ПОШИРЕНІ ЗАПИТАННЯ

Published: 7 Липня, 2022

ПОШИРЕНІ ЗАПИТАННЯ

Щиро дякуємо за підтримку та готовність допомогти Україні у такі важкі часи!

Ми надзвичайно перевантажені запитами. Наша команда волонтерів працює цілодобово, без вихідних, оскільки ми щогодини масштабуємо наші зусилля, щоб забезпечити те, що потрібно в Україні.

Через велику кількість повідомлень і запитів ми настійно рекомендуємо спершу шукати відповіді в цьому розділі «Поширені запитання».

Переможемо. Разом!

Команда Razom

Як я можу відправити гуманітарну/медичну допомогу?

Важливо! Наразі ми повністю зосереджені на найнагальнішій потребі в медичній допомозі – тактичні медзасоби та медзасоби і обладнання для українських лікарень.
Наразі Razom (!) НЕ доставляє гуманітарну допомогу (таку як одяг, їжу, іграшки, тощо), коли ситуація змінеться, ми відразу сповістемо про це на наших каналах, як тільки почнемо збирати та доставляти гуманітарну допомогу. Ми розуміємо ваше бажання допомогти, але просимо вас притримати ваші пакети гуманітарної допомоги, бо вона дуже скоро знадобиться в Україні. Але сьогодні найвищим пріоритетом є медична допомога, яка рятує життя. Дякуємо за розуміння!

Наші партнери в Meest приймають наступні засобів першої допомоги та тактичного медичного забезпечення в великих обсягах, а Razom покриває відправлення – офіційний список необіхдної та прийнятної медичної допомоги (в великих кількостях)! Кожне велике відправлення вимагає правильно заповненого маніфесту.

Якщо ви хочете пожертвувати тактичну медицину для польових медиків і ви перебуваєте в США, пишіть на TacMedUSA@razomforukraine.org.

Якщо ви хочете пожертвувати тактичну медицину для польових медиків і ви перебуваєте в Європі, пишіть на TacMedEU@razomforukraine.org.

Для будь-яких пожертв для лікарень або з лікарень, будь ласка, зв’яжіться з нами за адресою hospitals@razomforukraine.org.

Куди писати щодо корпоративних грантів? Про donation matching?

Щодо великих пожертвувань та корпоративних, організаційних та фондових грантів, а також donation matching, будь ласка, надсилайте свої запити на donations@razomforukraine.org. На нашій сторінці Donate можна знайти всі способи пожертвування, включно із банківською інформацією та номером Razom EIN.

Чим я можу допомогти? Чи можу я стати волонтером у Razom?

Дякуємо за ваше бажання допомогти! Волонтери є основою успіху і здатності Razom допомагати Україні. Якщо ви хочете стати волонтером, будь ласка, заповніть цю форму. Наразі ми не можемо обіцяти, що зв’яжемося з вами негайно, і напишемо як тільки отримаємо нові запити на волонтерів від наших команд. Тим не менш, вам не потрібно чекати на нас, у вас вже є можливісті підтримати Україну вже сьогодні:

Беріть участь в інформаційних заходах, відстоюючи Україну в соціальних мережах. Слідкуйте за нашими Facebook, Instagram, Twitter, щоб дізнатися про останні ініціативи, а також підписуйтесь на нашу імейл розсилку, щоб отримувати останні новини про те, як ви можете відстоювати Україну у своїй громаді та за її межами;
Відвідуйте акції протесту у вашому місті;
Пишіть і телефонуйте своїм обранцям;
Беріть участь у відповідних петиціях;
Запустіть збір коштів від імені Razom або інших організацій, які роблять чудову роботу (докладніше ви можете знайти тут) і не соромтеся проявляти якомога більше креативності. Різні люди розпочинали особистий збір коштів для Razom у соціальних мережах, проводили благодійні концерти, читання віршів, вечорі, робили татуювання, створювали мистецтво тощо, все щоб залучити інших до допомоги Україні. Якщо ви хочете розпочати кампанію GoFundMe, ви можете вибрати Razom як одержувача на їхній платформі тут. Надсилайте свої запитання щодо особистих та малих фандрейзінгів для Razom на електронну адресу donations@razomforukraine.org.

Як я можу стати волонтером за межами США? напр. в Польщі

Дякуємо за вашу готовність допомогти! На жаль, зараз мизараз ми працюємо переважно зі Сполучених Штатів і зосереджені на доставці медичної та іншої терміново необхідної допомоги. Ми не можемо надати інформацію про точні можливості волонтерства за межами США, проте, можливо, ви можете знайти корисну інформацію та можливості за цими посиланнями або в інших організаціях:

Help Ukraine Center
Volunteer Abroad
Medical Professional Volunteers (questionnaire at the bottom of the page)

Коли і де наступний протест?

Інформацію про всі заплановані мітинги можна знайти тут і перелік регулярно оновлюється. Ви можете додати інформацію про мітинг у вашому місті до списку, заповнивши форму на їхньому сайті. Якщо ви не знайшли мітингів поблизу – спробуйте організувати самі, зверніться до місцевої української громади, створіть групу у Facebook. Будьте ініціативними! Будьте креативними!

Razom буде регулярно організовувати та рекламувати мітинги в районі Нью-Йорка, а також мітинги, спрямовані на об’єднання людей з усіх куточків США у місті Вашингтон, округ Колумбія. Щоб отримувати сповіщення слідкуйте за нами в соціальних мережах або підписуйтесь на нашу електронну розсилку.

Як Razom витрачає зібрані кошти?

Після нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 року проект Razom миттєво відреагував на надзвичайну ситуацію в Україні заради порятунку життя людей. Нашим пріоритетом є надання критичної гуманітарної допомоги найбільш нагальним потребам по мірі їх розвитку. Наразі це означає доставку гуманітарної допомоги у вигляді тактичної медицини, медичних товарів та засобів зв’язку, евакуацію дітей з обмеженими можливостями та їхніх сімей, а також підвищення обізнанності про війну в Україні. Razom підтримує адміністративні витрати не більше 15% (а історично, в середньому – нижче 10%).

Слідкуйте за нашим останніми новинами про розвиток і вплив нашого проекту та повний його огляд на нашій сторінці Razom Emergency Response.

Чи Разом є офіційно-зареєстрованою неприбутковою організацією?

Ми є зареєстрованою в США неприбутковою організацією зі статусом 501c3, заснованою у 2014 році після Революції Гідності. Ви можете дізнатися більше про Razom на різних сторінках нашого сайту: перевірьте звітність за минулі роки, познайомтесь з нашою радою, дізнайтесь більше про наші проекти та те, що вже було зроблено за 8 років. У зв’язку із загостренням надзвичайної та критичної ситуації в Україні, ми зараз працюємо над тим, щоб почати щоденні звіти на нашому акаунті, будь ласка, слідкуйте за оновленнями на нашій сторінці Updates.

Чи допомагаєте ви біженцям?

Ми знаємо про велику кількість українців, які втратили свої домівки внаслідок війни або змушені були покинути Україну. Razom реагує на це кількома способами:

Наша команда активістів поширює обізнаність про цей бік гуманітарної кризи серед міжнародної спільноти, щоб переконатися, що уряди країн світу активно працюють над підтримкою українських біженців.
Волонтери Razom з ініціативи “Children, We Will Make It” (Діти, ми встигнемо) евакуюють дітей з інвалідністю та їхні сім’ї до безпечних регіонів України, а в деяких випадках – за кордон, до Польщі. Детальніше про їхню роботу можна дізнатися тут.
Ми підтримуємо наших давніх партнерів БУР (Будуємо Україну разом), які допомагають переселенцям всередені України.
Ми об’єдналися з Ukrainian Jersey City, заради розробки проекту допомоги українським переселенцям у районі Tristate.
- Якщо ви особисто або ваша організація бажаєте суттєво допомогти українським переселенцям, будь ласка, заповніть цю форму: https://forms.gle/sitAyYwaNQSjHPgBA.
- Якщо ви український мігрант, який потребує допомоги, заповніть цю форму: https://forms.gle/cdVKRdCz4ii6U9kNA

У цій сфері працює багато інших організацій, малих та великих. Серед них рекомендуємо відвідати на такі ресурси:

Додаткові корисні ресурси:

Збір коштів та інші ресурси, яким ми довіряємо: https://linktr.ee/RazomForUkraine

Національний банк України відкрив спеціальний рахунок для збору коштів для Збройних Сил України

Інші способи допомогти Україні з-за кордону

Дякуємо за неймовірну підтримку України, українського народу та «Разом»!

Якщо ви не знайшли відповіді на своє конкретне запитання на цій сторінці, будь ласка, напишіть на електронну адресу: info@razomforukraine.org з темою “Read FAQ”.

Очікуйте відповідь впродовж 48 годин. Наші ресурси обмежені, але ми робимо все можливе. Дякуємо за розуміння!

810 автомобілів для життя: історія Cars for Victory

Published: 20 Лютого, 2026

Коли Україна опинилася перед найбільшим викликом у своїй сучасній історії, стало зрозуміло, що для збереження людських життів потрібна мобільність. Автомобіль у таких умовах – це не просто транспорт. Це можливість вчасно довезти медикаменти, дістатися до постраждалих, евакуювати людей із небезпечних місць, перевезти тих, кому потрібна допомога саме зараз. Саме тому у 2022 році команда Razom for Ukraine започаткувала проєкт Cars for Victory/«Авто для перемоги», який став частиною великої системної роботи зі збереження життя та підтримки тих, хто його рятує.

За час існування проєкту Cars for Victory було передано 810 автомобілів. Це машини, що працювали і продовжують працювати там, де рахунок іде на хвилини. Вони допомагали командам, які витягують поранених, вивозять постраждалих, доставляють необхідне обладнання та підтримують роботу тих, хто стоїть на передовій боротьби за людське життя. За цією цифрою стоять тисячі врятованих людей, історій, сотні ситуацій, коли авто означало шанс, можливість встигнути і зберегти найдорожче.

Cars for Victory став відповіддю на реальну потребу. У складних умовах машини швидко зношуються, втрачаються, виходять з ладу. Їх постійно потрібно відновлювати, шукати заміну, готувати до роботи.

Тому проєкт став мостом між тими, хто був готовий допомогти, і тими, хто щодня рятує людські життя. Команда Cars for Victory шукала автомобілі, купувала, доставляла, ремонтувала, доукомплектовувала і робила це не від випадку до випадку, а системно. Робота тривала щодня. Без вихідних, без пауз, без «потім». Тому що люди не можуть чекати.

Успіх цього проєкту – це результат спільної праці багатьох. Тих, хто координував процес, хто організовував доставку, хто займався документами, комунікаціями, співпрацею з партнерами, хто був поруч із проєктом від перших днів до завершення його активного етапу. До цієї історії належать керівник проєкту-Сергій Митрофанський, заступник керівника проєкту -Сергій Воронов, менеджери проєкту – Артем Франгулов, Олександр Сірець, Василь Іванченко і велика команда волонтерів, партнерів, благодійників та друзів Razom в Україні та світі. Людей, які вірили, що кожен автомобіль – це внесок у життя.

Cars for Victory пройшов великий шлях – від перших машин до сотень переданих авто, від екстрених рішень до злагодженої системної роботи. Це один із тих проєктів Razom, який справді мав вплив, тому що приносив практичний результат і дозволяв щодня підтримувати тих, хто рятує інших. Сьогодні цей проєкт реалізовано в повній мірі, але його значення залишиться важливою частиною історії Razom і сучасної історії України.

При цьому місія Razom продовжує ставити захист та безпеку України на перше місце. Наш пріоритет – підтримувати та рятувати життя. Ми беремо на себе великі зобов’язання, продовжуємо розвивати нові напрямки, створювати програми, які відповідають викликам часу та мають реальний вплив. Проєкти, які так само стануть великим кроком на шляху до нашої Перемоги.

Тренування, що рятує життя: як Razom посилює систему екстреної медичної підготовки в Україні

Published: 2 Лютого, 2026

У війні не буває дрібниць. Але є речі, від яких залежить усе. Одна з них – підготовка. Там, де рішення потрібно ухвалювати за секунди, де руки мають працювати швидше за думки, саме тренування визначає, чи встигне людина допомогти іншій. Саме тому Razom інвестує в медичну підготовку для екстрених або рятувальних підрозділів, та тих, хто працює в умовах максимального ризику й навантаження.

Цей курс побудований так, щоб максимально наблизити навчання до реальних ситуацій. Тут не обмежуються аудиторіями та теорією. Основу складають практичні відпрацювання в умовах контрольованого стресу, коли учасники змушені діяти швидко, чітко і без права на помилку. Це дозволяє не лише засвоїти алгоритми, а й підготувати психіку до реальної роботи.

«Найбільша цінність курсу — це величезна кількість практичних відпрацювань. Не просто в умовах класу, а в максимально реалістичних сценаріях, де ми можемо створити контрольований рівень стресу і дати можливість відпрацювати помилки без загрози для життя», – ділиться один з учасників.

Навчання побудоване як послідовний процес: попередня підготовка, теоретична частина і практичний блок. Спочатку учасники в комфортних умовах опановують базові принципи та алгоритми, а далі переходять до симуляцій, у яких окремі навички складаються в єдиний ланцюг дій, який максимально наближений до реальної надзвичайної ситуації. Такий формат допомагає довести рухи до автоматизму, щоб у критичний момент не витрачати дорогоцінні секунди на роздуми.

Курс проходить за програмою Combat Lifesaver (CLS) – міжнародним стандартом підготовки військовослужбовців і бійців спецпідрозділів до надання першої допомоги в надзвичайних та кризових умовах. Програма зосереджена на відпрацюванні базових, але критично важливих навичок: зупинки масивних кровотеч, забезпечення прохідності дихальних шляхів, роботи з пораненнями грудної клітки, профілактики шоку та безпечної евакуації постраждалих. Особливий акцент робиться на діях у стресі, командній взаємодії та чіткому дотриманні алгоритмів, які довели свою ефективність у реальних бойових умовах.

Особливістю цього курсу стала участь не лише бійців спецпідрозділів, а й двох представників ДСНС. Один із них – рятувальник із досвідом роботи з дорожньо-транспортними пригодами, наслідками обстрілів та ін., зізнається, що навіть для нього це навчання стало відкриттям. «Це зовсім інша “кухня”. Навіть маючи досвід роботи з надзвичайними ситуаціями, я побачив зовсім інший підхід. Тут інша логіка, інший темп, інший рівень концентрації. Це дуже цінний досвід».

Таке спільне навчання має важливий системний ефект. Воно формує спільну мову між військовими та цивільними екстреними службами, що особливо критично в умовах масових уражень і складних евакуацій. Коли різні служби тренуються разом, у реальній ситуації вони працюють як єдиний механізм.

Для багатьох учасників цей курс стає не просто підвищенням кваліфікації, а внутрішнім переломом. «Для мене це можливість відтренувати базові навички, які під час реальних бойових завдань зможуть врятувати мого побратима», – каже один із курсантів. У цих словах суть усієї програми: підготовка тут вимірюється не сертифікатами, а шансами на життя.

Медична підготовка для спеціальних та рятувальних підрозділ є частиною ширшої стратегії Razom – розбудови системи екстреної допомоги, яка працює не фрагментарно, а цілісно. Йдеться про створення середовища, де знання передаються, досвід накопичується, а стандарти уніфікуються. Це довгострокова інвестиція не лише в конкретні служби, а в стійкість всієї оборонної та рятувальної системи країни.

«Історія показала, що ми незламні, ми вміємо триматися один одного і приходити на допомогу. Саме ця взаємна підтримка і визначає нашу стійкість», – говорить учасник курсу. Це і є сенс усієї роботи: не просто навчити, а створити культуру взаємної відповідальності, де кожен готовий зробити крок назустріч іншому.

Саме так Razom бачить свою роль. Не як окрему гуманітарну ініціативу, а як частину великої системи підтримки, у якій знання, довіра й людяність перетворюються на реальні врятовані життя.

Харків: на передовій стійкості

Published: 20 Січня, 2026

Мало яке місто так точно втілює слово передова, як Харків. Він розташований лише за 25 кілометрів від російського кордону — настільки близько, що ворожі літаки можуть досягти місто за лічені хвилини. Від перших днів повномасштабного вторгнення Харків живе під постійною загрозою з повітря, і водночас продовжує працювати, жити й функціонувати напрочуд злагоджено.

Ті, хто наважується приїхати до міста, часто дивуються: чисті вулиці, клумби й декоративні елементи, які прикрашають простори, ще недавно пошкоджені ракетами й дронами, громадський транспорт, що ходить за розкладом і з перших днів вторгнення став безкоштовним для всіх мешканців. Якби не фанера на вікнах і оборонні барикади на в’їздах до міста, можна було б подумати, що це безпечне місто десь у Західній Європі.

Здатність Харкова витримувати щоденні атаки й водночас зберігати відчуття порядку для своїх мешканців значною мірою ґрунтується на системах, які місто створило під час війни. Це системи, що дозволяють швидко виявляти загрозу, вчасно попереджати людей і координовано реагувати.

У центрі цієї роботи — Харківський Ситуаційний Центр (ХСЦ), єдиний центр такого типу поза межами Києва. Тут команда молодих фахівців із цивільного захисту моніторить прямі відеотрансляції, відстежує інциденти на інтегрованій мапі міста та координує все — від аварійних ремонтів до рятувальних операцій.

Пульс Харкова

«Ситуаційний центр — це серце Харкова,» — каже Богдан Гладких, директор Департаменту надзвичайних ситуацій Харківської міської ради та керівник ХСЦ. «Він бачить усе, що відбувається в місті, і керує реагуванням — від пожежників до медиків. Це пульс, який підтримує життя Харкова.»

Ситуаційний центр був збудований лише за три місяці завдяки партнерству міста, місцевого бізнесу, волонтерів та міжнародних донорів. Реалізувати такий об’єкт у настільки стислі строки в умовах війни здавалося майже неможливим. Але ще складніше — об’єднати під одним управлінням таку кількість муніципальних служб і змусити їх працювати злагоджено, коли кожна з них вже й так функціонує на межі можливостей.

Попри це, Харкову вдалося вибудувати структуру, в якій ДСНС, екстрена медична допомога, поліція, пожежні служби та навіть комунальні підприємства працюють разом і координують дії заради безпеки мешканців міста.

Цифрова мапа центру містить інформацію про кожен гідрант, дорогу й зону ризику; сотні камер передають відео в режимі реального часу; аналітики координують усі екстрені та комунальні служби. Коли виникає надзвичайна ситуація — чи то комбінована атака на місто, чи звичайна побутова пожежа — працівники ХСЦ можуть оцінити ситуацію за камерами, миттєво отримати повну інформацію про пошкоджену інфраструктуру та направити на місце саме ті служби, які реально потрібні.

Коли війна зробила Харків постійною ціллю, це «серце міста» стало його щитом. Але навіть найкраща система координації не працює без зв’язку. А в Харкові, коли зникає електрика й падають мобільні мережі, тиша може коштувати життя.

Коли звʼязок означає виживання

Під час блекаутів або масованих обстрілів мобільний зв’язок може зникнути за лічені хвилини. Вежі руйнуються, базові станції виходять з ладу — і разом із ними зникає можливість координувати рятувальні служби.

Щоб закрити цю критичну прогалину, Razom передав місту радіоретрансляційне обладнання — основу захищеної цифрової радіомережі, яка нині з’єднує міську владу, екстрені служби та комунальні підприємства. Ця система підтримує зв’язок навіть тоді, коли все інше не працює.

«Спочатку в наших рятувальників не було стабільного сигналу,» — згадує Богдан. «Під час блекаутів ми були фактично сліпі. Після встановлення ретрансляторів зв’язок більше жодного разу не зникав.»

Він добре пам’ятає ніч, яка показала, наскільки це важливо.

«Два місяці тому, під час так званого “подвійного удару”, наші команди вже працювали на місці першого влучання, коли диспетчер передала по рації: “Ракета в напрямку міста”. Через 28 секунд стався другий удар. Усі встигли сховатися. Усі залишилися живі.»

“Подвійний удар” — це тактика, коли друга ракета запускається по тій самій локації невдовзі після першої, часто з метою уразити рятувальників, які прибули на допомогу. Під час першого вибуху було зруйновано найближчу мобільну вежу. Щойно вона вийшла з ладу, мобільний зв’язок у районі зник повністю — навіть дві SIM-картки Богдана не працювали.

«Обидві мої SIM-картки “лягли”,» — каже він. «Вежі вже не було. Єдине, що працювало, — це радіомережа, яку ви допомогли нам побудувати.»

Фактично єдиним каналом зв’язку залишалася міська цифрова радіосистема. Поки рятувальники працювали на місці, диспетчер, який відстежував повітряну обстановку, побачив запуск другої ракети. Оскільки радіозв’язок не залежить від мобільних мереж, він зміг миттєво передати попередження — і кожен на місці його почув.

У них було 28 секунд, щоб дістатися укриття. Друга ракета впала приблизно за 20 метрів від місця, де за кілька хвилин до того стояли понад сто людей. Понад сто рятувальників — комунальники, пожежники, медики — вижили завдяки одному короткому радіосигналу.

Сьогодні ця система охоплює весь Харків. Радіостанції мають міський голова, керівники департаментів і всі критично важливі служби. Вона інтегрована з автоматичною системою повітряної тривоги, яка перериває радіоефір і попереджає водіїв у дорозі. Мережа живиться від генераторів і має резервування: якщо один ретранслятор виходить з ладу, інший миттєво його замінює.

«Я не бачу альтернативи цифровому радіозв’язку,» — наголошує Богдан. «Без нього немає координації, немає своєчасного попередження і немає шансів урятувати життя.»

Його висновок простий і терміновий: кожному великому місту України потрібна така система.

Інновації під землею

Ця система, що рятує життя, виходить далеко за межі стін Ситуаційного Центру — у школи, лікарні та житлові райони Харкова.

Під час одного з наших візитів восени кілька керованих авіабомб влучили в різні райони міста саме тоді, коли ми оглядали одну з нових підземних шкіл. Лунали сирени, а з рації Богдана крізь товсті бетонні стіни надходили повідомлення. Навіть перебуваючи поза об’єктом, він координував реагування одразу на кілька локацій: скеровував рятувальні бригади, змінював маршрути транспорту, перевіряв, чи відкриті укриття для цивільних.

Це було наочне підтвердження того, наскільки важливий зв’язок — і як захист у Харкові тепер простягається глибоко під землю.

Підземні школи Харкова — це пряма відповідь на життя прифронтового міста. Це повноцінні навчальні простори, які одночасно є сертифікованими бомбосховищами. Кожна така школа може приймати 700–800 учнів для навчання і до 2 000 людей під час повітряних тривог. Вони обладнані системами фільтрації повітря, автономним живленням і запасами води. Наразі в місті вже працює десять таких шкіл, ще кілька — у процесі будівництва.

Одна з них зазнала прямого ракетного удару у 2023 році — і витримала.

«Це було наше випробування в реальних умовах,» — каже Богдан. «Спрацювало все: вибухозахисні двері, фільтри, вентиляція. Будівля прийняла удар, а всі всередині залишилися живі.»

Під час кожної повітряної тривоги коридори школи відкриваються для мешканців сусідніх будинків, перетворюючи її на спільне укриття. Завдяки тій самій міській системі зв’язку люди встигають дістатися безпечного місця, а вчителі можуть продовжувати заняття під землею. Окрім окремих підземних шкіл, навчальні простори інтегровані й у станції метро — одну з таких шкіл можна побачити в документальному фільмі Катерини Горностай «Стрічка часу».

Інженери Харкова йдуть ще далі: у планах не лише нові школи, а й перший в Україні підземний дитячий садок. Це освіта як елемент цивільного захисту — навчання як форма спротиву.

Місто, яке не ламається

Населення Харкова зменшилося майже вдвічі з початку повномасштабного вторгнення. Але ті, хто залишився, забезпечують життя міста щодня: прибирають вулиці, відновлюють комунальні послуги, повертають дітей до навчання — навіть під обстрілами.

«Я зробив свій вибір,» — просто каже Богдан. «Я залишаюся.»

Він працює в міській владі вже десять років — спочатку в цифровій трансформації, нині в системі цивільного захисту. В Україні цивільний захист — це не одна служба. Це скоординована система, яка об’єднує диспетчерів, пожежників, медиків, комунальників і відповідальних за укриття — усіх, хто забезпечує безпеку цивільного населення під час обстрілів, блекаутів і криз. Фактично це ті, хто захищає мирних людей, не будучи військовими, — роль не менш важлива й надзвичайно виснажлива під час повномасштабної війни.

Як і багато хто в його молодій команді, Богдан майже не спить, працює по 14 годин на добу і живе в постійному напруженні. Найважчі моменти, зізнається він, — коли гинуть діти.

«Ми — місто на передовій. Але не лише оборони, а й рішень,» — каже він. «Коли щось ламається, Харків знаходить спосіб це полагодити.»

Середній вік працівників Ситуаційного Центру — 29 років. Разом вони збудували сучасну систему цивільного захисту, яку ще нещодавно вважали неможливою. За останній рік у Харкові не було жодного ракетного влучання без попереднього сигналу тривоги. Інші громади вже приїжджають сюди, щоб перейняти цей досвід.

Разом на передовій

Харків став і щитом, і прикладом — доказом того, що навіть в умовах облоги місто може розвиватися, організовуватися і піклуватися про своїх людей. Razom пишається можливістю підтримати цю передову стійкості — допомогти тим, хто не здається, хто зберігає зв’язок під час блекаутів і доводить, що інформація, передана вчасно й безпечно, рятує життя.

Те, що почалося в Харкові, має поширитися на всю Україну. Технології вже є, експертиза доведена, а рішучість — незламна. Потрібне партнерство — той самий дух «разом», який дозволив збудувати Харківський ситуаційний центр у рекордні строки.

Прилуки: майбутній технологічний хаб

Published: 19 Січня, 2026

У різних країнах світу найуспішніше після криз відновлювалися ті міста, які інвестували передусім у людей, що мали їх відбудовувати — починаючи зі шкільних класів. Саме через навчальні програми та ранній доступ до передових технологій формувалися кваліфіковані кадри, які згодом стали рушійною силою технологічно орієнтованого економічного зростання.

У Сполучених Штатах деякі з найуспішніших постіндустріальних міст — такі як Піттсбург, Індіанаполіс, чи Остін — не просто «оговталися» після занепаду промисловості. Вони переосмислили себе, зробивши ставку на STEM-освіту, розвиток локальних талантів і молодь — не як пасивних учасників згасаючої економіки, а як архітекторів нової.

Це перетворення рідко починалося в очевидних «інноваційних центрах». Натомість воно зароджувалося у містах середнього розміру, які зрозуміли: майбутнє добробуту належить тим громадам, що дають своїй молоді навички XXI століття.

Сьогодні в Україні, зокрема у прифронтових регіонах, ми спостерігаємо подібний процес — і STEM-інвестиції Razom допомагають пришвидшити ці зміни. Один із найяскравіших прикладів — Прилуки, місто середнього розміру в Чернігівській області, куди у 2022 році російські війська підійшли менш ніж на десять кілометрів і яке досі живе в умовах регулярних відключень електроенергії.

Це не перше місце, яке спадає на думку, коли говорять про сучасну робототехнічну освіту. Але варто лише зайти до Прилуцького ліцею №1 — і світле майбутнє України здається значно ближчим. Razom спільно з громадською організацією «Генерація успіху» та її засновницею Вікторією Вольвич забезпечили ліцей робототехнічними наборами й допомогли вибудувати STEM-програму.

Клас, у якому створюється майбутнє

Під час одного зі звичайних STEM-уроків першими впадають в око хлопці, які працюють парами, схилившись над роботами-собаками — маленькими, яскравими істотами з пластику. На їхніх обличчях — зосередженість і азарт: кожна команда намагається першою зібрати свого робота.

Тринадцятирічний Захар упорався з цим завданням усього за два уроки по 30 хвилин.
«Це робот-собака, — пояснює він, обережно ставлячи його на стіл. — Він може крутитися і стрибати, ніби маленький снаряд».

На запитання, як йому вдалося так швидко впоратися із завданням лише на другому уроці робототехніки, Захар відповідає просто:
«Учитель пояснив, як це зробити, і допомогла інструкція».

Він знизує плечима — мовляв, нічого особливого. Та швидкість, з якою діти опановують роботу з моторами, сенсорами й мікроконтролерами, вражає. Незабаром на них чекає складніший проєкт — з програмуванням, що дозволить керувати діями робота.

Та найбільше вражає не лише технічна вправність Захара, а й його чітке бачення майбутнього.
«Я думаю, Україна буде сильною, — каже він. — Великою, незламною країною, яка переможе».

Він говорить це, тримаючи в руках робота, якого зібрав сам — маленький, але дуже показовий приклад того, як виглядає впевненість, підкріплена можливостями.

Учитель, про якого говорить Захар, — це викладач STEM-дисциплін Олексій Іванович. До того, як Razom профінансував робототехнічні набори, він проявляв неабияку винахідливість, пояснюючи основи робототехніки за допомогою картону, фанери та підручних матеріалів. Він завжди був переконаний: його учні заслуговують на справжні інструменти.

Тепер, коли ці інструменти з’явилися, результат видно одразу.
«Ми нарешті йдемо в ногу із сучасним світом, — каже він. — Це обладнання вчить дітей критично мислити, працювати в командах, обговорювати проблеми й знаходити рішення».

Замість абстрактної теорії учні працюють із:

багаторівневими робототехнічними наборами
Мікроконтролерами
сенсорами руху та температури

модулями для 3D-друку та лазерного гравіювання

На запитання, як реагують діти, він усміхається:
«Їм це дуже подобається. Вони хочуть приходити на цей урок. Вони із задоволенням працюють і навчаються».

Олексій Іванович наголошує: робототехніка — це не просто факультатив, а базова навичка.
«Робототехніка зараз всюди: у медицині, логістиці, промисловості. Майже немає галузі, яка могла б обійтися без неї».

Для вчителя, який колись демонстрував механічний рух за допомогою шприців і паперу, поява повноцінного обладнання стала справжнім проривом — і для нього, і для дітей. На знак вдячності він дарує Razom лазерно вигравіруваний логотип, створений на обладнанні, закупленому завдяки грантовій програмі.

Поки Олексій Іванович віддає себе учням на кожному уроці, директорка ліцею Олена Рогальова працює за лаштунками, щоб забезпечити школі найкращі можливості. Тож коли голова ГО «Генерація успіху» Вікторія принесла їй інформацію про грант Razom, рішення було миттєвим.

«Це була моя мрія вже дуже давно, — зізнається вона. — Я хотіла сучасну STEM-освіту, але без обладнання це було неможливо».

Одразу після затвердження гранту вона скликала термінове засідання педагогічної ради й переписала освітню програму школи, офіційно запровадивши курс робототехніки — крок, на який не наважилася жодна інша школа міста.

«Українська школа часто не готує учнів до реального життя. Нам потрібно давати знання, які мають сенс — такі, що відривають дітей від телефонів і залучають до мислення, пошуку рішень, творчості».

Для директорки підтримка Razom стала не просто матеріальною допомогою, а справжнім каталізатором.
«Кожен долар, який ви вклали, працює на 200%. Ви допомогли втілити мрію — не лише мою, а й наших учителів, учнів і батьків».

Позитивні зміни відчувають і батьки. Ми поспілкувалися з Людмилою — мамою восьмикласника Сергія, який навчається в ліцеї №1. Людмила працює на місцевій радіостанції, яка в перші дні повномасштабного вторгнення фактично виконувала функцію системи оповіщення про повітряні тривоги.

Ця жінка з тендітним, мелодійним голосом і сталевим характером розповідає, як відмовилася виїжджати з міста, коли до нього наближалися російські війська, і ночувала на студії, щоб тримати громаду в безпеці та поінформованості.

Людмила добре розуміє значення технологій, тож для неї STEM-освіта — не абстракція, а стабілізуючий фактор.

«Зараз надзвичайно важко мотивувати дітей до навчання, — каже вона. — Постійні тривоги, час в укриттях… Навіть якщо укриття в школі хороше, навчання під землею — це все одно навчання в умовах стресу».

Та STEM щось змінив.
«STEM допомагає зрозуміти, навіщо вони навчаються. Вони одразу застосовують знання на практиці — створюють проєкт, проводять експеримент, роблять модель. Це безпосередньо впливає на мотивацію».

Вона також говорить про відчуття досягнення:
«Коли ти щось зробив власними руками і бачиш результат, хочеться робити більше. STEM не змушує — він надихає».

Для її сина, вдумливого й відповідального підлітка, цей клас став простором, де можна перевіряти ідеї, працювати з іншими й бачити себе людиною, здатною створювати рішення.

Масштабування: «Освіта на колесах»

Відданість Прилукам демонструють не лише батьки. Робототехнічна програма в ліцеї №1 почалася з місцевої активістки Вікторії, чия любов до міста відчувається одразу.

«Я просто фанатка цієї громади, — каже вона. — Я вірю, що саме молодь рухає Україну вперед».

Зацікавлення її сина робототехнікою та досвід обміну зі США переконали Вікторію: діти в Прилуках заслуговують на такі самі можливості, як і школярі в Америці. Вона знайшла вчителя з пристрастю, школу, готову до змін, і обладнання, яке могло змінити все — Razom забезпечив останнє.

Результатом став проєкт, який, за її словами, «змусив дітей залишатися в класі навіть на перервах, щоб продовжувати збирати роботів».

Тепер ця робота поширюється на все місто завдяки програмі «Освіта на колесах», яку реалізує інша громадська організація. Координаторка Діана пояснює ідею просто:

«Діти в такому місті, як Прилуки, повинні мати ті самі можливості, що й діти в столиці».

Модель програми:

навчає вчителів інформатики по всьому місту
надає мікроконтролери для вивчення кодування й електроніки та робототехнічні набори для всіх шкіл
передбачає ротацію обладнання кожні два місяці
забезпечує готові навчальні плани й методичні матеріали
гарантує доступ до занять навіть під час блекаутів завдяки резервним просторам

Мотивація Діани — з досвіду війни:
«Наш шлях у 2022 році сформував нас такими, якими ми є зараз. Він навчив нас адаптуватися, організовуватися і продовжувати навчати дітей, навіть коли навколо все руйнувалося».

Ця програма не просто розширила STEM-освіту — вона створила міську спільноту вчителів і учнів, які навчаються разом, діляться ресурсами і підвищують планку можливого.

Те, що відбувається в Прилуках, — це більше, ніж уроки робототехніки. Це модель відбудови країни зсередини. Майбутні інженери дронів, фахівці з медичної робототехніки, розробники програмного забезпечення, спеціалісти з кібербезпеки та засновники стартапів починають саме тут — з робота-собаки, що пробуджує інтерес; з учителя, який нарешті має потрібні інструменти; з лідерки громади, яка не приймає слово «неможливо».

Це модель Razom у дії: невелика, але влучна інвестиція запускає локальне лідерство, яке створює експоненційний вплив для всієї громади.

Директорка Олена Рогальова підсумувала це найкраще:
«У нас були люди. У нас були ідеї. Але саме ці набори від Razom дали змогу втілити все в життя».

Саме так народжуються майбутні технологічні хаби — у класах міст, які дехто може не помітити, але де вже є надія, знання й рішучість.

Турбота про країну через турботу про людей: уроки Форуму Razom z Toboyu у Бучі

Published: 15 Січня, 2026

У жовтні 2025 року місто Буча стало простором спільного слухання та дій, спрямованих у майбутнє. Саме тут понад 70 практиків, лідерів громад, державних службовців, освітян, ветеранів і партнерів зібралися на Форум ментального здоров’я «Моделі стійкості. Партнерства. Інновації», організований проєктом RAZOM z Toboyu — ініціативою Razom for Ukraine, що реалізується за підтримки Direct Relief.

Форум поставив питання, яке сьогодні звучить особливо гостро для всієї України: як посилити систему ментального здоров’я так, щоб вона відповідала потребам людей тут і зараз — у час війни — і водночас витримала тривалий шлях відновлення попереду?

Зустріч, вкорінена в місці та сенсі

Проведення форуму саме в Бучі було свідомим вибором. Це місто стало символом глибокої втрати й водночас стійкості — нагадуванням про те, що ментальне здоров’я не є абстрактною політикою, а частиною щоденного виживання. Проведення цієї розмови тут підкреслило спільну відданість створенню систем підтримки, вкорінених у громадах, чутливих до травми та здатних до масштабування.

Учасники приїхали з понад десяти регіонів України — від Київщини (Буча, Ірпінь, Бородянка, Бориспіль) до Львова, Вінниці, Хмельницького, Івано-Франківська, Закарпаття, Запоріжжя та Миколаєва — разом із партнерами зі Сполучених Штатів. Психологи, соціальні працівники, медики, ветерани, освітяни, представники органів місцевого самоврядування та громадського сектору наповнили зал. Для тих, хто не зміг бути присутнім особисто, форум також транслювався онлайн, розширюючи діалог за межі простору події.

Про що говорили на форумі

Під час панельних дискусій, презентацій і круглого столу у форматі Speed Networking учасники зосередилися на практичних питаннях — і практичних відповідях:

Як громади можуть підтримувати ментальне здоров’я військових, ветеранів, їхніх родин і цивільних, які живуть в умовах постійного стресу?
Які інновації — цифрові інструменти, доказові інтервенції, нові моделі послуг — уже сьогодні допомагають психологам працювати ефективніше?
Як перейти від фрагментованих зусиль до системної співпраці між державними інституціями, громадами та неурядовим сектором?

У вітальних словах керівництво проєкту та партнери наголосили: стійкі рішення можливі лише через партнерство.
«Цей форум — не просто подія. Це спроба створити спільний простір дії, партнерства і відповідальності. Разом ми прагнемо визначити моделі, які справді працюють, і закласти основу для спільної дорожньої карти розвитку послуг ментального здоров’я в громадах», — зазначила Ірина Гудима, керівниця проєкту RAZOM z Toboyu.

Інші спікери поділилися уроками побудови моделей психосоціальної підтримки, що ставлять у центр довіру, координацію та локальну відповідальність — залишаючись водночас узгодженими з національною політикою та міжнародними найкращими практиками. Розмови були відвертими: учасники називали прогалини у координації та спроможності, але водночас ділилися тим, що вже працює — громадськими моделями підтримки, професійною допомогою фахівцям першої лінії для запобігання вигоранню, а також інструментами, що дозволяють вимірювати результати, а не лише наміри.

Від діалогу — до дорожньої карти

Одним із ключових результатів форуму стало напрацювання «дорожньої карти» міжсекторальної співпраці — практичного інструменту, який громади можуть використовувати для розвитку та посилення власних локальних екосистем ментального здоров’я. Дорожня карта, що постала з форуму в Бучі, перетворює діалог на скоординовану дію. Розроблена на основі дискусій, панелей та опитувань учасників, Дорожня карта ментальної стійкості Київщини окреслює шлях від розрізнених реакцій до цілісної, людиноцентричної системи психосоціальної підтримки.

У її основі — проста істина: від початку повномасштабного вторгнення ментальне здоров’я стало невід’ємною складовою стійкості громад. Ветерани, родини загиблих, внутрішньо переміщені особи та цивільні живуть у стані тривалого стресу й травми. Відповідь на ці потреби вимагає більше, ніж поодинокі послуги — вона потребує сталої співпраці між секторами, спільних стандартів і довіри.

Дорожня карта визначає міжсекторальне партнерство як фундамент ефективної системи. Органи місцевого самоврядування, заклади охорони здоров’я й освіти, громадські організації та психологічні центри мають різні, але взаємопов’язані ролі. Громади виступають першою точкою контакту — місцем, де люди шукають допомоги й де формується довіра, тоді як спеціалізовані центри забезпечують глибшу клінічну підтримку, супервізію та методичний супровід. Третій рівень організацій зміцнює соціальну згуртованість через освіту, інтеграційні програми та діяльність на рівні громади.

Ще одним ключовим напрямом є якість і доступність допомоги. Учасники форуму назвали стигму, низьку поінформованість і дефіцит фахівців — особливо в малих або віддалених громадах — головними бар’єрами доступу. У відповідь дорожня карта робить акцент на психоедукації, чітких маршрутах перенаправлення та професійному розвитку спеціалістів. Регулярна супервізія, підтримка колег і профілактика вигорання розглядаються не як додаткові опції, а як необхідні умови сталості системи.

Третім важливим вектором є інновації та цифровізація. Документ наголошує: технології — не самоціль, а інструмент розширення доступу й безперервності підтримки. Онлайн-консультації, цифрові системи ведення кейсів, телемедичні платформи та нові інструменти — зокрема чат-боти чи підтримка з елементами штучного інтелекту — допомагають запобігти «випаданню» людей із системи, особливо коли очні послуги недоступні. Водночас дорожня карта визнає потребу інвестувати в цифрову грамотність і побудову довіри, щоб ці рішення застосовувалися ефективно й етично.

Принципово важливо, що дорожня карта ставить у центр турботу про тих, хто надає допомогу. Стійкість будь-якої системи ментального здоров’я залежить від благополуччя фахівців. Навчання, супервізія, гідні умови праці та визнання професійної експертизи розглядаються як інвестиції у стійкість усієї системи.

Зрештою, ця дорожня карта — не статичний документ. Вона закликає до меморандумів про співпрацю, спільних навчань, взаємного перенаправлення клієнтів, спільної адвокації та постійного зворотного зв’язку між партнерами. Її мета практична: зробити так, щоб жодна людина, яка переживає наслідки війни, не залишалася наодинці, а громади мали структури, партнерства й інструменти для підтримки відновлення — сьогодні і в довгостроковій перспективі.

Українська стійкість — досвід для світу

Форум у Бучі є частиною ширшої розмови. У 2025 році команда RAZOM z Toboyu також представила український досвід на конференції Heal Ukraine в Гарварді, поділившись моделлю психологічної стійкості, сформованою в реаліях повномасштабної війни.

Ця модель акцентує чотири взаємопов’язані рівні стійкості — індивідуальний, сімейний, професійний і соціальний — і поєднує їх із доказовою індивідуальною підтримкою, що відстежує прогрес і адаптує плани допомоги з часом. Вона також зосереджується на професійній стійкості, пропонуючи психоедукацію фахівцям професій «людина — людина», та на сімейних підходах, які працюють із трансгенераційною травмою у родинах військових і ветеранів.

Як зазначила Ірина Гудима: «Досвід України — це не лише про витривалість, а й про інновації під тиском. Системи, які ми будуємо сьогодні, мають бути доступними, вимірюваними та масштабованими — важливими не лише для України, а й для будь-якого суспільства, що переживає тривалу кризу».

Чому цей момент важливий

Із 2022 року RAZOM z Toboyu працює над розбудовою національної системи психологічної підтримки, заснованої на довірі, доказовості та партнерстві. Команда з 40 психологів — 12 із яких мають наукові ступені — надала понад 28 500 індивідуальних консультацій, 2 500 годин групової роботи та провела понад 440 психоедукаційних тренінгів.

Форум у Бучі став важливою віхою на цьому шляху. Він показав, що стає можливим, коли громади, фахівці та державні інституції об’єднуються — не для конкуренції за ресурси, а для узгодження дій навколо потреб людей.

Стійкість, як засвідчив форум, — це не абстрактна риса. Це те, що ми вибудовуємо — свідомо, спільно і в партнерстві. У Бучі ця робота тривала далі — з поглядом, спрямованим у майбутнє, і спільним розумінням того, що турбота про ментальне здоров’я є невід’ємною частиною турботи про країну.

Стандарти, наставництво, освіта: у Львові відбувся перший ULTRASOUND FORUM

Під час дискусій медична спільнота наголосила на необхідності переходу від стихійного навчання до структурованої, стандартизованої підготовки. Було підкреслено, що саме наставництво — робота лікаря під наглядом досвідченого фахівця та виконання визначеної кількості практичних кейсів — є ключем до формування справжньої клінічної компетентності. Як зазначила сімейна лікарка й фахівчиня з ультразвукової діагностики Оксана Ількова, без наставництва УЗД залишається навичкою «на папері», а не інструментом прийняття рішень. Тому учасники форуму наголосили на потребі створення системи навчання, яка охоплюватиме різні рівні медичної допомоги — як у мирних, так і у військових умовах. Великий блок форума був присвячений військовій медицині. Лікарі відзначили критичну потребу у впровадженні державних стандартів підготовки бойових медиків, які включатимуть протоколи FAST, алгоритми діагностики травм, чітко визначені правила проведення блокад та інші процедури, що виконуються у польових умовах. При цьому важливо забезпечити не лише навчання, а й післянавчальний супровід: доступ до обладнання, консультативну підтримку тренерів, можливість дистанційного зв’язку. Директорка Навчального центру «Еллінг» Оксана Попова підкреслила, що результативність бойового медика визначається не тільки якістю його первинного навчання, а й тим, чи має він ресурс для подальшої професійної підтримки.

Published: 12 Грудня, 2025

На початку грудня у Львові відбувся перший в Україні ULTRASOUND FORUM — подія, яка об’єднала майже сотню лікарів різних спеціальностей, включно з військовими медиками, анестезіологами, сімейними лікарями та викладачами університетів. Форум став важливою платформою для фахової дискусії про сучасні підходи до ультразвукової діагностики та поширення практики POCUS — ультразвуку біля ліжка пацієнта.

Його учасники зійшлися на ключовому принципі: лікар має працювати не з припущеннями, а з доказами, і портативний ультразвук є інструментом, який дозволяє швидко отримувати критично важливу інформацію в лікарні, на догоспітальному етапі та навіть у бойових умовах.

Під час дискусій медична спільнота наголосила на необхідності переходу від стихійного навчання до структурованої, стандартизованої підготовки. Було підкреслено, що саме наставництво — робота лікаря під наглядом досвідченого фахівця та виконання визначеної кількості практичних кейсів — є ключем до формування справжньої клінічної компетентності.

Як зазначила сімейна лікарка й фахівчиня з ультразвукової діагностики Оксана Ількова, без наставництва УЗД залишається навичкою «на папері», а не інструментом прийняття рішень. Тому учасники форуму наголосили на потребі створення системи навчання, яка охоплюватиме різні рівні медичної допомоги — як у мирних, так і у військових умовах.

Великий блок форума був присвячений військовій медицині. Лікарі відзначили критичну потребу у впровадженні державних стандартів підготовки бойових медиків, які включатимуть протоколи FAST, алгоритми діагностики травм, чітко визначені правила проведення блокад та інші процедури, що виконуються у польових умовах. При цьому важливо забезпечити не лише навчання, а й післянавчальний супровід: доступ до обладнання, консультативну підтримку тренерів, можливість дистанційного зв’язку. Директорка Навчального центру «Еллінг» Оксана Попова підкреслила, що результативність бойового медика визначається не тільки якістю його первинного навчання, а й тим, чи має він ресурс для подальшої професійної підтримки.

Організатори форуму відзначили, що системна практична підготовка вже дає відчутний ефект: українські лікарі дедалі частіше застосовують УЗД як доказовий інструмент, що підсилює їхню клінічну точність і впевненість. Представниця «Razom for Ukraine Лілея Джалюк наголосила, що саме тому Razom підтримує Ukrainian POCUS Society та команду Elling: їхні тренінги не просто навчають техніки, а змінюють підхід до мислення, роблячи українську медицину більш точною та сучасною.

За підсумками події учасники дійшли спільного висновку: ULTRASOUND FORUM став відправною точкою для формування в Україні системного підходу до впровадження УЗД — від навчання і наставництва до нормативного врегулювання й інтеграції ультразвукової діагностики у стандарти медичної допомоги. Організатори наголосили, що справжній виклик полягає не у техніці як такій, а у зміні культури клінічного мислення. УЗД має стати таким самим природним інструментом лікаря, як фонендоскоп, а якісні рішення мають ґрунтуватися на даних.

СЕО Християнської медичної асоціації України Регіна Майстрова підсумувала: коли лікар має доступ до доказів, він ухвалює впевненіші та відповідальніші рішення — і саме така культура мислення є фундаментом сучасної української медицини.

Форум проведено в межах співпраці «Razom for Ukraine», БФ «Християнська медична асоціація України», навчального центру «ELLING» та Ukrainian POCUS Society.

Tourniquet Forum 2025: перший міжнародний форум з бойових травм кінцівок. Спільна подія фонду Razom та 3-го Армійського корпусу

Published: 12 Грудня, 2025

21-22 листопада, у столиці відбувся Tourniquet Forum 2025 — міжнародний форум, присвячений бойовим травмам кінцівок, турнікетному синдрому, сучасним методам порятунку життя та розвитку військової медицини. Захід організували Благодійний фонд «Разом для України» спільно з 3-м Армійським Корпусом.

Це вперше в Україні на одному майданчику зібралися люди, які практично щодня формують ланцюг виживання – від моменту накладання турнікета під вогнем до відновлення пацієнта після операцій та реабілітації. Фахівці розглянули повний цикл роботи з бойовими травмами кінцівок: від зупинки масивних кровотеч і евакуації до лікування турнікетного синдрому, хірургічних рішень, реабілітації та оновлення навчальних програм.

Серед запрошених спікерів були всесвітньо відомі фахівці: доктор Джон Холкомб, один із найвпливовіших військових хірургів США; доктор Воррен Дорлак, провідний експерт Американської колегії хірургів; доктор Крейг Сілвертон; доктор Джонатан Морісон, спеціаліст з травм судин; а також легендарний Френк Батлер, засновник TCCC, чия доповідь була представлена у відеоформаті.

Відкриваючи форум, виконавча директорка БФ «Разом для України» Евеліна Курілець наголосила, що турнікет став невід’ємною частиною першої допомоги у сучасній війні, а обмін знаннями між українськими та американськими експертами є силою, що рятує життя.

Від імені української військової медицини до учасників звернулися начальниця медичного відділу 3 Армійського Корпусу Вікторія Ковач, головний хірург ЗСУ Костянтин Гуменюк, та т.в.о. Директора Департаменту охорони здоров’я МОУ Дмитро Самофалов, який підкреслив важливість системних рішень у підготовці військових медиків та оновленні навчальних програм, а також група тактичної медицини 3 Армійського Корпусу.

Форум відкрив Гімн України, який прозвучав у виконанні Софії Нерсесян — наймолодшої солістки Оркестру Почесної варти окремої Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького, волонтерки, представниці України на Дитячому Євробаченні 2025. Її виступ став емоційним акцентом, який поєднав присутніх у подяці та повазі до всіх, хто боронить Україну.

Протягом дня прозвучало 24 ґрунтовні доповіді, що охопили повний спектр ключових тем військової медицини: про природу та наслідки турнікетного синдрому, виклики евакуації, роботу стабілізаційних пунктів, хірургічне лікування бойових травм, технології пом’якшення наслідків тривалого перетискання, реабілітацію, а також підготовку за стандартами TCCC, CLS, CMC та впровадження PHTLS в Україні.

Американські, європейські та українські експерти представили новітні протоколи, клінічні рішення, результати польових досліджень та аналітику, яка формує основу сучасної військової медицини.

Особливо цінними стали практичні свідчення військових медиків бойових підрозділів, які поділилися реальними кейсами застосування турнікетів, конверсії у складних умовах, роботою під вогнем, а також аналізом типових помилок, яких можна уникнути завдяки оновленню навчальних програм.

Протягом форуму відбулася панельна дискусія, де фахівці спільно визначали нові підходи до підготовки, оновлення навчальних програм та стандартизації інструкторської роботи.

Після завершення першого дня організатори наголосили, що Tourniquet Forum 2025 став точкою об’єднання змістовних напрацювань, практичних рішень і загального стратегічного бачення розвитку військової медицини. Матеріали форуму ляжуть в основу нових методичних документів, алгоритмів, рекомендацій для бойових підрозділів і хірургічних команд, а також майбутньої професійної книги, присвяченої турнікетному синдрому та бойовим травмам кінцівок.

Другий день форуму був присвячений роботі у фахових групах. Експерти формували системні рекомендації, узагальнювали досвід, готували практичні висновки та проєкт майбутніх методичних матеріалів для широкого впровадження в підрозділах Збройних Сил України.

Форум пройшов за підтримки Всеукраїнської ради реанімації та екстреної медичної допомоги. Головний водний партнер заходу Voda UA. Також партнерами стали: виробник турнікетів «ШЛЯХ», компанія Azaris, виробник кровоспинних засобів «СЕНТА ФАРМ», магазин Time for Rescue та громадської організації «Реформація».

“Tourniquet Forum 2025: Міжнародний форум з бойових травм кінцівок та застосування турнікетів” став першим кроком до створення платформи системного розвитку військової медицини, де практичний досвід, наука, аналітика та міжнародне партнерство працюють заради однієї мети — збереження життя українських захисників і захисниць.

Razom Сильніші 3.0: знання, партнерства і покоління, що творить майбутнє

Published: 30 Жовтня, 2025

На днях у Києві відбулася третя щорічна конференція грантерів Razom for Ukraine — «Razom Сильніші 3.0». Подія зібрала понад 200 представників громадських та благодійних організацій, які працюють із громадами, ветеранами, молоддю, освітою та відбудовою.

Цього року ключовим словом стало навчання, але не академічне, а живе, засноване на досвіді, помилках і нових ідеях в форматі нетворкінгу. Серед спікерів та учасників відомі громадські діячі, викладачі та ветерани, чиї організації Razom також підтримує у межах грантових програм. Це ще раз підкреслює системний підхід Razom: ми не лише організовуємо події для розвитку спільнот, а й допомагаємо тим, хто щодня творить ці зміни на місцях.

Програма об’єднала понад двадцять сесій: від панельних дискусій із донорами та бізнесом до воркшопів про емоційну стійкість команд. Одну з найочікуваніших лекцій провів Валерій Пекар — підприємець, викладач і публіцист, який говорив про «сценарії майбутнього» та порядок денний для громадянського суспільства після війни. Його теза про те, що «українці мають не лише відбудовувати, а й переосмислювати», стала рефреном для багатьох подальших обговорень. Не менш емоційною була панель «Воїн. Лідер. Громада», у якій виступили Андрій Зелінський, військовий капелан, голова наглядової ради Українського ветеранського фонду, викладач, та Максим Буткевич, правозахисник і ветеран. Вони говорили про ціну досвіду, трансформацію після фронту й відповідальність громадянського суспільства у поверненні людей до життя.

Учасники відзначали, що цього року акцент конференції змістився від обміну грантовими практиками до побудови спільного бачення. «Конференція створила неймовірну атмосферу нетворкінгу, знайомств та нових знань. Ми плануємо нові проєкти з новими організаціями», — йдеться в одному з відгуків. Саме ця синергія є ключовим ефектом Razom Сильніші 3.0.

Два дні події перетворилися на інтенсивну лабораторію для лідерів: з практиками фандрейзингу, комунікації, співпраці з бізнесом і розвитку команд. Учасники пропонували створити спільні чати за регіонами, відкриту базу контактів і більше часу для неформальних розмов. «Після знайомства, ми маємо можливість реалізовувати спільні проєкти», — коротко підсумував один з учасників.

Razom Сильніші 3.0 показала, що український громадський сектор входить у нову фазу розвитку.

Це простір, де зростають не тільки організації, а й люди, які щодня доводять: відбудова — це не процес, а стан суспільства, яке не зламалось.

Стажування ImpactUA: Перетворюємо студентський потенціал на тривалі зміни для України

Published: 1 Жовтня, 2025

Майбутнє України твориться вже сьогодні — завдяки енергії молоді, її ідеям, активності та готовності до дії. Молоді лідери здатні поєднувати глобальний досвід з локальними потребами, перетворюючи ініціативність покоління на рушійну силу змін. Саме ця віра в проактивність молоді стала основою програми ImpactUA — спільної ініціативи Razom for Ukraine та Brave Generation. Її мета — залучити студентів провідних університетів США та українських студентів, які навчаються за кордоном, до активної участі в реальних змінах в Україні — не як спостерігачів, а як творців.

Протягом трьох тижнів учасники програми занурювалися у роботу громадських організацій, які підтримують громади, постраждалі від війни. Вони стали свідками щоденної стійкості, винахідливості та наполегливості людей, що тримають країну в русі. Програма дала студентам не лише практичний досвід співпраці з українськими ГО, а й глибше розуміння історичного, культурного й суспільного контексту. Поєднання академічного знання з живим досвідом створило міцну основу для міжнародної підтримки українських партнерів.

Учасники програми були ретельно відібрані. До України приїхали активні, цілеспрямовані студенти провідних університетів світу, які представляли різні академічні напрямки. Це додало програмі багатовимірності та підсилило синергію міжнародного бачення з місцевою експертизою. ImpactUA стала не лише платформою міжкультурного обміну, а й осередком формування нового покоління молодих лідерів, здатних працювати пліч-о-пліч з українськими громадами й створювати довготривалий вплив.

Підготовка до стажування розпочалася ще до приїзду студентів і стала першим кроком у їхньому досвіді. Онлайн-сесії сприяли знайомству, психологічній підтримці та обговоренню майбутніх викликів із провідними експертами. Марсі Шор, професорка історії Єльського університету, допомогла зануритися у культурно-історичний контекст, а Філ Каплан ділився практичними знаннями з міжнародної політики та гуманітарної сфери. Особливу увагу приділяли питанням безпеки: алгоритмам дій під час повітряних тривог, правилам поведінки та принципам особистої безпеки, що дозволили учасникам почуватися впевнено і зосередитися на навчанні та роботі.

Після прибуття до Львова студенти опинилися в середовищі першого занурення — де багатогранна реальність України почала відкриватися у всій своїй складності. Подорож до міста, організована командою програми, забезпечила безпечне і м’яке входження в новий контекст.

Перші дні стажування стали інтенсивним освітнім досвідом, де історія, політика та культура України перепліталися з особистими історіями й сучасною реальністю. Незабутнім моментом стала зустріч із Дорою Хомяк, виконавчою директоркою Razom for Ukraine. Її історія надихнула студентів усвідомити власну здатність бути творцями змін. Наступні лекції і екскурсії поглиблювали це розуміння: Ярослав Грицак відкривав складні історичні процеси, Мирослав Маринович ділився досвідом дисидентського руху, Юрій Підлісний пояснював механізми громадянського суспільства, а візит до музею-меморіалу жертв окупаційних режимів допоміг краще зрозуміти боротьбу за свободу.

Особливе враження залишив Superhumans Center — сучасний реабілітаційний центр для постраждалих від війни. Там студенти ознайомилися з підходами до протезування та побачили масштаб суспільної сили в дії.

Культурна програма інтеграційних днів стала емоційним доповненням: майстер-клас із іконопису, барбекю з народною музикою, розмови про традиції, приготування вареників і шоколаду — усе це дало змогу доторкнутися до живої української культури й побачити її актуальність.

Здобуті в перші дні знання та навички стали міцною основою для індивідуальних стажувань у громадських організаціях, підібраних відповідно до інтересів кожного. Це була можливість спробувати себе у різних ролях — від журналістики та роботи з ветеранами до ІТ, фандрейзингу чи ведення соціальних мереж.

Для багатьох це стало визначальним моментом у професійному житті. «Моє стажування підтвердило: я хочу стати психологом», — ділиться Анастасія Шульган, яка працювала з ГО Ridni. Вона відвідала воркшоп для психологів, де йшлося про складні теми, пов’язані з дітьми та прийомними сім’ями — і вперше відчула: вона на своєму місці.

Подібні відкриття були у багатьох. Евеліна Бендерська, яка раніше досліджувала травму в академічному контексті, зазначила: «Цей досвід поглибив мої академічні та професійні інтереси. Тепер я ще глибше хочу вивчати, як травма впливає на українське суспільство».

Після завершення програми частина учасників залишилися в Україні, щоб глибше зануритися у життя країни, інші продовжують підтримувати Україну з-за кордону. Один із студентів, Айдан Стретч, вирішив провести наступний рік у нашій державі, працюючи журналістом і висвітлюючи війну для американської аудиторії.

Impact UA стало більше ніж стажуванням — це був досвід, що трансформує. Програма показала: відбудова країни починається не лише з глобальних проєктів чи рішень уряду, а з простих людських контактів. Саме ці зв’язки дали студентам змогу відчути Україну не на відстані, а на дотик — і стати її голосом у світі. Як сказав один з учасників, Крістоферс Крумінс:

“Цей досвід нагадав мені про щось дуже просте, але надзвичайно важливе: політика, відносини між країнами і навіть війна — це все про людей. Коли маєш особисті контакти в Україні, слухаєш історії цих людей — твоє сприйняття неминуче змінюється. Щоранку читати новини про дрони і ракети — зовсім інше, коли знаєш людей, які щоночі змушені засинати під обстрілами”.

Цей проєкт довів просту, але потужну істину: Україна — це не лише країна, яка демонструє стійкість у війні. Це країна, що активно творить своє майбутнє. Тут зростає нове покоління лідерів з усього світу — тих, хто не просто спостерігає, а діє поруч із українцями, навчається й змінює світ разом із нами.

Нова кар’єра стібок за стібком: історія Світлани Рогозян

Published: 10 Вересня, 2025

«Я вже мала працювати інженером», — розповідає Світлана Рогозян, 51-річна жінка з Лисичанська, Луганська область. Вона працювала на місцевому нафтопереробному заводі та готувалася до підвищення. Виховувала дитину, про яку довго молилася. «Життя почало налагоджуватись», — додає вона. Але повномасштабне вторгнення Росії в Україну змінило все. Частина Луганщини була окупована ще у 2014 році, тому місцева влада та волонтери одразу почали евакуювати людей з Лисичанська, розуміючи, що атаки посиляться.

Родина Рогозян перебралася до свого заміського будинку неподалік Лисичанська, сподіваючись, що там буде безпечніше. «Я ще в сподіванні, що все буде добре, сіяла петрушку, моркву, буряк, кріп. Дуже сильно в мене дитина таке любить», — каже жінка. Але вибухи ставали дедалі ближчими, і вона вирішила тікати.

У середині квітня 2022 року, Рогозян разом із 6-річним сином Ярославом сіли в переповнений евакуаційний потяг до Львова. Діставались до станції автобусом під обстрілами росіян. Їм вдалося виїхати до того, як снаряд пошкодив їхню квартиру в Лисичанську. Місто повністю окупували в липні 2022 року.

«Єдине, що я жалкую, що іконка, з котрою христили малого — я її не взяла з собою. Ви знаєте, я на неї подивилась і залишила, думаю, щоб будинок оберігала, щоб тоді сюди ми повернулися», — згадує Рогозян.

Починати з чистого аркуша у Львові було важко. Родина оселилася в гуртожитку, у крихітній кімнаті, яку довелося ділити з іншою родиною. Вони жили на виплати для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Досвід жінки в хімічній інженерії виявився непотрібним на новому місці, бо поблизу не було жодного подібного підприємства. Були вакансії в сфері обслуговування, але Рогозян не могла залишити Ярослава самого.

Одного дня вона побачила на Facebook оголошення про набір на «Школу Кравецької Майстерності», організовану Західноукраїнським кластером ідустрії моди (WUFIC) за підтримки Razom.

«Шити то моє хобі було. Я підшивала костюмчики малому. Купляла, але прикрашала сама, переробляла. Але я розуміла, що в мене мало знань», — розповідає вона.

Рогозян дуже хотіла долучитися до курсів, але вечірні заняття не підходили через графік сина. Згодом їй зателефонували і запронували приєднатися до щойно набраної денної групи. «Я приєдналася з такою радістю! Я цього дуже чекала», — згадує жінка.

Мета «Школи Кравецької Майстерності» — навчити ВПО кравецької справи, допомогти випускникам із працевлаштуванням та сприяти їхньому професійному розвитку. Проєкт реалізується у Львові та Івано-Франківську. 84 жінки вже закінчили курси шиття.

Кожен потік майбутніх кравчинь навчається протягом трьох місяців. «Ми шили спідниці, брюки і верх. Я пошила собі спідницю-шорти, про які так давно мріяла», — каже Рогозян. Вона додає, що її улюбленою частиною навчання було освоєння технології замірів і крою тканини.

«Якраз найцікавіше ця технологія. Реально цікаво коли ти спочатку не розумієш, куди та лінія веде, куди не приведе, а вже і штани є», — каже Рогозян.

Про свій досвід на курсах жінка каже, що було «весело і класно», додаючи, що почувалася як у родині разом з іншими учасницями та викладачами. Групу навчали двоє викладачок — технологиня та кравчиня. «Одна вчить технології, а інша вчить, як строчити. Спочатку ми вчимося робити викрійку, а потім переносимо з паперу на тканину, а потім шиємо», — пояснює Рогозян. «Я вдячна, що тканину нам [WUFIC за підтримки Razom] надавали, привозили. І що нам не довелося самостійно шукати її по магазинах».

Цей проєкт надихнув Рогозян шукати нові можливості для поглиблення знань у швейній справі. Разом із деякими жінками з курсів, вона почала щосуботи приходити до колишньої викладачки, технологині з пошиву одягу, Вікторії Карпової, щоб освоїти більш складні техніки.

Після проєкту, «робота мене знайшла», — розповідає Рогозян. Карпова шукала жінок для роботи у своїй швейній майстерні, яку вона перевезла з нині оточеного Покровська, Донецької області, до Львова. Рогозян погодилася на пропозицію і зараз працює неповний робочий день у КВК «Покровчанка».

«Я здобула знання. Я маю роботу, яка мені подобається. Мені дуже подобається продукція, яку ми шиємо. Якщо подобається продукція то подобається і працювати з цією продукцією. Вона гарна, якісна, красива, і ти розумієш, що ти до того приклав свою руку», — каже Рогозян.

Рогозян мріє започаткувати власну справу. Коли вона приєдналася до курсів шиття, то мала чітку мету — опанувати ремесло і згодом відкрити майстерню з ремонту одягу. Поки що вона хоче почати з малого. «У мене мрія, машинку, хоча б, знаєте, домашню, але сучасну хочеться вже», — ділиться жінка. Рогозян додає, що навіть проста швейна машинка вдома дозволила б їй почати заробляти. Наразі вона працює на старій ножній, яка не може зрівнятися з електричними. «Але вона класна, коли світла нема», — визнає, сміючись.

«Я дуже хочу миру, щоб моя дитина не боялася звуків вибухів», — каже Рогозян. Вона згадує, як її син імітував звуки ракет і дронів — звуки, які дитина ніколи не повинна чути. «Я не хочу, щоб діти знали того страху, коли втрачаєш все», — продовжує вона. «Ти зберіг життя собі і дитині, але то, що ти все життя собі жив, напрацював — того нема».

8-річний Ярослав зараз навчається у місцевій школі, грає на фортепіано та відвідує курси з конструювання дронів. Чоловік Рогозян боронить Україну.

Рогозян вірить, що добробут України тісно пов’язаний із добробутом її народу. В умовах, коли стільки ВПО втратили роботу, програми перекваліфікації, як Razom Jobs, є рушієм змін. «Буде процвітати Україна, будуть і люди процвітати. Буде робота у кожного, і буде держава багата. Якщо кожен буде робити, заробляти гроші, то і будуть гроші і в державі», — каже Рогозян.

Завдяки вашій підтримці, Razom продовжує надавати таким цілеспрямованим людям, як Рогозян, можливість здобувати нові навички та розвиватися у новій, захопливій професії.