Відсутній елемент пазлу: Світлана Блінова та сила місцевого лідерства

Published: 5 Березня, 2026

Здається майже нереальним сидіти навпроти Світлани Блінової в підвалі Львівської міської ради. Тут, у бетонному укритті, ми чекаємо новин про можливий ракетний удар. Сьогодні це найбезпечніше місце для інтерв’ю.

Світлана м’яко усміхається, коли говорить — зібрана, вдумлива, майже тендітна на вигляд. І все ж, коли вона починає розповідати свою історію, стає зрозуміло: перед нами саме той тип лідера, якого Україна породила у час війни — врівноважений, рішучий і тихо, але глибоко трансформаційний.

Razom уперше познайомився зі Світланою не на конференції і не на панельній дискусії — а через партнерство. У межах першої програми стажувань Impact UA internship program, створеної Razom спільно з Brave Generation, організація Світлани Cities4Cities прийняла стажера — Айдана Стретча, нещодавнього випускника Єльського університету, який спеціалізується на історії та журналістиці. Від самого початку Світлана вирізнялася.

Вона не просто розподіляла завдання. Вона взяла Айдана під своє крило. Залучила його до справжньої роботи з побудови міжнародних партнерств між муніципалітетами. А згодом пішла ще далі — запросила його до села своїх дідусів і бабусь неподалік Львова, щоб він міг на власні очі побачити життя української глибинки.

Бабуся приготувала картоплю, вирощену на власній землі. Дідусь, який не говорить англійською, просто сказав: «hello». Це була не показова гостинність. Це була довіра.

Цей досвід вплинув на журналістську роботу Айдана, яку він нині продовжує як незалежний журналіст у Києві, співпрацюючи з такими медіа, як The Kyiv Independent та CBS. Через його тексти американська аудиторія бачить українські муніципалітети не як абстракцію, а як реальні громади — ті, що відбудовуються, формують партнерства і беруть на себе лідерство.

Відданість Світлани справі справила на нас сильне враження. І ми продовжили стежити за її роботою.

Світлана народилася у 1991 році — саме тоді, коли Україна відновила свою незалежність. Її життя розгорталося паралельно з пошуком країною власного голосу та суб’єктності. Вона вивчала журналістику і право, але її справжня школа почалася під час літнього стажування у Львівській міській раді. Формально це мало бути чотири години роботи на день. Насправді ж вона залишалася там по чотирнадцять.

До повномасштабного вторгнення Світлана працювала над стратегіями розвитку муніципалітетів. 24 лютого 2022 року вона зібрала для родини тривожну валізу й одразу вирушила до міської ради з одним запитанням: «Чим я можу допомогти?»

Уже за кілька днів вона координувала роботу міжнародних журналістів. Невдовзі почала спрямовувати гуманітарну допомогу зі Львова до громад, які постраждали значно сильніше. Із цієї екстреної реакції поступово народилося щось значно триваліше.

Разом із Львівською міською радою, SALAR International (частиною Шведської асоціації місцевих органів влади та регіонів) та німецьким містом Зіндельфінген, Світлана долучилася до запуску ініціативи Cities4Cities. Сьогодні це потужна платформа, що з’єднує українські муніципалітети з партнерами в Європі та Сполучених Штатах.

Нині мережа охоплює майже 100 муніципалітетів у семи країнах ЄС та США.

Для Світлани угоди між містами-побратимами — це не формальність і не папери. Це передусім людські зв’язки.

«Міжнародна співпраця — це не магія», — каже вона. — «Це м’які навички».

Через Cities4Cities Academy її команда з шести людей навчає муніципалітети по всій Україні визначати власні пріоритети, знаходити партнерів зі спільними цілями та вибудовувати сталу, взаємовигідну співпрацю.

Але масштаб завдання величезний: в Україні понад 1400 муніципалітетів.

А потім настав момент, який міг змінити все. Минулого року Світлана отримала запрошення виступити на конференції International City/County Managers Association у Флориді — одному з найвпливовіших зібрань муніципальних лідерів у Сполучених Штатах. Реєстраційний внесок для неї скасували. Візу вона отримала лише за два дні до події. Але грошей на терміновий авіаквиток — майже 1000 доларів — у неї не було.

Для багатьох громадських лідерів в Україні саме тут можливості й закінчуються. Немає простого гранту на поїздку, на який можна податися в останній момент. Немає фонду швидкого реагування для таких ситуацій. Конференції проходять. Можливості минають. Зв’язки не виникають.

Оскільки ми вже співпрацювали зі Світланою в межах Impact UA — і бачили її лідерство на власні очі — Razom вирішив допомогти через програму Razom Sylnishi, що підтримує українських лідерів громадянського суспільства. За кілька днів квиток було придбано.

«Той квиток став відсутнім елементом пазлу», — каже Світлана.

Результат був миттєвим. Виступаючи перед американськими міськими менеджерами — у країні, де вона раніше ніколи публічно не говорила, мовою, яку почала вивчати лише після повномасштабного вторгнення — Світлана представила ідею партнерства з українськими муніципалітетами.

Коли вона завершила виступ, перед нею вишикувалася черга керівників міст, які хотіли з нею поговорити.

Сьогодні вона носить із собою цілу пачку візитівок від американських муніципальних посадовців, зацікавлених у створенні партнерств між містами. Ці розмови вже перетворюються на нові зв’язки — відкриваючи двері для українських громад, які шукають експертизу, співпрацю та довгострокову інтеграцію з американськими партнерами.

Квиток на літак за 1000 доларів профінансував не просто поїздку. Він відкрив доступ. Він прискорив залучення Сполучених Штатів.
Він змінив траєкторію виходу Cities4Cities на американський напрям. Саме так виглядає каталізуюча підтримка. І на цьому лідерство Світлани не закінчується.

Після професійного вигорання на попередній посаді у сфері політичних комунікацій Світлана одного літа поїхала жити до намету в селі своїх бабусі й дідуся. Побачивши, як воно занепадає, вона допомогла згуртувати місцевих жителів і разом із ними почала відроджувати громаду: залучила грантові кошти, сприяла ремонту доріг, створила молодіжний коворкінг і культурний простір, а також започаткувала регіональний туристичний бренд, який об’єднав лісові маршрути через кілька муніципалітетів.

Разом із чоловіком вони збудували в селі невеликий гостьовий будинок. Коли почалася війна, він пішов боронити Україну. Будинок Світлана завершила вже сама.

Сьогодні цей гостьовий дім входить до топ-10% помешкань Airbnb у світі. Світлана особисто спілкується з гостями і навіть пропонує формат «волонтерського туризму» — проживання в обмін на допомогу з благоустроєм громади.

«Цей дім — від мого серця», — каже вона.

На початку повномасштабного вторгнення Світлана ненадовго виїхала до Польщі — але швидко повернулася.
«Я не відчувала, що я зі своїми людьми», — каже вона. Пізніше вона свідомо вирішила народити другу дитину вже під час війни. «Ми будемо відбудовувати Україну також разом із дітьми».

У тиші укриття під Львівською міською радою стає зрозуміло: лідерство, подібне до лідерства Світлани, не шукає уваги. Воно створює системи. Воно посилює громади. Воно вчить англійську ночами, щоб Україна могла говорити зі світом.

Razom не створив Світлану Блінову. Її створила Україна. Але іноді різниця між втраченою можливістю та тією, що змінює все, полягає в одному — здатності діяти швидко, прибрати одну перешкоду саме в той момент, коли це найбільше потрібно. Один квиток на літак. Один відсутній елемент пазлу. І хвиля змін продовжує поширюватися.

Коли лідери на кшталт Світлани отримують довіру, гнучку та своєчасну підтримку, їхній вплив зростає набагато ширше, ніж межі однієї конференції, одного партнерства чи одного моменту.

Він розходиться хвилями — з’єднуючи міста, зміцнюючи громади та вплітаючи Україну в глобальну мережу солідарності, яка допоможе формувати її відновлення на багато років уперед.

Якщо ви вірите в таких лідерів, як Світлана — прагматичних, сміливих і глибоко вкорінених у своїх громадах — ми запрошуємо вас підтримати їх.

Ваша підтримка дозволяє Razom і надалі надавати гнучку допомогу швидкого реагування, яка перетворює вирішальні моменти на тривалий вплив для України.

Razom оголошує конкурс грантових заявок Economic Resilience Lab

Published: 2 Березня, 2026

Школа навчання та грантова програма Economic Resilience Lab створені для організацій громадського сектору, які навчають дорослих заради працевлаштування та розвитку самозайнятості. Ми допомагаємо структурувати ідею, перетворити її на реалістичний план і перевірити ключові рішення на практиці: кого ви залучаєте, які навички надаєте, як готуєте людей до працевлаштування чи започаткування власної справи, та як вимірюєте досягнуті результати.

Участь у програмі потребує не лише подачі заявки, а насамперед обов’язкове проходження навчання та активну залученість імплементуючих організацій. Ідеться про готовність навчатися, тестувати нові підходи, забезпечувати результат та збирати зворотний зв’язок.

МЕТА ПРОГРАМИ:

Підвищити рівень зайнятості та самозайнятості жінок, ветеранів і членів їхніх сімей, людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, а також мешканців прифронтових і звільнених громад — щоб вони могли отримувати стабільний дохід, зміцнювати економічну незалежність і покращувати добробут.

Водночас програма посилює спроможність організацій громадського сектору розробляти та впроваджувати ефективні (зокрема інноваційні) рішення для зменшення дисбалансів на ринку праці та підтримки конкурентоспроможності економіки України.

КОМПОНЕНТИ ПРОГРАМИ:

Школа організаційної спроможності: 4-денний тренінг у Львові на базі Українського Католицького Університету у травні 2026. Інтенсив будуть проводити ключові експерти із релевантним досвідом у подібних ініціативах, які активно долучаться до навчальних сесій, практичного навчання та менторства. Організації зможуть вдосконалити процес відбору і залучення учасників, визначення професій й навчальних траєкторій відповідно до попиту ринку та потреб роботодавців, вибудувати співпрацю з роботодавцями для стажувань і працевлаштування, а також посилити логіку проєкту, систему результатів і моніторинг із фокусом на працевлаштування та самозайнятість. До участі в інтенсиві запрошуються двоє представників з кожної ОГС (керівник організації та проєктний менеджер).
Після завершення Школи — менторський супровід протягом 3-х тижнів для індивідуальної роботи над покращенням проєктної заявки.
За результатами конкурсу доопрацьованих проєктних заявок — грант на реалізацію проєкту з перенавчання та працевлаштування для відібраних проєктів.
Обмін досвідом та мережування з іншими учасниками програми та долучення до спільноти Razom for Ukraine.

КЛЮЧОВІ ДАТИ:

Дедлайн подачі: 15 березня 2026 року.
Результати відбору: 15 квітня 2026 року.
Школа для відібраних громадських організацій: 4-7 травня 2026 року.

Локація Школи: Львів, УКУ (проживання та харчування нашим коштом).

Менторська програма для відібраних громадських організацій: 10-31 травня 2026 року.
Грантовий конкурс серед учасників програми навчання: червень 2026 року.
Орієнтовний початок реалізації грантових проєктів: липень 2026 року.

ОПТИМАЛЬНИЙ РОЗМІР ГРАНТУ – 30 000 доларів США

У межах програми ви пройдете структуроване навчання, працюватимете з досвідченими менторами та отримаєте фінансову підтримку для реалізації своєї ініціативи. Разом посилюємо конкурентоспроможність України.

УЧАСНИКИ ПРОГРАМИ

Ми підтримаємо організації з досвідом у навчанні дорослих, які зміцнюють економіку своїх громад і мають чіткий намір вдосконалювати та масштабувати свої рішення.

Пріоритетні сектори економіки: легка промисловість; технологічне та dual-tech виробництво; будівництво; сільське господарство та переробка; крафтове виробництво; відновлювана енергетика; економіка догляду та підтримка ветеранів; кваліфіковані послуги.

Географія проєктів: вся Україна, окрім Київської області.

Цільові групи (бенефіціари): жінки, ветерани, члени сімей військовослужбовців, внутрішньо переміщені особи (ВПО), люди з інвалідністю, мешканці деокупованих територій.

ПРОЄКТИ можуть охоплювати, але не обмежуватися наступним:

Мікрокваліфікації для працевлаштування:

Короткострокові, орієнтовані на потреби ринку праці навчальні програми, адаптовані під конкретні вакансії та запити роботодавців у регіоні, які безпосередньо ведуть до працевлаштування або самозайнятості. Такі проєкти мають підтвердити наявність потреби в регіоні та співпрацю з роботодавцями.

Підтримка у пошуку роботи, зокрема кар’єрні консультації, допомога у написанні резюме, пошуку вакансій та підготовці до співбесіди.

Навчання підприємництва та основам ведення малого бізнесу, проведення тренінгів щодо подання заявок на отримання грантів на започаткування власної справи.

Проєкти, що підвищують доступ жінок і ветеранів/ветеранок до лідерських посад:

Ініціативи, спрямовані на розвиток лідерських компетенцій, усунення бар’єрів і створення можливостей для просування жінок та ветеранів/ветеранок на керівні та лідерські ролі.

Проєкти для системних змін:

Впровадження інноваційних пілотних рішень на рівні громади або сектору, які демонструють ефективніші моделі розвитку навичок, працевлаштування або підтримки самозайнятості та мають потенціал для масштабування або врахування в політиках.

RAZOM не підтримує:

Організації, що зареєстровані за межами України.
Організації, які мають відношення до виборних посадових осіб та політичних партій.
Волонтерські ініціативи без реєстрації юридичної особи/організації (ми цінуємо ваш роботу, але, на жаль, немає такої можливості).
Проєкти, що реалізуються за межами України.

Харків: на передовій стійкості

Published: 20 Січня, 2026

Мало яке місто так точно втілює слово передова, як Харків. Він розташований лише за 25 кілометрів від російського кордону — настільки близько, що ворожі літаки можуть досягти місто за лічені хвилини. Від перших днів повномасштабного вторгнення Харків живе під постійною загрозою з повітря, і водночас продовжує працювати, жити й функціонувати напрочуд злагоджено.

Ті, хто наважується приїхати до міста, часто дивуються: чисті вулиці, клумби й декоративні елементи, які прикрашають простори, ще недавно пошкоджені ракетами й дронами, громадський транспорт, що ходить за розкладом і з перших днів вторгнення став безкоштовним для всіх мешканців. Якби не фанера на вікнах і оборонні барикади на в’їздах до міста, можна було б подумати, що це безпечне місто десь у Західній Європі.

Здатність Харкова витримувати щоденні атаки й водночас зберігати відчуття порядку для своїх мешканців значною мірою ґрунтується на системах, які місто створило під час війни. Це системи, що дозволяють швидко виявляти загрозу, вчасно попереджати людей і координовано реагувати.

У центрі цієї роботи — Харківський Ситуаційний Центр (ХСЦ), єдиний центр такого типу поза межами Києва. Тут команда молодих фахівців із цивільного захисту моніторить прямі відеотрансляції, відстежує інциденти на інтегрованій мапі міста та координує все — від аварійних ремонтів до рятувальних операцій.

Пульс Харкова

«Ситуаційний центр — це серце Харкова,» — каже Богдан Гладких, директор Департаменту надзвичайних ситуацій Харківської міської ради та керівник ХСЦ. «Він бачить усе, що відбувається в місті, і керує реагуванням — від пожежників до медиків. Це пульс, який підтримує життя Харкова.»

Ситуаційний центр був збудований лише за три місяці завдяки партнерству міста, місцевого бізнесу, волонтерів та міжнародних донорів. Реалізувати такий об’єкт у настільки стислі строки в умовах війни здавалося майже неможливим. Але ще складніше — об’єднати під одним управлінням таку кількість муніципальних служб і змусити їх працювати злагоджено, коли кожна з них вже й так функціонує на межі можливостей.

Попри це, Харкову вдалося вибудувати структуру, в якій ДСНС, екстрена медична допомога, поліція, пожежні служби та навіть комунальні підприємства працюють разом і координують дії заради безпеки мешканців міста.

Цифрова мапа центру містить інформацію про кожен гідрант, дорогу й зону ризику; сотні камер передають відео в режимі реального часу; аналітики координують усі екстрені та комунальні служби. Коли виникає надзвичайна ситуація — чи то комбінована атака на місто, чи звичайна побутова пожежа — працівники ХСЦ можуть оцінити ситуацію за камерами, миттєво отримати повну інформацію про пошкоджену інфраструктуру та направити на місце саме ті служби, які реально потрібні.

Коли війна зробила Харків постійною ціллю, це «серце міста» стало його щитом. Але навіть найкраща система координації не працює без зв’язку. А в Харкові, коли зникає електрика й падають мобільні мережі, тиша може коштувати життя.

Коли звʼязок означає виживання

Під час блекаутів або масованих обстрілів мобільний зв’язок може зникнути за лічені хвилини. Вежі руйнуються, базові станції виходять з ладу — і разом із ними зникає можливість координувати рятувальні служби.

Щоб закрити цю критичну прогалину, Razom передав місту радіоретрансляційне обладнання — основу захищеної цифрової радіомережі, яка нині з’єднує міську владу, екстрені служби та комунальні підприємства. Ця система підтримує зв’язок навіть тоді, коли все інше не працює.

«Спочатку в наших рятувальників не було стабільного сигналу,» — згадує Богдан. «Під час блекаутів ми були фактично сліпі. Після встановлення ретрансляторів зв’язок більше жодного разу не зникав.»

Він добре пам’ятає ніч, яка показала, наскільки це важливо.

«Два місяці тому, під час так званого “подвійного удару”, наші команди вже працювали на місці першого влучання, коли диспетчер передала по рації: “Ракета в напрямку міста”. Через 28 секунд стався другий удар. Усі встигли сховатися. Усі залишилися живі.»

“Подвійний удар” — це тактика, коли друга ракета запускається по тій самій локації невдовзі після першої, часто з метою уразити рятувальників, які прибули на допомогу. Під час першого вибуху було зруйновано найближчу мобільну вежу. Щойно вона вийшла з ладу, мобільний зв’язок у районі зник повністю — навіть дві SIM-картки Богдана не працювали.

«Обидві мої SIM-картки “лягли”,» — каже він. «Вежі вже не було. Єдине, що працювало, — це радіомережа, яку ви допомогли нам побудувати.»

Фактично єдиним каналом зв’язку залишалася міська цифрова радіосистема. Поки рятувальники працювали на місці, диспетчер, який відстежував повітряну обстановку, побачив запуск другої ракети. Оскільки радіозв’язок не залежить від мобільних мереж, він зміг миттєво передати попередження — і кожен на місці його почув.

У них було 28 секунд, щоб дістатися укриття. Друга ракета впала приблизно за 20 метрів від місця, де за кілька хвилин до того стояли понад сто людей. Понад сто рятувальників — комунальники, пожежники, медики — вижили завдяки одному короткому радіосигналу.

Сьогодні ця система охоплює весь Харків. Радіостанції мають міський голова, керівники департаментів і всі критично важливі служби. Вона інтегрована з автоматичною системою повітряної тривоги, яка перериває радіоефір і попереджає водіїв у дорозі. Мережа живиться від генераторів і має резервування: якщо один ретранслятор виходить з ладу, інший миттєво його замінює.

«Я не бачу альтернативи цифровому радіозв’язку,» — наголошує Богдан. «Без нього немає координації, немає своєчасного попередження і немає шансів урятувати життя.»

Його висновок простий і терміновий: кожному великому місту України потрібна така система.

Інновації під землею

Ця система, що рятує життя, виходить далеко за межі стін Ситуаційного Центру — у школи, лікарні та житлові райони Харкова.

Під час одного з наших візитів восени кілька керованих авіабомб влучили в різні райони міста саме тоді, коли ми оглядали одну з нових підземних шкіл. Лунали сирени, а з рації Богдана крізь товсті бетонні стіни надходили повідомлення. Навіть перебуваючи поза об’єктом, він координував реагування одразу на кілька локацій: скеровував рятувальні бригади, змінював маршрути транспорту, перевіряв, чи відкриті укриття для цивільних.

Це було наочне підтвердження того, наскільки важливий зв’язок — і як захист у Харкові тепер простягається глибоко під землю.

Підземні школи Харкова — це пряма відповідь на життя прифронтового міста. Це повноцінні навчальні простори, які одночасно є сертифікованими бомбосховищами. Кожна така школа може приймати 700–800 учнів для навчання і до 2 000 людей під час повітряних тривог. Вони обладнані системами фільтрації повітря, автономним живленням і запасами води. Наразі в місті вже працює десять таких шкіл, ще кілька — у процесі будівництва.

Одна з них зазнала прямого ракетного удару у 2023 році — і витримала.

«Це було наше випробування в реальних умовах,» — каже Богдан. «Спрацювало все: вибухозахисні двері, фільтри, вентиляція. Будівля прийняла удар, а всі всередині залишилися живі.»

Під час кожної повітряної тривоги коридори школи відкриваються для мешканців сусідніх будинків, перетворюючи її на спільне укриття. Завдяки тій самій міській системі зв’язку люди встигають дістатися безпечного місця, а вчителі можуть продовжувати заняття під землею. Окрім окремих підземних шкіл, навчальні простори інтегровані й у станції метро — одну з таких шкіл можна побачити в документальному фільмі Катерини Горностай «Стрічка часу».

Інженери Харкова йдуть ще далі: у планах не лише нові школи, а й перший в Україні підземний дитячий садок. Це освіта як елемент цивільного захисту — навчання як форма спротиву.

Місто, яке не ламається

Населення Харкова зменшилося майже вдвічі з початку повномасштабного вторгнення. Але ті, хто залишився, забезпечують життя міста щодня: прибирають вулиці, відновлюють комунальні послуги, повертають дітей до навчання — навіть під обстрілами.

«Я зробив свій вибір,» — просто каже Богдан. «Я залишаюся.»

Він працює в міській владі вже десять років — спочатку в цифровій трансформації, нині в системі цивільного захисту. В Україні цивільний захист — це не одна служба. Це скоординована система, яка об’єднує диспетчерів, пожежників, медиків, комунальників і відповідальних за укриття — усіх, хто забезпечує безпеку цивільного населення під час обстрілів, блекаутів і криз. Фактично це ті, хто захищає мирних людей, не будучи військовими, — роль не менш важлива й надзвичайно виснажлива під час повномасштабної війни.

Як і багато хто в його молодій команді, Богдан майже не спить, працює по 14 годин на добу і живе в постійному напруженні. Найважчі моменти, зізнається він, — коли гинуть діти.

«Ми — місто на передовій. Але не лише оборони, а й рішень,» — каже він. «Коли щось ламається, Харків знаходить спосіб це полагодити.»

Середній вік працівників Ситуаційного Центру — 29 років. Разом вони збудували сучасну систему цивільного захисту, яку ще нещодавно вважали неможливою. За останній рік у Харкові не було жодного ракетного влучання без попереднього сигналу тривоги. Інші громади вже приїжджають сюди, щоб перейняти цей досвід.

Разом на передовій

Харків став і щитом, і прикладом — доказом того, що навіть в умовах облоги місто може розвиватися, організовуватися і піклуватися про своїх людей. Razom пишається можливістю підтримати цю передову стійкості — допомогти тим, хто не здається, хто зберігає зв’язок під час блекаутів і доводить, що інформація, передана вчасно й безпечно, рятує життя.

Те, що почалося в Харкові, має поширитися на всю Україну. Технології вже є, експертиза доведена, а рішучість — незламна. Потрібне партнерство — той самий дух «разом», який дозволив збудувати Харківський ситуаційний центр у рекордні строки.

Прилуки: майбутній технологічний хаб

Published: 19 Січня, 2026

У різних країнах світу найуспішніше після криз відновлювалися ті міста, які інвестували передусім у людей, що мали їх відбудовувати — починаючи зі шкільних класів. Саме через навчальні програми та ранній доступ до передових технологій формувалися кваліфіковані кадри, які згодом стали рушійною силою технологічно орієнтованого економічного зростання.

У Сполучених Штатах деякі з найуспішніших постіндустріальних міст — такі як Піттсбург, Індіанаполіс, чи Остін — не просто «оговталися» після занепаду промисловості. Вони переосмислили себе, зробивши ставку на STEM-освіту, розвиток локальних талантів і молодь — не як пасивних учасників згасаючої економіки, а як архітекторів нової.

Це перетворення рідко починалося в очевидних «інноваційних центрах». Натомість воно зароджувалося у містах середнього розміру, які зрозуміли: майбутнє добробуту належить тим громадам, що дають своїй молоді навички XXI століття.

Сьогодні в Україні, зокрема у прифронтових регіонах, ми спостерігаємо подібний процес — і STEM-інвестиції Razom допомагають пришвидшити ці зміни. Один із найяскравіших прикладів — Прилуки, місто середнього розміру в Чернігівській області, куди у 2022 році російські війська підійшли менш ніж на десять кілометрів і яке досі живе в умовах регулярних відключень електроенергії.

Це не перше місце, яке спадає на думку, коли говорять про сучасну робототехнічну освіту. Але варто лише зайти до Прилуцького ліцею №1 — і світле майбутнє України здається значно ближчим. Razom спільно з громадською організацією «Генерація успіху» та її засновницею Вікторією Вольвич забезпечили ліцей робототехнічними наборами й допомогли вибудувати STEM-програму.

Клас, у якому створюється майбутнє

Під час одного зі звичайних STEM-уроків першими впадають в око хлопці, які працюють парами, схилившись над роботами-собаками — маленькими, яскравими істотами з пластику. На їхніх обличчях — зосередженість і азарт: кожна команда намагається першою зібрати свого робота.

Тринадцятирічний Захар упорався з цим завданням усього за два уроки по 30 хвилин.
«Це робот-собака, — пояснює він, обережно ставлячи його на стіл. — Він може крутитися і стрибати, ніби маленький снаряд».

На запитання, як йому вдалося так швидко впоратися із завданням лише на другому уроці робототехніки, Захар відповідає просто:
«Учитель пояснив, як це зробити, і допомогла інструкція».

Він знизує плечима — мовляв, нічого особливого. Та швидкість, з якою діти опановують роботу з моторами, сенсорами й мікроконтролерами, вражає. Незабаром на них чекає складніший проєкт — з програмуванням, що дозволить керувати діями робота.

Та найбільше вражає не лише технічна вправність Захара, а й його чітке бачення майбутнього.
«Я думаю, Україна буде сильною, — каже він. — Великою, незламною країною, яка переможе».

Він говорить це, тримаючи в руках робота, якого зібрав сам — маленький, але дуже показовий приклад того, як виглядає впевненість, підкріплена можливостями.

Учитель, про якого говорить Захар, — це викладач STEM-дисциплін Олексій Іванович. До того, як Razom профінансував робототехнічні набори, він проявляв неабияку винахідливість, пояснюючи основи робототехніки за допомогою картону, фанери та підручних матеріалів. Він завжди був переконаний: його учні заслуговують на справжні інструменти.

Тепер, коли ці інструменти з’явилися, результат видно одразу.
«Ми нарешті йдемо в ногу із сучасним світом, — каже він. — Це обладнання вчить дітей критично мислити, працювати в командах, обговорювати проблеми й знаходити рішення».

Замість абстрактної теорії учні працюють із:

багаторівневими робототехнічними наборами
Мікроконтролерами
сенсорами руху та температури

модулями для 3D-друку та лазерного гравіювання

На запитання, як реагують діти, він усміхається:
«Їм це дуже подобається. Вони хочуть приходити на цей урок. Вони із задоволенням працюють і навчаються».

Олексій Іванович наголошує: робототехніка — це не просто факультатив, а базова навичка.
«Робототехніка зараз всюди: у медицині, логістиці, промисловості. Майже немає галузі, яка могла б обійтися без неї».

Для вчителя, який колись демонстрував механічний рух за допомогою шприців і паперу, поява повноцінного обладнання стала справжнім проривом — і для нього, і для дітей. На знак вдячності він дарує Razom лазерно вигравіруваний логотип, створений на обладнанні, закупленому завдяки грантовій програмі.

Поки Олексій Іванович віддає себе учням на кожному уроці, директорка ліцею Олена Рогальова працює за лаштунками, щоб забезпечити школі найкращі можливості. Тож коли голова ГО «Генерація успіху» Вікторія принесла їй інформацію про грант Razom, рішення було миттєвим.

«Це була моя мрія вже дуже давно, — зізнається вона. — Я хотіла сучасну STEM-освіту, але без обладнання це було неможливо».

Одразу після затвердження гранту вона скликала термінове засідання педагогічної ради й переписала освітню програму школи, офіційно запровадивши курс робототехніки — крок, на який не наважилася жодна інша школа міста.

«Українська школа часто не готує учнів до реального життя. Нам потрібно давати знання, які мають сенс — такі, що відривають дітей від телефонів і залучають до мислення, пошуку рішень, творчості».

Для директорки підтримка Razom стала не просто матеріальною допомогою, а справжнім каталізатором.
«Кожен долар, який ви вклали, працює на 200%. Ви допомогли втілити мрію — не лише мою, а й наших учителів, учнів і батьків».

Позитивні зміни відчувають і батьки. Ми поспілкувалися з Людмилою — мамою восьмикласника Сергія, який навчається в ліцеї №1. Людмила працює на місцевій радіостанції, яка в перші дні повномасштабного вторгнення фактично виконувала функцію системи оповіщення про повітряні тривоги.

Ця жінка з тендітним, мелодійним голосом і сталевим характером розповідає, як відмовилася виїжджати з міста, коли до нього наближалися російські війська, і ночувала на студії, щоб тримати громаду в безпеці та поінформованості.

Людмила добре розуміє значення технологій, тож для неї STEM-освіта — не абстракція, а стабілізуючий фактор.

«Зараз надзвичайно важко мотивувати дітей до навчання, — каже вона. — Постійні тривоги, час в укриттях… Навіть якщо укриття в школі хороше, навчання під землею — це все одно навчання в умовах стресу».

Та STEM щось змінив.
«STEM допомагає зрозуміти, навіщо вони навчаються. Вони одразу застосовують знання на практиці — створюють проєкт, проводять експеримент, роблять модель. Це безпосередньо впливає на мотивацію».

Вона також говорить про відчуття досягнення:
«Коли ти щось зробив власними руками і бачиш результат, хочеться робити більше. STEM не змушує — він надихає».

Для її сина, вдумливого й відповідального підлітка, цей клас став простором, де можна перевіряти ідеї, працювати з іншими й бачити себе людиною, здатною створювати рішення.

Масштабування: «Освіта на колесах»

Відданість Прилукам демонструють не лише батьки. Робототехнічна програма в ліцеї №1 почалася з місцевої активістки Вікторії, чия любов до міста відчувається одразу.

«Я просто фанатка цієї громади, — каже вона. — Я вірю, що саме молодь рухає Україну вперед».

Зацікавлення її сина робототехнікою та досвід обміну зі США переконали Вікторію: діти в Прилуках заслуговують на такі самі можливості, як і школярі в Америці. Вона знайшла вчителя з пристрастю, школу, готову до змін, і обладнання, яке могло змінити все — Razom забезпечив останнє.

Результатом став проєкт, який, за її словами, «змусив дітей залишатися в класі навіть на перервах, щоб продовжувати збирати роботів».

Тепер ця робота поширюється на все місто завдяки програмі «Освіта на колесах», яку реалізує інша громадська організація. Координаторка Діана пояснює ідею просто:

«Діти в такому місті, як Прилуки, повинні мати ті самі можливості, що й діти в столиці».

Модель програми:

навчає вчителів інформатики по всьому місту
надає мікроконтролери для вивчення кодування й електроніки та робототехнічні набори для всіх шкіл
передбачає ротацію обладнання кожні два місяці
забезпечує готові навчальні плани й методичні матеріали
гарантує доступ до занять навіть під час блекаутів завдяки резервним просторам

Мотивація Діани — з досвіду війни:
«Наш шлях у 2022 році сформував нас такими, якими ми є зараз. Він навчив нас адаптуватися, організовуватися і продовжувати навчати дітей, навіть коли навколо все руйнувалося».

Ця програма не просто розширила STEM-освіту — вона створила міську спільноту вчителів і учнів, які навчаються разом, діляться ресурсами і підвищують планку можливого.

Те, що відбувається в Прилуках, — це більше, ніж уроки робототехніки. Це модель відбудови країни зсередини. Майбутні інженери дронів, фахівці з медичної робототехніки, розробники програмного забезпечення, спеціалісти з кібербезпеки та засновники стартапів починають саме тут — з робота-собаки, що пробуджує інтерес; з учителя, який нарешті має потрібні інструменти; з лідерки громади, яка не приймає слово «неможливо».

Це модель Razom у дії: невелика, але влучна інвестиція запускає локальне лідерство, яке створює експоненційний вплив для всієї громади.

Директорка Олена Рогальова підсумувала це найкраще:
«У нас були люди. У нас були ідеї. Але саме ці набори від Razom дали змогу втілити все в життя».

Саме так народжуються майбутні технологічні хаби — у класах міст, які дехто може не помітити, але де вже є надія, знання й рішучість.

Турбота про країну через турботу про людей: уроки Форуму Razom z Toboyu у Бучі

Published: 15 Січня, 2026

У жовтні 2025 року місто Буча стало простором спільного слухання та дій, спрямованих у майбутнє. Саме тут понад 70 практиків, лідерів громад, державних службовців, освітян, ветеранів і партнерів зібралися на Форум ментального здоров’я «Моделі стійкості. Партнерства. Інновації», організований проєктом RAZOM z Toboyu — ініціативою Razom for Ukraine, що реалізується за підтримки Direct Relief.

Форум поставив питання, яке сьогодні звучить особливо гостро для всієї України: як посилити систему ментального здоров’я так, щоб вона відповідала потребам людей тут і зараз — у час війни — і водночас витримала тривалий шлях відновлення попереду?

Зустріч, вкорінена в місці та сенсі

Проведення форуму саме в Бучі було свідомим вибором. Це місто стало символом глибокої втрати й водночас стійкості — нагадуванням про те, що ментальне здоров’я не є абстрактною політикою, а частиною щоденного виживання. Проведення цієї розмови тут підкреслило спільну відданість створенню систем підтримки, вкорінених у громадах, чутливих до травми та здатних до масштабування.

Учасники приїхали з понад десяти регіонів України — від Київщини (Буча, Ірпінь, Бородянка, Бориспіль) до Львова, Вінниці, Хмельницького, Івано-Франківська, Закарпаття, Запоріжжя та Миколаєва — разом із партнерами зі Сполучених Штатів. Психологи, соціальні працівники, медики, ветерани, освітяни, представники органів місцевого самоврядування та громадського сектору наповнили зал. Для тих, хто не зміг бути присутнім особисто, форум також транслювався онлайн, розширюючи діалог за межі простору події.

Про що говорили на форумі

Під час панельних дискусій, презентацій і круглого столу у форматі Speed Networking учасники зосередилися на практичних питаннях — і практичних відповідях:

Як громади можуть підтримувати ментальне здоров’я військових, ветеранів, їхніх родин і цивільних, які живуть в умовах постійного стресу?
Які інновації — цифрові інструменти, доказові інтервенції, нові моделі послуг — уже сьогодні допомагають психологам працювати ефективніше?
Як перейти від фрагментованих зусиль до системної співпраці між державними інституціями, громадами та неурядовим сектором?

У вітальних словах керівництво проєкту та партнери наголосили: стійкі рішення можливі лише через партнерство.
«Цей форум — не просто подія. Це спроба створити спільний простір дії, партнерства і відповідальності. Разом ми прагнемо визначити моделі, які справді працюють, і закласти основу для спільної дорожньої карти розвитку послуг ментального здоров’я в громадах», — зазначила Ірина Гудима, керівниця проєкту RAZOM z Toboyu.

Інші спікери поділилися уроками побудови моделей психосоціальної підтримки, що ставлять у центр довіру, координацію та локальну відповідальність — залишаючись водночас узгодженими з національною політикою та міжнародними найкращими практиками. Розмови були відвертими: учасники називали прогалини у координації та спроможності, але водночас ділилися тим, що вже працює — громадськими моделями підтримки, професійною допомогою фахівцям першої лінії для запобігання вигоранню, а також інструментами, що дозволяють вимірювати результати, а не лише наміри.

Від діалогу — до дорожньої карти

Одним із ключових результатів форуму стало напрацювання «дорожньої карти» міжсекторальної співпраці — практичного інструменту, який громади можуть використовувати для розвитку та посилення власних локальних екосистем ментального здоров’я. Дорожня карта, що постала з форуму в Бучі, перетворює діалог на скоординовану дію. Розроблена на основі дискусій, панелей та опитувань учасників, Дорожня карта ментальної стійкості Київщини окреслює шлях від розрізнених реакцій до цілісної, людиноцентричної системи психосоціальної підтримки.

У її основі — проста істина: від початку повномасштабного вторгнення ментальне здоров’я стало невід’ємною складовою стійкості громад. Ветерани, родини загиблих, внутрішньо переміщені особи та цивільні живуть у стані тривалого стресу й травми. Відповідь на ці потреби вимагає більше, ніж поодинокі послуги — вона потребує сталої співпраці між секторами, спільних стандартів і довіри.

Дорожня карта визначає міжсекторальне партнерство як фундамент ефективної системи. Органи місцевого самоврядування, заклади охорони здоров’я й освіти, громадські організації та психологічні центри мають різні, але взаємопов’язані ролі. Громади виступають першою точкою контакту — місцем, де люди шукають допомоги й де формується довіра, тоді як спеціалізовані центри забезпечують глибшу клінічну підтримку, супервізію та методичний супровід. Третій рівень організацій зміцнює соціальну згуртованість через освіту, інтеграційні програми та діяльність на рівні громади.

Ще одним ключовим напрямом є якість і доступність допомоги. Учасники форуму назвали стигму, низьку поінформованість і дефіцит фахівців — особливо в малих або віддалених громадах — головними бар’єрами доступу. У відповідь дорожня карта робить акцент на психоедукації, чітких маршрутах перенаправлення та професійному розвитку спеціалістів. Регулярна супервізія, підтримка колег і профілактика вигорання розглядаються не як додаткові опції, а як необхідні умови сталості системи.

Третім важливим вектором є інновації та цифровізація. Документ наголошує: технології — не самоціль, а інструмент розширення доступу й безперервності підтримки. Онлайн-консультації, цифрові системи ведення кейсів, телемедичні платформи та нові інструменти — зокрема чат-боти чи підтримка з елементами штучного інтелекту — допомагають запобігти «випаданню» людей із системи, особливо коли очні послуги недоступні. Водночас дорожня карта визнає потребу інвестувати в цифрову грамотність і побудову довіри, щоб ці рішення застосовувалися ефективно й етично.

Принципово важливо, що дорожня карта ставить у центр турботу про тих, хто надає допомогу. Стійкість будь-якої системи ментального здоров’я залежить від благополуччя фахівців. Навчання, супервізія, гідні умови праці та визнання професійної експертизи розглядаються як інвестиції у стійкість усієї системи.

Зрештою, ця дорожня карта — не статичний документ. Вона закликає до меморандумів про співпрацю, спільних навчань, взаємного перенаправлення клієнтів, спільної адвокації та постійного зворотного зв’язку між партнерами. Її мета практична: зробити так, щоб жодна людина, яка переживає наслідки війни, не залишалася наодинці, а громади мали структури, партнерства й інструменти для підтримки відновлення — сьогодні і в довгостроковій перспективі.

Українська стійкість — досвід для світу

Форум у Бучі є частиною ширшої розмови. У 2025 році команда RAZOM z Toboyu також представила український досвід на конференції Heal Ukraine в Гарварді, поділившись моделлю психологічної стійкості, сформованою в реаліях повномасштабної війни.

Ця модель акцентує чотири взаємопов’язані рівні стійкості — індивідуальний, сімейний, професійний і соціальний — і поєднує їх із доказовою індивідуальною підтримкою, що відстежує прогрес і адаптує плани допомоги з часом. Вона також зосереджується на професійній стійкості, пропонуючи психоедукацію фахівцям професій «людина — людина», та на сімейних підходах, які працюють із трансгенераційною травмою у родинах військових і ветеранів.

Як зазначила Ірина Гудима: «Досвід України — це не лише про витривалість, а й про інновації під тиском. Системи, які ми будуємо сьогодні, мають бути доступними, вимірюваними та масштабованими — важливими не лише для України, а й для будь-якого суспільства, що переживає тривалу кризу».

Чому цей момент важливий

Із 2022 року RAZOM z Toboyu працює над розбудовою національної системи психологічної підтримки, заснованої на довірі, доказовості та партнерстві. Команда з 40 психологів — 12 із яких мають наукові ступені — надала понад 28 500 індивідуальних консультацій, 2 500 годин групової роботи та провела понад 440 психоедукаційних тренінгів.

Форум у Бучі став важливою віхою на цьому шляху. Він показав, що стає можливим, коли громади, фахівці та державні інституції об’єднуються — не для конкуренції за ресурси, а для узгодження дій навколо потреб людей.

Стійкість, як засвідчив форум, — це не абстрактна риса. Це те, що ми вибудовуємо — свідомо, спільно і в партнерстві. У Бучі ця робота тривала далі — з поглядом, спрямованим у майбутнє, і спільним розумінням того, що турбота про ментальне здоров’я є невід’ємною частиною турботи про країну.

Стажування ImpactUA: Перетворюємо студентський потенціал на тривалі зміни для України

Published: 1 Жовтня, 2025

Майбутнє України твориться вже сьогодні — завдяки енергії молоді, її ідеям, активності та готовності до дії. Молоді лідери здатні поєднувати глобальний досвід з локальними потребами, перетворюючи ініціативність покоління на рушійну силу змін. Саме ця віра в проактивність молоді стала основою програми ImpactUA — спільної ініціативи Razom for Ukraine та Brave Generation. Її мета — залучити студентів провідних університетів США та українських студентів, які навчаються за кордоном, до активної участі в реальних змінах в Україні — не як спостерігачів, а як творців.

Протягом трьох тижнів учасники програми занурювалися у роботу громадських організацій, які підтримують громади, постраждалі від війни. Вони стали свідками щоденної стійкості, винахідливості та наполегливості людей, що тримають країну в русі. Програма дала студентам не лише практичний досвід співпраці з українськими ГО, а й глибше розуміння історичного, культурного й суспільного контексту. Поєднання академічного знання з живим досвідом створило міцну основу для міжнародної підтримки українських партнерів.

Учасники програми були ретельно відібрані. До України приїхали активні, цілеспрямовані студенти провідних університетів світу, які представляли різні академічні напрямки. Це додало програмі багатовимірності та підсилило синергію міжнародного бачення з місцевою експертизою. ImpactUA стала не лише платформою міжкультурного обміну, а й осередком формування нового покоління молодих лідерів, здатних працювати пліч-о-пліч з українськими громадами й створювати довготривалий вплив.

Підготовка до стажування розпочалася ще до приїзду студентів і стала першим кроком у їхньому досвіді. Онлайн-сесії сприяли знайомству, психологічній підтримці та обговоренню майбутніх викликів із провідними експертами. Марсі Шор, професорка історії Єльського університету, допомогла зануритися у культурно-історичний контекст, а Філ Каплан ділився практичними знаннями з міжнародної політики та гуманітарної сфери. Особливу увагу приділяли питанням безпеки: алгоритмам дій під час повітряних тривог, правилам поведінки та принципам особистої безпеки, що дозволили учасникам почуватися впевнено і зосередитися на навчанні та роботі.

Після прибуття до Львова студенти опинилися в середовищі першого занурення — де багатогранна реальність України почала відкриватися у всій своїй складності. Подорож до міста, організована командою програми, забезпечила безпечне і м’яке входження в новий контекст.

Перші дні стажування стали інтенсивним освітнім досвідом, де історія, політика та культура України перепліталися з особистими історіями й сучасною реальністю. Незабутнім моментом стала зустріч із Дорою Хомяк, виконавчою директоркою Razom for Ukraine. Її історія надихнула студентів усвідомити власну здатність бути творцями змін. Наступні лекції і екскурсії поглиблювали це розуміння: Ярослав Грицак відкривав складні історичні процеси, Мирослав Маринович ділився досвідом дисидентського руху, Юрій Підлісний пояснював механізми громадянського суспільства, а візит до музею-меморіалу жертв окупаційних режимів допоміг краще зрозуміти боротьбу за свободу.

Особливе враження залишив Superhumans Center — сучасний реабілітаційний центр для постраждалих від війни. Там студенти ознайомилися з підходами до протезування та побачили масштаб суспільної сили в дії.

Культурна програма інтеграційних днів стала емоційним доповненням: майстер-клас із іконопису, барбекю з народною музикою, розмови про традиції, приготування вареників і шоколаду — усе це дало змогу доторкнутися до живої української культури й побачити її актуальність.

Здобуті в перші дні знання та навички стали міцною основою для індивідуальних стажувань у громадських організаціях, підібраних відповідно до інтересів кожного. Це була можливість спробувати себе у різних ролях — від журналістики та роботи з ветеранами до ІТ, фандрейзингу чи ведення соціальних мереж.

Для багатьох це стало визначальним моментом у професійному житті. «Моє стажування підтвердило: я хочу стати психологом», — ділиться Анастасія Шульган, яка працювала з ГО Ridni. Вона відвідала воркшоп для психологів, де йшлося про складні теми, пов’язані з дітьми та прийомними сім’ями — і вперше відчула: вона на своєму місці.

Подібні відкриття були у багатьох. Евеліна Бендерська, яка раніше досліджувала травму в академічному контексті, зазначила: «Цей досвід поглибив мої академічні та професійні інтереси. Тепер я ще глибше хочу вивчати, як травма впливає на українське суспільство».

Після завершення програми частина учасників залишилися в Україні, щоб глибше зануритися у життя країни, інші продовжують підтримувати Україну з-за кордону. Один із студентів, Айдан Стретч, вирішив провести наступний рік у нашій державі, працюючи журналістом і висвітлюючи війну для американської аудиторії.

Impact UA стало більше ніж стажуванням — це був досвід, що трансформує. Програма показала: відбудова країни починається не лише з глобальних проєктів чи рішень уряду, а з простих людських контактів. Саме ці зв’язки дали студентам змогу відчути Україну не на відстані, а на дотик — і стати її голосом у світі. Як сказав один з учасників, Крістоферс Крумінс:

“Цей досвід нагадав мені про щось дуже просте, але надзвичайно важливе: політика, відносини між країнами і навіть війна — це все про людей. Коли маєш особисті контакти в Україні, слухаєш історії цих людей — твоє сприйняття неминуче змінюється. Щоранку читати новини про дрони і ракети — зовсім інше, коли знаєш людей, які щоночі змушені засинати під обстрілами”.

Цей проєкт довів просту, але потужну істину: Україна — це не лише країна, яка демонструє стійкість у війні. Це країна, що активно творить своє майбутнє. Тут зростає нове покоління лідерів з усього світу — тих, хто не просто спостерігає, а діє поруч із українцями, навчається й змінює світ разом із нами.

Нова кар’єра стібок за стібком: історія Світлани Рогозян

Published: 10 Вересня, 2025

«Я вже мала працювати інженером», — розповідає Світлана Рогозян, 51-річна жінка з Лисичанська, Луганська область. Вона працювала на місцевому нафтопереробному заводі та готувалася до підвищення. Виховувала дитину, про яку довго молилася. «Життя почало налагоджуватись», — додає вона. Але повномасштабне вторгнення Росії в Україну змінило все. Частина Луганщини була окупована ще у 2014 році, тому місцева влада та волонтери одразу почали евакуювати людей з Лисичанська, розуміючи, що атаки посиляться.

Родина Рогозян перебралася до свого заміського будинку неподалік Лисичанська, сподіваючись, що там буде безпечніше. «Я ще в сподіванні, що все буде добре, сіяла петрушку, моркву, буряк, кріп. Дуже сильно в мене дитина таке любить», — каже жінка. Але вибухи ставали дедалі ближчими, і вона вирішила тікати.

У середині квітня 2022 року, Рогозян разом із 6-річним сином Ярославом сіли в переповнений евакуаційний потяг до Львова. Діставались до станції автобусом під обстрілами росіян. Їм вдалося виїхати до того, як снаряд пошкодив їхню квартиру в Лисичанську. Місто повністю окупували в липні 2022 року.

«Єдине, що я жалкую, що іконка, з котрою христили малого — я її не взяла з собою. Ви знаєте, я на неї подивилась і залишила, думаю, щоб будинок оберігала, щоб тоді сюди ми повернулися», — згадує Рогозян.

Починати з чистого аркуша у Львові було важко. Родина оселилася в гуртожитку, у крихітній кімнаті, яку довелося ділити з іншою родиною. Вони жили на виплати для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Досвід жінки в хімічній інженерії виявився непотрібним на новому місці, бо поблизу не було жодного подібного підприємства. Були вакансії в сфері обслуговування, але Рогозян не могла залишити Ярослава самого.

Одного дня вона побачила на Facebook оголошення про набір на «Школу Кравецької Майстерності», організовану Західноукраїнським кластером ідустрії моди (WUFIC) за підтримки Razom.

«Шити то моє хобі було. Я підшивала костюмчики малому. Купляла, але прикрашала сама, переробляла. Але я розуміла, що в мене мало знань», — розповідає вона.

Рогозян дуже хотіла долучитися до курсів, але вечірні заняття не підходили через графік сина. Згодом їй зателефонували і запронували приєднатися до щойно набраної денної групи. «Я приєдналася з такою радістю! Я цього дуже чекала», — згадує жінка.

Мета «Школи Кравецької Майстерності» — навчити ВПО кравецької справи, допомогти випускникам із працевлаштуванням та сприяти їхньому професійному розвитку. Проєкт реалізується у Львові та Івано-Франківську. 84 жінки вже закінчили курси шиття.

Кожен потік майбутніх кравчинь навчається протягом трьох місяців. «Ми шили спідниці, брюки і верх. Я пошила собі спідницю-шорти, про які так давно мріяла», — каже Рогозян. Вона додає, що її улюбленою частиною навчання було освоєння технології замірів і крою тканини.

«Якраз найцікавіше ця технологія. Реально цікаво коли ти спочатку не розумієш, куди та лінія веде, куди не приведе, а вже і штани є», — каже Рогозян.

Про свій досвід на курсах жінка каже, що було «весело і класно», додаючи, що почувалася як у родині разом з іншими учасницями та викладачами. Групу навчали двоє викладачок — технологиня та кравчиня. «Одна вчить технології, а інша вчить, як строчити. Спочатку ми вчимося робити викрійку, а потім переносимо з паперу на тканину, а потім шиємо», — пояснює Рогозян. «Я вдячна, що тканину нам [WUFIC за підтримки Razom] надавали, привозили. І що нам не довелося самостійно шукати її по магазинах».

Цей проєкт надихнув Рогозян шукати нові можливості для поглиблення знань у швейній справі. Разом із деякими жінками з курсів, вона почала щосуботи приходити до колишньої викладачки, технологині з пошиву одягу, Вікторії Карпової, щоб освоїти більш складні техніки.

Після проєкту, «робота мене знайшла», — розповідає Рогозян. Карпова шукала жінок для роботи у своїй швейній майстерні, яку вона перевезла з нині оточеного Покровська, Донецької області, до Львова. Рогозян погодилася на пропозицію і зараз працює неповний робочий день у КВК «Покровчанка».

«Я здобула знання. Я маю роботу, яка мені подобається. Мені дуже подобається продукція, яку ми шиємо. Якщо подобається продукція то подобається і працювати з цією продукцією. Вона гарна, якісна, красива, і ти розумієш, що ти до того приклав свою руку», — каже Рогозян.

Рогозян мріє започаткувати власну справу. Коли вона приєдналася до курсів шиття, то мала чітку мету — опанувати ремесло і згодом відкрити майстерню з ремонту одягу. Поки що вона хоче почати з малого. «У мене мрія, машинку, хоча б, знаєте, домашню, але сучасну хочеться вже», — ділиться жінка. Рогозян додає, що навіть проста швейна машинка вдома дозволила б їй почати заробляти. Наразі вона працює на старій ножній, яка не може зрівнятися з електричними. «Але вона класна, коли світла нема», — визнає, сміючись.

«Я дуже хочу миру, щоб моя дитина не боялася звуків вибухів», — каже Рогозян. Вона згадує, як її син імітував звуки ракет і дронів — звуки, які дитина ніколи не повинна чути. «Я не хочу, щоб діти знали того страху, коли втрачаєш все», — продовжує вона. «Ти зберіг життя собі і дитині, але то, що ти все життя собі жив, напрацював — того нема».

8-річний Ярослав зараз навчається у місцевій школі, грає на фортепіано та відвідує курси з конструювання дронів. Чоловік Рогозян боронить Україну.

Рогозян вірить, що добробут України тісно пов’язаний із добробутом її народу. В умовах, коли стільки ВПО втратили роботу, програми перекваліфікації, як Razom Jobs, є рушієм змін. «Буде процвітати Україна, будуть і люди процвітати. Буде робота у кожного, і буде держава багата. Якщо кожен буде робити, заробляти гроші, то і будуть гроші і в державі», — каже Рогозян.

Завдяки вашій підтримці, Razom продовжує надавати таким цілеспрямованим людям, як Рогозян, можливість здобувати нові навички та розвиватися у новій, захопливій професії.

Оголошення результатів конкурсу “STEM-освіта та сила молоді: створюємо зміни в українських громадах”

Published: 4 Серпня, 2025

З радістю оголошуємо перелік переможців конкурсу “STEM-освіта та сила молоді: створюємо зміни в українських громадах”.

Дякуємо всім, хто подав заявки на конкурс. Ми отримали понад 100 пропозицій від громадських організацій, освітніх центрів, молодіжних хабів та активних освітян з різних куточків України. Особливо цінно бачити, як громадські організації та навчальні заклади об’єднують зусилля, щоб підвищити якість освіти й зробити STEM-напрям доступнішим для молоді в малих громадах.

Вибір був непростим – багато ініціатив були якісно підготовлені, змістовні та продумані. Втім, відповідно до критеріїв конкурсу та доступного бюджету, ми можемо підтримати лише частину з них.

Вітаємо організації, які за результатами конкурсного відбору рекомендовані до отримання грантової підтримки та вже незабаром можуть розпочати реалізацію своїх проєктів у межах програми.

ГО “СТІМ-МЕЙКЕР”
ГО “Північна Горлиця”
ГО “Молодіжні вітрила”
ГО “Миколаїв Вотер Хаб”
ГО “Генерація успіху”
ГО “ГО ГЛОБАЛ”
ГО «Федерація робототехніки та програмування міста Прилуки та Прилуцького району»
ГО “ІНСАЙНС”
ГО “Об’єднання молодих науковців НТУ “ХПІ”

Ми вдячні кожній організації, яка подала заявку. Ви – частина спільноти, що змінює освіту в Україні. Якщо цього разу ви не в списку переможців – не зупиняйтесь. Ваші ідеї важливі, і ми впевнені, що попереду буде ще багато можливостей для співпраці.

А командам, які отримають підтримку, — бажаємо продуктивного старту. Нехай ці проєкти стануть кроком до стійких змін у ваших громадах.

Благодійний фонд “Разом для України” спільно з STABNET передали 2 стабілізаційні контейнери для потреб ЗСУ

Published: 27 Червня, 2025

У Києві відбулася передача бригадам Нацгвардії “Хартія” та “Спартан” двох мобільних стабілізаційних контейнерів Stabnet, призначених для надання медичної допомоги в бойових умовах.

“Стаціонарний медичний пункт на передовій має свої певні переваги. Але бувають ситуації, коли просто неможливо обладнати стаціонарний пункт на фронті. Тому таке рішення – мобільний стабілізаційний контейнер – є універсальним, воно допомагає тримати біля себе все необхідне обладнання. І у разі небезпеки оперативно покинути локацію, врятувавши і життя поранених, і життя медиків, і обладнання, і все інше”, – розповіла агентству виконавча директорка фонду “Разом для України” Евеліна Курілець.

Вартість одного такого стабілізаційного контейнера разом з обладнанням становить близько 45 тис. євро.

“Ми повністю облаштовуємо такий стаціонарний пункт, його можна поставити в будівлі, біля будівлі на землю, навіть під землю і, за потреби, швидко перемістити”, – сказала Курілець.

Наразі на фронт вже передано 36 таких контейнерів.

У контейнері є холодильник, дефібрилятор, обладнані місця для зберігання медикаментів, кріплення для обладнання, анестезіологічне обладнання, хірургічний стіл, кондиціонер, система водопостачання та водовідведення. За словами Курілець, фонд постійно тримає зворотній звʼязок з військовими, щоби при виробництві наступних “Стабнетів” вносити певні зміни. Ці зміни можуть стосуватися розміщення обладнання всередині контейнера, системи кріплень, функціональності тощо.

Також сам контейнер має спеціальне покриття, яке захищає його від уламків.

“Цей стабпункт дає змогу нам перш за все забирати “тяжких” пацієнтів, надавати саме спеціалізовану медичну допомогу ближче до нуля, до лінії фронту. Тим самим ми рятуємо хлопців, які отримують поранення, травмування”, – сказав на церемонії передачі начальник медичної служби третьої бригади Національної гвардії “Спартан”, підполковник медичної служби Олексій Бусяк.

Один зі стабілізаційних контейнерів, який передали бригаді “Хартія”, – іменний. Його назвали на честь парамедикині та волонтерки Юлії “Тайри” Паєвської.

“Завдяки майстерності командирів і медиків “Хартії” і “Спартана”, впевнена, що ці “Стабнети” будуть працювати якнайкраще. І всі, хто може бути живим, хто має шанси на життя, мусять вижити. Ми над цим працюємо невтомно”, – сказала Паєвська.

Вона зауважила, що перевагою такого мобільного контейнера є те, що меддопомогу можна надавати в стерильних умовах і з професійним обладнанням. Такої можливості, за її словами, не було у 2014-2015 роках. Під час комплектування контейнера, який переданий 13-й бригаді НГУ “Хартія”, виробники врахували зауваження “Тайри”.

“Я додала додаткове місце для пораненого, яке може складатися і розкладатися в залежності від кількості постраждалих. Це, на мій погляд, дуже важливо. Мій досвід надання “домедички” на полі бою, так і стабілізації під час боїв вчить, що необхідно планувати більше місць для поранених, і кількість персоналу мусить відповідати якнайбільшій кількості можливих поранених”, – зауважила Паєвська.

Stabnet – це мережа мобільних медичних стабілізаційних пунктів, розроблених спеціально для роботи в бойових умовах. Проєкт співпрацює з 50 бригадами.

Мета проєкту – розгортання мережі зі 100 “Стабнетів” уздовж всієї лінії фронту.

За даними бойових медиків, які вже працюють зі Stabnet, за одну ніч через один контейнер проходили до 13 поранених. За місяць один Stabnet може надати допомогу 300 пораненим. Наявні зараз 36 контейнерів здатні стабілізувати стан 10 800 поранених щомісяця. А при досягненні мети проєкту – розгортанні мережі зі 100 контейнерів – пропускна здатність мережі зросте до 30 тис. поранених на місяць.

Фінансування проєкту відбувається за рахунок співпраці з благодійними фондами, у тому числі міжнародними донорами.

Благодійний фонд “Разом для України” отримав нагороду у номінації «Сінергія добра: ефективне партнерство»

Published: 27 Червня, 2025

19 червня у столиці відбулася урочиста церемонія нагородження переможців 18-го Національного конкурсу «Благодійна Україна – 2024», що пройшов під гаслом «Благодійність на захисті України».

Цьогоріч конкурс проходив під гаслом «Благодійність на захисті України». І ми пишаємося тим, що Благодійний фонд «Разом для України» вдруге поспіль став лауреатом цієї важливої відзнаки — цього разу у номінації «Сінергія добра: ефективне партнерство».

«Ця нагорода — про довіру. Про те, що партнерство і єдність справді здатні творити зміни. Ми вдячні всім, хто поруч із нами: кожному волонтеру, партнеру, донору. Без вас наш шлях був би неможливий», — прокоментувала Евеліна Курілець, виконавча директорка БФ «Разом для України».

Конкурс «Благодійна Україна» щорічно відзначає тих, хто самовіддано працює задля допомоги іншим, підтримує українське суспільство та зміцнює гуманітарний фронт у найважчі часи.

Практично усі проєкти, які цього року було подано на конкурс пов’язані з людьми: з тими, хто захищає, і тими, кого захищають. Ми побачили не лише важливу роботу, а й великі серця переможців за цими проєктами.

Дякуємо кожному учаснику Національного конкурсу «Благодійна Україна-2024» – «Благодійність на захисті України» та вітаємо переможців. Всі ми разом наближаємо нашу перемогу!