Росія атакує не лише людей. Вона атакує пам’ять, культуру та ідентичність України.

Published: 16 Червня, 2026

У ніч на 15 червня Росія здійснила одну з наймасштабніших атак останніх місяців.
По Україні було випущено понад 70 ракет та 611 російсько-іранських безпілотників. Понад 60 ракет були спрямовані на Київ.

Ця атака знову забрала життя мирних людей, завдала руйнувань житловим кварталам та цивільній інфраструктурі. Але її наслідки виходять далеко за межі фізичних руйнувань.

Удар по серцю української віри, культури та історії

Цієї ж ночі Росія завдала удару по тому, що неможливо швидко відновити або замінити.

Під ударом опинилася культурна спадщина України.

Одним із найболючіших символів цієї атаки стала Києво-Печерська Лавра.

Заснована у 1051 році, Лавра є одним із найстаріших монастирських комплексів Європи та об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Майже тисячу років вона залишається духовним, історичним і культурним центром України.

Для мільйонів українців Києво-Печерська лавра є значно більше, ніж архітектурною пам’яткою. Тут молилися покоління українців. Тут зберігаються реліквії, рукописи, пам’ятки церковного мистецтва та частина історичної пам’яті українського народу. Унаслідок російської атаки було пошкоджено територію заповідника, а в Успенському соборі виникла пожежа.

«Вкотре ми пересвідчуємося в цих звірських вчинках росіян, для яких немає нічого святого. Жахає те, що називаючи себе православними, вони б’ють у серце нашого народу. Це вкотре підтверджує, з ким ми маємо справу», — зазначив намісник Києво-Печерської лаври після атаки.

Пошкодження Лаври стало черговим нагадуванням про те, що ця війна спрямована не лише проти українських міст і громад. Вона спрямована проти української ідентичності.

Культура під прицілом

Під час тієї ж атаки постраждав Мистецький Арсенал — одна з найважливіших культурних інституцій України. Саме тут проходять міжнародні виставки, освітні програми, мистецькі проєкти та найбільший книжковий фестиваль країни.

Коментуючи наслідки атаки, генеральна директорка Мистецького Арсеналу Олеся Островська-Люта провела історичну паралель:

«Цікаво, що російський дрон поцілив точно в те саме місце, що й німецька бомба під час Другої світової війни. Це якийсь містичний збіг, єдність душ агресорів?»

Російські удари також пошкодили Національну кіностудію імені Олександра Довженка — місце народження українського кінематографа. За повідомленнями студії, було знищено головний костюмний архів, який містив найбільшу й найстарішу костюмну колекцію України – 100 тисяч костюмів, три мільйони одиниць різноманітного одягу та архівних матеріалів, які зберігали історію українського кіно протягом десятиліть.

«Тут зберігалися костюми з таких історичних кінострічок, як “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота” та “Богдан Хмельницький”. Тепер це приміщення знищене вщент — не залишилося практично нічого», — зазначив директор студії Андрій Дончик.

Серед інших постраждалих об’єктів Харківський художній музей, Будинок органної та камерної музики в Дніпрі. І все це лише за одну ніч.

Від початку повномасштабного вторгнення росія систематично нищить українську культурну спадщину. За даними Міністерства культури України, станом на травень 2026 року пошкоджено або зруйновано 1 783 об’єкти культурної спадщини та 2 540 об’єктів культурної інфраструктури по всій країні. ЮНЕСКО незалежно підтвердила пошкодження щонайменше 534 культурних об’єктів, серед яких музеї, бібліотеки, історичні пам’ятки, археологічні об’єкти та понад 150 релігійних споруд. Це свідчить про те, що росія веде війну не лише проти українських міст і громад, а й проти історичної пам’яті, культури та ідентичності України.

Вони прибули рятувати інших

Цієї ж ночі росія вкотре продемонструвала повну зневагу до людського життя. У Харкові загинули рятувальники ДСНС. Після першого удару по цивільному підприємству на місце прибули рятувальники Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Вони робили те, що роблять щодня з початку повномасштабного вторгнення: шукали постраждалих, оцінювали наслідки удару, готувалися рятувати людей та ліквідовувати наслідки атаки.

Отримавши попередження про можливий повторний удар, рятувальники діяли відповідно до протоколів безпеки. Вони залишили територію підприємства та відійшли до іншого місця.

Проте друга ракета влучила поруч із місцем, де вони перебували.

П’ятеро рятувальників загинули миттєво.

Ще кілька отримали поранення.

«Одна із ракет влучила близько 30 метрів від рятувальників, які в цей час встигли покинути територію підприємства й знаходилися в лісосмузі біля паркану. На жаль, ракета влучила прицільно по тих, хто рятує», – розповів директор міського департаменту надзвичайних ситуацій Богдан Гладких.

Ці люди не були військовими. Вони не брали участі в бойових діях. Вони приїхали рятувати життя цивільних людей.

російська тактика так званих «подвійних ударів» давно стала одним із найнебезпечніших проявів цієї війни. Після першої атаки на місце прибувають рятувальники, медики та аварійні служби. Саме тоді завдається другий удар.

Мішенню стають люди, які допомагають іншим.

З перших днів повномасштабного вторгнення Razom підтримує рятувальників, пожежників, медиків та аварійно-рятувальні служби по всій Україні. Вони першими прибувають на місця російських атак і часто останніми залишають їх після завершення рятувальних робіт.

Їхня служба є службою заради життя.

Саме тому загибель п’яти рятувальників у Харкові стала трагедією не лише для їхніх родин та колег, а й для всієї України.

Мета — не лише руйнування

Коли гинуть рятувальники, які приїхали допомагати людям, це атака на людяність.

Коли пошкоджується Києво-Печерська Лавра, це атака на духовну спадщину.

Коли знищуються архіви кіностудії чи пошкоджуються музеї, це атака на історичну пам’ять.

Усе це є частиною ширшої картини.

Від початку повномасштабного вторгнення росія пошкодила або знищила сотні релігійних і культурних об’єктів по всій Україні. Руйнуються церкви, музеї, театри, бібліотеки, архіви та історичні пам’ятки.

Це не випадкові втрати. Це не побічні наслідки війни. Це систематичні атаки на те, що формує і береже українську ідентичність.

Коли атакують людяність, культуру та віру, метою є не лише руйнування. Метою є забуття.

Чому це стосується всіх нас

Культурна спадщина не належить лише одній країні. Коли пошкоджується об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО, коли знищуються музейні колекції або втрачаються унікальні архіви, світ втрачає частину спільної людської історії.

Саме тому захист української культури є не лише українським питанням.

Це питання збереження пам’яті, історії та цінностей, які об’єднують людей незалежно від кордонів.

У Razom ми працюємо над тим, щоб українські історії продовжували бути почутими, щоб злочини проти української культури документувалися, а світ не відвертався від спроб знищити цілу національну спадщину.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять п’ятьох рятувальників ДСНС, які загинули, виконуючи свій обов’язок.

Ми також нагадуємо світові про святині, музеї, архіви та культурні інституції, які росія продовжує атакувати.

Україна продовжує чинити опір.

І поки існують люди, які рятують життя, зберігають культуру та розповідають правду, стерти Україну неможливо.

Razom for Ukraine оголошує про результати грантового конкурсу Razom Jobs

Published: 16 Червня, 2026

Завершився Конкурс грантових проєктів, що здійснювався у межах програми «Razom Jobs» Благодійного Фонду «Разом для України». У період від 15 лютого до 31 березня 2026 року нами було отримано 88 заявок від організацій громадського сектору, які мають досвід у сфері навчання та працевлаштування дорослих, із 14 регіонів України.

Після первинного відбору заявок, експертного оцінювання та співбесід експертна комісія, яка складалася із експертів Razom та зовнішніх експертів, рекомендувала 14 проєктів до участі в Школі організаційної спроможності Economic Resilience Lab, яка відбулася 4–7 травня 2026 року. У межах цього етапу команди обмінювалися досвідом та доопрацьовували свої проєкти.

Після повторного оцінювання проєктів, згідно із рішенням комісії програми було визначено 8 проєктів-переможців, рекомендованих для фінансової підтримки, а саме:

1. Благодійна організація «Благодійний фонд “Промприлад”», проєкт «PromTech: Короткострокові навчальні модулі для операторів верстатів з ЧПК та зварювальників у Івано-Франківську та Львові» (Івано-Франківська, Львівська області)

2. Громадська організація «Асоціація інноваційної та цифрової освіти», проєкт «Будуємо майбутнє: економічна реінтеграція через професійну підготовку вразливих груп населення Одеської області» (Одеська область)

3. Благодійна організація «Фонд громади Вознесенська», проєкт «Women’s Reskilling Hub» (Миколаївська область)

4. Центр навчання і освіти дорослих «Південь», проєкт «Від навчання до доходу: практичні навички для самозайнятості» (Миколаївська область)

5. Громадська організація «Вектор руху: підтримка, розвиток, лідерство», проєкт «ПЛІЧ-О-ПЛІЧ: розбудова спроможностей ветеранів та членів їх родин до самозайнятості та працевлаштування у Чернівецькій області» (Чернівецька область)

6. Соціальне підприємство «Центр освіти дорослих “Перший”», проєкт «Швейна майстерня економічної стійкості: навчання, виробництво та самозайнятість жінок» (Запорізька область)

7. Громадська організація «Сфера Молоді», Чернігівська область , проєкт «Програма професійної адаптації та економічної реінтеграції мешканців Ніжинської та Куликівської громад Чернігівської області» (Чернігівська область)

8. Громадська організація «Про вімен юа» (PRO WOMEN UA), проєкт «Від навчання до працевлаштування: системна модель перепрофілювання у швейній галузі в Рівненській та Волинській областях» (Рівненська, Волинська області)

Вітаємо переможців та їхніх партнерів та бажаємо успішної реалізації проєктів, спрямованих на посилення економічної стійкості громад через розвиток професійних навичок, підтримку працевлаштування та самозайнятості, а також створення нових можливостей для вразливих категорій громадян.

Також дякуємо всім учасникам за надіслані заявки та інтерес до конкурсу «Razom Jobs». Ми справді цінуємо вашу роботу, бажаємо успіху та реалізації ваших ідей та сподіваємося на подальшу співпрацю в майбутніх ініціативах!

Razom for Ukraine приєднались до головного щорічного чемпіонату з екстреної медицини в Україні

Published: 11 Червня, 2026

Команда Razom Health взяла участь у ХІІ Чемпіонаті України з екстреної медичної допомоги «Вінницьке медичне ралі 2026» — одному з наймасштабніших серед медиків екстреної допомоги.

Цьогоріч до змагань долучилися 29 команд з усіх регіонів України, а також міжнародні учасники з Польщі та Литви. Упродовж двох днів медики відпрацьовували понад 50 симуляційних сценаріїв у реалістичних умовах — від масових випадків до серцево-легеневої реанімації в задимлених приміщеннях.

Команда Razom поспілкувалась з керівниками та медиками з 7 прифронтових областей. Головний запит — альтернативні системи радіозв’язку для бригад екстреної медичної допомоги (ЕМД), що працюють під постійною загрозою втрати контакту. Наступний крок — підписання меморандумів про співпрацю.

Команда також перевірила, як на практиці працює проєкт Razom — POCUS: навчання медиків роботі з портативними УЗД-апаратами. Поспілкувалися з медиками, інструкторами та керівництвом служби.

“Щиро дякуємо Razom за обладнання для проведення досліджень в каретах швидкої допомоги. Вони постійно використовуються нашими бригадами. Це дуже допомагає нам визначити тактику подальшого лікування пацієнтів і це те, що рятує життя. Тренінги, організовані Разом, дуже нам допомогли і ми передаємо ці знання колегам далі”, — додав Едуард Кіка, медичний директор КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф»

На церемонії відкриття представники команди Razom for Ukraine привітали учасників змагань.

«Для Razom for Ukraine надзвичайно важливо бути поруч із вами — людьми, які щодня приймають рішення, що зберігають життя. Ми тут не просто як партнери, а щоб краще зрозуміти ваші реальні потреби. Бажаємо всім командам успіху — але нехай головними здобутками стануть взаємна підтримка, новий досвід і велика гордість за екстрену медичну службу України», — сказала на відкритті Олена Теряєва, програмна менеджерка Razom Health.

Участь у заході допомогла нам краще зрозуміти роботу бригад екстреної медичної допомоги в умовах війни. Ми вперше поспілкувалися з медичним директором релокованого Центру ЕМД Луганської області та отримали його досвід евакуації постраждалих цивільних. Також обговорили з керівницею кадрового відділу Запорізького центру ЕМД питання збереження медперсоналу.

Переможцями Чемпіонату стали Центр ЕМД та МК Одеської області, ЦЕМД та МК Кіровоградської області та Вінницький обласний центр ЕМД та МК. Найкращою міжнародною командою визнано збірну Республіки Польща. Призовий фонд перевищив 350 тисяч євро, а переможці отримали сертифікат на участь у міжнародному чемпіонаті Rallye Rejviz у Чехії у 2027 році.

Полковник у відставці Воррен С. Дорлак: чому один із найавторитетніших американських фахівців із бойової травми продовжує підтримувати Україну

Published: 1 Червня, 2026

Полковник у відставці Воррен С. Дорлак вперше приїхав до України у 2022 році — невдовзі після початку повномасштабного вторгнення Росії.

Колишній хірург-травматолог Повітряних сил США, Воррен присвятив понад два десятиліття розвитку систем надання допомоги при травмах, які змінили підходи до порятунку життів як на полі бою, так і поза ним. Протягом своєї кар’єри він обіймав посаду керівника травматологічної служби в медичному центрі Ландштуль у Німеччині, очолював команди Critical Care Air Transport, був радником Головного хірурга Повітряних сил США та став одним із провідних американських експертів у сфері бойової медицини й систем лікування травм.

Коли війна в Україні перейшла в нову фазу, Воррен побачив можливість поділитися уроками, отриманими під час попередніх воєн, та підтримати українських медиків, які зіткнулися з викликами, аналогів яким сучасні системи охорони здоров’я майже не знали.

«Свобода не дається безкоштовно», — сказав Воррен під час нашої розмови в Києві. «Я справді відчуваю, що це міжнародне зусилля, і кожен із нас має бути залучений та робити свій внесок».

За останні кілька років це переконання неодноразово приводило його назад до України через партнерські проєкти та освітні медичні ініціативи, які підтримує Razom.

Від SOMA до Києва

На початку цього року Воррена відзначили на конференції SOMA 2026 за його внесок у розвиток військової медицини та системи допомоги пораненим у бойових умовах. Під час своєї промови він говорив про Україну та українських захисників — і це не стало несподіванкою для тих, хто знає, наскільки тісно він співпрацював з українськими командами протягом останніх років.

Завдяки партнерствам Razom та освітнім медичним програмам Воррен працював поруч із українськими хірургами, бойовими медиками, військовими та інструкторами як у США, так і в Україні. Він брав участь у заходах разом з українськими делегаціями на SOMA, відвідував захисників, які співпрацюють із Razom, і продовжував розбудовувати професійні зв’язки з медиками, які працюють у надзвичайно складних умовах війни.

«Українці постійно знаходяться під ударами, але щоразу піднімаються знову», — говорить Воррен. «Вони демонструють надзвичайну здатність адаптуватися, і саме ця здатність пристосовуватися до будь-яких обставин справляє на мене найбільше враження».

Цього літа Воррен вдруге проводив у Києві курс ASSET разом із Razom та українськими медичними фахівцями. ASSET+ — це поглиблена програма хірургічної підготовки з лікування бойової травми, яку військові хірурги армії США проходять перед направленням до передових хірургічних команд. Завдяки проєкту Co-Pilot програми Razom Health та співпраці з українськими медиками Україна стала 33-ю країною у світі, яка впровадила цю програму.

Втім, під час нашої розмови особливо впадало в око те, що Воррен ніколи не розглядав цю співпрацю як односторонню передачу знань.

«Ми навчаємося практично у кожного, хто проходить цей курс разом із нами», — сказав він. «Ми бачимо рішення, про які самі могли б навіть не подумати. Сподіваюся, це справді взаємний обмін досвідом».

Чого Україна навчає світ

Протягом своєї кар’єри Воррен допомагав будувати системи лікування травм на основі уроків попередніх воєн. Сьогодні він переконаний, що досвід українських медиків та бойових медиків формуватиме майбутнє військової медицини далеко за межами України.

«Поле бою змінюється кожні чотири місяці», — зазначає він. «Те, що працювало чотири місяці тому, сьогодні вже може не працювати».

За словами Воррена, український досвід тривалих евакуацій, надання медичної допомоги в польових умовах протягом тривалого часу, медичної логістики, підземної медицини та протидії загрозам з боку дронів уже змінює підходи до лікування травм і забезпечення виживання поранених у сучасній війні.

«Я думаю, що ця війна стане однією з тих, які визначатимуть розвиток медичної допомоги на багато років уперед», — говорить він.

Ці уроки вже впливають на міжнародні дискусії щодо стандартів Tactical Combat Casualty Care (TCCC) та розвитку військових систем лікування травм. Воррен пояснює, що український досвід дедалі частіше враховується під час оновлення рекомендацій та професійних обговорень у військово-медичній спільноті США.

На запитання, що найбільше вразило його в Україні, він відповідає без вагань:

«Передусім люди», — каже Воррен. «Усі, з ким ми працювали протягом останніх чотирьох років, були неймовірно добрими й відкритими».

Більше, ніж просто проєкт

Для Воррена найцінніші моменти часто починаються вже після завершення тренінгів.

Після курсів українські хірурги продовжують підтримувати зв’язок, надсилають оновлення, клінічні випадки та історії зі своєї практики. Іноді вони розповідають, як вперше застосували нові методики під час реальних операцій.

«Для хірурга це, мабуть, найвища нагорода», — говорить він. «Ти допомагаєш людині опанувати нову навичку, а потім бачиш, як вона успішно використовує її на практиці».

Багато молодих українських хірургів, з якими він працює, опинилися у воєнній медицині на дуже ранньому етапі своєї кар’єри — значно раніше, ніж зазвичай лікарі стикаються з такими складними травмами.

«Ці молоді хірурги практично одразу потрапили на війну і тепер виконують одну з найскладніших робіт, які тільки можна уявити», — каже Воррен.

Саме тому довгострокові партнерства мають особливу цінність — не лише для обміну знаннями, а й для підтримки українських медиків, які продовжують розвивати та адаптувати систему охорони здоров’я в умовах війни.

«Одна з причин, чому ми тут, — це відчуття справжнього товариства, яке виникає під час спільної роботи», — говорить Воррен. «Команда Razom була неймовірною… Поруч із цими людьми відчуваєш себе частиною великої родини».

«Кожен може зробити щось»

Воррен чудово розуміє, що не кожен має можливість приїхати до України чи працювати в медицині. Але під час нашої розмови він неодноразово повертався до думки, що підтримка важлива незалежно від форми.

«Не обов’язково робити щось грандіозне», — говорить він. «Не потрібно сідати в літак і летіти до України. Але можна допомагати пожертвами, обладнанням, медичними засобами. Кожна допомога має значення».

Він також визнає, що людям за межами України часто складно повністю усвідомити реальність цієї війни.

«Більшості американців важко по-справжньому зрозуміти, що означає жити в країні, яку атакував ворог», — каже він. «Тотальна війна, яка триває зараз, удари по медичних працівниках, лікарнях — це те, що нам складно навіть уявити».

Попри це, Воррен переконаний, що кожна людина може залишатися залученою та підтримувати Україну у свій спосіб.

«Освіта — це один із найкращих способів допомогти», — говорить він. «Є багато організацій, які вже роблять важливу роботу. Але я думаю, що ми завжди можемо зробити більше».

Повне інтерв’ю з Ворреном Дорлаком можна переглянути нижче.

WORKSHOP Khartiia x Razom: як синхронізація медиків рятує життя

Published: 28 Травня, 2026

Понад 50 медичних командирів і бойових медиків з різних підрозділів корпусу “Хартія” зібралися разом не для того, щоб просто обговорити роботу медичної системи. Вони зібралися, щоб чесно подивитися на те, як вона працює насправді в умовах, де рішення приймаються за секунди, а помилки коштують життя.

Разом із 2-м корпусом Національної гвардії України «Хартія» та партнерами команда Razom провела WORKSHOP, який зібрав в одному місці людей із реальним досвідом і дав їм простір для відвертої розмови. Розмови про те, що не працює. Про те, що потрібно змінювати. І про те, як зробити систему такою, що рятує більше життів.

Учасники працювали в групах, але дуже швидко стало зрозуміло: теми різні, а проблема одна. Система працює нерівномірно. Десь вона сильна, десь тримається на людях, а десь просто не встигає за реальністю війни.

Особливо гостро це відчувається там, де починається евакуація. Багато учасників прямо говорили про те, що найдовший і найскладніший етап – це саме транспортування пораненого. Шість годин і більше – не виняток, а реальність. І саме в цей час накопичуються всі ризики: втрачається інформація, закінчуються ресурси, погіршується стан пацієнта. У відповідях це повторювалося знову і знову – довга евакуація сьогодні є одним із найкритичніших факторів, який визначає, чи виживе людина .

Паралельно з цим проявляється ще один виклик – передача інформації. Навіть коли є чіткий алгоритм, на практиці кожен підрозділ працює по-своєму. Один із учасників сформулював це дуже просто: інформацію передають і фіксують по-різному. У результаті наступна ланка отримує неповну або неточну картину і змушена приймати рішення в умовах невизначеності .

Не менш складною виявилася і тема інфузійної терапії. У теорії існують протоколи, але реальність значно жорсткіша: відсутність препаратів крові, холод, обмежені ресурси і затримки евакуації. Частина учасників прямо сказала, що алгоритми, які виглядають правильними на папері, в польових умовах часто є занадто складними для застосування. І це ставить під сумнів не самі знання, а їхню адаптованість до війни.

Схожа ситуація і з конверсією турнікетів. Попри те, що сам алгоритм загалом зрозумілий, на практиці рішення часто не приймається вчасно. І причина тут не лише в техніці чи знаннях. Ключова проблема – відсутність впевненості діяти. Учасники прямо говорили про те, що медики і бійці часто вагаються навіть тоді, коли для конверсії є всі умови. Це створює затримку, яка може коштувати як кінцівки, так і життя. І саме тут WORKSHOP дав важливе розуміння: рішення цієї проблеми лежить не лише у стандартах чи інструкціях, воно починається з навчання.Конверсія має бути не «складною медичною процедурою», а відпрацьованою навичкою, зрозумілою і доступною для кожного, хто працює з пораненим у перші хвилини. Саме спуск цієї навички на базовий рівень підготовки може перетворити знання на дію.

“Це не про ще одну конференцію. Це про формування нового підходу до медичного забезпечення в умовах сучасної війни та побудову системи, яка відповідає реальним викликам фронту. Головний результат — це не лише обмін досвідом, а створення постійної платформи взаємодії та напрацювання рішень, які напряму впливають на виживання та боєздатність.” — начальник медичної служби 2 корпусу НГУ «Хартія» Богдан Корильчук.

Але, мабуть, найважливіше, що показав цей WORKSHOP – проблема не в тому, що медики не знають. Проблема в тому, що вони не завжди мають можливість ці знання реалізувати. У відповідях учасників постійно повторювалися одні й ті самі бар’єри: брак часу на навчання особового складу, нестача обладнання, невідповідність нових стандартів чинним наказам, кадровий дефіцит.

І водночас у цьому всьому є дуже сильний позитивний сигнал. Майже всі учасники відзначили, що саме спільна робота і обговорення з іншими підрозділами дали їм нове розуміння і практичні рішення. Люди, які щодня працюють у різних умовах, змогли синхронізувати свої підходи і побачити, що проблеми у них спільні – а значить, і рішення можуть бути спільними .

Це, можливо, і є головний результат цієї зустрічі. Не протоколи і не списки рекомендацій. А поява спільного поля, в якому можна говорити відверто, обмінюватися досвідом і будувати систему не зверху вниз, а зсередини.

Бо медична система в умовах війні – це в першу чергу про узгодженість дій. Про те, наскільки швидко і точно люди розуміють одне одного. Про те, чи є у них ресурси і чи довіряють вони власним рішенням. І врешті – це про дуже просту річ, про те, чи виживе людина.

Саме заради цього і відбуваються такі зустрічі. І саме тому вони мають ставати не винятком, а частиною системної роботи.

Razom підтримав провідних українських медиків з фронту на SOMA 2026

Published: 27 Травня, 2026

Фонд Razom for Ukraine забезпечив участь десяти провідних українських бойових медиків у конференції SOMA 2026, що проходила з 27 квітня по 1 травня у Raleigh. SOMA є однією з найбільших світових конференцій у сфері тактичної та оперативної медицини.

До української делегації увійшли військові медики 3 армійського корпусу ЗСУ та 2 корпусу “Хартія” НГУ, які щодня працюють в умовах сучасної війни та мають унікальний практичний досвід надання допомоги в бойових умовах. Razom на конференції також представляв Матвій Суслов, який долучився до роботи української делегації та міжнародної професійної дискусії.

Програма конференції включала понад 20 презентацій і дослідницьких сесій, присвячених українському досвіду сучасної тактичної медицини. Одним із ключових спікерів став Микола Худолій — старший сержант та керівник групи тактичної медицини 3-го армійського корпусу.

Він представив дослідження “Extremity Combat Trauma in Modern Drone Warfare”, яке отримало нагороду Best Medic Research Presentation на SOMA 2026.

«Ми вдячні за можливість представляти Україну на SOMA та ділитися нашим фронтовим досвідом. Для нас важливо розповідати про уроки сучасної війни дронів, зокрема про вплив підготовки на рівні Combat Lifesaver (CLS) на виживання та збереження кінцівок. Але не менш важливо — вчитися у колег та повертати ці знання назад в Україну», — зазначив Микола Худолій.

Коментуючи участь української делегації у конференції, Matvii Suslov наголосив:

«Для нас велика честь бути присутніми на конференції такого масштабу — не лише для того, щоб отримувати нові знання від американських колег, а й щоб представляти унікальний український досвід, сформований завдяки співпраці 3-го армійського корпусу, “Хартії” та Razom for Ukraine».

Окремою частиною програми став networking-захід, організований Razom 30 квітня після завершення основних сесій конференції. Його метою було об’єднати українських фронтових медиків і хірургів із міжнародними колегами та організаціями, які підтримують Україну.

«Ми створюємо простір, де медики та партнери з різних країн і організацій можуть відкрито обмінюватися досвідом і вчитися один в одного. Зрештою, все це про одне — покращення допомоги на полі бою та збереження життів», — сказав Dan Solchanyk.

Razom for Ukraine вже другий рік поспіль забезпечує участь українських спікерів у SOMA. Ініціатива була започаткована Yuliia Shama, яка продовжує координувати цей напрямок. Логістику поїздки цього року забезпечував Alex Domaradsky.

Цьогорічна участь України у SOMA стала найбільшою за весь час і включала понад 20 українських презентацій, що представили міжнародній професійній спільноті реальний досвід української військової медицини в умовах сучасної війни.

Українське дослідження з тактичної медицини визнане найкращим на конференції SOMA 2026

Published: 15 Травня, 2026

Команда українських військових медиків, яку підтримав фонд Razom for Ukraine, отримала одну з найвищих професійних відзнак на міжнародній конференції SOMA 2026 — одному з найбільших світових заходів у сфері тактичної та оперативної медицини.

Razom забезпечив участь у конференції десяти фронтових медиків з 3 армійського корпусу та корпусу Хартія. Серед делегації був Микола Худолій — майстер-сержант та керівник групи тактичної медицини 3-го армійського корпусу Збройних Сил України.

Дослідження групи тактичної медицини 3-го корпусу під керівництвом Миколи Худолія отримало нагороду Best Medic Research Presentation на SOMA 2026. Робота присвячена аналізу поранень кінцівок в умовах сучасної війни дронів, ефективності використання турнікетів та викликам евакуації поранених у тривалих польових умовах.

«Ми показали, що підготовка кожного військовослужбовця до рівня Combat Lifesaver (CLS) суттєво підвищує виживання та збереження кінцівок. Після впровадження цієї підготовки рівень успішної конверсії турнікетів зріс майже до 99%», — зазначив Микола Худолій.

Дослідження також демонструє, наскільки змінилася логіка евакуації у сучасній війні. Якщо в більшості армій світу евакуація пораненого часто триває менш ніж годину, то в українських реаліях вона може займати від кількох годин до кількох днів або навіть тижнів. Близько 90% евакуацій всередині підрозділів сьогодні здійснюються із застосуванням наземних роботизованих систем.

«Наших американських колег найбільше дивує саме тривалість евакуації. У їхній системі це зазвичай до години, тоді як у нашій реальності це можуть бути дні або навіть тижні», — додав Худолій.

Українські медики наголошують: у сучасних умовах війни одним із ключових пріоритетів стає стабілізація пораненого ще до евакуації — з урахуванням постійної загрози дронів та складності доступу до поля бою.

Важливою передумовою цих результатів став проведений минулого року форум TQ Forum, організований Razom спільно з 3-м армійським корпусом. Форум об’єднав медичних фахівців різних рівнів для аналізу всієї системи надання допомоги, виявлення критичних прогалин та пошуку рішень для зниження рівня ампутацій у корпусі.

Саме після форуму було сформовано новий стандарт підготовки особового складу, який став основою позитивних змін, представлених під час виступу 3-го корпусу на SOMA, пояснила Yuliia Shama.

«Ми пишаємося тим, що український досвід отримує визнання на конференції такого масштабу. Завдяки Razom ми можемо представляти унікальний фронтовий медичний досвід України на SOMA та вести справжній двосторонній обмін із одними з найсильніших систем підготовки у світі», — зазначив Dan Solchanyk.

Проєкт участі української делегації у SOMA був ініційований Юлією Шамою та логістично підтриманий Алекс Домарацьких. Ініціатива об’єднала зусилля двох програм Razom — Health та Heroes, які працюють над посиленням системи охорони здоров’я України для цивільних і військових, а також над представленням провідного українського досвіду у сфері догоспітальної та госпітальної допомоги міжнародній професійній спільноті.

«Ми працюємо разом – і це рятує життя»

Published: 1 Травня, 2026

Українська медицина під час війни не просто адаптується. Вона формує нові стандарти порятунку життя завдяки людям, які щодня працюють під тиском війни, та міжнародній підтримці, яка допомагає цій системі вистояти й розвиватися.

У Дніпрі немає дистанції між фронтом і лікарнею. Вона проходить через приймальне відділення, операційні, реанімацію, через рішення, які лікарі ухвалюють щодня, рятуючи життя. Саме тут, у лікарні Мечникова, формується досвід, який сьогодні стає важливим не лише для України, а й для світової медицини.

Razom for Ukraine підтримує лікарню Мечникова та розвиток Co-Pilot, щоб українські медики мали доступ до сучасних рішень, знань і технологій, необхідних для роботи в умовах війни. Це підтримка системи, яка продовжує рятувати життя та зміцнювати майбутнє української медицини.

«Ми зараз у Дніпрі, Україна. Це моя четверта поїздка сюди», — говорить американський нейрохірург Рокко Армондо. — «Ми працюємо разом у операційній, у реанімації, консультуємо складні випадки, готуємо наукові публікації».

Це може звучати як стандартний професійний обмін. Але в українському контексті ця співпраця виглядає інакше виглядає інакше — і стає можливою завдяки підтримці Razom: ми допомагаємо організовувати такі обміни, забезпечуємо лікарів ресурсами і робимо цю співпрацю реальною.

«Рокко був першим нейрохірургом, який не побоявся приїхати до Дніпра у 2023 році», — каже Андрій Сірко, керівник нейрохірургії лікарні Мечникова. — «І відтоді ми працюємо разом щороку — в операційній, у реанімації, з найскладнішими пацієнтами».

Йдеться не лише про спільну роботу. Йдеться про взаємне визнання того, що український досвід війни сьогодні формує нові стандарти.

Перша поїздка: валізи, поїзд і невідомість

Перша поїздка Рокко в Україну починалася не як місія, а як випробування логістики і рішучості.

«Ми прилетіли в Краків із чотирма великими контейнерами медичного обладнання», — згадує він. — «Ми думали, що це буде велика машина. Але вона була дуже маленька. Ми буквально розібрали контейнери і запакували все, як могли».

Далі — дорога до Львова, кордон, нічний поїзд, 14 годин у дорозі. У Дніпрі їх зустрічають не формально, а особисто.

«Я був здивований — професори стояли на платформі і чекали нас. У США такого не буває», — говорить Армондо.
Для Сірка ця сцена запам’яталася інакше: «Ми спочатку побачили валізи. Величезні. А потім уже Рокко».
У цій деталі — суть усієї історії: першими приходять не слова, а дії.

Операція, яка змінює уявлення про війну

Перший робочий день одразу став перевіркою — не лише для співпраці, а й для уявлень про можливе в умовах війни.

«Це було проникаюче поранення мозку після атаки дрона», — розповідає Рокко Армонда. Йшлося про критично важке поранення, яке зачепило мозок і великі судини. У таких випадках пацієнти часто не виживають без негайної, дуже складної допомоги. Саме тому цей випадок став показовим: українські лікарі змогли швидко ухвалити рішення і провести лікування, яке в буквальному сенсі дало людині шанс на життя.

У цьому випадку команда лікарів змогла провести повний цикл лікування — від діагностики до складної операції — одразу, без затримок. Саме такий підхід дозволяє рятувати більше життів навіть у безпосередній близькості до фронту.

«Я ніколи не бачив, щоб усе це виконувалося в одному етапі так близько до зони бойових дій. В Іраку та Афганістані ми цього не робили. Ми робили лише damage control» — ділиться Рокко Армонда

Українська медицина в цих умовах не спрощує підхід — вона ускладнює його до рівня, який дозволяє рятувати більше життів. Це стає особливо очевидним у наступних випадках. Кульове поранення основи черепа, складна траєкторія кулі, внутрішньомозкова гематома.

«Я запитав: ви будете це просто спостерігати?» — згадує Армонда. Відповідь Сірка була принциповою: «Ні. Ми повинні це виправити».

Це рішення — не про техніку. Це про підхід: діяти максимально, а не мінімально.

Наступного дня команда вперше в Україні застосовує новий інструмент. «Ми використали пупілометр — пристрій для оцінки реакції зіниці як показника внутрішньочерепного тиску», — пояснює Армонда. — «Ми привезли його і передали лікарні». Пацієнт виживає. Для лікарів це не виняток — це результат системного підходу.

Війна змінює не лише медицину, а й часову логіку рішень. «У США ми можемо чекати кілька днів, спостерігати», — каже Армонда. — «Тут часу немає. Потік пацієнтів постійний. Ти маєш діяти швидко і точно».

Це не просто інтенсивність роботи. Це інша модель мислення.

«Пацієнти потрапляють до лікарні дуже пізно через затримки евакуації. Це змінює рішення. Якщо є інфекція — ти не робиш одразу складну операцію, ти плануєш її інакше», — пояснює він. Ця адаптивність стає ключовою характеристикою української медицини.

Філософія виживання і роботи

Але найбільше вражає не техніка і не швидкість. Вражає підхід до життя і роботи.

«Українці фокусуються на тому, що потрібно зробити сьогодні. Підготувати дітей до школи. Вийти на роботу. Провести операцію». Це не абстрактна стійкість — це дисципліна повсякденності. Із нею пов’язана ще одна характеристика, яка для нього принципова:

«Коли ти кажеш, що вони герої, вони відповідають: Я не герой. Герої — на фронті. Я просто роблю свою роботу». Це визначає професійну етику і водночас суспільну думку людей.

Чому адвокація — це продовження медицини

У цьому місці розмова переходить у площину, яка виходить за межі медицини.

«Люди часто питають мене: як ми можемо допомогти? І вони допомагають — обладнанням, дослідженнями, публікаціями. Бо це не для мене. Це для України.

Кожен донор має значення. Кожен долар, кожен цент використовується максимально ефективно — чи це медичне обладнання, чи місії, чи адвокація. В армії ми називали це force multiplier. Донори — це мультиплікатори сили. Ви робите пожертву — і вона масштабується. Це як камінь на воді — хвилі розходяться далі.

Це не просто гроші. Це присутність. Люди тут відчувають, що вони не самі. Razom має присутність в Україні. І це означає підтримку. Це означає надію. Найважливіше, що донори мають зрозуміти: це не бездонна діра. Це реально рятує життя.

Ми даємо платформу, щоб світ побачив, що тут відбувається. Люди хочуть допомагати.

Україна — це життя, відновлення і відбудова. Це світло проти темряви.

Ми не чекаємо, поки держави домовляться. Ми не чекаємо політиків. Люди діють. Бо люди знають, що правильно» — розповідає Рокко Армонда

«Я повністю погоджуюся з цим. Ми не просто працюємо разом — ми починаємо думати однаково. І це важливо не тільки в медицині. Ми маємо спільні принципи — людяність, демократію, відповідальність. І ми живемо цим щодня. Це не тільки про операції чи лікування. Це про те, щоб ділитися цим досвідом, говорити про нього, показувати світу, що тут відбувається. Бо якби не це — якби не люди, які розповідають, підтримують, доносять правду — цього зв’язку просто не було б. І саме тому це спільна робота. Лікарів, партнерів, донорів, людей у різних країнах. Ми всі частина цього. І ми всі боремося за одне і те саме» — додає Андрій Сірко.

У цій історії адвокація — це не слова. Це доведена спроможність рятувати життя. Вона не починається в кабінетах політиків і не зводиться до публічних заяв. Вона формується тут — у лікарнях, у спільній роботі, у рішеннях, які приймаються під тиском часу і відповідальності за життя. Саме такі люди, як ці лікарі, і є її носіями. Вони не називають це адвокацією. Вони оперують, навчають, передають досвід, відкривають доступ до знань і практик, які ще вчора були закритими навіть у межах однієї країни. Але саме через це вони створюють найсильніший аргумент для світу — аргумент реальності.

Бо в сучасній війні переконують не лише слова. Переконує доведена спроможність. Переконує якість рішень. Переконує здатність рятувати життя там, де це здається неможливим.

Український досвід сьогодні — це не лише про виживання. Це про трансформацію стандартів. І коли цей досвід стає видимим — через публікації, конференції, міжнародну співпрацю — він автоматично стає частиною глобальної розмови.

Як частина адвокації, важливо зробити так, щоб світ не лише чув про Україну, а розумів її. І в цьому процесі ключову роль відіграють не тільки політики чи дипломати, а ті, хто має практику і відповідальність — лікарі, інженери, військові, дослідники. Бо їхній досвід — це не позиція. Це доказ. І саме такі докази сьогодні формують довіру, підтримку і рішення на міжнародному рівні. Саме тому підтримка донорів має прямий результат: вона масштабує ці рішення, ці знання і ці життя, які можна врятувати.

Гуртожиток, який не здається: як жінки з фонду «Ми – браття, ми – українці» допомагають громадам Харківщини

Published: 27 Квітня, 2026

За 26 кілометрів від Харкова, у місті Люботин, стоїть гуртожиток, який став тимчасовим домом для десятків людей, що втратили житло через війну. Саме тут ми побачили, як відновлюється життя після обстрілів — і як у цьому процесі переплітаються допомога міжнародних партнерів, робота місцевих волонтерів і неймовірна стійкість самих людей.

До відновлення гуртожитку долучився фонд Razom, який допоміг встановити нову вхідну групу та відремонтувати дах будівлі. Під час візиту ми поспілкувалися з Катериною Посоховою — виконавчою директоркою благодійного фонду «Ми – браття, ми – українці», який багато років працює з громадами Харківської області.

Саме команда цього фонду щодня працює з мешканцями гуртожитку та іншими переселенцями в регіоні.

Коли евакуація змінює життя цілих громад

Активна робота фонду почалася у період масової евакуації з прикордонних районів Харківщини — зокрема з Вовчанського району та району Липців.

Люди почали масово переїжджати до гуртожитків і місць тимчасового перебування. У цих будівлях створювалися тимчасові місця проживання для внутрішньо переміщених осіб.

«Ми почали працювати саме тоді, коли почалася активна евакуація. Діти переїжджали у гуртожитки, у колективні центри, і ми почали працювати з ними — і з дорослими також», — розповідає Катерина Посохова.

Психологи фонду проводили групові заняття з дітьми, а за потреби працювали індивідуально з дорослими, які переживали втрату дому, евакуацію або травматичні події війни.

Як ремонти починаються з простих запитів

Працюючи в гуртожитках, команда фонду почала системно збирати запити від людей, які там живуть. Спочатку це були базові потреби.

«Спочатку люди просили душові і туалети. Потім з’явилися запити щодо підвалу, потім — щодо вхідної групи, потім — щодо даху», — згадує Посохова.

Так поступово почали з’являтися великі відновлювальні роботи. Разом із партнерами, зокрема міжнародними організаціями, вдалося провести кілька ремонтів. Під час одного з них з даху будівлі довелося вивезти п’ять тонн сміття, перш ніж почати утеплення.

«П’ять тонн сміття вигребли з даху. Після цього утеплили його, зробили ремонт і замовили насосне обладнання для котельні», — каже вона.

Психологічна підтримка для дітей і літніх людей

Один із найважливіших напрямків роботи фонду — психосоціальна підтримка.

Команда працює з різними групами населення:

дітьми
підлітками
батьками
людьми похилого віку.

У Люботині заняття з дітьми проводять навіть в укритті.

«Там дуже хороше укриття, антирадіаційне. У ньому можна повноцінно проводити навчальний процес, тому ми працюємо там із дітьми та підлітками», — пояснює Посохова.

Фонд також співпрацює з місцевими територіальними центрами, де організовує психологічну підтримку для літніх людей. Іноді ці зустрічі перетворюються на справжні маленькі події, які допомагають людям знову відчути спільність і нормальність життя.

«Наші бабусі й дідусі з психологом і вишивають, і розмальовують, і навіть організували “трудовий десант”. Вони захотіли пофарбувати лавочки біля майданчика — і разом це зробили», — розповідає вона.

Чому допомога міжнародних партнерів критично важлива

За словами Посохової, відновлення колективних центрів і допомога громадам була б неможливою без підтримки донорів і міжнародних організацій.

«Для таких місць, як колективні центри, будь-яка підтримка від фондів або міжнародних організацій має величезне значення», — говорить вона.

Багато людей, які живуть у цих гуртожитках, втратили все — будинки зруйновані або залишилися на окупованих територіях.

«Люди залишилися без житла, без нічого. У багатьох будинки або зруйновані, або під окупацією. Тому кожна допомога — це можливість для них почати життя заново».

Саме тому співпраця місцевих ініціатив із міжнародними партнерами стає ключовою для відновлення громад.

«Коли фонди і донори підтримують такі проєкти — ремонти, психологічні програми, грошову допомогу — це дає людям відчуття, що вони не залишилися самі», — підкреслює Посохова.

Люди, які не хочуть залишати навіть пошкоджений гуртожиток

Під час роботи у колективних центрах команда фонду часто стикається з історіями, які показують, наскільки важливою для людей стає навіть тимчасова домівка.

Багато мешканців гуртожитків — це вже переселенці. Вони втратили свої будинки або були змушені залишити їх через бойові дії. У цих гуртожитках люди почали будувати нове життя: знайомитися з сусідами, підтримувати одне одного, створювати нові маленькі спільноти.

Один із таких гуртожитків у Харкові нещодавно постраждав від ракетного удару поблизу.

«Там вибиті вікна, вибиті двері, потріскалася штукатурка. Людей тимчасово переселили на іншу адресу», — розповідає Катерина Посохова.

Але сталося те, що багато говорить про силу людських зв’язків.

«Вони повернулися назад. У них забиті ДСП вікна, у приміщенні лише плюс дванадцять градусів. Їм кажуть — переїжджайте, ми зробимо ремонт. А вони відповідають: “Ні, ми будемо тут”. Бо для них це вже не просто гуртожиток — це місце, де вони знову почали жити разом».

За словами Посохової, для багатьох людей ці колективні центри стали не просто тимчасовим прихистком, а новою спільнотою.

«Тут у них з’явилися нові сусіди, нові знайомства, нова підтримка. І саме тому вони хочуть залишатися разом».

Фонд із чоловічою назвою і жіночим лідерством

Назва фонду — «Ми – браття, ми – українці» — звучить як символ братерства.

Але на практиці більшість команди складають жінки.

«У нас фонд називається “Ми – браття, ми – українці”, але у нас 95% дівчат», — каже Посохова, — Наші партнери часто кажуть: “brothers, brothers”. А коли приїжджають знайомитися з командою — бачать, що тут одні sisters. І тоді всі посміхаються, бо назва у нас про братерство, а насправді всю роботу щодня роблять дівчата».

Саме вони координують програми допомоги, їздять у громади, працюють у колективних центрах і проводять реєстрацію людей на допомогу. Іноді — у підвалах, у прифронтових селах. Але завжди поруч із людьми, які намагаються почати життя заново.

«Ми просто намагаємося зробити все можливе, щоб люди могли повернутися до нормального життя», — говорить Катерина Посохова.

І дивлячись на гуртожиток у Люботині, де люди поступово відновлюють свій дім, стає зрозуміло: ця робота справді має значення.

“Bring Kids Back”: 20 000 ведмедиків на Національному Молі у Вашингтоні нагадали про викрадених Росією українських дітей

Published: 24 Квітня, 2026

“Bring Kids Back”: 20 000 ведмедиків на Національному Молі у Вашингтоні нагадали про викрадених Росією українських дітей

Вашингтон, округ Колумбія — У четвер, 23 квітня, організація Razom for Ukraine встановила на National Mall у Вашингтоні 230-футову (понад 70 метрів) огорожу заввишки 8 футів, повністю вкриту 20 000 плюшевих ведмедиків. Кожна іграшка символізує українську дитину, викрадену Росією з початку повномасштабного вторгнення.

Інсталяція під назвою “Bring Kids Back/Поверніть дітей” була створена протягом п’яти днів (з п’ятниці по вівторок) за участі понад 50 волонтерівю. Загалом до проєкту долучилися більш ніж 120 місцевих волонтерів. У композиції використано білі, коричневі, бордові та червоні ведмедики. Бордові та червоні формували напис:
“Путін викрав 20 000 українських дітей. Поверніть дітей.”

Організаторами виступили американська ГО Razom for Ukraine за підтримки American Coalition for Ukraine. Подію відвідали Посолка України в США Ольга Стефанішина, конгресмен-республіканець Майкл Маккол, сенаторка-демокартка Емі Клобучар, конгресмен-демократ Джеймі Раскін, конгресмен-ркспубліканець Джо Вілсон та сенатор-демократ Річард Блюменталь.

Оскільки питання повернення викрадених дітей є надзвичайно чутливим, а публікація імен або інших особистих даних та деталей може поставити під загрозу поточні рятувальні операції, організатори використали символічну форму для розповіді їхніх історій.

“Повернення викрадених дітей є дуже чутливим питанням, а розкриття деталей про дітей, які досі перебувають у викраденні, може поставити під загрозу рятувальні операції, ми шукали символічний спосіб розповісти їхні історії. Саме тому ми обрали ведмедиків — як універсальний символ дитинства. Кожен ведмедик символізує одну дитину, викрадену Росією, і їх тут 20 000. Це діти, про яких ми точно знаємо. Але скільки їх насправді? Реальна кількість може сягати 200 000. У такому випадку ця інсталяція простягнулася б від Меморіалу Лінкольну до Монумента Вашингтону,”
— Катя Павлевич, радниця з питань дітей, Razom for Ukraine

“Від початку війни Україна вже повернула понад 2 000 дітей. Це живі свідки, які розповідають, що їх змушували забути свою ідентичність, імена, місце походження та навіть сім’ю. Їх змушували створювати нову ідентичність. Але я абсолютно впевнена, що всі українські діти повернуться додому.”
— Ольга Стефанішина, Посолка України в США

“Я зустріла чотирьох підлітків, які були в полоні — дітей, вивезених із зруйнованих міст і фронтових територій, які втратили обох батьків. Дивовижним чином їм вдалося дістати телефони та подзвонити своїм бабусям з території Росії. Люди перетинали лінію фронту, щоб повернути цих дітей. Я завжди згадую слова президента Зеленського в перший день вторгнення: ‘Ми тут’. І сьогодні, з цією інсталяцією з 20 000 ведмедиків, ми знову кажемо: ми тут.”
— сенаторка-демократка, Емі Клобучар.

“Те, що Путін робить із десятками тисяч дітей — понад 20 000 — це воєнний злочин. Саме тому я працюю над двопартійним законопроєктом, який визнає Володимира Путіна воєнним злочинцем, якщо він не поверне цих дітей. Я заберу цього ведмедика з собою у мою вже 11-ту поїздки до України, цього травня.
Нам потрібні санкції. Нам потрібна військова допомога. Нам потрібна економічна підтримка. Америка має виконати свої зобов’язання. І я звертаюся до президента: виконуйте свою роботу. Захищайте демократію. Підтримуйте Україну.”
— сенатор-демократ, Річард Блюменталь.

“Як батько п’ятьох дітей, я не можу уявити, щоб мої діти пережили таке зло. Саме тому я вніс на розгляд резолюцію, яка вимагає включення повернення викрадених дітей до будь-якої мирної угоди. Я також ініціював двопартійний законопроєкт щодо цільових санкцій проти всіх, хто торгує російською нафтою. Росія має відповісти за свої злочини.

План Путіна виходить далеко за межі України. Вони готують дітей до війни з НАТО.”
— конгресмен-республіканець, Майкл Маккол.

“Викрадення дітей під час збройного конфлікту є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права та прав людини. Це воєнний злочин, а якщо він здійснюється з наміром знищити народ — це може бути доказом геноциду. Ми закликаємо всіх у США та в адміністрації негайно діяти, щоб повернути українських дітей додому.”
— конгресмен-демократ, Джеймі Раскін.

“Викрадення українських дітей воєнним злочинцем Путіним — це те саме, що викрадення польських дітей Гітлером. Ми повинні разом покласти цьому край.”
— конгресмен, Джо Вілсон.

“Це не побічний наслідок війни. Це свідома стратегія знищення нації. Міжнародний кримінальний суд це визнав, світ це визнав, але діти досі не вдома. Їх повернення — не предмет для переговорів.”
— Мар’яна Третяк, голова American Coalition for Ukraine

Інсталяція планується до показу в інших містах США та на партнерських подіях. Уже є додаткові запити від партнерських організацій.

Razom for Ukraine — американська неприбуткова організація, що надає медичну та гуманітарну допомогу Україні та є провідним адвокатом продовження підтримки України у США.

Контакти для медіа:
Катерина Лісунова — kateryna.lisunova@razomforukraine.org | +1 (347) 421-1755
Остап Яриш — ostap.yarysh@razom.org | +1 (202) 560-2282