До повномасштабного вторгнення Олександр Жавненко захоплювався горами та скелелазінням. Після важкого поранення на фронті він втратив обидві ноги, але не відмовився від улюбленого заняття. Під час навчально-тренувального збору з адаптивного скелелазіння, організованого за підтримки Razom, Олександр вперше випробував спеціальні протези, які допомагають людям з ампутаціями підійматися на скелі.
Сьогодні він також є капітаном збірної України з парахокею. Ми поговорили з Олександром про відновлення після поранення, роль ветеранської спільноти та можливість знову планувати гірські сходження.
Я майже одразу почав спілкуватися з хлопцями, які вже цей шлях протезування пройшли.
Від поранення до парахокею
«Нас ніхто не готує до інвалідності. Ти не думаєш, що ось я піду служити і якщо в мене буде ампутація чи ще щось, то як я буду жити?» — розповідає Олександр.
До повномасштабного вторгнення Росії він організовував туристичні подорожі світом, а згодом працював в IT. Після народження першої дитини Олександр долучився до війська й став оператором дронів у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.
Під час служби російський артилерійський снаряд влучив у бліндаж, де Олександр відпочивав перед наступним чергуванням.
«Після вибуху бліндаж майже одразу загорівся. Я встав з землі, щоб вибігти, але одразу впав. Права нога трималася на клаптиках шкіри і одягу. Я одразу наклав турнікет. Все в бліндажі згоріло. Двоє з нас отримали осколкові поранення. Всі вижили», — згадує він.
Другу ногу Олександру ампутували десь через півтора тижня у Львові. Ще під час лікування, пересуваючись на кріслі колісному, він почав відвідувати тренування з парахокею.
Важливою підтримкою стали ветерани, які вже пройшли протезування, повернулися до роботи й облаштували життя після поранення.
«Ще були палати, лікарі, операції, і я майже одразу почав спілкуватися з хлопцями, які вже цей шлях протезування пройшли. Які вже мали свої справи, роботу. І мені здалося, що мені оце допомогло не впасти в якусь, скажемо, депресію. Я побачив, що все може бути нормально», — розповідає Олександр.
Тепер він капітан збірної України з парахокею. Окрім мотиваційних промов, підтримує бойовий дух команди танцями. У серпні українська команда перемогла збірну Великої Британії з рахунком 4:0. При цьому, українська збірна існує лише рік, а британська – 10 років.
Вперед і вгору
До повномасштабного вторгнення Олександр любив ходити в гори, а згодом захопився скелелазінням. Після ампутації він повернувся до цього заняття на навчально-тренувальному зборі з адаптивного скелелазіння, де випробував спеціальні протези для підйому на скелі.
«Я десь бачив, що люди з протезами займаються скелелазінням доволі на високому рівні. Американські тренери привезли такі спеціальні стопи для скелелазіння. Я відчув, наскільки в них зручніше, ніж у тих, в яких я ходжу. В мене була думка, що, може, зі старого протезу зробити щось схоже самому», — каже він.
Для Олександра це була нагода перевірити, що він може робити з новим спорядженням. А для інших учасників збору — спробувати адаптивне скелелазіння за підтримки досвідчених тренерів.
Знання та можливості для інших ветеранів
П’ятиденний збір об’єднав 9 ветеранів і 12 тренерів. Учасники тренувалися на скеледромі в Івано-Франківську, а потім — на природних скелях у Кам’янці-Подільському.
Проєкт реалізували за підтримки Razom спільно з громадською організацією «Ветерани цивільні Петрос», благодійним фондом «Друге дихання» та американською організацією Paradox Sports із Колорадо.
Особливістю цього проєкту є не лише в можливості для ветеранів спробувати адаптивне скелелазіння. Важлива частина збору — навчання українських тренерів, які зможуть використовувати отримані знання у своїй подальшій роботі з людьми з різними видами інвалідності.
Так, тренери вчились як працювати зі спеціальними протезами для скелелазіння після ампутації ноги, а також страхувальними системами для людей із паралічем. Загалом, американськими партнерами було надано спеціальне обладнання на 10 тисяч доларів.
Проте таких занять потрібні не лише відповідне спорядження, а й фахівці, які знають, як адаптувати техніку під потреби кожного учасника та забезпечити безпечне тренування. Саме цим досвідом поділилися американські тренери Paradox Sports.
Таким чином, підтримка Razom допомагає розвивати в Україні не лише окремі адаптивні спортивні програми, а й професійну спільноту тренерів, здатних робити спорт доступнішим для ветеранів та інших людей з інвалідністю.
Зараз я не звертаю увагу на протези.
Попереду — нові вершини
Для Олександра одним із важливих результатів відновлення стала можливість знову почуватися впевнено в повсякденному житті.
«Зараз я не звертаю увагу на протези. І найголовніше, що мої близькі можуть забувати, що у мене протези, не звертати уваги. Це класно, що я зміг функціональність повернути, що ніхто з боку не хвилюється, не переживає», — каже він.
До поранення Олександр мріяв підкорити Татри. Сьогодні він знову планує це сходження. Спеціальне спорядження, підтримка друзів і власний досвід повернення до скелелазіння допомогли йому побачити, що ця мета залишається досяжною.
«Вони по формі, по рельєфу дуже відповідають Альпам і, нехай, навіть тим самим Гімалаям, але вони не є такі високі. Тобто ти можеш там відпрацьовувати техніку. Зараз я бачу, що це можливо. Є вже коло знайомих і друзів, які можуть у цьому підтримати й допомогти. І тому виглядає, що все ще попереду», — ділиться Олександр.
Історія Олександра показує, що відновлення — це не лише лікування та протезування. Це також можливість повернутися до улюблених занять, знайти спільноту людей зі схожим досвідом і знову планувати майбутнє.
Підтримуючи такі ініціативи, Razom допомагає ветеранам відкривати нові можливості, а українським тренерам — здобувати знання та інструменти для роботи з людьми з інвалідністю. Так досвід одного навчального збору може стати основою для нових можливостей для багатьох людей в Україні.
