутські й туристичні навички: вчилися в’язати вузли, правильно пакувати наплічник, встановлювати намети та орієнтуватися за картою. Усі необхідні матеріали для цих занять були надані Razom.

Їхні досягнення відображаються у відзначках, які вони здобувають, і кожна з них має свою історію. Більшість дітей уже встигли отримати кілька відзначок, беручи участь у різних пластових програмах протягом року, зокрема й відзначку за навички надання домедичної допомоги.

Окрім практичних навичок, учасники та виховники наголошували на ще одній важливій ролі Пласту — створенні середовища, у якому природно розвиваються українська мова, культура та спільнота. Пласт є україномовною організацією, тож усі заходи й активності проводяться українською мовою. Для дітей, які не розмовляють українською вдома або щодня часто стикаються з російською, це простір, де українська мова й культура є нормою, а не винятком.

«Дитина має бути занурена в україномовне середовище, у культуру та досвід, де російська не проникає в цей простір», — каже Коротаєва.

Для частини учасників Пласт стає можливістю наново відкрити для себе українську культуру й опинитися в середовищі, де цей досвід можна розділити з іншими.

«Їм потрібна спільнота. Їм хочеться мати більше друзів, які поділяють їхні цінності — українські цінності, які розмовляють українською. Можливо, у школі чи поруч із домом у них цього немає», — каже Поліна.

Пласт інвестує не лише в розвиток дітей-учасників, а й у підготовку виховників і юнацьких провідників. Як простір для становлення молодих людей, Пласт допомагає старшим учасникам увійти в доросле життя з лідерським мисленням, практичними навичками та готовністю брати на себе відповідальність.

«Це також багато дає й мені. Я здобуваю досвід лідерства — можливість, яку не так часто маю в повсякденному житті», — каже одна з пластових виховниць.

Найголовніше ж, за словами учасників і виховників, Пласт дарує людям стосунки та дружбу, які залишаються на все життя. Це не просто табір, куди дітей привозять вранці, а ввечері забирають додому. Це спільнота, частиною якої людина залишається назавжди, зазначає Коротаєва.

«Для мене Пласт став невід’ємною частиною життя», — каже юна учасниця.

Пласт — це насамперед інвестиція в стійке майбутнє України. Водночас зв’язок Razom із Пластом має значно глибше коріння. Чимало членів команди Razom у дитинстві та юності були пластунами або виховниками й саме своєму досвіду в Пласті завдячують любов’ю до України та прагненням працювати заради неї.

Дора Хом’як — третя ліворуч під час пластового конкурсу з історії та ораторського мистецтва.

Дора Хом’як вітається лівою рукою з пластовою виховницею.

Дора Хом’як, генеральна директорка Razom, розпочала свій шлях у Пласті ще в дитинстві, відвідуючи табори пластового осередку у Вашингтоні. Згодом вона сама стала пластовою виховницею, де навчилася планувати й проводити табори для понад десятка дітей, які були лише на кілька років молодші за неї.

«Я покладаюся на весь цей досвід упродовж своєї кар’єри, — каже Хом’як. — Співпрацювати. Адаптуватися до обставин. Коли можеш — бачити світлий бік життя. Поважати природу».

Настя Раб переїхала з України до США ще дитиною. Саме в Пласті вона знайшла українську спільноту, яка допомогла їй зберегти тісний зв’язок зі своїм корінням.

«Пласт багато в чому сформував мене як особистість. Усвідомлення того, що сьогоднішні пластуни знаходять тут ту саму дружбу, ті самі цінності й відчуття відповідальності, які колись знайшла я, викликає в мене особливу гордість за наше партнерство», — каже Раб.

Уляна Білаш, директорка з питань персоналу та культури Razom, походить із родини з глибокими пластовими традиціями. Її батьки познайомилися на пластовому таборі й передали цей досвід доньці, яка згодом сама брала участь у таборах Пласту в США, Канаді, Іспанії, Бельгії, Німеччині та Україні — як учасниця, так і виховниця.

У 2022 році, коли через повномасштабне вторгнення літні табори Пласту в Україні були змушені призупинити роботу, Білаш долучилася як волонтерка до пластового табору в Іспанії, де перебували українські діти-біженці. Це стало для неї ще однією можливістю підтримати нове покоління. Сьогодні, коли Пласт знову працює в Україні, вона докладає зусиль, щоб діти й надалі мали ті самі можливості, які колись мала вона як пластунка.

«Зараз ми щасливі, що табори Пласту в Україні продовжують працювати, але нам часто бракує ресурсів для їхнього проведення, — каже Білаш. — Підтримуючи пластові табори, ми можемо допомогти українським дітям здобути навички, які допоможуть їм стати лідерами успішної й демократичної України».

Пластові учасники з України відтворюють свою версію Маріупольського театру під час пластового табору в Іспанії, 2022 рік.

Координаторка з громадської взаємодії адвокаційного напряму Razom Дарина Лесняк, також випускниця Пласту, започаткувала власну пластову групу в Шанхаї як спосіб ділитися й продовжувати власну українську історію, де б вона не перебувала.

«З Пластом ти завжди носиш із собою частинку України», — каже Лесняк.

Багата історія Пласту та його діяльність значною мірою привели багатьох членів команди Razom туди, де вони перебувають сьогодні. Водночас вплив Пласту виходить далеко за межі звичайних сфер українського суспільства. Пластуни брали активну участь у світових війнах, були серед активних учасників Революції Гідності 2014 року, а сьогодні багато з них служать на передовій, захищаючи Україну від російської агресії.

Присутність пластунів у лавах Збройних сил України створює складну реальність. Значні ресурси, час і зусилля спрямовуються на підтримку нинішніх і колишніх пластунів у війську, що є надзвичайно важливим пріоритетом. Водночас це створює виклики для фінансування та забезпечення стабільної роботи базових молодіжних програм, які підтримують Пласт і готують нове покоління, зазначає Раб.

Майбутнє Пласту в Одесі виглядає як перспектива зростання. Наразі програма працює на повну потужність, а в черзі на участь — понад 100 дітей. Водночас ресурсів для охоплення такої кількості охочих недостатньо; наявні можливості не відповідають рівню попиту, зазначає Коротаєва.

«Ми майже щодня отримуємо запити від батьків, — каже Коротаєва. — Я постійно пишу й повторюю всюди, що наша мрія — щоб кожен, хто хоче долучитися, міг це зробити. Кожна дитина, особливо тут, в Одесі».

У перспективі одеський Пласт планує розширити інвентар, підготувати більше виховників і зрештою відкрити власний офіс, щоб охопити ще більше громад у регіоні. Організатори Пласту наголошують на важливій ролі донорів і зовнішньої підтримки, без яких реалізація цих планів буде неможливою.

«Завдяки цим грантам протягом останніх семи місяців ми значно виросли та зробили наші заходи масштабнішими й якіснішими. Без цієї підтримки ми б не змогли цього досягти», — каже Коротаєва.

«Одна з речей, які найбільше тішать мене у складні дні, — це усвідомлення того, що люди в інших країнах нас підтримують».

Щороку Пласт функціонує як спільнота знань, розвитку навичок, близьких стосунків і українських цінностей.

Незалежно від того, чи це дитина-біженець в Іспанії, іммігрант у США, чи молодий «вікінг» на березі озера в Одесі, кожен пластун стає частиною його великої історії — досвіду, який вони, ймовірно, не забудуть ніколи.

«Для багатьох людей Пласт — це одна велика пригода», — каже учасник Ігор.

«Це щось, чим ти маєш просто насолоджуватися».

Пласт в Одесі — це лише один із важливих проєктів, які ми змогли підтримати цього року завдяки щедрості нашої спільноти.

Але наша робота на цьому не зупиняється.

Війна намагається вкрасти їхнє дитинство, але ви можете допомогти нам повернути його.

Ставши частиною цієї важливої місії, ваша пожертва на нашу дитячу кампанію допомагає українським дітям повернути радість, стійкість і надію — даруючи їм безпечні простори, де вони можуть навчатися, розвиватися і просто бути дітьми.

Полковник у відставці Воррен С. Дорлак: чому один із найавторитетніших американських фахівців із бойової травми продовжує підтримувати Україну

Published: 1 Червня, 2026

Полковник у відставці Воррен С. Дорлак вперше приїхав до України у 2022 році — невдовзі після початку повномасштабного вторгнення Росії.

Колишній хірург-травматолог Повітряних сил США, Воррен присвятив понад два десятиліття розвитку систем надання допомоги при травмах, які змінили підходи до порятунку життів як на полі бою, так і поза ним. Протягом своєї кар’єри він обіймав посаду керівника травматологічної служби в медичному центрі Ландштуль у Німеччині, очолював команди Critical Care Air Transport, був радником Головного хірурга Повітряних сил США та став одним із провідних американських експертів у сфері бойової медицини й систем лікування травм.

Коли війна в Україні перейшла в нову фазу, Воррен побачив можливість поділитися уроками, отриманими під час попередніх воєн, та підтримати українських медиків, які зіткнулися з викликами, аналогів яким сучасні системи охорони здоров’я майже не знали.

«Свобода не дається безкоштовно», — сказав Воррен під час нашої розмови в Києві. «Я справді відчуваю, що це міжнародне зусилля, і кожен із нас має бути залучений та робити свій внесок».

За останні кілька років це переконання неодноразово приводило його назад до України через партнерські проєкти та освітні медичні ініціативи, які підтримує Razom.

Від SOMA до Києва

На початку цього року Воррена відзначили на конференції SOMA 2026 за його внесок у розвиток військової медицини та системи допомоги пораненим у бойових умовах. Під час своєї промови він говорив про Україну та українських захисників — і це не стало несподіванкою для тих, хто знає, наскільки тісно він співпрацював з українськими командами протягом останніх років.

Завдяки партнерствам Razom та освітнім медичним програмам Воррен працював поруч із українськими хірургами, бойовими медиками, військовими та інструкторами як у США, так і в Україні. Він брав участь у заходах разом з українськими делегаціями на SOMA, відвідував захисників, які співпрацюють із Razom, і продовжував розбудовувати професійні зв’язки з медиками, які працюють у надзвичайно складних умовах війни.

«Українці постійно знаходяться під ударами, але щоразу піднімаються знову», — говорить Воррен. «Вони демонструють надзвичайну здатність адаптуватися, і саме ця здатність пристосовуватися до будь-яких обставин справляє на мене найбільше враження».

Цього літа Воррен вдруге проводив у Києві курс ASSET разом із Razom та українськими медичними фахівцями. ASSET+ — це поглиблена програма хірургічної підготовки з лікування бойової травми, яку військові хірурги армії США проходять перед направленням до передових хірургічних команд. Завдяки проєкту Co-Pilot програми Razom Health та співпраці з українськими медиками Україна стала 33-ю країною у світі, яка впровадила цю програму.

Втім, під час нашої розмови особливо впадало в око те, що Воррен ніколи не розглядав цю співпрацю як односторонню передачу знань.

«Ми навчаємося практично у кожного, хто проходить цей курс разом із нами», — сказав він. «Ми бачимо рішення, про які самі могли б навіть не подумати. Сподіваюся, це справді взаємний обмін досвідом».

Чого Україна навчає світ

Протягом своєї кар’єри Воррен допомагав будувати системи лікування травм на основі уроків попередніх воєн. Сьогодні він переконаний, що досвід українських медиків та бойових медиків формуватиме майбутнє військової медицини далеко за межами України.

«Поле бою змінюється кожні чотири місяці», — зазначає він. «Те, що працювало чотири місяці тому, сьогодні вже може не працювати».

За словами Воррена, український досвід тривалих евакуацій, надання медичної допомоги в польових умовах протягом тривалого часу, медичної логістики, підземної медицини та протидії загрозам з боку дронів уже змінює підходи до лікування травм і забезпечення виживання поранених у сучасній війні.

«Я думаю, що ця війна стане однією з тих, які визначатимуть розвиток медичної допомоги на багато років уперед», — говорить він.

Ці уроки вже впливають на міжнародні дискусії щодо стандартів Tactical Combat Casualty Care (TCCC) та розвитку військових систем лікування травм. Воррен пояснює, що український досвід дедалі частіше враховується під час оновлення рекомендацій та професійних обговорень у військово-медичній спільноті США.

На запитання, що найбільше вразило його в Україні, він відповідає без вагань:

«Передусім люди», — каже Воррен. «Усі, з ким ми працювали протягом останніх чотирьох років, були неймовірно добрими й відкритими».

Більше, ніж просто проєкт

Для Воррена найцінніші моменти часто починаються вже після завершення тренінгів.

Після курсів українські хірурги продовжують підтримувати зв’язок, надсилають оновлення, клінічні випадки та історії зі своєї практики. Іноді вони розповідають, як вперше застосували нові методики під час реальних операцій.

«Для хірурга це, мабуть, найвища нагорода», — говорить він. «Ти допомагаєш людині опанувати нову навичку, а потім бачиш, як вона успішно використовує її на практиці».

Багато молодих українських хірургів, з якими він працює, опинилися у воєнній медицині на дуже ранньому етапі своєї кар’єри — значно раніше, ніж зазвичай лікарі стикаються з такими складними травмами.

«Ці молоді хірурги практично одразу потрапили на війну і тепер виконують одну з найскладніших робіт, які тільки можна уявити», — каже Воррен.

Саме тому довгострокові партнерства мають особливу цінність — не лише для обміну знаннями, а й для підтримки українських медиків, які продовжують розвивати та адаптувати систему охорони здоров’я в умовах війни.

«Одна з причин, чому ми тут, — це відчуття справжнього товариства, яке виникає під час спільної роботи», — говорить Воррен. «Команда Razom була неймовірною… Поруч із цими людьми відчуваєш себе частиною великої родини».

«Кожен може зробити щось»

Воррен чудово розуміє, що не кожен має можливість приїхати до України чи працювати в медицині. Але під час нашої розмови він неодноразово повертався до думки, що підтримка важлива незалежно від форми.

«Не обов’язково робити щось грандіозне», — говорить він. «Не потрібно сідати в літак і летіти до України. Але можна допомагати пожертвами, обладнанням, медичними засобами. Кожна допомога має значення».

Він також визнає, що людям за межами України часто складно повністю усвідомити реальність цієї війни.

«Більшості американців важко по-справжньому зрозуміти, що означає жити в країні, яку атакував ворог», — каже він. «Тотальна війна, яка триває зараз, удари по медичних працівниках, лікарнях — це те, що нам складно навіть уявити».

Попри це, Воррен переконаний, що кожна людина може залишатися залученою та підтримувати Україну у свій спосіб.

«Освіта — це один із найкращих способів допомогти», — говорить він. «Є багато організацій, які вже роблять важливу роботу. Але я думаю, що ми завжди можемо зробити більше».

Повне інтерв’ю з Ворреном Дорлаком можна переглянути нижче.

Razom підтримав провідних українських медиків з фронту на SOMA 2026

Published: 27 Травня, 2026

Фонд Razom for Ukraine забезпечив участь десяти провідних українських бойових медиків у конференції SOMA 2026, що проходила з 27 квітня по 1 травня у Raleigh. SOMA є однією з найбільших світових конференцій у сфері тактичної та оперативної медицини.

До української делегації увійшли військові медики 3 армійського корпусу ЗСУ та 2 корпусу “Хартія” НГУ, які щодня працюють в умовах сучасної війни та мають унікальний практичний досвід надання допомоги в бойових умовах. Razom на конференції також представляв Матвій Суслов, який долучився до роботи української делегації та міжнародної професійної дискусії.

Програма конференції включала понад 20 презентацій і дослідницьких сесій, присвячених українському досвіду сучасної тактичної медицини. Одним із ключових спікерів став Микола Худолій — старший сержант та керівник групи тактичної медицини 3-го армійського корпусу.

Він представив дослідження “Extremity Combat Trauma in Modern Drone Warfare”, яке отримало нагороду Best Medic Research Presentation на SOMA 2026.

«Ми вдячні за можливість представляти Україну на SOMA та ділитися нашим фронтовим досвідом. Для нас важливо розповідати про уроки сучасної війни дронів, зокрема про вплив підготовки на рівні Combat Lifesaver (CLS) на виживання та збереження кінцівок. Але не менш важливо — вчитися у колег та повертати ці знання назад в Україну», — зазначив Микола Худолій.

Коментуючи участь української делегації у конференції, Matvii Suslov наголосив:

«Для нас велика честь бути присутніми на конференції такого масштабу — не лише для того, щоб отримувати нові знання від американських колег, а й щоб представляти унікальний український досвід, сформований завдяки співпраці 3-го армійського корпусу, “Хартії” та Razom for Ukraine».

Окремою частиною програми став networking-захід, організований Razom 30 квітня після завершення основних сесій конференції. Його метою було об’єднати українських фронтових медиків і хірургів із міжнародними колегами та організаціями, які підтримують Україну.

«Ми створюємо простір, де медики та партнери з різних країн і організацій можуть відкрито обмінюватися досвідом і вчитися один в одного. Зрештою, все це про одне — покращення допомоги на полі бою та збереження життів», — сказав Dan Solchanyk.

Razom for Ukraine вже другий рік поспіль забезпечує участь українських спікерів у SOMA. Ініціатива була започаткована Yuliia Shama, яка продовжує координувати цей напрямок. Логістику поїздки цього року забезпечував Alex Domaradsky.

Цьогорічна участь України у SOMA стала найбільшою за весь час і включала понад 20 українських презентацій, що представили міжнародній професійній спільноті реальний досвід української військової медицини в умовах сучасної війни.

Українське дослідження з тактичної медицини визнане найкращим на конференції SOMA 2026

Published: 15 Травня, 2026

Команда українських військових медиків, яку підтримав фонд Razom for Ukraine, отримала одну з найвищих професійних відзнак на міжнародній конференції SOMA 2026 — одному з найбільших світових заходів у сфері тактичної та оперативної медицини.

Razom забезпечив участь у конференції десяти фронтових медиків з 3 армійського корпусу та корпусу Хартія. Серед делегації був Микола Худолій — майстер-сержант та керівник групи тактичної медицини 3-го армійського корпусу Збройних Сил України.

Дослідження групи тактичної медицини 3-го корпусу під керівництвом Миколи Худолія отримало нагороду Best Medic Research Presentation на SOMA 2026. Робота присвячена аналізу поранень кінцівок в умовах сучасної війни дронів, ефективності використання турнікетів та викликам евакуації поранених у тривалих польових умовах.

«Ми показали, що підготовка кожного військовослужбовця до рівня Combat Lifesaver (CLS) суттєво підвищує виживання та збереження кінцівок. Після впровадження цієї підготовки рівень успішної конверсії турнікетів зріс майже до 99%», — зазначив Микола Худолій.

Дослідження також демонструє, наскільки змінилася логіка евакуації у сучасній війні. Якщо в більшості армій світу евакуація пораненого часто триває менш ніж годину, то в українських реаліях вона може займати від кількох годин до кількох днів або навіть тижнів. Близько 90% евакуацій всередині підрозділів сьогодні здійснюються із застосуванням наземних роботизованих систем.

«Наших американських колег найбільше дивує саме тривалість евакуації. У їхній системі це зазвичай до години, тоді як у нашій реальності це можуть бути дні або навіть тижні», — додав Худолій.

Українські медики наголошують: у сучасних умовах війни одним із ключових пріоритетів стає стабілізація пораненого ще до евакуації — з урахуванням постійної загрози дронів та складності доступу до поля бою.

Важливою передумовою цих результатів став проведений минулого року форум TQ Forum, організований Razom спільно з 3-м армійським корпусом. Форум об’єднав медичних фахівців різних рівнів для аналізу всієї системи надання допомоги, виявлення критичних прогалин та пошуку рішень для зниження рівня ампутацій у корпусі.

Саме після форуму було сформовано новий стандарт підготовки особового складу, який став основою позитивних змін, представлених під час виступу 3-го корпусу на SOMA, пояснила Yuliia Shama.

«Ми пишаємося тим, що український досвід отримує визнання на конференції такого масштабу. Завдяки Razom ми можемо представляти унікальний фронтовий медичний досвід України на SOMA та вести справжній двосторонній обмін із одними з найсильніших систем підготовки у світі», — зазначив Dan Solchanyk.

Проєкт участі української делегації у SOMA був ініційований Юлією Шамою та логістично підтриманий Алекс Домарацьких. Ініціатива об’єднала зусилля двох програм Razom — Health та Heroes, які працюють над посиленням системи охорони здоров’я України для цивільних і військових, а також над представленням провідного українського досвіду у сфері догоспітальної та госпітальної допомоги міжнародній професійній спільноті.

«Ми працюємо разом – і це рятує життя»

Published: 1 Травня, 2026

Українська медицина під час війни не просто адаптується. Вона формує нові стандарти порятунку життя завдяки людям, які щодня працюють під тиском війни, та міжнародній підтримці, яка допомагає цій системі вистояти й розвиватися.

У Дніпрі немає дистанції між фронтом і лікарнею. Вона проходить через приймальне відділення, операційні, реанімацію, через рішення, які лікарі ухвалюють щодня, рятуючи життя. Саме тут, у лікарні Мечникова, формується досвід, який сьогодні стає важливим не лише для України, а й для світової медицини.

Razom for Ukraine підтримує лікарню Мечникова та розвиток Co-Pilot, щоб українські медики мали доступ до сучасних рішень, знань і технологій, необхідних для роботи в умовах війни. Це підтримка системи, яка продовжує рятувати життя та зміцнювати майбутнє української медицини.

«Ми зараз у Дніпрі, Україна. Це моя четверта поїздка сюди», — говорить американський нейрохірург Рокко Армондо. — «Ми працюємо разом у операційній, у реанімації, консультуємо складні випадки, готуємо наукові публікації».

Це може звучати як стандартний професійний обмін. Але в українському контексті ця співпраця виглядає інакше виглядає інакше — і стає можливою завдяки підтримці Razom: ми допомагаємо організовувати такі обміни, забезпечуємо лікарів ресурсами і робимо цю співпрацю реальною.

«Рокко був першим нейрохірургом, який не побоявся приїхати до Дніпра у 2023 році», — каже Андрій Сірко, керівник нейрохірургії лікарні Мечникова. — «І відтоді ми працюємо разом щороку — в операційній, у реанімації, з найскладнішими пацієнтами».

Йдеться не лише про спільну роботу. Йдеться про взаємне визнання того, що український досвід війни сьогодні формує нові стандарти.

Перша поїздка: валізи, поїзд і невідомість

Перша поїздка Рокко в Україну починалася не як місія, а як випробування логістики і рішучості.

«Ми прилетіли в Краків із чотирма великими контейнерами медичного обладнання», — згадує він. — «Ми думали, що це буде велика машина. Але вона була дуже маленька. Ми буквально розібрали контейнери і запакували все, як могли».

Далі — дорога до Львова, кордон, нічний поїзд, 14 годин у дорозі. У Дніпрі їх зустрічають не формально, а особисто.

«Я був здивований — професори стояли на платформі і чекали нас. У США такого не буває», — говорить Армондо.
Для Сірка ця сцена запам’яталася інакше: «Ми спочатку побачили валізи. Величезні. А потім уже Рокко».
У цій деталі — суть усієї історії: першими приходять не слова, а дії.

Операція, яка змінює уявлення про війну

Перший робочий день одразу став перевіркою — не лише для співпраці, а й для уявлень про можливе в умовах війни.

«Це було проникаюче поранення мозку після атаки дрона», — розповідає Рокко Армонда. Йшлося про критично важке поранення, яке зачепило мозок і великі судини. У таких випадках пацієнти часто не виживають без негайної, дуже складної допомоги. Саме тому цей випадок став показовим: українські лікарі змогли швидко ухвалити рішення і провести лікування, яке в буквальному сенсі дало людині шанс на життя.

У цьому випадку команда лікарів змогла провести повний цикл лікування — від діагностики до складної операції — одразу, без затримок. Саме такий підхід дозволяє рятувати більше життів навіть у безпосередній близькості до фронту.

«Я ніколи не бачив, щоб усе це виконувалося в одному етапі так близько до зони бойових дій. В Іраку та Афганістані ми цього не робили. Ми робили лише damage control» — ділиться Рокко Армонда

Українська медицина в цих умовах не спрощує підхід — вона ускладнює його до рівня, який дозволяє рятувати більше життів. Це стає особливо очевидним у наступних випадках. Кульове поранення основи черепа, складна траєкторія кулі, внутрішньомозкова гематома.

«Я запитав: ви будете це просто спостерігати?» — згадує Армонда. Відповідь Сірка була принциповою: «Ні. Ми повинні це виправити».

Це рішення — не про техніку. Це про підхід: діяти максимально, а не мінімально.

Наступного дня команда вперше в Україні застосовує новий інструмент. «Ми використали пупілометр — пристрій для оцінки реакції зіниці як показника внутрішньочерепного тиску», — пояснює Армонда. — «Ми привезли його і передали лікарні». Пацієнт виживає. Для лікарів це не виняток — це результат системного підходу.

Війна змінює не лише медицину, а й часову логіку рішень. «У США ми можемо чекати кілька днів, спостерігати», — каже Армонда. — «Тут часу немає. Потік пацієнтів постійний. Ти маєш діяти швидко і точно».

Це не просто інтенсивність роботи. Це інша модель мислення.

«Пацієнти потрапляють до лікарні дуже пізно через затримки евакуації. Це змінює рішення. Якщо є інфекція — ти не робиш одразу складну операцію, ти плануєш її інакше», — пояснює він. Ця адаптивність стає ключовою характеристикою української медицини.

Філософія виживання і роботи

Але найбільше вражає не техніка і не швидкість. Вражає підхід до життя і роботи.

«Українці фокусуються на тому, що потрібно зробити сьогодні. Підготувати дітей до школи. Вийти на роботу. Провести операцію». Це не абстрактна стійкість — це дисципліна повсякденності. Із нею пов’язана ще одна характеристика, яка для нього принципова:

«Коли ти кажеш, що вони герої, вони відповідають: Я не герой. Герої — на фронті. Я просто роблю свою роботу». Це визначає професійну етику і водночас суспільну думку людей.

Чому адвокація — це продовження медицини

У цьому місці розмова переходить у площину, яка виходить за межі медицини.

«Люди часто питають мене: як ми можемо допомогти? І вони допомагають — обладнанням, дослідженнями, публікаціями. Бо це не для мене. Це для України.

Кожен донор має значення. Кожен долар, кожен цент використовується максимально ефективно — чи це медичне обладнання, чи місії, чи адвокація. В армії ми називали це force multiplier. Донори — це мультиплікатори сили. Ви робите пожертву — і вона масштабується. Це як камінь на воді — хвилі розходяться далі.

Це не просто гроші. Це присутність. Люди тут відчувають, що вони не самі. Razom має присутність в Україні. І це означає підтримку. Це означає надію. Найважливіше, що донори мають зрозуміти: це не бездонна діра. Це реально рятує життя.

Ми даємо платформу, щоб світ побачив, що тут відбувається. Люди хочуть допомагати.

Україна — це життя, відновлення і відбудова. Це світло проти темряви.

Ми не чекаємо, поки держави домовляться. Ми не чекаємо політиків. Люди діють. Бо люди знають, що правильно» — розповідає Рокко Армонда

«Я повністю погоджуюся з цим. Ми не просто працюємо разом — ми починаємо думати однаково. І це важливо не тільки в медицині. Ми маємо спільні принципи — людяність, демократію, відповідальність. І ми живемо цим щодня. Це не тільки про операції чи лікування. Це про те, щоб ділитися цим досвідом, говорити про нього, показувати світу, що тут відбувається. Бо якби не це — якби не люди, які розповідають, підтримують, доносять правду — цього зв’язку просто не було б. І саме тому це спільна робота. Лікарів, партнерів, донорів, людей у різних країнах. Ми всі частина цього. І ми всі боремося за одне і те саме» — додає Андрій Сірко.

У цій історії адвокація — це не слова. Це доведена спроможність рятувати життя. Вона не починається в кабінетах політиків і не зводиться до публічних заяв. Вона формується тут — у лікарнях, у спільній роботі, у рішеннях, які приймаються під тиском часу і відповідальності за життя. Саме такі люди, як ці лікарі, і є її носіями. Вони не називають це адвокацією. Вони оперують, навчають, передають досвід, відкривають доступ до знань і практик, які ще вчора були закритими навіть у межах однієї країни. Але саме через це вони створюють найсильніший аргумент для світу — аргумент реальності.

Бо в сучасній війні переконують не лише слова. Переконує доведена спроможність. Переконує якість рішень. Переконує здатність рятувати життя там, де це здається неможливим.

Український досвід сьогодні — це не лише про виживання. Це про трансформацію стандартів. І коли цей досвід стає видимим — через публікації, конференції, міжнародну співпрацю — він автоматично стає частиною глобальної розмови.

Як частина адвокації, важливо зробити так, щоб світ не лише чув про Україну, а розумів її. І в цьому процесі ключову роль відіграють не тільки політики чи дипломати, а ті, хто має практику і відповідальність — лікарі, інженери, військові, дослідники. Бо їхній досвід — це не позиція. Це доказ. І саме такі докази сьогодні формують довіру, підтримку і рішення на міжнародному рівні. Саме тому підтримка донорів має прямий результат: вона масштабує ці рішення, ці знання і ці життя, які можна врятувати.

Американські та українські лікарі провели близько 100 складних операцій для 40 пацієнтів у Львові під час місії Face to Face

Published: 17 Квітня, 2026

Цієї весни у Львові відбулася шоста місія Face to Face, хірургічної програми Американської академії лицевої пластичної та реконструктивної хірургії (AAFPRS), яку Razom for Ukraine реалізує в межах проєкту Co-Pilot.

Упродовж семи днів команда з 7 хірургів, серед яких Параг Ганді, Григорій Машкевич, Августін Москателло, Джон Фродел, Раян Вінтерс, Іванна Небор та Борис Чернобильський та 10 медсестер Сьюзан Кетіджен, Вікторія Угрін, Юрій Цуваник, Джеймі Оранж, Емметт Харті молодший, Марібель Карабалло, Ендрю Костянюк, Ташина Моргенштерн, працювала у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону разом із українськими колегами, оперуючи пацієнтів із найскладнішими травмами обличчя, спричиненими війною.

Робота почалася з консультацій: за один день лікарі оглянули 55 пацієнтів і відібрали 40 для подальших операцій. Уже з наступного ранку операційні працювали в інтенсивному режимі з сьомої ранку до восьмої вечора. Протягом чотирьох днів команда виконувала реконструктивні втручання у трьох напрямках: офтальмології, отоларингології та щелепно-лицевій хірургії. Йшлося про поранення, які змінюють не лише фізичні функції, а й зовнішність людини і разом із цим її відчуття себе.

Серед пацієнтів були як військові, так і цивільні, які постраждали внаслідок війни. Для багатьох із них це не перший етап лікування, а частина довгого процесу відновлення, який триває місяцями або роками.

Однією з ключових відмінностей цієї місії стало те, що хірургічне лікування було поєднане з протезуванням безпосередньо в лікарні. До команди приєдналися два анапластологи, Едуардо Аріас та Бенджамін Розенберг, фахівці зі створення очних і лицевих протезів. Разом із ними була розгорнута тимчасова лабораторія, де виготовляли індивідуальні очні протези для пацієнтів, які проходили операції.

Це дозволило змінити саму логіку допомоги: пацієнти отримували протез одразу після хірургічного втручання, без необхідності чекати окремого етапу лікування. У випадках втрати ока це має не лише медичне, а й психологічне значення, можливість швидше повернутися до звичного вигляду і соціального життя.

Паралельно з хірургічною роботою команда працювала і з іншими аспектами відновлення. До місії долучився спеціаліст із управління болем Тімоті Канті, який працює з ПТСР. Він провів лекції у центрі Superhumans, Львівській психіатричній лікарні та в лікарні Святого Патнелеймона, а також практичні тренінги для анестезіологів, психологів і фахівців із лікування болю у Львівському військовому госпіталі. Така робота спрямована не лише на підтримку пацієнтів, а й на посилення спроможності українських медичних команд працювати з наслідками травми.

Важливою частиною місії стала і передача знань. До операцій долучалися українські лікарі, які вже брали участь у попередніх місіях, хірургічних тренінгах, конференціях та стажуваннях в лікарнях США, що були організовані Razom, а також фахівці з інших лікарень Львова. Вони працювали разом із міжнародною командою в операційних, спостерігали, асистували і переймали досвід, який зможуть застосовувати надалі.

Окулофаціальний пластичний хірург доктор Параг Ганді, який має понад 20 років досвіду і вже втретє долучився до цієї місії, підкреслює значення такої співпраці:

«Для мене велика честь співпрацювати з українськими колегами, допомагаючи пораненим військовим і цивільним, які віддали все заради своїх родин і країни. Я щиро вірю, що хоча одна людина не може зробити все — кожен може зробити щось. І саме через обмін знаннями та спільну роботу ми робимо цей внесок».

Реалізація місії стала можливою завдяки партнерству Razom for Ukraine з програмою Face to Face AAFPRS, а також співпраці з Військово-медичним клінічним центром Західного регіону, платформою INgenius та організацією Healing the Children North East.

Ці місії поступово змінюють підхід до лікування складних травм обличчя в Україні. Йдеться не лише про окремі операції, а про формування практики, де хірургія, протезування, робота з болем і навчання лікарів поєднуються в єдиний процес відновлення.

Місія стала можливою завдяки підтримці донорів Razom for Ukraine, яка допомагає у залученні міжнародних медичних команд, закупівлі обладнання та організації роботи на місці. Саме ця підтримка дозволяє не лише проводити складні операції, а й забезпечувати обмін досвідом між українськими та міжнародними лікарями і розширювати доступ до сучасних підходів у лікуванні травм, отриманих внаслідок війни.

Як шість консультацій можуть змінити життя: робота психологічного центру «Разом з тобою» у Дніпрі

Published: 30 Березня, 2026

Під час війни психологічна підтримка стає такою ж необхідною, як і медична. У Дніпрі працює центр «Разом з тобою» фонду Razom, де люди можуть безкоштовно отримати консультації психологів. Тут допомагають військовим, їхнім родинам і цивільним, які переживають складні життєві ситуації.

Старша психологиня центру Наталя працює у проєкті з 2023 року. Вона каже, що для багатьох людей можливість отримати безкоштовну консультацію має вирішальне значення.

«Я завжди кажу велике дякую тим, хто підтримує цей проєкт. Бо дуже багато наших клієнтів просто не можуть дозволити собі психологічну допомогу», — говорить вона.

За словами Наталі, війна значно підвищила рівень психологічного навантаження. Постійна напруга, тривоги, побутові труднощі — усе це накопичується.

«Я бачу, наскільки люди зараз роздратовані і виснажені. І це природно — ми всі живемо в дуже складних умовах. Тому психологічна підтримка зараз надзвичайно важлива», — пояснює вона.

У центрі проводять як індивідуальні консультації, так і психоедукаційні зустрічі. На них люди вчаться краще розуміти свої емоції та справлятися зі стресом.

«Коли людина починає розуміти, що з нею відбувається, їй стає легше. Вона вже знає, як допомогти собі і як підтримати інших», — каже психологиня.

Історія одного клієнта

Наталя згадує історію військового, який звернувся до центру після поранення.

Зовні його травма була майже непомітною, але він мав серйозні труднощі з моторикою рук. Після повернення до цивільного життя чоловікові було складно адаптуватися.

«Він прийшов до мене, бо не міг знайти себе в цивільному середовищі. Було багато напруги, конфлікти в сім’ї, погіршилися стосунки з близькими», — розповідає Наталя.

У центрі клієнти можуть отримати цикл із шести консультацій. Основна мета — стабілізувати стан людини і допомогти їй зробити перші кроки до відновлення.

«Ми працювали над техніками самодопомоги, над тим, щоб він навчився заспокоюватися і краще розуміти свої емоції», — каже психологиня.

З часом чоловік почав почуватися краще. Покращився сон, стало менше напруги вдома.

«Він навіть привів на консультацію дружину. Це дуже важливо, коли до процесу долучається сім’я», — додає Наталя.

Після завершення циклу консультацій чоловік вирішив продовжити терапію.

«Коли він прийшов уперше, йому здавалося, що нічого вже не зміниться. Але поступово він побачив, що стан може покращуватися», — розповідає вона.

Перший крок до змін

Психологиня центру каже: шість консультацій — це не повне вирішення всіх проблем, але часто саме вони стають початком змін.

Іноді клієнти повертаються через кілька місяців, коли виникає нове питання або складна ситуація. «Буває, людина телефонує і каже: можна ще поговорити? І ми продовжуємо працювати», — говорить Наталя.

Часто допомога одній людині приводить до центру її близьких.

«Спочатку приходить один клієнт, потім приводить дружину, дітей або друзів. Люди діляться досвідом — і так інші теж дізнаються, що можна отримати підтримку», — пояснює психологиня.

За її словами, такі центри відіграють важливу роль не лише зараз, а й у майбутньому.

«Все це спрямоване на те, щоб Україна залишилася максимально ментально здоровою», — каже Наталя.

Іноді зміни починаються з простого кроку — наважитися прийти на розмову і попросити про допомогу.

Турбота про країну через турботу про людей: уроки Форуму Razom z Toboyu у Бучі

Published: 15 Січня, 2026

У жовтні 2025 року місто Буча стало простором спільного слухання та дій, спрямованих у майбутнє. Саме тут понад 70 практиків, лідерів громад, державних службовців, освітян, ветеранів і партнерів зібралися на Форум ментального здоров’я «Моделі стійкості. Партнерства. Інновації», організований проєктом RAZOM z Toboyu — ініціативою Razom for Ukraine, що реалізується за підтримки Direct Relief.

Форум поставив питання, яке сьогодні звучить особливо гостро для всієї України: як посилити систему ментального здоров’я так, щоб вона відповідала потребам людей тут і зараз — у час війни — і водночас витримала тривалий шлях відновлення попереду?

Зустріч, вкорінена в місці та сенсі

Проведення форуму саме в Бучі було свідомим вибором. Це місто стало символом глибокої втрати й водночас стійкості — нагадуванням про те, що ментальне здоров’я не є абстрактною політикою, а частиною щоденного виживання. Проведення цієї розмови тут підкреслило спільну відданість створенню систем підтримки, вкорінених у громадах, чутливих до травми та здатних до масштабування.

Учасники приїхали з понад десяти регіонів України — від Київщини (Буча, Ірпінь, Бородянка, Бориспіль) до Львова, Вінниці, Хмельницького, Івано-Франківська, Закарпаття, Запоріжжя та Миколаєва — разом із партнерами зі Сполучених Штатів. Психологи, соціальні працівники, медики, ветерани, освітяни, представники органів місцевого самоврядування та громадського сектору наповнили зал. Для тих, хто не зміг бути присутнім особисто, форум також транслювався онлайн, розширюючи діалог за межі простору події.

Про що говорили на форумі

Під час панельних дискусій, презентацій і круглого столу у форматі Speed Networking учасники зосередилися на практичних питаннях — і практичних відповідях:

Як громади можуть підтримувати ментальне здоров’я військових, ветеранів, їхніх родин і цивільних, які живуть в умовах постійного стресу?
Які інновації — цифрові інструменти, доказові інтервенції, нові моделі послуг — уже сьогодні допомагають психологам працювати ефективніше?
Як перейти від фрагментованих зусиль до системної співпраці між державними інституціями, громадами та неурядовим сектором?

У вітальних словах керівництво проєкту та партнери наголосили: стійкі рішення можливі лише через партнерство.
«Цей форум — не просто подія. Це спроба створити спільний простір дії, партнерства і відповідальності. Разом ми прагнемо визначити моделі, які справді працюють, і закласти основу для спільної дорожньої карти розвитку послуг ментального здоров’я в громадах», — зазначила Ірина Гудима, керівниця проєкту RAZOM z Toboyu.

Інші спікери поділилися уроками побудови моделей психосоціальної підтримки, що ставлять у центр довіру, координацію та локальну відповідальність — залишаючись водночас узгодженими з національною політикою та міжнародними найкращими практиками. Розмови були відвертими: учасники називали прогалини у координації та спроможності, але водночас ділилися тим, що вже працює — громадськими моделями підтримки, професійною допомогою фахівцям першої лінії для запобігання вигоранню, а також інструментами, що дозволяють вимірювати результати, а не лише наміри.

Від діалогу — до дорожньої карти

Одним із ключових результатів форуму стало напрацювання «дорожньої карти» міжсекторальної співпраці — практичного інструменту, який громади можуть використовувати для розвитку та посилення власних локальних екосистем ментального здоров’я. Дорожня карта, що постала з форуму в Бучі, перетворює діалог на скоординовану дію. Розроблена на основі дискусій, панелей та опитувань учасників, Дорожня карта ментальної стійкості Київщини окреслює шлях від розрізнених реакцій до цілісної, людиноцентричної системи психосоціальної підтримки.

У її основі — проста істина: від початку повномасштабного вторгнення ментальне здоров’я стало невід’ємною складовою стійкості громад. Ветерани, родини загиблих, внутрішньо переміщені особи та цивільні живуть у стані тривалого стресу й травми. Відповідь на ці потреби вимагає більше, ніж поодинокі послуги — вона потребує сталої співпраці між секторами, спільних стандартів і довіри.

Дорожня карта визначає міжсекторальне партнерство як фундамент ефективної системи. Органи місцевого самоврядування, заклади охорони здоров’я й освіти, громадські організації та психологічні центри мають різні, але взаємопов’язані ролі. Громади виступають першою точкою контакту — місцем, де люди шукають допомоги й де формується довіра, тоді як спеціалізовані центри забезпечують глибшу клінічну підтримку, супервізію та методичний супровід. Третій рівень організацій зміцнює соціальну згуртованість через освіту, інтеграційні програми та діяльність на рівні громади.

Ще одним ключовим напрямом є якість і доступність допомоги. Учасники форуму назвали стигму, низьку поінформованість і дефіцит фахівців — особливо в малих або віддалених громадах — головними бар’єрами доступу. У відповідь дорожня карта робить акцент на психоедукації, чітких маршрутах перенаправлення та професійному розвитку спеціалістів. Регулярна супервізія, підтримка колег і профілактика вигорання розглядаються не як додаткові опції, а як необхідні умови сталості системи.

Третім важливим вектором є інновації та цифровізація. Документ наголошує: технології — не самоціль, а інструмент розширення доступу й безперервності підтримки. Онлайн-консультації, цифрові системи ведення кейсів, телемедичні платформи та нові інструменти — зокрема чат-боти чи підтримка з елементами штучного інтелекту — допомагають запобігти «випаданню» людей із системи, особливо коли очні послуги недоступні. Водночас дорожня карта визнає потребу інвестувати в цифрову грамотність і побудову довіри, щоб ці рішення застосовувалися ефективно й етично.

Принципово важливо, що дорожня карта ставить у центр турботу про тих, хто надає допомогу. Стійкість будь-якої системи ментального здоров’я залежить від благополуччя фахівців. Навчання, супервізія, гідні умови праці та визнання професійної експертизи розглядаються як інвестиції у стійкість усієї системи.

Зрештою, ця дорожня карта — не статичний документ. Вона закликає до меморандумів про співпрацю, спільних навчань, взаємного перенаправлення клієнтів, спільної адвокації та постійного зворотного зв’язку між партнерами. Її мета практична: зробити так, щоб жодна людина, яка переживає наслідки війни, не залишалася наодинці, а громади мали структури, партнерства й інструменти для підтримки відновлення — сьогодні і в довгостроковій перспективі.

Українська стійкість — досвід для світу

Форум у Бучі є частиною ширшої розмови. У 2025 році команда RAZOM z Toboyu також представила український досвід на конференції Heal Ukraine в Гарварді, поділившись моделлю психологічної стійкості, сформованою в реаліях повномасштабної війни.

Ця модель акцентує чотири взаємопов’язані рівні стійкості — індивідуальний, сімейний, професійний і соціальний — і поєднує їх із доказовою індивідуальною підтримкою, що відстежує прогрес і адаптує плани допомоги з часом. Вона також зосереджується на професійній стійкості, пропонуючи психоедукацію фахівцям професій «людина — людина», та на сімейних підходах, які працюють із трансгенераційною травмою у родинах військових і ветеранів.

Як зазначила Ірина Гудима: «Досвід України — це не лише про витривалість, а й про інновації під тиском. Системи, які ми будуємо сьогодні, мають бути доступними, вимірюваними та масштабованими — важливими не лише для України, а й для будь-якого суспільства, що переживає тривалу кризу».

Чому цей момент важливий

Із 2022 року RAZOM z Toboyu працює над розбудовою національної системи психологічної підтримки, заснованої на довірі, доказовості та партнерстві. Команда з 40 психологів — 12 із яких мають наукові ступені — надала понад 28 500 індивідуальних консультацій, 2 500 годин групової роботи та провела понад 440 психоедукаційних тренінгів.

Форум у Бучі став важливою віхою на цьому шляху. Він показав, що стає можливим, коли громади, фахівці та державні інституції об’єднуються — не для конкуренції за ресурси, а для узгодження дій навколо потреб людей.

Стійкість, як засвідчив форум, — це не абстрактна риса. Це те, що ми вибудовуємо — свідомо, спільно і в партнерстві. У Бучі ця робота тривала далі — з поглядом, спрямованим у майбутнє, і спільним розумінням того, що турбота про ментальне здоров’я є невід’ємною частиною турботи про країну.