У жовтні 2025 року місто Буча стало простором спільного слухання та дій, спрямованих у майбутнє. Саме тут понад 70 практиків, лідерів громад, державних службовців, освітян, ветеранів і партнерів зібралися на Форум ментального здоров’я «Моделі стійкості. Партнерства. Інновації», організований проєктом RAZOM z Toboyu — ініціативою Razom for Ukraine, що реалізується за підтримки Direct Relief.
Форум поставив питання, яке сьогодні звучить особливо гостро для всієї України: як посилити систему ментального здоров’я так, щоб вона відповідала потребам людей тут і зараз — у час війни — і водночас витримала тривалий шлях відновлення попереду?
Зустріч, вкорінена в місці та сенсі
Проведення форуму саме в Бучі було свідомим вибором. Це місто стало символом глибокої втрати й водночас стійкості — нагадуванням про те, що ментальне здоров’я не є абстрактною політикою, а частиною щоденного виживання. Проведення цієї розмови тут підкреслило спільну відданість створенню систем підтримки, вкорінених у громадах, чутливих до травми та здатних до масштабування.
Учасники приїхали з понад десяти регіонів України — від Київщини (Буча, Ірпінь, Бородянка, Бориспіль) до Львова, Вінниці, Хмельницького, Івано-Франківська, Закарпаття, Запоріжжя та Миколаєва — разом із партнерами зі Сполучених Штатів. Психологи, соціальні працівники, медики, ветерани, освітяни, представники органів місцевого самоврядування та громадського сектору наповнили зал. Для тих, хто не зміг бути присутнім особисто, форум також транслювався онлайн, розширюючи діалог за межі простору події.
Про що говорили на форумі
Під час панельних дискусій, презентацій і круглого столу у форматі Speed Networking учасники зосередилися на практичних питаннях — і практичних відповідях:
- Як громади можуть підтримувати ментальне здоров’я військових, ветеранів, їхніх родин і цивільних, які живуть в умовах постійного стресу?
- Які інновації — цифрові інструменти, доказові інтервенції, нові моделі послуг — уже сьогодні допомагають психологам працювати ефективніше?
- Як перейти від фрагментованих зусиль до системної співпраці між державними інституціями, громадами та неурядовим сектором?
У вітальних словах керівництво проєкту та партнери наголосили: стійкі рішення можливі лише через партнерство.
«Цей форум — не просто подія. Це спроба створити спільний простір дії, партнерства і відповідальності. Разом ми прагнемо визначити моделі, які справді працюють, і закласти основу для спільної дорожньої карти розвитку послуг ментального здоров’я в громадах», — зазначила Ірина Гудима, керівниця проєкту RAZOM z Toboyu.
Інші спікери поділилися уроками побудови моделей психосоціальної підтримки, що ставлять у центр довіру, координацію та локальну відповідальність — залишаючись водночас узгодженими з національною політикою та міжнародними найкращими практиками. Розмови були відвертими: учасники називали прогалини у координації та спроможності, але водночас ділилися тим, що вже працює — громадськими моделями підтримки, професійною допомогою фахівцям першої лінії для запобігання вигоранню, а також інструментами, що дозволяють вимірювати результати, а не лише наміри.
Від діалогу — до дорожньої карти
Одним із ключових результатів форуму стало напрацювання «дорожньої карти» міжсекторальної співпраці — практичного інструменту, який громади можуть використовувати для розвитку та посилення власних локальних екосистем ментального здоров’я. Дорожня карта, що постала з форуму в Бучі, перетворює діалог на скоординовану дію. Розроблена на основі дискусій, панелей та опитувань учасників, Дорожня карта ментальної стійкості Київщини окреслює шлях від розрізнених реакцій до цілісної, людиноцентричної системи психосоціальної підтримки.
У її основі — проста істина: від початку повномасштабного вторгнення ментальне здоров’я стало невід’ємною складовою стійкості громад. Ветерани, родини загиблих, внутрішньо переміщені особи та цивільні живуть у стані тривалого стресу й травми. Відповідь на ці потреби вимагає більше, ніж поодинокі послуги — вона потребує сталої співпраці між секторами, спільних стандартів і довіри.
Дорожня карта визначає міжсекторальне партнерство як фундамент ефективної системи. Органи місцевого самоврядування, заклади охорони здоров’я й освіти, громадські організації та психологічні центри мають різні, але взаємопов’язані ролі. Громади виступають першою точкою контакту — місцем, де люди шукають допомоги й де формується довіра, тоді як спеціалізовані центри забезпечують глибшу клінічну підтримку, супервізію та методичний супровід. Третій рівень організацій зміцнює соціальну згуртованість через освіту, інтеграційні програми та діяльність на рівні громади.
Ще одним ключовим напрямом є якість і доступність допомоги. Учасники форуму назвали стигму, низьку поінформованість і дефіцит фахівців — особливо в малих або віддалених громадах — головними бар’єрами доступу. У відповідь дорожня карта робить акцент на психоедукації, чітких маршрутах перенаправлення та професійному розвитку спеціалістів. Регулярна супервізія, підтримка колег і профілактика вигорання розглядаються не як додаткові опції, а як необхідні умови сталості системи.
Третім важливим вектором є інновації та цифровізація. Документ наголошує: технології — не самоціль, а інструмент розширення доступу й безперервності підтримки. Онлайн-консультації, цифрові системи ведення кейсів, телемедичні платформи та нові інструменти — зокрема чат-боти чи підтримка з елементами штучного інтелекту — допомагають запобігти «випаданню» людей із системи, особливо коли очні послуги недоступні. Водночас дорожня карта визнає потребу інвестувати в цифрову грамотність і побудову довіри, щоб ці рішення застосовувалися ефективно й етично.
Принципово важливо, що дорожня карта ставить у центр турботу про тих, хто надає допомогу. Стійкість будь-якої системи ментального здоров’я залежить від благополуччя фахівців. Навчання, супервізія, гідні умови праці та визнання професійної експертизи розглядаються як інвестиції у стійкість усієї системи.
Зрештою, ця дорожня карта — не статичний документ. Вона закликає до меморандумів про співпрацю, спільних навчань, взаємного перенаправлення клієнтів, спільної адвокації та постійного зворотного зв’язку між партнерами. Її мета практична: зробити так, щоб жодна людина, яка переживає наслідки війни, не залишалася наодинці, а громади мали структури, партнерства й інструменти для підтримки відновлення — сьогодні і в довгостроковій перспективі.
Українська стійкість — досвід для світу
Форум у Бучі є частиною ширшої розмови. У 2025 році команда RAZOM z Toboyu також представила український досвід на конференції Heal Ukraine в Гарварді, поділившись моделлю психологічної стійкості, сформованою в реаліях повномасштабної війни.
Ця модель акцентує чотири взаємопов’язані рівні стійкості — індивідуальний, сімейний, професійний і соціальний — і поєднує їх із доказовою індивідуальною підтримкою, що відстежує прогрес і адаптує плани допомоги з часом. Вона також зосереджується на професійній стійкості, пропонуючи психоедукацію фахівцям професій «людина — людина», та на сімейних підходах, які працюють із трансгенераційною травмою у родинах військових і ветеранів.
Як зазначила Ірина Гудима: «Досвід України — це не лише про витривалість, а й про інновації під тиском. Системи, які ми будуємо сьогодні, мають бути доступними, вимірюваними та масштабованими — важливими не лише для України, а й для будь-якого суспільства, що переживає тривалу кризу».
Чому цей момент важливий
Із 2022 року RAZOM z Toboyu працює над розбудовою національної системи психологічної підтримки, заснованої на довірі, доказовості та партнерстві. Команда з 40 психологів — 12 із яких мають наукові ступені — надала понад 28 500 індивідуальних консультацій, 2 500 годин групової роботи та провела понад 440 психоедукаційних тренінгів.
Форум у Бучі став важливою віхою на цьому шляху. Він показав, що стає можливим, коли громади, фахівці та державні інституції об’єднуються — не для конкуренції за ресурси, а для узгодження дій навколо потреб людей.
Стійкість, як засвідчив форум, — це не абстрактна риса. Це те, що ми вибудовуємо — свідомо, спільно і в партнерстві. У Бучі ця робота тривала далі — з поглядом, спрямованим у майбутнє, і спільним розумінням того, що турбота про ментальне здоров’я є невід’ємною частиною турботи про країну.
