ПОШИРЕНІ ЗАПИТАННЯ

Published: 7 Липня, 2022

ПОШИРЕНІ ЗАПИТАННЯ

Щиро дякуємо за підтримку та готовність допомогти Україні у такі важкі часи!

Ми надзвичайно перевантажені запитами. Наша команда волонтерів працює цілодобово, без вихідних, оскільки ми щогодини масштабуємо наші зусилля, щоб забезпечити те, що потрібно в Україні.

Через велику кількість повідомлень і запитів ми настійно рекомендуємо спершу шукати відповіді в цьому розділі «Поширені запитання».

Переможемо. Разом!

Команда Razom

Як я можу відправити гуманітарну/медичну допомогу?

Важливо! Наразі ми повністю зосереджені на найнагальнішій потребі в медичній допомозі – тактичні медзасоби та медзасоби і обладнання для українських лікарень.
Наразі Razom (!) НЕ доставляє гуманітарну допомогу (таку як одяг, їжу, іграшки, тощо), коли ситуація змінеться, ми відразу сповістемо про це на наших каналах, як тільки почнемо збирати та доставляти гуманітарну допомогу. Ми розуміємо ваше бажання допомогти, але просимо вас притримати ваші пакети гуманітарної допомоги, бо вона дуже скоро знадобиться в Україні. Але сьогодні найвищим пріоритетом є медична допомога, яка рятує життя. Дякуємо за розуміння!

Наші партнери в Meest приймають наступні засобів першої допомоги та тактичного медичного забезпечення в великих обсягах, а Razom покриває відправлення – офіційний список необіхдної та прийнятної медичної допомоги (в великих кількостях)! Кожне велике відправлення вимагає правильно заповненого маніфесту.

Якщо ви хочете пожертвувати тактичну медицину для польових медиків і ви перебуваєте в США, пишіть на TacMedUSA@razomforukraine.org.

Якщо ви хочете пожертвувати тактичну медицину для польових медиків і ви перебуваєте в Європі, пишіть на TacMedEU@razomforukraine.org.

Для будь-яких пожертв для лікарень або з лікарень, будь ласка, зв’яжіться з нами за адресою hospitals@razomforukraine.org.

Куди писати щодо корпоративних грантів? Про donation matching?

Щодо великих пожертвувань та корпоративних, організаційних та фондових грантів, а також donation matching, будь ласка, надсилайте свої запити на donations@razomforukraine.org. На нашій сторінці Donate можна знайти всі способи пожертвування, включно із банківською інформацією та номером Razom EIN.

Чим я можу допомогти? Чи можу я стати волонтером у Razom?

Дякуємо за ваше бажання допомогти! Волонтери є основою успіху і здатності Razom допомагати Україні. Якщо ви хочете стати волонтером, будь ласка, заповніть цю форму. Наразі ми не можемо обіцяти, що зв’яжемося з вами негайно, і напишемо як тільки отримаємо нові запити на волонтерів від наших команд. Тим не менш, вам не потрібно чекати на нас, у вас вже є можливісті підтримати Україну вже сьогодні:

Беріть участь в інформаційних заходах, відстоюючи Україну в соціальних мережах. Слідкуйте за нашими Facebook, Instagram, Twitter, щоб дізнатися про останні ініціативи, а також підписуйтесь на нашу імейл розсилку, щоб отримувати останні новини про те, як ви можете відстоювати Україну у своїй громаді та за її межами;
Відвідуйте акції протесту у вашому місті;
Пишіть і телефонуйте своїм обранцям;
Беріть участь у відповідних петиціях;
Запустіть збір коштів від імені Razom або інших організацій, які роблять чудову роботу (докладніше ви можете знайти тут) і не соромтеся проявляти якомога більше креативності. Різні люди розпочинали особистий збір коштів для Razom у соціальних мережах, проводили благодійні концерти, читання віршів, вечорі, робили татуювання, створювали мистецтво тощо, все щоб залучити інших до допомоги Україні. Якщо ви хочете розпочати кампанію GoFundMe, ви можете вибрати Razom як одержувача на їхній платформі тут. Надсилайте свої запитання щодо особистих та малих фандрейзінгів для Razom на електронну адресу donations@razomforukraine.org.

Як я можу стати волонтером за межами США? напр. в Польщі

Дякуємо за вашу готовність допомогти! На жаль, зараз мизараз ми працюємо переважно зі Сполучених Штатів і зосереджені на доставці медичної та іншої терміново необхідної допомоги. Ми не можемо надати інформацію про точні можливості волонтерства за межами США, проте, можливо, ви можете знайти корисну інформацію та можливості за цими посиланнями або в інших організаціях:

Help Ukraine Center
Volunteer Abroad
Medical Professional Volunteers (questionnaire at the bottom of the page)

Коли і де наступний протест?

Інформацію про всі заплановані мітинги можна знайти тут і перелік регулярно оновлюється. Ви можете додати інформацію про мітинг у вашому місті до списку, заповнивши форму на їхньому сайті. Якщо ви не знайшли мітингів поблизу – спробуйте організувати самі, зверніться до місцевої української громади, створіть групу у Facebook. Будьте ініціативними! Будьте креативними!

Razom буде регулярно організовувати та рекламувати мітинги в районі Нью-Йорка, а також мітинги, спрямовані на об’єднання людей з усіх куточків США у місті Вашингтон, округ Колумбія. Щоб отримувати сповіщення слідкуйте за нами в соціальних мережах або підписуйтесь на нашу електронну розсилку.

Як Razom витрачає зібрані кошти?

Після нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 року проект Razom миттєво відреагував на надзвичайну ситуацію в Україні заради порятунку життя людей. Нашим пріоритетом є надання критичної гуманітарної допомоги найбільш нагальним потребам по мірі їх розвитку. Наразі це означає доставку гуманітарної допомоги у вигляді тактичної медицини, медичних товарів та засобів зв’язку, евакуацію дітей з обмеженими можливостями та їхніх сімей, а також підвищення обізнанності про війну в Україні. Razom підтримує адміністративні витрати не більше 15% (а історично, в середньому – нижче 10%).

Слідкуйте за нашим останніми новинами про розвиток і вплив нашого проекту та повний його огляд на нашій сторінці Razom Emergency Response.

Чи Разом є офіційно-зареєстрованою неприбутковою організацією?

Ми є зареєстрованою в США неприбутковою організацією зі статусом 501c3, заснованою у 2014 році після Революції Гідності. Ви можете дізнатися більше про Razom на різних сторінках нашого сайту: перевірьте звітність за минулі роки, познайомтесь з нашою радою, дізнайтесь більше про наші проекти та те, що вже було зроблено за 8 років. У зв’язку із загостренням надзвичайної та критичної ситуації в Україні, ми зараз працюємо над тим, щоб почати щоденні звіти на нашому акаунті, будь ласка, слідкуйте за оновленнями на нашій сторінці Updates.

Чи допомагаєте ви біженцям?

Ми знаємо про велику кількість українців, які втратили свої домівки внаслідок війни або змушені були покинути Україну. Razom реагує на це кількома способами:

Наша команда активістів поширює обізнаність про цей бік гуманітарної кризи серед міжнародної спільноти, щоб переконатися, що уряди країн світу активно працюють над підтримкою українських біженців.
Волонтери Razom з ініціативи “Children, We Will Make It” (Діти, ми встигнемо) евакуюють дітей з інвалідністю та їхні сім’ї до безпечних регіонів України, а в деяких випадках – за кордон, до Польщі. Детальніше про їхню роботу можна дізнатися тут.
Ми підтримуємо наших давніх партнерів БУР (Будуємо Україну разом), які допомагають переселенцям всередені України.
Ми об’єдналися з Ukrainian Jersey City, заради розробки проекту допомоги українським переселенцям у районі Tristate.
- Якщо ви особисто або ваша організація бажаєте суттєво допомогти українським переселенцям, будь ласка, заповніть цю форму: https://forms.gle/sitAyYwaNQSjHPgBA.
- Якщо ви український мігрант, який потребує допомоги, заповніть цю форму: https://forms.gle/cdVKRdCz4ii6U9kNA

У цій сфері працює багато інших організацій, малих та великих. Серед них рекомендуємо відвідати на такі ресурси:

Додаткові корисні ресурси:

Збір коштів та інші ресурси, яким ми довіряємо: https://linktr.ee/RazomForUkraine

Національний банк України відкрив спеціальний рахунок для збору коштів для Збройних Сил України

Інші способи допомогти Україні з-за кордону

Дякуємо за неймовірну підтримку України, українського народу та «Разом»!

Якщо ви не знайшли відповіді на своє конкретне запитання на цій сторінці, будь ласка, напишіть на електронну адресу: info@razomforukraine.org з темою “Read FAQ”.

Очікуйте відповідь впродовж 48 годин. Наші ресурси обмежені, але ми робимо все можливе. Дякуємо за розуміння!

Razom Co-Pilot Alumni: десятиріччя міжнародної медичної співпраці та розвитку української системи охорони здоров’я

Published: 30 Липня, 2026

Десять років тому перша хірургічна місія Razom уперше об’єднала українських та міжнародних лікарів. Відтоді те, що розпочиналося як невелика ініціатива, переросло у спільноту медичних фахівців, які продовжують навчатися одне в одного, обмінюватися знаннями та спільно працювати над покращенням хірургічної допомоги в Україні.

У червні цього року команда Razom зібрала в Києві понад 70 українських медичних працівників — лікарів, хірургів, медсестер і партнерів з усієї України — на зустріч випускників Co-Pilot Alumni.

«Наша місія — зміцнювати систему охорони здоров’я України через обмін знаннями, підтримку медичної освіти та розвиток міжнародного партнерства. Завдяки цій роботі українські медичні фахівці отримують доступ до світового досвіду, а досвід України стає важливим внеском у розвиток медицини у світі», — зазначила Юлія Шама, керівниця проєкту Razom Health Co-Pilot.

Співпраця між цивільною та військовою медициною є надзвичайно важливою. Вона будується на довірі, постійній комунікації та спільній роботі. Протягом останніх десяти років ми разом із медичними фахівцями розвивали цю співпрацю через місії, навчання, конференції, стажування та спільну роботу в операційних — в Україні та США. Ми працювали над покращенням допомоги пацієнтам із травмами, отриманими внаслідок війни, підтримуючи такі напрями, як нейрохірургія, ортопедія, реконструктивна хірургія обличчя, травматологія та медсестринство. Сьогодні ця співпраця стала справжнім партнерством, у якому обидві сторони діляться досвідом і вчаться одна в одної.

«Це ефект кіл на воді: рятуючи Україну, світ також рятує себе. Сполучені Штати та міжнародні партнери, особливо Razom, надають українським хірургам експертизу, знання та підтримку. Водночас українські лікарі щодня рятують життя у найскладніших умовах війни, створюючи унікальний клінічний досвід, який повернеться до світової медичної спільноти через нові підходи, знання та стандарти, що можуть допомогти рятувати пацієнтів у всьому світі», — наголосив Андрій Сірко, професор-нейрохірург, завідувач Центру церебральної нейрохірургії лікарні ім. Мечникова (Дніпро).

Тетяна Павличук, щелепно-лицевий хірург, долучилася до роботи Razom під час місії Face the Future в Івано-Франківську чотири роки тому. Відтоді вона разом із командою працює над покращенням допомоги пацієнтам із травмами, отриманими внаслідок війни. Згадуючи перші дні повномасштабного вторгнення, вона розповідає, як Razom та мережа американських експертів допомогли змінити клінічні підходи й підтримали створення нових стандартів лікування таких травм.

«Коли почалася повномасштабна війна, це стало величезним викликом для нашої медичної спільноти. Ми ніколи раніше не стикалися з такими видами травм. Ми почали шукати партнерів і крок за кроком вибудовували ці зв’язки. Наші міжнародні колеги приїжджали в Україну, а ми їздили до Сполучених Штатів на курси та навчання. Ми повертали ці знання в Україну та впроваджували нові підходи, яких раніше в нас не існувало», — сказала Тетяна.

Досвід українських лідерів

Зустріч Co-Pilot Alumni об’єднала медичних фахівців, які зібралися, щоб поспілкуватися, обмінятися досвідом і разом поговорити про майбутнє хірургічної допомоги в Україні. Важливими темами зустрічі стали навчання молодих лікарів і роль міжнародної співпраці.

Під час заходу українські експерти ділилися своїм досвідом, а учасники також працювали у тематичних сесіях, де обговорювали спільні виклики та подальші кроки. Серед спікерів були:

Вікторія Ковач — «Лідерство в контексті»
Оксана Попова — «Американська колегія хірургів: український погляд»
Андрій Сірко — «Від досвіду війни до світових стандартів: як українська та американська команди змінюють підходи до лікування черепно-мозкових травм»
Юрій Дем’ян — «Як міжнародне партнерство допомагає зберігати кінцівки в Україні»
Тетяна Павличук — «Реконструктивні та відновлювальні втручання у пацієнтів із травмами обличчя»
Наталія Ружило — «Професія, яка підтримує роботу системи: як змінилося медсестринство під час війни та чи можливі системні зміни за цих умов».

Від виступів — до спільної роботи

Якщо виступи надихали учасників новими ідеями, то робочі групи за спеціальностями допомогли перетворити ці ідеї на конкретні плани на майбутнє.

Нейрохірурги обговорили впровадження сучасних ендоваскулярних і гібридних хірургічних методик, розробку українських клінічних протоколів на основі досвіду війни, а також посилення співпраці між військовою та цивільною медициною через чіткі маршрути направлення пацієнтів і командну роботу різних спеціалістів.
Ортопеди наголосили, що досвід України під час війни став однією з її найбільших переваг. Учасники говорили про те, як перетворити індивідуальний досвід лікарів на системні зміни — через єдині протоколи лікування, наставництво для молодих фахівців, розвиток професійних об’єднань і покращення маршрутів пацієнтів.
Робоча група з реконструкції обличчя визначила ключові пріоритети на майбутнє: подолання нестачі фахівців, створення національних стандартів лікування, розвиток мультидисциплінарної допомоги та покращення доступу до реабілітації й лицевих протезів.
Представники медсестринства наголосили на нагальній потребі у безпечних стандартах забезпечення персоналом, більшому визнанні професії на законодавчому рівні, розширенні можливостей для навчання, покращенні оплати праці та більшій професійній самостійності — усе це необхідно для створення стійкої системи охорони здоров’я.

Попри те, що кожна спеціальність має свої виклики, усі робочі групи дійшли спільного висновку: майбутнє української охорони здоров’я залежить не лише від високого рівня медичної допомоги, а й від побудови сильніших систем, інвестицій у людей та подальшої співпраці між установами й різними напрямами медицини.

«Я хочу відзначити наших українських лікарів і медсестер, які, попри виклики війни та обмежені ресурси, продовжують розвиватися, адаптуватися й знаходити нові способи допомагати своїм пацієнтам. Але найбільше надихає спільнота, яку вони створюють», — сказала Ірина Мацюк, координаторка проєкту Co-Pilot.

Наталія Ружило, яка розповідала про зміни ролі медсестер в Україні, також наголосила на важливості підтримки, яку Україна отримує від спільноти Razom.

«Поки ми маємо цю підтримку, ми знаємо, що не залишаємося самі. Сила цієї глобальної спільноти — особливо наших партнерів у Сполучених Штатах — допомагає Україні рухатися вперед. Ми стаємо сильнішими, бо знаємо: поруч є люди, які стоять із нами», — сказала Наталія Ружило, заступниця медичного директора з питань медсестринства Івано-Франківської обласної клінічної лікарні та директорка Прикарпатської школи медсестринства.

Вимірюючи вплив

За роки роботи понад 300 медичних волонтерів із Північної Америки долучилися до місій Razom Co-Pilot в Україні, понад 500 українських лікарів і медсестер взяли участь у програмах, а тисячі медичних фахівців отримали доступ до навчання, освітніх можливостей і міжнародного обміну досвідом.

Відгуки учасників зустрічі Alumni показали силу цих професійних зв’язків. Понад 92% учасників встановили нові професійні контакти між різними напрямами, а така сама кількість учасників зазначила, що вже мають конкретні плани для майбутньої співпраці. Крім того, понад 84% учасників сказали, що теми робочих груп відповідали реальним викликам, із якими вони стикаються у своїй клінічній практиці.

Але найбільше досягнення неможливо виміряти цифрами — це люди. Українські медичні фахівці, які сьогодні стають викладачами, наставниками, новаторами та лідерами змін у своїх лікарнях і професійних спільнотах. Саме так відбуваються довготривалі зміни.

«Це була тепла зустріч, яка зібрала людей, із якими ми працюємо вже багато років. Вона нагадала мені велике святкування дня народження, де ти знайомиш між собою людей, яких дуже цінуєш. Але в цьому випадку їх об’єднує не одна людина, а тисячі українців, яких вони намагаються врятувати», — сказала Алекс Домарадські, менеджерка проєкту Co-Pilot.

Довгий шлях боротьби за одну кінцівку: історія захисника, українських і американських хірургів

Published: 29 Липня, 2026

Один вибух, три евакуаційні шпиталі й хірурги з двох континентів, які об’єдналися біля операційного столу в Дніпрі, щоб повернути пораненому бійцю право стояти на власному весіллі.

ДНІПРО — «У неділю мала приїхати майбутня теща», — Олексій усміхається так, ніби ми говоримо не в палаті реанімації лікарні Мечникова, а десь на кухні за чашкою чаю.

За кілька хвилин він почне говорити про відкритий перелом, інфекцію, десятки операцій і місяці лікування. Але спочатку розповідає про весілля.

Йому двадцять три. Він народився в Черкасах, рано втратив батька. Мама сама тягнула трьох дітей у крихітній квартирі в Кривому Розі. Після навчання Олексій мав працювати електриком на водоканалі, але виникла проблема з пропискою — довелося зайти до військкомату.

«Ну, куди вже діватися», — знизує плечима.

Так у 19 років він опинився на строковій службі. Без красивих гасел про обов’язок він чесно каже: «Пройшов усе, що треба було». Став зв’язківцем, сержантом за духом, якщо не за званням — тим, до кого йшли, коли «лягав» зв’язок або плуталися карти. Коли на початку 2024 року він потрапив до бойової бригади на Лиманський напрямок, усе набуло іншої ваги. Потім була Донеччина, згодом — Сумщина.

Саме там, між ротаціями й чергуваннями, він зустрів її. Батьки його фронтового товариша підгодовували підрозділ домашньою їжею. Під час одного з таких візитів Олексій познайомився з їхньою донькою. Коли дружба переросла в щось більше? Олексій лише посміхається: «Тепер усе йде до того, щоб одружитися».

Він планує весілля так природно, наче йдеться про плани на вихідні. Хоча за вікном палати шумить прифронтове Дніпро, а з його власної правої ноги стирчать медичні штифти.

День, коли все змінилося

Того дня вони поверталися із завдання. Дорога була знайомою, найнебезпечніше, здавалося, залишилося позаду. Але війна б’є тоді, коли починаєш вірити, що все закінчилося.

«На дорозі нас уже чекали два FPV-дрони. Засідка», — згадує Олексій.

Один безпілотник висів попереду, інший наздоганяв машину ззаду. Побратим відкрив вогонь на ходу. Лічені секунди, свист, вибух упритул.

Машина різко зупинилася. Хлопці почали вистрибувати на асфальт. Олексій теж намагався вибратися, але права нога просто не витримала ваги тіла. «Я подумав, що прилетів якийсь осколок». Він спробував підвестися ще раз — безрезультатно. Вибух практично зруйнував значну частину кістки.

Перший турнікет від шоку випав із рук. Другий вдалося затягнути самостійно. Пізніше лікарі скажуть, що артерія дивом залишилася цілою — розпечені уламки пройшли в міліметрах від магістральних судин. Це «везіння» і стало єдиним квитком для порятунку ноги.

Про себе Олексій майже одразу перестає говорити. Він перераховує екіпаж: один побратим загинув на місці, іншому розірвало руку й ампутували три пальці, третій дістав важку контузію.

«Один уже повернувся на службу, — коротко кидає Олексій. — Інші ще лікуються».

Далі була розмита, заліта анальгетиками череда евакуацій: прифронтовий стабпункт у Запорізькій області, шпиталь, апарати зовнішньої фіксації, і, нарешті, реанімація лікарні імені Мечникова — одного з головних центрів, куди евакуюють найважчих поранених із фронту.

«Великий дефект — не показання до ампутації»

«Я дуже добре пам’ятаю Олексія», — каже ортопед-травматолог Максим Макаренко. Через його операційну пройшли тисячі мінно-вибухових травм, але цей випадок був особливим.

«Зазвичай пацієнти з настільки зруйнованою кінцівкою мають політравму: ушкодження голови, розірвані легені чи живіт, — пояснює лікар. — У випадку Олексія постраждала лише нога. Решта організму була цілою. А це означало, що ми маємо біологічний ресурс боротися за кінцівку, а не просто рятувати життя швидкою ампутацією».

Саме в цей час до Мечникова прибула американська медична місія проєкту Co-Pilot від фонду Razom. До операційної Макаренка увійшов доктор Крейг Сільвертон — американський ортопед із колосальним досвідом воєнної хірургії. Разом вони провели кілька етапів очищення рани від некротичних тканин та встановили цементний спейсер — тимчасову конструкцію, яка замінила втрачений фрагмент кістки, стримувала інфекцію та готувала ногу до майбутньої реконструкції.

Коли стан Олексія стабілізувався, його перевели до Вінниці — шпиталь Мечникова мав звільняти ліжка для нових поранених, що щогодини надходили з нуля.

Перед від’їздом лікар і пацієнт обмінялися номерами. Формально історія завершилася, але Олексій продовжував щотижня надсилати Макаренку у Viber рентгенівські знімки, результати аналізів та фотографії перев’язок. Коли у Вінниці лікарі заговорили про можливість евакуації Олексія на лікування за кордон, хлопець написав у Дніпро.

«Якщо довіряєш — приїжджай до нас. Скоро знову працюватимемо з американцями», — відповів Макаренко. «Я до вас», — написав Олексій.

Три слова, які важили більше за будь-які медичні консиліуми.

Трансатлантичний консиліум

За кілька тижнів Олексій знову лежав на операційному столі в Дніпрі. Цього разу до команди долучився професор Роман Гайда — американський ортопед українського походження. Його батьки емігрували до США після Другої світової війни, але виховали сина в українській культурі. Гайда за плечима мав службу в армії США, тисячі операцій та лікування поранених у Перській затоці, Іраку та Афганістані.

«Якщо поєднати моє походження, військову медицину і досвід бойових травм, я просто не міг не приїхати», — каже доктор Гайда. Проте слово «місія» він не любить.

«Я приїжджаю працювати разом із ними, а не вчити. Українські лікарі сьогодні мають унікальний досвід, якого немає більше ніде у світі. Ми навчаємося одне в одного».

Напередодні операції Олексія Макаренко та Гайда годинами сперечалися біля рентгенівських знімків. Вони не ділилися на «іноземних зірок» та «місцевих лікарів» — це була одна команда, що шукала технічне рішення для майже неможливого випадку.

«Такі операції завжди залишають багато невизначеності. Наше завдання — зробити все можливе, щоб пацієнт отримав шанс повернутися до нормального життя» – говорить Роман.

Великий кістковий дефект, перенесена інфекція та ризик ускладнень означали, що гарантій немає.

«Ми йшли до цього дня кілька місяців, — каже Макаренко. — Найбільше хотілося, щоб Олексій отримав шанс знову стати на ноги».

Фотографії інших

З моменту тієї операції минуло кілька місяців. Вона пройшла успішно. Ампутації вдалось уникнути Реконструктивна хірургія — це довга гра, і Олексій зараз проходить реабілітацію і вже ходить з одною милицею.

«Найбільша радість для хірурга настає не тоді, коли закінчується операція, — посміхається Максим Макаренко. — А коли пацієнт вперше встає на ноги. Саме тоді розумієш, заради чого все це було».

Для Романа Гайди ця історія стала символом того, чим насправді є проєкт Co-Pilot — не просто благодійністю, а рівноправним партнерством, де американські технології поєднуються з титанічним, конвеєрним досвідом української війни.

Коли ми прощалися з Олексієм і попросили його надіслати кілька фотографій для цього матеріалу, він не задумуючись відповів: «У мене є фото з побратимами. Надішлю».

Не свої фото. Побратимів.

За кілька годин розмови він жодного разу не поскаржився на біль чи долю. Він згадував хлопців, маму, наречену, лікарів у трьох містах і медсестру Настю, яка одного разу принесла йому в палату домашній яблучний рулет.

Коли ми йшли, він знову заговорив про тещу та весілля. Боротьба хірургів із двох континентів навколо його розтрощеної ноги насправді була боротьбою не за кістку чи м’язи. Це була боротьба за те, щоб двадцятитрирічний сержант зміг стояти на власному весіллі на повний зріст.

Нейрохірургічна місія Razom: американські та українські лікарі провели 37 складних операцій

Published: 23 Липня, 2026

Одразу дня після масштабної атаки на Київ, команда лікарів побачила наслідки російських ударів на власні очі, зокрема район станції метро “Лукʼянівська”. Так почалась чергова хірургічна місія. Але крім знищених будинків, команда американських лікарів побачили те, що надихає їх повертатись іншу сторону — неймовірну українську стійкість.

Razom for Ukraine організував міжнародну нейрохірургічну місію CO-PILOT NEURO, яка відбулася 12–20 червня у Києві, Дніпрі та Львові. Протягом дев’яти днів українські та американські фахівці спільно провели 37 безкоштовних високотехнологічних операцій для пацієнтів у чотирьох медичних закладах.

До України прибули провідні американські інтервенційні нейрорадіологи та нейрохірурги, доктори Максим Шапіро та Кім Нельсон. Разом з українськими командами лікарів вони виконували найскладніші ендоваскулярні втручання та одночасно обмінювалися професійним досвідом безпосередньо під час операцій.

Ключова особливість місії — обмін хірургічним досвідом між американськими й українськими нейрохірургами. Місія охопила три міста — Київ, Дніпро та Львів. У кожному з них американські та українські лікарі працювали пліч-о-пліч, надаючи допомогу пацієнтам із найскладнішими судинними захворюваннями головного мозку.

«Це і є справжні системні зміни, про які ми говоримо, організовуючи наші хірургічні місії. Ми отримуємо не тільки допомогу від американських лікарів, а й цінні знання, які залишаються в Україні та працюють після завершення кожної місії», — підкреслила керівниці проєкту Razom Health Co-Pilot Юлія Шама.

За час місії лікарі виконали широкий спектр складних нейроінтервенційних втручань, зокрема лікування церебральних аневризм, артеріовенозних мальформацій, дуральних артеріовенозних фістул, реканалізацію та стентування венозних синусів, а також втручання при травматичних ушкодженнях судин голови та шиї. Допомогу отримали цивільні та військові пацієнти з різних регіонів України.

У Дніпрі команда працювала в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Мечникова, де лише за три дні було виконано 12 складних нейроінтервенційних втручань. Загалом за час місії лікарі провели години в операційних, виконуючи найскладніші втручання та паралельно забезпечуючи безперервну невідкладну допомогу, зокрема пацієнтам з ішемічним інсультом.

«Працювали з ранку до ночі, вкладаючи всю свою енергію, знання та натхнення для вирішення дуже неординарних завдань. Справжня командна гра, і ми всі разом працювали заради однієї мети — зберегти життя українців та покращити якість медичної допомоги в Україні», — зазначив нейрохірург Юрій Чередніченко.

Протягом усієї місії доктори Максим Шапіро та Кім Нельсон працювали разом з українськими нейрохірургами у межах CO-PILOT NEURO. Такий підхід дозволив українським спеціалістам безпосередньо опановувати сучасні методики ендоваскулярного лікування та обмінюватися досвідом під час виконання складних клінічних випадків.

Завершальним етапом місії став Львів, де поряд із проведенням операцій відбулася лекція «Сучасні аспекти ендоваскулярного лікування патології центральної нервової системи». У навчальному заході взяли участь 26 українських лікарів. Освітню програму також організував Razom for Ukraine, адже розвиток професійних компетенцій українських медиків є одним із ключових напрямів підтримки системи охорони здоров’я.

Попри тривоги та нові атаки, місія продовжилася. Команди, які приїжджають в Україну, не відмовляються від своїх планів — вони знають, що їхня допомога потрібна. І саме українська стійкість та мужність дають їм сили продовжувати.

Razom об’єднує українських і міжнародних медиків: 5 фактів про участь у SOMA 2026 — одній із наймасштабніших конференцій з тактичної медицини

Published: 22 Липня, 2026

У мережі завірусилося відео, на якому українські фронтові медики, що приїхали до США для обміну досвідом, вперше бачать океан. Емоційні кадри з узбережжя, де військові після виснажливих фронтових буднів щиро реагують на побачене, швидко розлетілися соцмережами та зворушили тисячі користувачів.

Утім, за цими кількома секундами відео стоїть значно більша історія. Медики прибули до США за підтримки Razom for Ukraine, щоб перейняти досвід у міжнародних колег та поділитися власною практикою в умовах війни. Розповідаємо 5 цікавих фактів про цю поїздку.

Українські медики на SOMA 2026

Razom for Ukraine привезли 10 українських фронтових медиків — зокрема представників 3-го армійського корпусу, підрозділу «Хартія» — на конференцію SOMA 2026 у Ролі, штат Північна Кароліна (27 квітня — 1 травня). SOMA є однією з провідних світових конференцій із тактичної та оперативної медицини.

Razom Health

Razom підтримав провідних українських медиків з фронту на SOMA 2026

27 Травня 2026

2. Найкраще дослідження конференції

Українське дослідження, представлене на SOMA 2026 (одне з понад 60), отримало відзнаку як найкраща наукова робота конференції. Воно показує, як дрони змінили тактичну медицину на фронті: близько 70% евакуацій поранених тривають понад 6 годин, а в окремих випадках — дні або навіть тижні. Безліч евакуацій сьогодні здійснюються за допомогою наземних безпілотних платформ через високу загрозу FPV-дронів, а близько 65% турнікетів накладаються без клінічних показань, що вказує на суттєві навчальні прогалини. Після виявлення прогалин у підготовці запровадили стандартизоване навчання бойових рятувальників (Combat Life Saver) за протоколами TCCC, що зменшило ризик ускладнень через неправильне або надмірно тривале застосування турнікетів у бойових умовах.

Дослідження розробила група тактичної медицини 3-го армійського корпусу ЗСУ — Данило Ївженко та Микола Худолій. Обидва увійшли до складу української делегації з десяти медиків, організованої Razom for Ukraine.

Razom Health

Українське дослідження з тактичної медицини визнане найкращим на конференції SOMA 2026

15 Травня 2026

3. Микола Худолій і Данило Ївженко: про досвід фронту

Якщо хочете ближче познайомитися з учасниками поїздки, перегляньте інтерв’ю з Миколою Худолієм та Данилом Ївженком із 3-го армійського корпусу ЗСУ. У відео вони розповідають про дослідження, яке отримало нагороду на SOMA 2026, вплив дронів на евакуацію поранених, а також про те, як український досвід змінює підходи до тактичної медицини у світі.

4. Ще одна важлива нагорода SOMA 2026 для Warren Dorlac

Нагороду на SOMA 2026 також отримав полковник у відставці, колишній хірург-травматолог Військово-повітряних сил США Warren C. Dorlac, який співпрацює з Razom for Ukraine у сфері медичної освіти та підготовки українських фахівців. Він був відзначений за внесок у розвиток військової медицини та системи допомоги при бойових травмах. Дорлак багато років працював над розвитком травматологічних систем у США та Німеччині (зокрема в Landstuhl Regional Medical Center), а з початку повномасштабного війни в Україні він неодноразово долучався до навчальних ініціатив і співпраці з українськими медиками, зокрема виступав клінічним директором і співорганізатором програми ASSET+ у Києві.

Razom Health Razom Heroes

Полковник у відставці Воррен С. Дорлак: чому один із найавторитетніших американських фахівців із бойової травми продовжує підтримувати Україну

01 Червня 2026

5. Вірусний момент на океані

Відео, яке набрало майже півмільйона переглядів і згодом з’явилося в українських медіа, було зняте на Кароліна-Біч у Північній Кароліні — за день до конференції. Для більшості хлопців це був перший океан у житті, як і перша поїздка до США та перший досвід подорожі за кордон. Саме тому команда Razom вирішила провести цей день біля океану — особливо зважаючи на те, що хлопці щойно повернулися з фронту. Хотілося дати їм можливість просто відпочити, переключитися й побути поза межами війни. Згодом хлопці назвали цей день одним із найцінніших спогадів у своєму житті.

«Між хвилинами і вічністю»: як працює стабілізаційний пункт на війні

Published: 9 Липня, 2026

Наша команда побувала на стабілізаційному пункті неподалік лінії фронту — менш ніж за 20 кілометрів від зони активних бойових дій. Саме сюди після евакуації доставляють поранених, а медики працюють у реальності, де між життям і смертю часто залишається лише кілька хвилин. Ми говорили з хірургом, анестезіологом та командою, яка щодня працює в цих умовах, про те, як виглядає стабілізаційний пункт зсередини, чому головною проблемою війни залишається час, як телемедицина рятує життя прямо під обстрілами та що насправді означає фраза “золота година” на сучасному фронті.

Час, якого немає: евакуація і межі медицини

Стабілізаційний пункт на війні – це не лікарня у звичному розумінні й не просто проміжна ланка між полем бою та госпіталем. Це місце, де медицина працює в умовах, коли час уже втрачено або майже втрачено, а рішення потрібно ухвалювати швидше, ніж дозволяє нормальна людська психіка. Саме тут поранений, якого вдалося евакуювати з позицій, вперше потрапляє в руки команди, здатної не лише зупинити критичну кровотечу чи знеболити, а й стабілізувати його настільки, щоб він пережив наступний етап – транспортування, операцію, госпіталь, реабілітацію.

Анестезіолог Дмитро, який працює на стабілізаційному пункті, говорить про свою роботу без романтизації. У його словах немає пафосу, хоча сама реальність, яку він описує, сильніша за будь-який пафос. Найбільше його болить не складність поранень і не виснаження команди, а те, що іноді пораненого неможливо вчасно забрати з поля бою. “Найбільше, що мене засмучує, – це неможливість вчасно евакуювати пораненого з поля бою”, – пояснює він. “Ми знаємо, що людина поранена, ми готові, умови для надання допомоги є, але пацієнта з поля бою іноді евакуювати або дуже довго, або взагалі не вдається”.

У військовій медицині часто говорять про “золоту годину” – критичний проміжок часу після поранення, коли шанс врятувати життя найбільший. Але на цій війні, особливо на окремих ділянках фронту, ця формула не завжди працює. Лікар формулює це майже гірко: “Як там кажуть – золота година, а в нас золотий тиждень”. Бували випадки, коли поранені залишались на позиціях надто довго, а медики могли підтримувати їх лише дистанційно: скидати антибіотики дронами, консультувати, що вводити, як розводити препарати, що робити до моменту евакуації.

Саме тут проявляється одна з ключових реальностей сучасної фронтової медицини: проблема не завжди в тому, що немає фахівців, ліків чи навичок. Дуже часто проблема в тому, що між пораненим і лікарем лежить поле бою – з дронами, артилерією, зруйнованими дорогами, погодою, відсутністю безпечного маршруту й постійним ризиком для евакуаційних груп. Тому стабілізаційний пункт працює не лише з тілом пораненого, а й з наслідками затримки, яку медицина не контролює.

У таких умовах телемедицина перестає бути модерним словом із презентацій і стає практичним інструментом виживання. Лікарі консультують бойових медиків і бійців через зв’язок, іноді фактично керуючи наданням допомоги в реальному часі. “Ми дзвонили, казали, що робити: як перев’язувати, що затискати, де тампонувати”, – згадує хірург Євген. В одному з випадків, за його словами, під дистанційним контролем вдалося зняти турнікети, проконтролювати кровотечу й урятувати кінцівку. Це не замінює евакуацію і не скасовує потреби в хірургії, але іноді саме така дистанційна підтримка дає людині шанс дочекатися допомоги.

Робота на межі: стабілізація, рішення і відповідальність

Коли пораненого нарешті доставляють на стабілізаційний пункт, команда має діяти швидко, але не механічно. Стабілізація – це не хаотичний набір дій і не автоматичне “зашити й відправити далі”. Це складний процес, у якому кожен крок залежить від стану пацієнта: чи він у шоку, чи замерз, чи є масивна крововтрата, чи стабільний тиск, чи може організм витримати втручання. “Привозять хлопця: він мокрий, холодний, незнеболений. Його треба роздягнути, укласти, витерти, зігріти, забезпечити анестезіологічну допомогу, стабілізувати по тиску та інших показниках. І тільки потім хірургічна група може безпечно працювати”, – пояснює хірург Євген.

Саме тому час роботи на стабпункті неможливо вкласти в одну таблицю. Якщо пацієнт відносно стабільний, допомога може зайняти 15–20 хвилин. Якщо стан важкий, лікарі можуть працювати дві або три години. Для цивільної уяви це може здаватися довго, але для фронтової медицини це іноді єдина можливість не втратити людину ще до госпіталю. “Медицина – це не завжди два плюс два”, – каже хірург. “Тут усе залежить від стану пацієнта, об’єму поранення, об’єму допомоги й стабілізаційних заходів”.

Окрема складна тема – ампутації та тяжкі травми кінцівок. На стабілізаційному пункті, за словами лікаря, не йдеться про “планові” ампутації в госпітальному сенсі. Якщо кінцівка нежиттєздатна, команда не намагається робити остаточне рішення там, де для цього немає всіх умов. Їхнє завдання – стабілізувати пацієнта, не погіршити його стан, зберегти те, що може мати значення для подальшої роботи хірургів і протезування, та передати людину на наступний рівень допомоги. “Госпіталь формує культю вже більш адаптовано до протеза”, – пояснює Євген. “Якщо ми бачимо, що кінцівка нежиттєздатна, ми не знімаємо турнікет, робимо хірургічну обробку, стабілізуємо і готуємо до транспортування”.

Це важливо розуміти: стабілізаційний пункт – не місце “остаточного лікування”. Це місце, де пораненого мають перевести зі стану катастрофи у стан, у якому його можна транспортувати далі. Тут не завершують історію пацієнта, а дають їй шанс продовжитися. У цьому сенсі робота анестезіолога є однією з центральних: він не просто “дає наркоз”, а фактично веде пацієнта через найнебезпечніший проміжок — між неконтрольованим станом після поранення і можливістю хірургічного втручання.

Війна при цьому постійно руйнує будь-яку стерильну картинку медицини. Пацієнтів можуть привозити на квадроциклах, на імпровізованих ношах, у багнюці, мокрими, холодними, після тривалого перебування на позиціях. Лікар згадує випадки, коли поранений фактично “залітав” на стабпункт у стані, де видно було лише очі, а все інше — багнюка, одяг, кров, виснаження. Команда зрізає речі, витягує людину, оцінює стан і починає працювати. Це та реальність, у якій стабпункт існує щодня: не в умовах ідеального протоколу, а в умовах війни, яка кожного разу приносить інший сценарій.

Вплив і системні зміни: від досвіду до стандартів

Попри це, медики говорять не лише про виживання, а й про розвиток. Один із запитів, який звучить у розмовах, — більше можливостей для навчання, професійного обміну, участі в конференціях, майстер-класах і курсах. Це не “бонус” і не абстрактна самоосвіта. Для людей, які щодня працюють із найтяжчими наслідками війни, розвиток означає кращі рішення, менше помилок, швидше реагування й більший шанс для пацієнта. У розмові прямо звучить потреба в оплаті конференцій, курсів, виїзних майстер-класів і обміну досвідом зі спеціалістами.

Уже зараз в Україні запускаються або обговорюються окремі навчальні напрями: курс ASET, майбутній ATLS, робота з інфекційним контролем, навчальні ініціативи, пов’язані з Razom Health. Окремо згадується, що інфекції в госпіталях є настільки серйозною проблемою, що потребують фактично цілого напряму роботи. Це ще один доказ того, що фронтова медицина не закінчується на стабілізації. Поранений проходить довгий шлях, і якість кожного етапу впливає на результат: від першої допомоги на позиції до евакуації, стабпункту, госпіталю, інфекційного контролю, реабілітації та повернення до життя.

У цьому контексті ключову роль відіграє програма Razom Heroes, яка працює не з окремими випадками, а з системою в цілому. Йдеться про підготовку бойових медиків, інструкторів, забезпечення підрозділів, розвиток навчальних програм і створення умов, у яких досвід фронту не залишається на рівні окремих історій, а перетворюється на стандарти. Саме через такі програми формується зв’язок між реальністю стабілізаційного пункту та довгостроковими змінами: впровадження навчальних курсів, розвиток телемедицини, підтримка інструкторських програм, систематизація знань і передача їх іншим підрозділам.

Стабілізаційний пункт — це місце, де медицина найменше схожа на красиву історію і найбільше схожа на боротьбу з часом. Тут не завжди можна врятувати всіх. Тут не завжди можна зробити те, що лікар знає і вміє зробити, бо пацієнт може просто не доїхати. Тут “золота година” іноді перетворюється на дні очікування, а телемедицина стає тимчасовим мостом між позицією і лікарем. Але саме тут видно найважливіше: українська військова медицина не просто реагує на війну — вона вчиться, адаптується, створює нові практики й намагається перетворити досвід кожного поранення на знання, яке допоможе врятувати наступного.

І, можливо, найточніше роботу стабпункту можна описати не героїчними словами, а дуже практично: це місце, де людину намагаються довести до наступного шансу. До госпіталю. До операції. До протеза. До реабілітації. До життя після поранення.

Саме тому головне питання для цієї системи — не лише скільки медиків працює на стабілізаційному пункті і яке обладнання вони мають. Головне питання — як зробити так, щоб поранений дістався до них раніше, щоб лікарі мали більше часу, щоб телемедицина стала системною, щоб навчання було регулярним, а досвід фронту не губився в окремих історіях, а перетворювався на стандарти.

Бо на війні медицина часто починається не тоді, коли пацієнт потрапляє на стіл. Вона починається значно раніше – у момент, коли хтось має встигнути його забрати.

Razom та партнери запускають перший в Україні проєкт для захисту поранених від інфекцій, стійких до антибіотиків

Published: 8 Липня, 2026

Razom for Ukraine («Разом для України»), провідний американський благодійний фонд, та українські партнери, офіційно запускають проєкт із профілактики інфекцій TDAC (Trauma Decontamination and Antimicrobial Resistance Containment), також відомий як Operation Wallaby — першу в Україні ініціативу для зупинки поширення бактерій, стійких до антибіотиків (мультирезистентних організмів, MDRO). Мета — знизити ризик тяжких інфекцій у поранених і покращити результати їхнього лікування.

Проєкт втілюють у партнерстві з Центром громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України та Інститутом молекулярної біології і генетики Національної академії наук України за підтримки медичних фахівців із передової, залучених до догоспітальної допомоги. Його ключовий фокус — зупинити передачу небезпечних бактерій ще до того, як пацієнт потрапляє до лікарні.

Чому це важливо

Поранений рідко потрапляє до лікарні напряму. До цього — пункт збору, польова хірургія, районна лікарня. На кожному етапі ризик зараження резистентними бактеріями зростає. За даними дослідження Хейлі Урен у The Lancet Infectious Diseases (2025), чим довше триває транспортування поранених, тим вищий ризик інфекції. Він особливо зростає наприкінці довгого шляху і відрізняється залежно від регіону.

Це не лише українська проблема. Коли поранених перевозять на лікування до європейських країн, разом із ними можуть поширюватися небезпечні бактерії. Такі випадки вже фіксують лікарні в Польщі та Німеччині.

«Антимікробна резистентність може коштувати стільки ж людських життів, як і рак до 2050 року — до 10 мільйонів смертей щороку у світі, за оцінками уряду Великої Британії. Стійкі бактерії не зупиняються на кордонах. Те, що відбувається в Україні сьогодні, є сигналом для кожної системи охорони здоров’я у світі. Саме тому ми пишаємося запуском проєкту з профілактики інфекцій», — каже Ден Солчаник, директор програми Razom Health.

Як це працює

Команда науковців та лікарів під керівництвом Хейлі Урен досліджує, де і як резистентні бактерії потрапляють до пацієнтів під час евакуації. На основі цих даних впроваджують стандартизовані підходи до ранньої деконтамінації — очищення від забруднення.

Проєкт розрахований на три етапи. Зараз команда проводить скринінг поранених на всьому евакуаційному маршруті — від пунктів збору до польових хірургічних підрозділів (Role 2) та лікарень (Role 3) — щоб визначити джерела зараження. У другій половині 2026 року на основі зібраних даних будуть створені спеціалізовані підрозділи деконтамінації, де пацієнти проходитимуть повне знезараження до госпіталізації. У 2027 році програму масштабують по всій країні.

«Серед поранених внаслідок війни часто трапляються бактерії, стійкі до багатьох антибіотиків, зокрема й до препаратів останньої лінії. Тому дуже важливо втручатися якомога раніше, щоб не допустити розвитку інфекції ще до госпіталізації», — каже Хейлі Урен, керівниця проєкту та головна дослідниця від Razom та UPHC.

Підхід ґрунтується на досвіді військової медицини США та адаптований до умов війни й тривалої евакуації в Україні. Рання профілактика знижує потребу в антибіотиках широкого спектру — і тим самим уповільнює розвиток резистентності, яка загрожує всій світовій системі охорони здоров’я.

Для додаткової інформації, будь ласка, звертайтеся за поштою anna.hryniv@razomforukraine.org

Коли під ударом культура, медицина і звичайне життя

Published: 2 Липня, 2026

В Україні війну вимірюють не лише лінією фронту. Її вимірюють почорнілими від вогню під’їздами, дітьми, яких вночі несуть в укриття, медиками, які рятують сусідів навіть тоді, коли пошкоджені їхні власні підстанції, і митцями, які повертаються до домівок, яких більше не існує.

У ніч на 2 липня Київ знову прокинувся від вибухів. Люди спускалися в метро, підвали й коридори, ховали дітей, телефонували рідним, чекали новин із районів, де палали будинки й працювали рятувальники.

Це була одна з наймасштабніших комбінованих атак на столицю: ракети й дрони били по місту хвилями. У Києві є загиблі та десятки поранених. Серед постраждалих — діти, мешканці житлових будинків, працівники екстреної медичної допомоги. Пошкоджені будинки, автомобілі, медична інфраструктура, історичні споруди та місця, пов’язані з українською культурою.

У Шевченківському районі згоріла квартира культурної менеджерки, директорки кінотеатру «Ліра» Ірини Плехової та режисера і сценариста Олега Чорного. Їхній будинок — історичний, пов’язаний із працівниками кіностудії імені Олександра Довженка та їхніми родинами. Повністю згоріли два під’їзди. Під час евакуації Ірина та Олег допомагали вибратися сусідкам — двом старшим жінкам.

Також вшосте був пошкоджений будинок режисерки Ірини Цілик. Постраждав двір будинку Вадима Міського, програмного директора «Детектор медіа». Це не лише пошкоджені стіни. Це удар по просторах, де люди жили, творили, зберігали пам’ять і будували культурне життя країни.

В цей же день внаслідок атаки знищено центральний склад видавництва BookChef де було близько 800 тис. книг.

Під ударом опинилася й цивільна медицина. У Києві була пошкоджена підстанція екстреної медичної допомоги, постраждали працівники швидкої — медики та водії, пошкоджені автомобілі швидкої. Ті, хто першими їдуть рятувати інших, самі стали постраждалими від атаки.

І Київ був не єдиним. У Запорізькій області громади пережили сотні ударів за добу, зокрема FPV-дронами. На Харківщині загинули цивільні, серед них 15-річний хлопець, десятки людей постраждали. На Дніпропетровщині дрони пошкодили будинки, автівки, АЗС та іншу цивільну інфраструктуру.

У такі ночі стає особливо видимою робота тих, хто прибуває першим: ДСНС, поліції, медиків, добровольчих і швидкого реагування команд.

Матвій Суслов, проєктний менеджер Razom із тактичної медицини, цієї ночі працював у Києві разом із такими групами. Вони допомагали переносити людей, яких дістали з-під завалів, у безпечніші місця та надавали першу допомогу цивільним.

«Обстріл був настільки щільний і масштабний, що нам доводилося пересуватися маленькими ділянками, ховатися в переходах або швидко виїжджати з небезпечних місць машиною», — розповів Матвій. Біля Лук’янівки після одного з вибухів у машині заблокувало двері. «Та нам пощастило».

Найбільше йому запам’яталося подружжя, яке підійшло й запитало, що сталося з їхнім будинком. Їхній дім горів. У їхніх очах були розгубленість, сум і нерозуміння того, як життя могло змінитися за одну мить.

Матвій окремо відзначає роботу ДСНС і поліції на місцях влучань. Для команди Razom це також нагадування, чому важливо підтримувати ті структури, які першими опиняються поруч із людьми після атаки: проводити навчання з домедичної допомоги, передавати необхідні медичні засоби, посилювати спроможність реагувати в перші хвилини.

У такі моменти це не абстрактна робота. Це конкретні навички, конкретні люди й конкретні життя — українців і гостей країни, які можуть бути врятовані завдяки вчасній допомозі.

Росія продовжує бити по цивільних, дітях, медиках, культурних діячах і родинах у власних домівках. Україна продовжує стояти — завдяки тим, хто навіть після найстрашнішої ночі виходить допомагати іншим.

Від світових воєн до війни сьогодення: як український скаутинг захищає дух молоді в Одесі

Published: 30 Червня, 2026

Теплого травневого дня мальовничий берег озера в Одесі, усіяний наметами, лунав дитячим сміхом і грою. На березі, неподалік від свого табору, шеренга юних вікінгів із непохитною єдністю промовила свою присягу:

«Браття, пора нам ставати, пластових ідей няти. Слава Україні!»

Яскраві відзначки на їхніх одностроях — кожна здобута завдяки успішному виконанню непростого завдання чи випробування — виблискували на сонці, поки діти тримали біля себе уявні щити вікінгів.

Так, сьогодні вони були вікінгами.

Не сиротами чи дітьми, які втратили дім. Не біженцями, змушеними покинути рідне місто. Не дітьми батьків, які воюють на передовій. Не дітьми війни.

Просто вікінгами у прекрасному, безтурботному світі дитячої уяви.

А передусім — просто дітьми.

Саме до такого повернення до дитячої безтурботності й створення простору для вільного розвитку прагне Пласт — українська скаутська організація. Уже понад століття Пласт допомагає молоді формувати характер, розвивати лідерські якості та будувати міцну спільноту через мандрівки, служіння й командну роботу. У сучасній Україні, де чимало дітей зростали під тінню війни, ці цінності набувають нового змісту, відкриваючи для них реальність, сповнену нових можливостей.

Пласт, як і вся Україна, загартувався у боротьбі, випробуваннях і, здавалося б, нездоланних перешкодах. Заснована у 1912 році в Західній Україні, організація пережила дві світові війни, а також окупацію Польщею, Німеччиною та Росією, кожна з яких забороняла або суттєво обмежувала діяльність Пласту.

1. Пластовий табір у селі Солочин (Закарпатська область), 1934 рік. Архів проєкту «Локальна історія». 2. Пластова група в селі Брюховичі Львівського повіту Львівського воєводства, 1920-ті роки. Особистий архів Дарії Корчак. 3. Пластунки, 1930-ті роки. Архів проєкту «Локальна історія». 4. Пластовий табір для хлопців у Старяві поблизу Хирова, що тривав з 28 червня до 24 липня 1939 року. Особистий архів Лукії Лукомської.

Теоретично Пласт, як і вся Україна, не мав би вистояти. Війна за війною, режим за режимом — усе, що спіткало землю, на якій постав Пласт, намагалося загасити полум’я української культури й поступу, яке він прагнув підтримувати. Усе це мало перетворити і Пласт, і Україну лише на далекий спомин.

І тепер повномасштабне вторгнення Росії знову оживило найтрагічніші сторінки минулого, змусивши Пласт вкотре боротися за своє існування та своє ім’я. Та за свою більш ніж столітню історію Пласт неодноразово доводив: як і Україну, його не так легко зламати.

Від початку повномасштабного вторгнення до Одеси переїхали понад 25 тисяч дітей, які були змушені покинути свої домівки. У поєднанні з нестачею молодіжних програм і стабільних просторів для спілкування це значно обмежує можливості багатьох дітей для особистісного розвитку, формування лідерських навичок та налагодження соціальних зв’язків. Саме для того, щоб допомогти подолати цю проблему, цього року Razom об’єднав зусилля з Пластом.

Втім, виклики, з якими стикаються діти в Одесі, не обмежуються лише вимушеним переселенням. Повітряні тривоги залишаються невід’ємною частиною повсякденного життя, а молодіжні заходи й досі можуть будь-якої миті перерватися через загрозу обстрілів. Пластова виховниця Поліна згадує випадок, коли над табором пролетів російський дрон-камікадзе типу Shahed, змусивши всіх терміново спуститися в укриття.

«Це було дуже страшно… Але потім ми мусили повернутися й просто продовжити. У країні, де немає війни, про таке навіть не доводиться думати», — розповіла Поліна.

Подібні думки й тривоги супроводжують українських дітей та молодь у повсякденному житті. Саме тому такі організації, як Пласт, сьогодні мають особливе значення, створюючи для них простір для розвитку, підтримки й відчуття нормального дитинства.

«Сьогодні в Україні немає нічого “звичайного” в тому, щоб бути молодою людиною, — каже Настя Раб, директорка з розвитку Razom. — Навіть літній табір відбувається на тлі повномасштабної війни. Але саме тому такі досвіди стають ще важливішими. Вони дають молодим людям спільноту, відчуття мети, лідерські навички та надію на майбутнє».

Попри всі ці виклики, цієї весни одеський осередок Пласту провів уже п’ятий великий молодіжний захід від початку року — «Весняний фестиваль». Він об’єднав дітей з усієї Одеської області та інших куточків України на вихідні, сповнені таборування, ігор, випробувань і нових знайомств. Команда Razom долучилася до фестивалю, щоб побачити все на власні очі та поспілкуватися з учасниками й виховниками про те, що для них означає Пласт і чому вони вважають його важливим у формуванні майбутнього України.

Минулого року Razom став партнером одеського осередку Пласту, щоб забезпечити підтримку молодіжних програм протягом усього року. Завдяки наданню наметів, мотузок, матеріалів для творчості та навчальних ресурсів Razom допоміг втілити в життя ідеї та задуми Пласту щодо розвитку дітей у своїй громаді.

Учасники фестивалю проходили різноманітні майстер-класи, навчальні станції та ігри, де опановували скаутські й туристичні навички: вчилися в’язати вузли, правильно пакувати наплічник, встановлювати намети та орієнтуватися за картою. Усі необхідні матеріали для цих занять були надані Razom.

Їхні досягнення відображаються у відзначках, які вони здобувають, і кожна з них має свою історію. Більшість дітей уже встигли отримати кілька відзначок, беручи участь у різних пластових програмах протягом року, зокрема й відзначку за навички надання домедичної допомоги.

Окрім практичних навичок, учасники та виховники наголошували на ще одній важливій ролі Пласту — створенні середовища, у якому природно розвиваються українська мова, культура та спільнота. Пласт є україномовною організацією, тож усі заходи й активності проводяться українською мовою. Для дітей, які не розмовляють українською вдома або щодня часто стикаються з російською, це простір, де українська мова й культура є нормою, а не винятком.

«Дитина має бути занурена в україномовне середовище, у культуру та досвід, де російська не проникає в цей простір», — каже Коротаєва.

Для частини учасників Пласт стає можливістю наново відкрити для себе українську культуру й опинитися в середовищі, де цей досвід можна розділити з іншими.

«Їм потрібна спільнота. Їм хочеться мати більше друзів, які поділяють їхні цінності — українські цінності, які розмовляють українською. Можливо, у школі чи поруч із домом у них цього немає», — каже Поліна.

Пласт інвестує не лише в розвиток дітей-учасників, а й у підготовку виховників і юнацьких провідників. Як простір для становлення молодих людей, Пласт допомагає старшим учасникам увійти в доросле життя з лідерським мисленням, практичними навичками та готовністю брати на себе відповідальність.

«Це також багато дає й мені. Я здобуваю досвід лідерства — можливість, яку не так часто маю в повсякденному житті», — каже одна з пластових виховниць.

Найголовніше ж, за словами учасників і виховників, Пласт дарує людям стосунки та дружбу, які залишаються на все життя. Це не просто табір, куди дітей привозять вранці, а ввечері забирають додому. Це спільнота, частиною якої людина залишається назавжди, зазначає Коротаєва.

«Для мене Пласт став невід’ємною частиною життя», — каже юна учасниця.

Пласт — це насамперед інвестиція в стійке майбутнє України. Водночас зв’язок Razom із Пластом має значно глибше коріння. Чимало членів команди Razom у дитинстві та юності були пластунами або виховниками й саме своєму досвіду в Пласті завдячують любов’ю до України та прагненням працювати заради неї.

Дора Хом’як — третя ліворуч під час пластового конкурсу з історії та ораторського мистецтва.

Дора Хом’як вітається лівою рукою з пластовою виховницею.

Дора Хом’як, генеральна директорка Razom, розпочала свій шлях у Пласті ще в дитинстві, відвідуючи табори пластового осередку у Вашингтоні. Згодом вона сама стала пластовою виховницею, де навчилася планувати й проводити табори для понад десятка дітей, які були лише на кілька років молодші за неї.

«Я покладаюся на весь цей досвід упродовж своєї кар’єри, — каже Хом’як. — Співпрацювати. Адаптуватися до обставин. Коли можеш — бачити світлий бік життя. Поважати природу».

Настя Раб переїхала з України до США ще дитиною. Саме в Пласті вона знайшла українську спільноту, яка допомогла їй зберегти тісний зв’язок зі своїм корінням.

«Пласт багато в чому сформував мене як особистість. Усвідомлення того, що сьогоднішні пластуни знаходять тут ту саму дружбу, ті самі цінності й відчуття відповідальності, які колись знайшла я, викликає в мене особливу гордість за наше партнерство», — каже Раб.

Уляна Білаш, директорка з питань персоналу та культури Razom, походить із родини з глибокими пластовими традиціями. Її батьки познайомилися на пластовому таборі й передали цей досвід доньці, яка згодом сама брала участь у таборах Пласту в США, Канаді, Іспанії, Бельгії, Німеччині та Україні — як учасниця, так і виховниця.

У 2022 році, коли через повномасштабне вторгнення літні табори Пласту в Україні були змушені призупинити роботу, Білаш долучилася як волонтерка до пластового табору в Іспанії, де перебували українські діти-біженці. Це стало для неї ще однією можливістю підтримати нове покоління. Сьогодні, коли Пласт знову працює в Україні, вона докладає зусиль, щоб діти й надалі мали ті самі можливості, які колись мала вона як пластунка.

«Зараз ми щасливі, що табори Пласту в Україні продовжують працювати, але нам часто бракує ресурсів для їхнього проведення, — каже Білаш. — Підтримуючи пластові табори, ми можемо допомогти українським дітям здобути навички, які допоможуть їм стати лідерами успішної й демократичної України».

Пластові учасники з України відтворюють свою версію Маріупольського театру під час пластового табору в Іспанії, 2022 рік.

Координаторка з громадської взаємодії адвокаційного напряму Razom Дарина Лесняк, також випускниця Пласту, започаткувала власну пластову групу в Шанхаї як спосіб ділитися й продовжувати власну українську історію, де б вона не перебувала.

«З Пластом ти завжди носиш із собою частинку України», — каже Лесняк.

Багата історія Пласту та його діяльність значною мірою привели багатьох членів команди Razom туди, де вони перебувають сьогодні. Водночас вплив Пласту виходить далеко за межі звичайних сфер українського суспільства. Пластуни брали активну участь у світових війнах, були серед активних учасників Революції Гідності 2014 року, а сьогодні багато з них служать на передовій, захищаючи Україну від російської агресії.

Присутність пластунів у лавах Збройних сил України створює складну реальність. Значні ресурси, час і зусилля спрямовуються на підтримку нинішніх і колишніх пластунів у війську, що є надзвичайно важливим пріоритетом. Водночас це створює виклики для фінансування та забезпечення стабільної роботи базових молодіжних програм, які підтримують Пласт і готують нове покоління, зазначає Раб.

Майбутнє Пласту в Одесі виглядає як перспектива зростання. Наразі програма працює на повну потужність, а в черзі на участь — понад 100 дітей. Водночас ресурсів для охоплення такої кількості охочих недостатньо; наявні можливості не відповідають рівню попиту, зазначає Коротаєва.

«Ми майже щодня отримуємо запити від батьків, — каже Коротаєва. — Я постійно пишу й повторюю всюди, що наша мрія — щоб кожен, хто хоче долучитися, міг це зробити. Кожна дитина, особливо тут, в Одесі».

У перспективі одеський Пласт планує розширити інвентар, підготувати більше виховників і зрештою відкрити власний офіс, щоб охопити ще більше громад у регіоні. Організатори Пласту наголошують на важливій ролі донорів і зовнішньої підтримки, без яких реалізація цих планів буде неможливою.

«Завдяки цим грантам протягом останніх семи місяців ми значно виросли та зробили наші заходи масштабнішими й якіснішими. Без цієї підтримки ми б не змогли цього досягти», — каже Коротаєва.

«Одна з речей, які найбільше тішать мене у складні дні, — це усвідомлення того, що люди в інших країнах нас підтримують».

Щороку Пласт функціонує як спільнота знань, розвитку навичок, близьких стосунків і українських цінностей.

Незалежно від того, чи це дитина-біженець в Іспанії, іммігрант у США, чи молодий «вікінг» на березі озера в Одесі, кожен пластун стає частиною його великої історії — досвіду, який вони, ймовірно, не забудуть ніколи.

«Для багатьох людей Пласт — це одна велика пригода», — каже учасник Ігор.

«Це щось, чим ти маєш просто насолоджуватися».

Пласт в Одесі — це лише один із важливих проєктів, які ми змогли підтримати цього року завдяки щедрості нашої спільноти.

Але наша робота на цьому не зупиняється.

Війна намагається вкрасти їхнє дитинство, але ви можете допомогти нам повернути його.

Ставши частиною цієї важливої місії, ваша пожертва на нашу дитячу кампанію допомагає українським дітям повернути радість, стійкість і надію — даруючи їм безпечні простори, де вони можуть навчатися, розвиватися і просто бути дітьми.

Майбутнє починається в громадах: як молодь змінює Україну під час війни

Published: 25 Червня, 2026

У межах місяця Children & the Future Under Fire Razom розповідає про ініціативи, які підтримують дітей, підлітків і молодь в Україні — не лише як тих, хто потребує захисту, а як активних учасників відновлення та розвитку своїх громад.

Одна з таких ініціатив спрямована на розвиток активної молоді у 25 громадах 14 областей України, зокрема в тих громадах, які зазнали значного впливу війни. Проєкт реалізує Національна мережа розвитку локальної філантропії “Філантропи” за підтримки Razom та Fondation de France.

В основі проєкту — міжнародна модель Молодіжних Банків Ініціатив (Youth Banks). Це підхід, який уже понад два десятиліття працює в різних країнах світу та дає молодим людям можливість не просто навчатися, а самостійно ухвалювати рішення, залучати ресурси й підтримувати зміни у своїх громадах.

Подібні моделі молодіжної філантропії існують і в США: наприклад, Northfield YouthBank та програми youth-led grantmaking при community foundations дають молодим людям можливість не лише подавати ідеї, а й самостійно ухвалювати рішення про фінансування проєктів у своїх громадах.

Що ж таке Молодіжний Банк Ініціатив (МБІ)

МБІ – це міжнародна модель, яка реалізується вже понад 20 років в 37 країнах світу за підтримки Youth Bank International. В Україні ця модель реалізовується Національною мережею розвитку локальної філантропії за фінансової підтримки Razom for Ukraine та Fondation de France. МБІ – це команда молодих людей, яка досліджує потреби своєї громади, залучає локальні ресурси, проводить грантові конкурси та підтримує реалізацію молодіжних проєктів.

Іншими словами, молодь не лише подає власні ідеї на підтримку. Вона сама вчиться бути грантодавцем: аналізує потреби, визначає пріоритети, формує критерії відбору, ухвалює рішення щодо фінансування та супроводжує реалізацію ініціатив.

Модель побудована на принципі “навчання через дію”. Молоді люди проходять повний цикл управління локальними змінами: від дослідження потреб громади до фандрейзингу, підтримки проєктів, моніторингу результатів і звітування перед громадою.

Як це працює

Щороку кожна команда Молодіжного Банку Ініціатив проходить повний цикл роботи.

Спершу формується команда активної молоді, яка проходить базову підготовку та розподіляє ролі. Далі учасники досліджують потреби громади: проводять опитування, фокус-групи та консультації з мешканцями, щоб зрозуміти, які виклики є найбільш актуальними.

На основі цього дослідження молодь визначає пріоритети — теми й напрямки, які потребують підтримки саме в їхній громаді. Це можуть бути соціальні, освітні, культурні, волонтерські або інші ініціативи, які відповідають реальним локальним потребам.

Наступний етап — локальний фандрейзинг. Команди організовують благодійні акції, ярмарки, кампанії та події, залучаючи кошти від місцевих мешканців, бізнесу й партнерів. Це важлива частина моделі, адже вона допомагає молоді не лише говорити про зміни, а й об’єднувати навколо них громаду.

Після цього МБІ оголошує відкритий грантовий конкурс молодіжних ініціатив, розробляє критерії відбору та ухвалює рішення про підтримку проєктів. Підтримані команди впроваджують свої ідеї за менторської підтримки Молодіжного Банку Ініціатив, а наприкінці циклу аналізують результати, оцінюють вплив і звітують перед громадою.

Чому співфінансування є ключовим

Одна з головних особливостей цієї моделі — співфінансування.

Команди не просто отримують підтримку ззовні. Вони самостійно залучають ресурси у своїй громаді: говорять із мешканцями, шукають партнерів, працюють із локальним бізнесом, організовують благодійні події. А за результатами грантового конкурсу Молодіжний Банк Ініціатив дофінансовує молодіжні проєкти.

Це означає, що чим активніше команда залучає локальні ресурси та підтримку громади, тим більше можливостей вона отримує для реалізації власних ідей.

Такий підхід формує не лише окремі проєкти, а й довіру всередині громади. Молодь бачить, що її голос має значення. Місцеві мешканці бачать, що молоді люди здатні брати відповідальність. А громада отримує ініціативи, які створені не “згори”, а народжені з її реальних потреб.

Що це дає молоді

Участь у Молодіжному Банку Ініціатив дає молодим людям практичний досвід, який складно отримати лише через формальну освіту. Вони вчаться працювати в команді, управляти проєктами, аналізувати інформацію, писати грантові заявки, комунікувати ідеї, вести фандрейзинг і відповідально розподіляти ресурси.

Але не менш важливо те, що молодь отримує досвід довіри. Їй не просто кажуть, що вона важлива для майбутнього громади. Їй передають реальні інструменти впливу: можливість досліджувати, вирішувати, підтримувати й відповідати за результат.

Для громад, особливо тих, що постраждали від війни, це має особливе значення. В умовах втрат, вимушеного переміщення та постійної невизначеності важливо не втрачати активну молодь, а створювати для неї причини залишатися залученою, розвиватися й бачити своє місце в майбутньому України.

Там, де молоді дають шанс

За кожним Молодіжним Банком Ініціатив стоїть не лише грантовий конкурс чи навчальна програма. Стоять люди, які в якийсь момент почули просту, але дуже важливу фразу: “У тебе все вийде”.

У Коблівській громаді на Миколаївщині цей шлях починався не з великих перемог. Координаторка МБІ Оксана Духань згадує, що два роки тому повернулася з навчання з “повним вагоном сумнівів”. Вона була не місцева, знала небагато людей, а сама громада складалася з 11 сіл, розкиданих без зручного транспортного сполучення. Через війну частина молоді виїхала, можливостей стало менше. Навіть зібрати першу команду з трьох людей було викликом.

Перший фандрейзинг теж не спрацював. Команда відкрила благодійну банку, склала плани — і чекала. Але ніхто не донатив, бо про них просто ніхто не знав. Тоді вони змінили підхід: пішли до людей особисто. Просили повірити не просто в проєкти, а в молодіжні ідеї. І громада поступово почала відповідати довірою.

Одним із перших проєктів стало відновлення волейбольного майданчика в селі Лугове. Підлітки самі планували бюджет, закуповували матеріали, фарбували й облаштовували простір. Для них це був не просто майданчик. Це був перший досвід: ми можемо змінити місце, де живемо.

Після цього була і критика. Хтось казав, що можна було зробити краще, що сітка не така, що підліткам не варто давати гроші. Але саме в цей момент стало зрозуміло: сенс був не в тому що щось зроблено не так. Сенс був у тому, що молоді люди вперше самі пройшли шлях від ідеї до результату. А вже через рік у тому ж Луговому молодь реалізувала ще один проєкт — облаштувала сучасний кінозал для жителів села.

Сьогодні команда МБІ Коблево — це вже 12 активних підлітків. За два роки вони реалізували 15 молодіжних проєктів у восьми селах, залучили близько 250 000 гривень на молодіжні ініціативи, а понад 45 підлітків отримали свій перший реальний досвід проєктного менеджменту, фандрейзингу та громадської діяльності.

Інша історія — з Черкас. Тетяна Гончарова прийшла до Молодіжного Банку Ініціатив як молода фахівчиня, яка шукала простір, де може бути корисною. Її перший проєкт “ArtІнсайт” поєднав психологічну підтримку й творчі практики. За один місяць він охопив понад 150 людей.

Для Тетяни це була не просто перемога в конкурсі. Це був момент, коли вона відчула: її ідеї мають цінність, а бажання допомагати може перетворюватися на реальні зміни. Пізніше вона очолила Молодіжний Банк Ініціатив і тепер підтримує інших молодих людей — допомагає їм не боятися говорити, діяти й пробувати.

Саме в цьому сила МБІ. Вони не просто фінансують молодіжні ідеї. Вони створюють момент, коли дівчина чи хлопець у своїй громаді вперше відчувають: мені довіряють. Мій голос важливий. Моя ідея може стати чимось реальним.

А під час війни це має особливу вагу. Бо майбутнє України — це не абстрактна дата після перемоги. Воно вже формується в таких маленьких рішеннях: зібрати команду, вийти до людей, попросити підтримки, облаштувати майданчик, провести зустріч, підтримати чужу ідею, повірити в себе.

Великі зміни справді можуть починатися з маленької локальної ініціативи. Особливо тоді, коли молоді вчасно дають шанс.

Майбутнє, яке створюється на місцях

Війна змусила багатьох молодих людей дорослішати швидше. Але навіть у цих обставинах вони не лише адаптуються — вони діють.

Через Молодіжні Банки Ініціатив молодь в українських громадах запускає локальні проєкти, підтримує однолітків, залучає мешканців, працює з партнерами та вчиться приймати рішення, які впливають на життя навколо.

Для Razom підтримка таких ініціатив — це частина ширшої роботи з посилення стійкості українських громад. Під час війни майбутнє не є абстрактним поняттям. Воно формується щодня — у школах, молодіжних просторах, волонтерських командах, локальних ініціативах і громадах, де молоді люди отримують шанс діяти.

Коли молодь має інструменти, довіру та підтримку, вона не просто уявляє майбутнє. Вона починає його будувати.

Інвестиція в майбутнє України: як математичні олімпіади допомагають дітям вчитися, мріяти та не втрачати зв’язок одне з одним

Published: 17 Червня, 2026

Попри війну, повітряні тривоги та постійні виклики, українські діти продовжують навчатися, досліджувати світ і досягати успіхів. Саме тому вже багато років Razom підтримує освітні ініціативи, які допомагають школярам розвивати свої таланти та відкривати нові можливості для навчання.

Протягом останніх місяців Razom підтримав одразу кілька математичних проєктів для дітей з усієї України — Олімпіаду «Цифрята», Всеукраїнську олімпіаду з математики для учнів 5–7 класів імені Юлії Здановської та родинний конкурс «Математичне гніздо». Ці події об’єднали сотні учасників із різних регіонів країни та дали дітям можливість не лише продемонструвати свої знання, а й відчути себе частиною великої спільноти однодумців.

Перші кроки у світ математики

Для багатьох школярів саме олімпіада «Цифрята» стає першим знайомством зі світом математичних змагань. Вона допомагає дітям побачити, що математика — це не лише шкільні формули, а й творчість, логіка та вміння знаходити нестандартні рішення.

Такі ініціативи особливо важливі під час війни, коли діти часто навчаються дистанційно та мають менше можливостей для живого спілкування й участі у позакласних заходах.

Олімпіада, що продовжує спадщину Юлії Здановської

Особливе місце серед підтриманих Razom проєктів займає Всеукраїнська олімпіада з математики імені Юлії Здановської — талановитої української математикині та волонтерки, життя якої обірвала російська ракета у 2022 році.

Сьогодні її ім’я надихає нове покоління українських дітей навчатися, ставити перед собою амбітні цілі та вірити у власні сили. Цьогоріч олімпіада зібрала 93 юних математиків із різних областей України.

Серед них була Кароліна Петрушова з Краматорська — єдина представниця Донецької області. Для дітей із прифронтових регіонів, де навчання часто відбувається дистанційно, така поїздка є значно більшим, ніж просто участь у змаганні.

«Перед поїздкою до Києва я дуже хвилювалася, але водночас раділа можливості побувати на такій олімпіаді. Найбільше мені запам’яталася атмосфера, адже там зібралися діти з різних міст України, які теж люблять математику. Було цікаво спілкуватися з ними та розв’язувати завдання», — розповідає Кароліна.

Навчання Кароліни, як і багатьох дітей із Краматорська, відбувається дистанційно. Поїздка до Києва дала їй можливість не лише взяти участь в олімпіаді, а й побачити столицю, відвідати Музей математики та познайомитися з однолітками, які поділяють її захоплення.

«Мені сподобалися і сама олімпіада, і Київ. Я отримала багато нових вражень та мотивації й надалі займатися математикою. Щиро дякую організаторам, партнерам та всім, хто підтримує талановитих дітей України і створює для нас такі можливості», — написала Кароліна після повернення додому.

Ще одним учасником олімпіади став Богдан Завгородський із Херсона. Для дітей із міста, яке щодня потерпає від російських обстрілів, навіть дорога до Києва є випробуванням.

Втім, Богдан згадує свою поїздку з характерною для багатьох українських дітей стійкістю та оптимізмом:

«Нормально доїхали. “Шахеди” нас не зупинили».

Для нього найбільшою цінністю стала можливість зустріти дітей із різних куточків України та відчути атмосферу великої математичної спільноти. Наступного року він уже планує взяти участь в олімпіаді знову.

Його мама також наголошує, що такі події мають значення не лише для навчання, а й для формування зв’язків між дітьми з різних регіонів країни.

«Дуже вдячні всім спонсорам і благодійникам, які долучилися до цієї прекрасної олімпіади, дали можливість зустрітися дітям України. Ми дуже багато чого навчилися, отримали великий досвід і їдемо додому з великим багажем друзів».

Коли математика стає сімейною справою

Ще одним проєктом, який підтримав Razom, став конкурс «Математичне гніздо». Уже понад десять років він об’єднує дітей, батьків і цілі родини навколо спільного захоплення математикою.

На відміну від класичних олімпіад, «Математичне гніздо» будується навколо співпраці та спільного пошуку рішень. Такий формат допомагає розвивати культуру навчання не лише серед дітей, а й усередині родин та громад.

Освіта як інвестиція у відбудову України

Кожна з цих ініціатив має власний формат і аудиторію, але їх об’єднує спільна мета — допомогти дітям реалізувати свій потенціал незалежно від того, де вони живуть і які виклики їм доводиться долати.

Для дітей це завжди нові знайомства, натхнення, впевненість у власних силах та усвідомлення того, що навіть під час війни знання, талант і наполегливість залишаються цінністю.

Інвестуючи в освіту сьогодні, ми інвестуємо в майбутніх науковців, інженерів, вчителів, підприємців і лідерів, які відбудовуватимуть Україну завтра.